Рішення

від 12.12.2019 по справі 464/3741/18

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/3741/18

пр.№ 2/464/380/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2019 року м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Рудакова І.П.

за участю секретаря судового засідання Гернага Ю. О.,

справа № 464/3741/18,

позивачка ОСОБА_1 не з`явилась,

відповідач Повне товариство Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засідання в місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія про припинення трудового договору, зобов`язання внести запис до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі та середньомісячного заробітку,

за участю представників учасників справи: представники сторін - не з`явились,

в с т а н о в и в:

позивачка звернулась в суд із позовом до відповідача у якому просить:

-визнати припиненим з 07 травня 2018 року трудовий договір, укладений між сторонами, згідно з ст. 38 Кодексу законів про працю України;

-зобов`язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про звільнення з роботи з 07 травня 2018 року за власним бажанням, згідно з ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку;

-стягнути з відповідача на користь позивача суму заробітної плати за квітень 2018 року та травень 2018 року;

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 07 травня 2018 року по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позову покликається на те, що з 06.03.2018 працювала у відповідача та займала посаду експерта оцінювача. 11.04.2018 подала заяву на звільнення за угодою сторін, однак згода із сторони відповідача була відсутня. У зв`язку із цим, 02.05.2018 направила заяву про звільнення за власним бажанням з 07.05.2018 у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, проте жодної відповіді не було отримано. Надалі, звернулась із скаргою до органу держпраді на неправомірні дії із сторони відповідача, який в подальшому здійснивши перевірку та надав відповідь про неможливість товариством звільнення позивача з 07.05.2018, оскільки заява була отримана відповідачем лише 10.05.2018. Всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не припинив із позивачем трудових відносин шляхом видачі наказу, не зробив відповідний запис у трудові книжці, не провів усіх необхідних розрахунків на день звільнення. У відповідності до ст. ст. 47, 48, 116, 117 235 КЗпП України, просить позов задовольнити.

24 січня 2019 року відповідачем подано відзив, який містить заперечення на позов. Наводять аргументи, що позивачка не може бути звільнена за власним бажанням відповідно до надісланої заяви від 02.05.2018, оскільки не надала доказів переїзду на нове місце проживання про що стверджувала у самій заяві. Заява від 02.05.2018 отримана відповідачем лише 10.05.2018, а тому не могла бути звільнена із 07.05.2018. Причиною звільнення позивачки за власним бажання стала нестача коштів у касі товариства при проведенні інвентаризації. Відповідач посилається на обставини про можливість звільнення позивачки у зв`язку із втратою довір`я у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Позивачка неналежно виконувала покладені на неї трудові обов`язки при укладені договору 29.03.2018, який не відповідав встановленим вимогам чинного законодавства, що підтверджено інвентаризаційною відомістю від 23.04.2018. У зв`язку із наведеними обставинами, позивачка в подальшому не з`явилась на робоче місце з 23.04.2018 по 09.08.2018, що підтверджено відповідними документами. Дані дії позивачки дають підстави для втрати довір`я до працівника з сторони товариства. У зв`язку із наведеним просить у позові відмовити.

09 липня 2018 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, яке неодноразово відкладалось з поважних причин.

26 лютого 2019 року ухвалою суду витребувано у відповідача ряд документів, які були надані суду.

25 квітня 2019 року ухвалою суду, яка внесена до протоколу судового засідання, повернуто зустрічну позовну заяву відповідачу у відповідності до ст. 83 ЦПК України.

11 червня 2019 року ухвалою суду повернуто відповідачу сплачений при подані до суду зустрічну позовну заяву у розмірі 1762,00 грн.

13 серпня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

12 грудня 2019 року представником позивача подано до суду заяву про слухання справи у відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримує повністю та просить такий задовольнити.

У судове засідання сторони не з`явились, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце цього засідання; сторона відповідача не повідомила про причини неявки, однак подали відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи заяву представника позивача, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності осіб, що не з`явились.

Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Суд установив, позивачка перебувала в трудових відносинах із відповідачем з 06 березня 2018 року, що підтверджено наказом товариства від 05.03.2018 № 21/02-1 про прийняття на роботу експерта оцінювача /арк. спр. 37/.

02 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до директора Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія у якій просить звільнити її за власним бажанням з 07 травня 2018 року. В день звільнення провести усі належній їй виплати. Заяву направлено цінним листом з описом вкладеного /арк. спр. 6. 7/.

14 травня 2018 року позивачка звернулась із скаргою до головного управління Держпраці у Львівській області у зв`язку із не видачою відповідачем наказу про її звільнення та трудової книжки, не проведення жодного розрахунку / арк. спр. 8/.

