Рішення

від 20.12.2019 по справі 420/2068/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2068/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А..,

Позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Михайлова В.М.,

представника третьої особи: Гудза С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПП "Домофон-Сервіс-Юг" про визнання листа №23.5/10-293/Д329793.19/15-202 від 11.03.2019 року нечинним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПП "Домофон-Сервіс-Юг", в якій позивач, уточнивши позовні вимоги, просить:

визнати нечинним лист Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 23.5/10-293/ДЗ29793.19/15-202 від 11.03.2019 року;

зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в особі Регіонального представника Уповноваженого ВРУ з прав людини направити керівнику ПП Домофон-Сервіс-Юг подання із зобов`язанням демонтувати домофонне обладнання, встановлене з порушеннями Закону України та міжнародного права у під`їзді 6 будинку 57 по проспекту Небесної Сотні м. Одеси.

Ухвалою від 15.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом дану справу залишено без руху.

24.04.2019 року (вх. № 15149/19) позивачем на виконання ухвали до канцелярії суду надано уточнений адміністративний позов, чим усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.

Ухвалою від 25.04.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

17.05.2019 року (вх. № 17730/19) Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

20.05.2019 року (вх. № ЕП/3758/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення.

В судовому засіданні 22.05.2019 року за клопотання позивача до матеріалів справи приєднано відповідь на відзив.

Ухвалою від 24.06.2019 року Одеським окружним адміністративним судом розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.

26.06.2019 року (вх. № 23045/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення.

13.06.2019 року (вх. № ЕП/4381/19) Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

16.07.2019 року (вх. № ЕП/5267/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення.

23.05.2019 року (вх. № 18596/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про доручення документів до справи.

23.05.2019 року (вх. № 18597/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про доручення уточненої відповіді на відзив.

24.06.2019 року (вх. № ЕП/4612/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання по справі.

12.07.2019 року (вх. № ЕП/5184/19) представником Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 22.07.2019 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено строк підготовчого провадження.

01.08.2019 року (вх. № 27559/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

28.08.2019 року (вх. № ЕП/6232/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

28.08.2019 року (вх. № ЕП/6254/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

28.08.2019 року (вх. № ЕП/6255/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

09.09.2019 року (вх. № ЕП/6504/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

10.09.2019 року (вх. № ЕП/6547/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

10.09.2019 року (вх. № 32449/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про витребування оригіналів документів.

17.09.2019 року (вх. № 33331/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про витребування документів у відповідача.

11.09.2019 року (вх. № 32483/19) відповідачем до канцелярії суду подано клопотання про залучення в якості третьої особи у справі ПП Домофон-Сервіс_Юг .

20.09.2019 року (вх. № ЕП/6867/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення.

19.09.2019 року (вх. № ЕП/6847/19) представником відповідача до канцелярії суду подано повідомлення про неможливість участі у судовому засіданні.

24.09.2019 року (вх. № ЕП/6926/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

24.09.2019 року (вх. № 34674/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про заміну відповідача за позовними вимогами.

24.09.2019 року (вх. № 34676/19) представником третьої особи до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

24.09.2019р. ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, розпочато розгляд справи спочатку у зв`язку зі зміною неналежного відповідача - Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайлова Валентина Миколайовича на належного відповідача - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

15.10.2019 року (вх. № ЕП/7693/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

15.10.2019 року (вх. № 37346/19) представником третьої особи до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.

06.11.2019 року (вх. № ЕП/8543/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення.

26.09.2019 року (вх. № 35005/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про доручення документів.

06.11.2019 року (вх. № 41435/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

06.11.2019 року (вх. № 41436/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про вилучення документів з матеріалів справи.

07.11.2019 року (вх. № 41451/19) позивачем до канцелярії суду подані письмові пояснення.

14.11.2019 року (вх. № 42729/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 22.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено строку підготовчого провадження.

22.11.2019 року (вх. № 43866/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про надання матеріалів справи з ознайомлення.

25.11.2019 року (вх. № ЕП/9149) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

26.11.2019 року (вх. № ЕП/9196/19) представником третьої особи до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою від 26.11.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

06.12.2019 року (вх. № 46330/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про доручення документів до справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що предметом спору є лист Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 23.5/10-293/ДЗ29793.19/15-202 від 11.03.2019 року, направлений Регіональним представником Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області Михайловим В.М. керівнику ПП Домофон-Сервіс-Юг , з вимогою вчинити певні дії для поновлення права ОСОБА_1 на вільний доступ до власної квартири. Документ за формою та змістом був актом реагування на виявлені порушення положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина, і містив вимогу їх усунення. За приписами ст. 15 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини актами реагування Уповноваженого є подання, яке вноситься до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, оскаржуваний лист є правовим актом реагування на виявлені порушення прав і свобод людини і був спрямований на їх усунення. Законом України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини правом на внесення подання наділений лише Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. При цьому регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, інші посадові особи регіонального представництва не наділені правом створення та направлення вищевказаних актів для вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Відтак, на думку позивача, оскаржуваний лист створений посадовою особою, що на такі дії не мала повноважень.

