Постанова

від 16.09.2020 по справі 420/2068/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2068/19 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Косцової І.П.,

суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.

за участі секретаря - Стефанцевої Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за участю третьої особи: ПП "ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ" про визнання листа нечинним та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням письмових уточнень, просила визнати не чинним та скасувати дію листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №23.5/10-293/ДЗ29793.19/15-202 від 11.03.2019 року, зобов`язати відповідача направити на адресу ПП Домофон-Сервіс-Юг подання із зобов`язанням демонтувати незаконно встановлене домофонне обладнання у під`їзді №6 будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваний лист, направлений на адресу керівника ПП Домофон-Сервіс Юг щодо виконання ним певних дій з метою поновлення права ОСОБА_1 на вільний доступ до власної квартири, містить в собі недостовірну та викривлену інформацію, а також протизаконну вимогу. Зокрема зазначила, що у вказаному листі невірно зазначена адреса її проживання, а зобов`язання керівника ПП Домофон-Сервіс Юг надати їй електронний код доступу з метою поновлення її права на вільний доступ до власної квартири не тільки не призведе до поновлення її порушеного права, а навпаки, скасує це право й створить умови для узурпації співробітниками ПП Домофон-Сервіс Юг права на доступ до помешкання заявника.

На думку позивача, вимога Регіонального представника Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області є прихованим тиском та примушуванням прийняти електронні аксесуари домофону, який було встановлено без її згоди.

До того ж зазначила, що за приписами чинного законодавства актами реагування Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб.

В свою чергу, подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Позивач стверджує, що саме таке подання мало бути внесено на адресу керівника ПП Домофон-Сервіс Юг , і правом на його підписання має саме Уповноважений, а не його регіональний представник.

Наведені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання оскаржуваного листа, як акту реагування, нечинним та скасування його дії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний лист складено та підписано уповноваженою на те посадовою особою та не несе для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав позивача, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).

В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначила, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не перевірив наявність у Регіонального представника Уповноваженого ВРУ з прав людини в Одеській області Михайлова В.М. права підпису актів реагування, зокрема, подання на адресу керівника ПП Домофон-Сервіс Юг для вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень її прав і свобод, в той час як саме такий акт реагування мав бути внесений за наслідками розгляду її звернення і мав бути підписаний виключно Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а не його регіональним представником.

У відзиві на апеляційну скаргу Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим просив залишити судове рішення без змін.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.

15.09.2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло чергове клопотання апелянта ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із введенням в Україні режиму карантину та продовженням його дії до 31.10.2020 року.

Водночас, у зв`язку з введенням карантинних обмежень розгляд справи, за відповідними клопотаннями апелянта ОСОБА_1 неодноразово відкладався (08.04.2020 р., 20.05.2020 р., 24.06.2020 р., 05.08.2020 р.).

При цьому представник відповідача з`являвся на всі призначені судові засідання.

Від представника третьої особи - ПП Домофон-Сервіс Юг 07.04.2020 року надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За приписами ст.309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року № 731-IX.

Відповідно до ч.2 Прикінцевих те перехідних положень цього Закону процесуальні строки, які були продовжені, зокрема відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, за приписами вищенаведеної законодавчої норми 20-денний термін продовження процесуальних строків сплинув 06.08.2020 року.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, а наявні у ній матеріали дають можливість вирішити її без участі сторін, з метою запобігання невиправданому затягуванню розгляду справи понад встановлені законом строки, судова колегія вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку введенням (продовженням) на території України карантинних заходів.

Фактичні обставини справи.

08 листопада 2018 року до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшла заява ОСОБА_1 про порушення ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ її права на вільний доступ до власної квартири у зв`язку з протизаконним встановленням на дверях під`їзду домофонного обладнання (а.с.11 т.1).

11 березня 2019 року регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Одеській області ОСОБА_2 направив на адресу ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ лист №23.5/10-293/Д329793.19/15-202, в якому вимагав поновити права заявника шляхом надання їй електронного коду доступу (а.с.9-10).