Листом органу Держпраці від 14 червня 2018 року № 5534/4/14-04 повідомлено позивача про те, що заяву від 02.05.2018 отримано товариством лише 10.05.2018, що підтверджено довідкою про отримання поштового відправлення. Відтак, розірвання трудового договору у зазначений у заяві строк унеможливлюється з незалежних від товариства причин / арк. спр, 9/.

Отже, між сторонами виникли спірні правовідносини з питання припинення трудових відносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

Згідно з ст. 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації .

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно положень ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Аналогічне положення містить у ст. 28 цього Кодексу. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Повертаючись до матеріалів справи суд відмічає, що позивач 02 травня 2018 року звернулась із заявою про припинення трудових відноси за власним бажанням у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, згідно з ст. 38 КЗпП України та направлену таку засобами поштового зв`язку відповідачу.

Відповідач посилається, що зазначену заяву отримали лише 10 травня 218 року, що підтверджено довідкою поштового зв`язку, а тому позивачка не могла бути звільнена із 07.05.2019.

Однак, при дослідженні згаданої довідки суд встановив, що вона дійсно видана відділом поштового зв`язку Львів-68 10.05.2018 та, яка містить інформацію про вручення поштового відправлення 08.05.2018 особисто ОСОБА_2 . Таким чином, суд критично оцінює факт отримання заява про звільнення позивачки від 02.05.2018 саме 10.05.2018, на що посилається сторона відповідача, адже спростовано матеріалами справи.

Попри те, заяві від 02.05.2018 передувала заява позивача від 11 квітня 2018 року про звільнення за угодою сторін, однак угоди не було досягнуто.

Таким чином, суд прийшов переконання, що відповідач знав про наміри позивача припинити трудовий договір ще 11 квітня 2018 року за угодою сторін, яка не була задоволена ОСОБА_2 . Станом на 23.04.2018 були складені акти нестачі коштів /арк. спр. 78/.

Отже, позивачка виконала вимогу закону (ст. 38 КЗпП України) щодо повідомлення власника про розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку із наявністю виняткової обставини - переїзд на нове місце праці, направивши відповідну заяву із зазначенням строку розірвання договору в який просить працівник.

Однак і така заява на переконання відповідача не підлягала задоволенню, зокрема і через відсутність доказів переїзду позивача на нове місце проживання. Попри те, суд оцінює критично такі аргументи, адже не подано жодних даних, що товариство зверталось до ОСОБА_1 із заявою про надання доказів переїзду, оскільки чинним законодавством імперативної норми долучення до заяви вказаних документів законодавець не встановив.

Відносно дати звільнення 07 травня 2018 року, з якої позивачка просила припинити трудовий договір, то таку суд вважає об`єктивно можливою, адже заява направлена ОСОБА_1 02.05.2018; строк пересилання становить три дні відповідно до Нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, на які посилається позивачка та такий ураховується судом у цій справі; заява отримана 08.05.2019 та відповідачу нікого не перешкоджало винести наказ про звільнення з 07.05.2018 у день отримання цієї заяви 08.05.2018.

Аргументи товариства про неможливість звільнення ОСОБА_3 оскільки було виявлено нестачу коштів у касі, адже між сторонами 06.03.2018 було укладено договір № 6/03-001 про повну матеріальну відповідальність та наявність претензій у зв`язку із цим, суд прийшов переконання про критичне оцінення таких, адже питання матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну товариству регулюється Главою 9 КЗпП України, а отже така фінансова претензія може бути вирішена у судовому порядку шляхом обрання вірного способу захисту.

Відтак, такий аргумент відповідача як одну із підстав не звільнення працівника суд також оцінює критично.

Аргументи відповідача щодо необхідності звільнення ОСОБА_1 за ініціативою роботодавця у зв`язку із втратою довір`я у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, то такі суд не приймає до уваги, адже доказів вчинення позивачем винних дій , які є підставою для втрати довір`я до працівника стороною відповідача не подано у відповідності до ст. ст. 76-79 ЦПК України.