17.05.2019р. (вх. № 17730/19) до суду надійшов відзив за підписом від регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайлова В.М. (далі також - регіональний представник), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що на особистий прийом до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області звернулась гр. ОСОБА_1 щодо незаконного встановлення домофонного обладнання. З урахуванням приписів п. 6.3 Положення про представників повноваженого Верховної Ради України з прав людини, з метою повного та всебічного вивчення матеріалів скарги регіональним представником направлено ряд запитів. Щодо абз. 1 оскаржуваного листа, в якому невірно зазначено місце проживання позивача, то остання у своїх зверненнях постійно зазначала адресу: АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим зазначена адреса вказувалась регіональним представником у своїх зверненнях до різноманітних державних (комунальних) органів, служб як контактна адреса позивача. В абз. 2 листа допущено описку, зазначивши словосполучення кодовий замок замість домофон . При цьому акцентовано увагу, що лист №23.5/10-293/Д329793.19/15-202 від 11.03.2019 р. є ненормативним та вичерпав свою дію в момент виконання, а саме - лист відповідь ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ від 26.03.2019р. № 6 та від 03.04.2019р. № 7. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у задоволенні позову. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що 08.11.2018р. до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшла заява ОСОБА_1 про порушення її права на вільний доступ до власної квартири (а.с. 11).

11.03.2019 р. регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайловим Валентином Миколайовичем направлено лист №23.5/10-293/Д329793.19/15-202 керівнику ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ , в якому, зокрема, зазначено, що на контролі в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини перебуває заява ОСОБА_1 .Г. щодо порушення права на доступ до власної квартири.

У ході розгляду заяви встановлено, що родина заявника позбавлена вільного доступу до свого помешкання, оскільки ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ було встановлено кодовий замок на вході багатоквартирного будинку за відсутності згоди позивача.

У вказаному листі викладено вимогу надати ОСОБА_1 електронний код доступу з метою поновлення її права на вільний доступ до власної квартири (а.с. 198-199).

Вважаючи зазначений лист неправомірним, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що в даному випадку допущено порушення ст. 15 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини , оскільки, на її думку, безпосередньо Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини мало бути винесене подання як акт реагування. Однак оскаржуваний лист створений представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайлова В.М, тобто посадовою особою, що, на думку позивача, на такі дії не мала повноважень.

Згідно ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини .

Згідно ст. 1 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 11 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.

Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

Згідно п. 11 ст. 13 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів.

Згідно приписів ч.ч.1, 3 ст. 15 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Суд акцентує увагу на тому, що сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами (ч.1 ст.2 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ).

Згідно приписів ч.2 ст. 4 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

За приписами ст. 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2012р. №7/8-12 затверджено Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення №7/8-12), відповідно до п.1 якого представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Представник) є посадовими особами, яким з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина делегуються визначені повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) та на яких розповсюджуються гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого.

Згідно п. 5.4 Положення №7/8-12 Представник за дорученням Уповноваженого, зокрема, розглядає звернення осіб.

Згідно п. 6.3 Положення №7/8-12 Представник має право на ознайомлення з документами та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

Згідно п. 6.4 Положення №7/8-12 Представник має право підписувати листи (з використанням бланка затвердженого зразка представника Уповноваженого) до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (крім Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, народних депутатів України, керівників центральних органів виконавчої влади), органів прокуратури України (крім Генерального прокурора України), органів судової влади (крім голів вищих спеціалізованих судів та ВСУ), керівників підприємств, установ та організацій, громадських організацій з питань забезпечення дотримання прав людини, зокрема порушених у зверненнях до Уповноваженого, разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, контролює їх розгляд, а також остаточні відповіді громадянам.

Згідно п.6.6 Положення №7/8-12 Представник має право діяти від імені Уповноваженого та представляти його інтереси з усіма правами, що надані чинним законодавством.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, доводи позивача щодо створення оскаржуваного листа посадовою особою, що на такі дії не мала повноважень не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Так, за наслідками направлення регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайловим Валентином Миколайовичем листа №23.5/10-293/Д329793.19/15-202 11.03.2019 р. керівнику ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ , було отримано листи -відповіді з боку останнього № 7 від 26.03.2019р., № 7 від 03.04.2019р., тобто фактично призначенням вказаного листа було отримання певної інформації, відтак зазначений лист вичерпав дію тане спричиняє жодних юридичних наслідків.

