Постанова

від 16.12.2019 по справі 357/11655/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 357/11655/17 Суддя (судді) першої інстанції: Коваленко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 357/11655/17 за позовом ОСОБА_1 до Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася у Сквирський районний суд Київської області з адміністративним позовом до Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, в якому, з урахуванням подальших уточнень, просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2013 року по 31 травня 2019 року (у зв`язку з невиплатою заборгованості по заробітній платі) в сумі 143875,20 та 3017,89 грн. суми індексації частини втраченої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з квітня 2014 року по травень 2019 року.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2013 року по 28 квітня 2013 року в сумі 3764,40 грн., а також судові витрати (судовий збір) в сумі 261,64 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, заперечення представника відповідача та, перевіривши доводи апеляційної скарги, наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

05 вересня 2011 року позивача прийнято на посаду спеціаліста-землевпорядника Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, а 04 лютого 2013 року - звільнено з посади за власним бажанням (відповідно до ст. 38 КЗпП України).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2019 року в адміністративній справі № 357/13658/17, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, яка набрала законної сили 24 травня 2019 року, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 9157,68 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят сім) грн. 68 коп.

В обґрунтування рішення суд зазначив, що відповідач неправильно нараховував позивачу заробітну плату за період з вересня 2011 року по лютий 2013 року, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно з платіжним дорученням № 74 від 29 липня 2019 року на виконання рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2019 року в адміністративній справі № 357/13658/17 відповідачем перераховано на рахунок Білоцерківського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області заборгованість по заробітній платі в сумі 9157,68 грн., чим виконано зобов`язання за цим рішенням суду в повному обсязі.

У постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року в адміністративній справі № 357/545/16-а, яка набрала законної сили 10 жовтня 2017 року, судом встановлено, що у квітні 2013 року з позивачем проведений розрахунок при звільненні з роботи та сплачено компенсацію за 8 (вісім) днів невикористаної відпустки в сумі 342,56 грн., а також заробітну плату в сумі 57,35 грн. за лютий 2013 року, що підтверджується розрахунком компенсації за невикористану відпустку та копією відомості по нарахуванню заробітної плати за квітень 2013 року.

Відповідно до ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У первинній позовній заяві про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач не заперечував встановлених постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року в адміністративній справі № 357/545/16-а обставин про те, що відповідач здійснив виплату заборгованості по заробітній платі за лютий 2013 року в сумі 55,20 грн. 06 березня 2013 року, а потім 29 квітня 2013 року виплатив компенсацію за невикористану відпустку в сумі 387,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за обставин встановлених у постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2019 року у справі № 357/545/16-а та визнаних позивачем у первинній позовній заяві про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважає, що відповідач повністю розрахувався з позивачем, провівши їй виплату заборгованості по заробітній платі за лютий 2013 року в сумі 57,35 грн. від 6 березня 2013 року, а потім 29 квітня 2013 року виплатив компенсацію за невикористану відпустку в сумі 342,56 грн., однак несвоєчасно.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Тобто для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. ст. 116, 117 КЗпП України, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зазначав, що позовні вимоги про стягнення 146 893,09 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні безпідставними, оскільки кошти, що були стягнуті на користь позивача судовим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року в адміністративній справі № 357/545/16-а та судовим рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2019 року в адміністративній справі № 357/13658/17 не входили до сум, які належали позивачу до виплати при звільненні.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі за № 524/8024/16-а.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, оскільки рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2019 року у справі № 357/13658/17 з відповідача стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2011 року по лютий 2013 року в сумі 9157,68 грн., яку відповідач погасив платіжним дорученням № 74 від 29.07.2019, то кошти, що були стягнуті на користь позивача вказаним судовим рішенням, не входили до сум, які належали позивачу при звільненні, що виключає застосування положень статті 117 КЗпП України, зважаючи на те, що кошти, які входили до сум, які належали позивачу при звільненні складалися із заробітної плати за лютий 2013 року в сумі 57,35 грн., виплаченої 06 березня 2013 року та компенсації за невикористану відпустку в сумі 342,56 грн., виплаченої 29 квітня 2013 року, що становило в загальній сумі 399,91 грн.

Отже затримка розрахунку при звільненні, враховуючи фактичний період затримки розрахунку при звільненні слід вважати період з моменту звільнення позивача з роботи, тобто з 04 лютого 2013 року по день, який передував дню виплати їй компенсації за невикористану відпустку в сумі 342,56 грн., а саме 28 квітня 2013 року, що становило 60 робочих днів.

Відповідно до п.п. л п. 1, Розділу I, абз. 1 п. 2, абз. 3 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

На підставі правил, визначених п. 5 Розділу IV, абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку № 100 суд вірно розрахував суму, яка належить до виплати позивачу - 3764,40 грн. (середньоденна заробітна плата позивача - 62,74 грн. помножена на кількість робочих днів - 60)

За правилами ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 357/11655/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.І. Бараненко

суддя К.А. Бабенко

суддя І.В. Федотов

Вступну та резолютивну частини судового рішення оголошено 16 грудня 2016 року

Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2019 року