Суд враховує аргументи сторони відповідача про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці, починаючи з 23 квітня 2018 року, що підтверджено складеними відповідачем актами про відсутність на роботі та табелями обліку робочого часу /арк. спр.81- 105/, адже позивачка вимагала розірвати трудовий договір про що попереджала товариство відповідними заявами від 11.04.2018 та 02.05.2018 та залишила місце праці.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов переконання, що оскільки вище аналізованими нормами трудового законодавства на роботодавця покладено обов`язок провести звільнення із працівником у строк, який просить останній, адже причина у заяві була вказана поважною у відповідності до ст. 38 КЗпП України; відповідач не звертався до позивача із листом про підтвердження доказами причини звільнення - переїздом на нове місце проживання, інші аргументи відповідача щодо не звільнення за ст. 38 цього Кодексу оцінено критично; позивачка не з`являлась на робоче місце чим підтвердила вимогу про розірвання трудового договору, а відтак суд прийшов висновку, що трудові відносини фактично припинені, а тому визнати розірваним трудовий договір укладений між сторонами за власним бажанням з 07 травня 2018 року згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.26, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Із матеріалів справи суд не встановив видачу трудової книжки ОСОБА_1 роботодавцем Повним товариством Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія , будь-яких доказів цього із сторони останнього також не подано, а відтак суд прийшов висновку, що така не видана роботодавцем працівнику.

У зв`язку із встановленим, суд прийшов переконання про необхідність зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з посади експерта оцінювача за власним бажанням у відповідності до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати останній належним чином оформлену трудову книжку з дотриманням вимог чинного законодавства, яке регулює зазначене питання.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за квітень та травень 2018 року суд прийшов висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд бере до уваги зазначені вище висновки, що ОСОБА_1 з 23 квітня 2018 року була відсутня на робочому місці, що підтверджено матеріалами справи.

Заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2018 року становить 3300,00 грн, за місяць травень 2018 року сукупний дохід позивача не вказано, адже така була відсутня на робочому місці, що підтверджено довідкою товариства від 28.02.2019 № 2 / арк. спр. 130/.

Таким чином, суд прийшов переконання, що сукупний дохід, який підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 3300,00 грн за період квітень 2018 року, що підлягає стягненню з відповідача з відрахуванням усіх обов`язкових платежів, а за травень 2018 року необхідно відмовити, адже суд не встановив даних виходу позивачки на місце праці.

Згідно з ст. 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Повертаючись до матеріалів справи суд відмічає, що працівнику не здійснено виплату заробітної плати станом на день прийняття відповідного судового рішення, адже саме суд вирішив питання про виплату сум у відповідності до статті 116 КЗпП України.

Відповідно до проведеного стороною позивача розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року включно заборгованість становить у розмірі 79682,71 грн грн = 401 (кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку та затримки видачі трудової книжки) х 198,71 грн (середньоденна заробітна плата). Відповідний розрахунок суд приймає до уваги, адже проведений у відповідності до вимог чинного законодавства з цього питання, заперечень із сторони відповідача щодо невірного проведення розрахунку не подано.

Однак, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності до спірних правовідносин щодо визначення розміру середнього заробітку за час невиплати заробітної плати та затримки видачі трудової книжки.

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс-16 при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 № 676/4533/16-ц.

Відтак, суд ураховує розмір заробітної плати позивачки 3300,00 грн, що становить суму невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки - 79682,71 грн, а тому, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд визначає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року у розмірі по 3 % від розмірі несплаченої заробітної плати при наявності двох підстав стягнення середнього заробітку, що буде становити в сумі 19800 грн.

Отже, враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що оскільки відповідачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки знайшли своє підтвердження, а відтак з відповідача на користь позивача необхідно стягнути такий з урахуванням встановлених обставин за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 в сумі 19800,00 грн, а в решті позовної вимоги відмовити.

Таким чином, суд прийшов переконання, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову частково.

Будь-яких фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження суд не встановив.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач при зверненні до суду із позовом звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ. Таким чином, з відповідача в доход держави необхідно стягнути судовий збір у сумі 1734,80 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія про припинення трудового договору, зобов`язання внести запис до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі та середньомісячного заробітку - задовольнити частково.

Визнати розірваним трудовий договір укладений 06 березня 2018 року між ОСОБА_1 та Повним товариством Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія за власним бажанням, згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 07 травня 2018 року.

Зобов`язати Повне товариство Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з 07 травня 2018 року за власним бажанням, згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнути з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія на користь ОСОБА_1 суму заробітної плати за квітень 2018 року у розмірі 3300,00 грн, з відрахуванням усіх обов`язкових платежів.

Стягнути з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку та затримки видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року у розмірі 19800,00 грн.

Стягнути з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія в доход держави судовий збір у сумі 1734,80 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ;

відповідач Повне товариство Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія , місцезнаходження - місто Львів, вулиця Сихівська, будинок № 28, код ЄДРПОУ 41081620.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2019 року.

Суддя І. П. Рудаков