Постанова

від 19.03.2020 по справі 420/6539/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6539/19 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Запорожана Д.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Тенндер до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю Тенндер звернулось з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ДС від 21.08.2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі №826/8917/17 визнана нечинною постанова Кабінету міністрів України від 29.04.2017 р. №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , яка передбачала порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, а наступна постанова Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, була прийнята лише 21.08.2019 за №823 та набрала чинності 30.08.2019 р.

Позивач також вважає, що відповідачем складено вимогу про надання документів на ім`я особи, не уповноваженої на здійснення представництва інтересів ТОВ Тенндер (Марченко Ігоря), оскільки такою особою станом на 19.07.2019 р. була Марченко Олена Феліксівна, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись, зокрема, на те, що інспекційне відвідування ТОВ Тенндер на предмет додержання законодавства про працю проведено на підставі та у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, позивачем під час проведення інспекційного відвідування не було виконано вимоги інспекторів та не надано документів, які необхідні для проведення перевірки та не допущено інспекторів до проведення перевірки. У зв`язку з цим, відповідач переконаний, що відсутні правові підстави для скасування постанови про накладення штрафу, оформленої за наслідками перевірки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019 р.

На вказане рішення ГУ Держпраці подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Тенндер відмовити у повному обсязі.

Апелянт вказує на те, що посилання суду першої інстанції на визнання нечинною постанови від 29.04.20174 № 295, якою було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, є необґрунтованим, оскільки як і наказ про проведення інспекційного відвідування № 1361 від 18.07.2019, так і направлення на здійснення інспекційного відвідування № 15/01-29-2484 від 18.07.2019 містять чіткий перелік чинних нормативних актів, серед яких відсутнє будь-яке посилання на норми Порядку № 295 та можливість їхнього використання інспекторами праці під час здійснення контрольного заходу у ТОВ Тенндер .

З листа ТОВ Тенндер від 24.07.2019 вбачається, що позивачу станом на 01.08.2019 р. було відомо про спробу здійснення ГУ Держпраці відповідного контрольного заходу та фактичної неможливості його належного проведення. При цьому відомостей про вчинення будь-яких дій з боку ТОВ Тенндер щодо забезпечення можливістю державного органу належно здійснити свої контрольні повноваження відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегією суддів встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держпраці в Одеській області від 18.07.2018 р. №1361, відповідно до направлення на здійснення інспекційного відвідування від 18.07.2019 р. № 15/01-29-2484, було проведено інспекційне відвідування ТОВ Тенндер , що здійснює підприємницьку діяльність у кафе 3 ТОПОЛЯ , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Кароліно Бугаз, 6-р АДРЕСА_1 берег, 1.

19.07.2019 р. інспектором праці на ім`я І. Марченко складено вимогу про надання документів згідно з переліком у строк до 24.07.2019 р.

24.07.2019 р. керівником ТОВ Тенндер на адресу Головного управління Держпраці в Одеській області направлено лист щодо неможливості проведення інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю на те правових підстав та порядку проведення таких позапланових заходів взагалі.

01.08.2019 р. посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області складено акт інспекційного відвідування № ОД829/1580/АВ, яким зафіксовано порушення ст. 12 Конвенції міжнародної організації праці № 81, яка ратифікована Законом України від 08.09.2004 р. № 1985-IV, пп. 5 п. 6 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96, у зв`язку з тим, що жодні дії стосовно забезпечення інспекторів праці можливістю здійснити інспекційне відвідування вчинено не було, чим створено перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов`язків

На підставі акту від 01.08.2019 р. за № ОД829/1580/АВ інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці в Одеській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД829/1580/АВ/СПТД-ФС від 21.08.2019 р., згідно з якою на підставі аб. 7 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509, до ТОВ Тенндер застосовано штраф у розмірі 417 300 грн.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 р. № 877-V.

Відповідно до положень ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

На час проведення контрольного заходу був чинний Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Порядок № 295 правомірно застосований відповідачем під час здійснення перевірки, проте, з огляду на положення ст. 1, ч. 4 ст. 2 Закону №877-V, відсутність інших законів, які б визначали особливості здійснення заходів контролю органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, норми Порядку №295 не підлягають до застосування в частині, що суперечить Закону №877-V.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону №877-V виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Якщо Закон №877-V відносить всі контрольні заходи до планових або позапланових, від чого залежить перелік вимог до їх проведення, то згідно з Порядком №295 такий розподіл не передбачено, тоді як передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.

Разом з тим, інспекційні відвідування та невиїзні інспектування не віднесено до планових чи позапланових заходів, що свідчить про неузгодженість передбачених Порядком № 295 заходів з положеннями Закону №877-V.

Виявлення порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства можливе лише в ході здійснення заходу державного нагляду (контролю).

При цьому, в даному випадку факт не допуску до проведення інспекційного відвідування підтверджується наявними матеріалами справи поясненнями учасників справи, актом інспекційного відвідування № ОД829/1580/АВ від 01.08.2019 р., а також самою оскаржуваною постановою.

Відповідно до положень КЗпП України та Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявленні під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознаки порушення законодавства про працю.

З аналізу абз. 2 п. 2 Порядку №509 вбачається, що штрафи накладаються, серед іншого, на підставі актів перевірки контролюючого органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку №509).

Проте, відповідачем не було фактично здійснено перевірку, не виявлено порушень чинного законодавства, зокрема, не встановлено наявність або відсутність неоформлених працівників.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Також враховується позиція Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Представником позивача було заявлено клопотання щодо розподілу судових витрат, до якого було надано відповідний ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а також договір № 48/19 від 01.11.2019 р. про надання правничої допомоги та додаткова угода до нього від 17.01.2020 р.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 301/1894/17 від 17.10.2018 р., вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 закону Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом №4191-VI.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).

При цьому, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на відсутність документів, які свідчать про здійснення платежів (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), зазначених у Додатковій угоді № 2 від 17.01.2020 р., клопотання про відшкодування наведених витрат задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Запорожан Д.В. Кравченко К.В.