Однак позивач не погодилась з тим, як Регіональний представник Уповноваженого відреагував на її звернення та вважає, що в такий спосіб її права не відновлено, а навпаки, ще більш порушено. Посилаючись на інформаційне джерело - сайт Омбудсмена, ОСОБА_1 зазначала, що питання законності встановлення домофонів у багатоквартирних житлових будинках вже було предметом розгляду Уповноваженого ВР України з прав людини в березні 2013 року, за результатами якого голові міської ради було направлено подання про вжиття невідкладних заходів до приведення Порядку встановлення та обслуговування домофонів у під`їздах багатоквартирних житлових будинків.

На думку позивача, саме в такий спосіб, зокрема, направленням відповідного подання на адресу ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ з вимогою демонтажу домофонного обладнання, мав відреагувати на її звернення відповідач.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

В свою чергу, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію з приводу захисту порушеного права, наголошуючи на тому, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Аналіз змісту наведених норм та судової практики, доводів позивача, викладених в адміністративному позові та апеляційній скарзі, дає судовій колегії підстави для висновку про те, що між позивачем та відповідачем, по-перше, взагалі відсутній публічно-правовий спір у розумінні КАС України; по-друге, відсутнє порушене право або законний інтерес з боку відповідачів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що оскаржуваний лист адресовано не позивачу, а суб`єкту господарювання в рамках розгляду звернення ОСОБА_1 про порушення її права на вільний доступ до власного помешкання.

За приписами п. 11 ст. 13 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів.

Частинами 1, 3 ст. 15 цього ж Закону передбачено, що актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, сферою застосування Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами (ч.1 ст.2 Закону).

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Крім цього, за приписами ст. 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2012р. №7/8-12 затверджено Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі Положення №7/8-12), відповідно до п.1 якого представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Представник) є посадовими особами, яким з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина делегуються визначені повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) та на яких розповсюджуються гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого.

Згідно п. п. 5.4, 6.3, 6.4 Положення №7/8-12 Представник за дорученням Уповноваженого, зокрема, розглядає звернення осіб, має право на ознайомлення з документами та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Представник має право підписувати листи (з використанням бланка затвердженого зразка представника Уповноваженого) до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (крім Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, народних депутатів України, керівників центральних органів виконавчої влади), органів прокуратури України (крім Генерального прокурора України), органів судової влади (крім голів вищих спеціалізованих судів та ВСУ), керівників підприємств, установ та організацій, громадських організацій з питань забезпечення дотримання прав людини, зокрема порушених у зверненнях до Уповноваженого, разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, контролює їх розгляд, а також остаточні відповіді громадянам.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що обрання способу захисту порушеного права заявника є дискреційним повноваженням суб`єкту владних повноважень, в даному випадку, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Та обставина, що представником уповноваженого направлено на адресу керівника ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ лист, а не подання, не може бути підставою для визнання цього листа нечинним.

В свою чергу, суд не наділений повноваженнями втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень, а позивач не має права вимагати обрання суб`єктом владних повноважень конкретного способу захисту порушеного права, з декількох можливих, який, на думку заявника, є більш для нього прийнятним.

Колегія суддів вважає, що оскаржуваним листом, направленим на адресу ПП ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ , відповідач в достатній мірі захистив порушене право позивачки.

До того ж, як вже зазначалося вище, оскаржуваний лист було адресовано не ОСОБА_1 , як результат розгляду її звернення, а третій особі, і цей лист жодним чином не створив будь-яких перепон у реалізації позивачкою свого суб`єктивного права, не унеможливив одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само оскаржуваний лист жодним чином не поклав на позивачку будь-якого додаткового обов`язку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено, яким чином оскаржуваним рішенням відповідач порушив її права та/або інтереси, що належать безпосередньо їй та які підлягають судовому захисту, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача, що є предметом розгляду у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що під час вирішення спору суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення, тому ухвалене у справі рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у учасників справи права на касаційне оскарження такого рішення.

Керуючись ст. ст. 308,310,316,320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за участю третьої особи: ПП "ДОМОФОН-СЕРВІС-ЮГ" про визнання листа не чинним та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.