Більш того, у вказаних відповідях зазначено, що ПП "Домофон-Сервіс-Юг" намагались надати ОСОБА_1 електронний ключ доступу, але остання відмовляється від його отримання.

Серед іншого суд зазначає, що в матеріалах справи наявний Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням в місті Одеса, проспект Маршала Жукова, буд. 57, парадна 6 від 13.10.2017 року (а.с. 167), згідно якого мешканці парадної № 6 багатоквартирного будинку за адресою: м АДРЕСА_2 , 57 вирішили встановити Домофонне обладнання, з метою безпеки та схоронності майна в місцях загального користування зазначеного будинку та з метою уникнення потрапляння до будинку сторонніх осіб. При цьому, вказаний протокол підписано власниками 14 квартир з 15, наявних у парадній. Також, в матеріалах справи наявний лист 14 мешканців вказаної парадної на адресу ПП Домофон-Сервіс-Юг про встановлення гомофонного обладання від 30.10.2016р. (а.с. 171).

Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників.

Суд критично ставить до твердження позивача про фальсифікацію вказаного вище протоколу та листа з огляду на те, що жодною зі сторін, в тому числі позивачем, не було заявлено у встановленому КАСУ порядку клопотання про призначення експертизи.

Окрім того, в якості аргументу позивач наводить те, що регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області Михайлов В.М. не мав права підписувати лист від 11.03.2019р. № 23.5/10-293/ДЗ29793.19/15-202, оскільки позивачка зверталася не до нього, а саме до Уповноваженого ВРУ з справ людини. Суд не погоджується з таким твердженням позивача, з огляду на наступне.

По-перше, в матеріалах справи міститься численна кількість звернень, заяв позивача, в т.ч. адресованих регіональному представнику Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області Михайлікову В.М. (а.с. 10 т. 2).

Представником відповідачів до суду надано витяг з Журналу реєстрації звернень на особистому прийомі в регіональному представництві Уповноваженого в Одеській області (т.2 а.с. 11-12).

Однак, у судовому засіданні на запитання суду, на яку саме заяву позивача було скеровано оскаржуваного листа, позивачка не змогла відповісти, натомість представник відповідачів зазначив, що на численні звернення Остроущенко А.Г. Уповноважеим ВРУ з прав людини, Секретаріатом Уповноваженого ВРУ з прав людини, в т.ч. регіональним представником Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області Михайловим В.М. вчинялися всі можливі дії, передбачені чиннм законодавством України, з метою розв`язання питань, поставлених позивачем у своїх зверненнях.

Серед іншого в матеріалах справи наявне доручення Уповноваженого ВРУ з прав людини від 28.01.2019 року на ім`я представника Уповноваженого в південних областях (т.2 а.с. 13-14) Остапенко О.А. та доручення від 08.01.2019 року про доручення ОСОБА_2 , начальнику відділу регіонального представництва в південних областях Департамента регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини бути представником Уповноваженого в Одеській області, в т.ч. розглядати звернення громадян, вести перевірку звернень громадян, надсилати звернення громадян з рекомендаціями щодо дотримання стандартів у сфері прав людини і громадянина, здійснювати прийом громадян тощо (т.2 а.с. 51-52).

Додатково суд акцентує увагу на тому, що згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право просити суд про захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, якщо вважає, що рішенням, дію, чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, у судовому засіданні позивачка наполягала саме на визнанні нечинним листа, а не на визнанні його протиправним та скасуванні, зазначаючи, що регіональний представник Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області Михайлов В.М. не мав права підписувати такого листа. При цьому, позивачка не змогла пояснити, чим саме було порушено її право листом № 23.5/10-293/Д329793.19/15-202.

Однак, суд акцентує увагу, що лист не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, який згідно КАС України неможливо визнати нечинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При чому, дане право реалізується шляхом звернення до суду з позовом про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

Суд зазначає, що оскаржуваний позивачем лист не відповідає критерію юридичної значимості, оскільки він не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав позивача. Такий лист не містить ознаки акта індивідуальної дії.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідачів судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (місцезнаходження: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008; код ЄДРПОУ 21661556), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (місцезнаходження: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПП "Домофон-Сервіс-Юг" (місцезнаходження: 65020, м. Одеса, вул. Базарна, 85; код ЄДРПОУ 36554285) про визнання листа №23.5/10-293/Д329793.19/15-202 від 11.03.2019 року нечинним та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.12.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.