Рішення

від 21.12.2019 по справі 420/6539/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6539/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Гнатенко А.В.,

представника відповідача: Шлапак Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенндер» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 21.08.2019 року № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенндер» до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ДС від 21.08.2019 року.

Ухвалою від 06.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

05.11.2019 року (вх. № 41239/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 06.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволення заяві про забезпечення позову відмовлено.

22.11.2019 року (вх. № 43960/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

26.11.2019 року (вх. № 44492/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

03.12.2019 року (вх. № ЕП/9471/19) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відвзив.

09.12.2019 року (вх. № ЕП/9704/19) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові заперечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі №826/8917/17 визнана нечинною постанова Кабінету міністрів України від 29.04.2017 р. №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яка передбачала порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, а наступна постанова Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, була прийнята лише 21.08.2019 за №823 та набрала чинності 30.08.2019р. Також, позивач вважає, що відповідачем складено вимогу про надання документів на ім`я особи, не уповноваженої на здійснення представництва інтересів ТОВ «Тенндер» (Марченка Ігоря), оскільки такою особою станом на 19.07.2019р. була ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, в тому числі посилаючись на обставини викладені у відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, зазначено, що інспекційне відвідування ТОВ «Тенндер» на предмет додержання законодавства про працю проведено на підставі та у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, позивачем під час проведення інспекційного відвідування не було виконано вимоги інспекторів та не надано документів, які необхідні для проведення перевірки та не допущено інспектрів до проведення перевірки. У зв`язку з цим, відповідач переконаний, що відсутні правові підстави для скасування постанови про накладення штрафу, оформленої за наслідками перевірки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенндер» Одеському окружному адміністративному суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тенндер» (місцезнаходження: 67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, бульвар Золотий Беріг, 69; код ЄДРПОУ 21012384) зареєстровано як юридичну особу 14.03.2008р. (номер запису: 1 552 145 0000 001216).

Видами діяльності ТОВ «Тенндер» є: Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); Код КВЕД 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; Код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; Код КВЕД 56.30 Обслуговування напоями.

На підставі наказу Головного управління Держпраці в Одеській області від 18.07.2018 р. №1361, відповідно до направлення на здійснення інспекційного відвідування від 18.07.2019р. № 15/01-29-2484, було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Тенндер» , яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 , та здійснює підприємницьку діяльність у кафе 3 ТОПОЛЯ , розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський АДРЕСА_3 смт. Затока, станція Каролыно -Бугаз, 6-р, Золотий берег, 1.

19.07.2019 р. інспектором праці на ім`я ОСОБА_2 складено вимогу про надання документів згідно з переліком у строк до 24.07.2019р. (а.с. 31-32).

24.07.2019р. керівником ТОВ «Тенндер» на адресу Головного управління Держпраці в Одеській області направлено лист щодо неможливості проведення інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю на те правових підстав та порядку проведення таких позапланових заходів взагалі (а.с.33-36).

01.08.2019р. посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області складено акт інспекційного відвідування № ОД829/1580/АВ (а.с. 37-66), яким зафіксовано порушення ст.12 Конвенції міжнародної організації праці № 81, яка ратифікована Законом України від 08.09.2004р. № 1985-IV, пп. 5 п.6 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. № 96, в зв`язку з тим, що адміністрацією товариства, ані уповноваженою особою Марченко І.В. жодні дії стосовно забезпечення інспекторів праці можливістю здійснити інспекційне відвідування вчинено не було, чим створено перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов`язків

На підставі акту від 01.08.2019р. за № ОД829/1580/АВ інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці в Одеській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019р., згідно з якою на підставі аб.7 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509, до ТОВ «Тенндер» застосовано штраф у розмірі 417300 грн. (а.с. 74-76).

Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 1217/1323/АВ/ТД/ФС-515 від 21.08.2019р. пред`явлена до виконання до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V.

Відповідно до статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами ... державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно зі ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Крім зазначеної норми КЗпП України, інших законів, що визначали б особливості здійснення заходів контролю органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, немає. Відповідно, положення Закону №877-V застосовуються до здійснення заходів контролю в цілому, без винятків.

Станом на час проведення контрольного заходу був чинний Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, Порядок № 295 правомірно застосовувався відповідачем під час здійснення перевірки, проте, з огляду на положення ст. 1, ч. 4 ст. 2 Закону №877-V, відсутність інших законів, що визначали б особливості здійснення заходів контролю органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, норми Порядку №295 не підлягають до застосування в частині, що суперечить Закону №877-V.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону №877-V виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Згідно зі ст. 1, 5, 6 Закону №877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Якщо Закон №877-V відносить всі контрольні заходи до планових або позапланових, від чого залежить перелік вимог до їх проведення, то згідно з Порядком №295 такий розподіл не передбачено, тоді як передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.

Вказані інспекційні відвідування та невиїзні інспектування не віднесено до планових чи позапланових заходів, що свідчить про неузгодженість передбачених Порядком № 295 заходів з положеннями Закону №877-V і позбавляє суд можливості надати оцінку дотриманню відповідачем вимог Закону №877-V, передбачених для планових або позапланових заходів.

Вказаних процедурних порушень достатньо для висновку про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Тенндер» з порушенням положень Закону №877-V, що є достатнім для визнання протиправними та скасування дій та рішень відповідача, що мали місце внаслідок вказаного інспекційного відвідування.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваної постанови, суд аналізуючи вищевказані норми Закону №877-V виходить також із того, що виключно за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Наведене свідчить, що виявлення порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства можливе лише в ході здійснення заходу державного нагляду (контролю).

Водночас, в даному випадку факт не допуску до проведення інспекційного відвідування підтверджується наявними матеріалами справи поясненнями учасників справи, актом інспекційного відвідування № ОД829/1580/АВ від 01.08.2019р., а також безпосередньо самиою оскаржуваною постановою.

Суд звертає увагу на те, що згідно КЗпП України та Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявленні під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознаки порушення законодавства про працю.

Статтею 265 КЗпП України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 2 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 4 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013р. (далі - Порядок №509).

Аналіз абз. 2 п. 2 Порядку №509, свідчить про те, що штрафи накладаються, серед іншого, на підставі актів перевірки контролюючого органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку №509).

Абз. 2 п. 8 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту, зазначеного в п. 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

При цьому, під час розгляду справи по суті на запитання суду про підстави притягнення ТОВ Тенндер до відповідальності та винесення оскаржуваної постанови, представник відповідача зазначив - наявність неоформлених офіційно працівників. Однак, суд наголошує, що відповідачем не було фактично здійснено перевірку, не виявлено порушень чинного законодавства, зокрема, не встановлено наявність або відсутність неоформлених працівників.

Враховуючи встановлені обставини у їх сукупності, системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови та наявності підстав для скасування останньої.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного, враховуючи висновок суду щодо задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Держпраці в Одеській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 6259,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенндер» (місцезнаходження: 67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, бульвар Золотий Беріг, 69; код ЄДРПОУ 21012384) до Головного управління Держпраці в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 2; код ЄДРПОУ 39781624) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.08.2019 року № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019р.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенндер» (місцезнаходження: 67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, бульвар Золотий Беріг, 69; (код ЄДРПОУ 21012384) судові витрати у розмірі 6259,00 грн. (шість тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.