Постанова

від 19.12.2019 по справі 916/548/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/548/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Головея В.М . , Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача - адвоката Пучкової Л.А. за ордером №1001587 від 24.09.2019;

від відповідача - адвоката Север`янова Д.І. за довіреністю від 17.09.2019 та свідоцтвом серії НОМЕР_1 003762 від 17.04.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2019, проголошене об 11:25:29 суддею Малярчук І.А. у м. Одесі, повний текст якого складено 05.07.2019,

у справі №916/548/19

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс"

про стягнення 698 152,55грн,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року Акціонерне товариство комерційного банку ( далі - АТ КБ) "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ) "Гроус-Велс" про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування від 16.05.2012, що загалом складає 698 152,55 грн. з яких 360 985,26 грн.- борг за кредитом, 100 654,72 грн. - борг по комісії, 96 981,86 грн. - пеня та 139 530,71 грн. борг по процентам. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 8 379,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 16.05.2012 в частині повернення банку в повному обсязі використаних кредитних коштів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.07.2019 позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Гроус-Велс» на користь позивача 360 985,26 грн. заборгованості за кредитом, 100 654,72 грн. заборгованості по відсоткам, 96 981,86 грн. пені та 8 379,33 грн. судового збору. Крім того, стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» до Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України 2 092,96 грн. судового збору.

Приймаючи відповідне рішення, місцевий господарський суд виходив з встановлення факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського обслуговування від 16.05.2012 щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені за прострочення виконання зобов`язань. При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 100 654,72 грн. з огляду на виявлення описки в тексті позову, оскільки позивач назвав нараховані за користування кредитом проценти комісією, яку не нараховував та фактично не заявляв до стягнення.

Слід зазначити, що в резолютивні частині рішення місцевим господарським судом не відображена відмова в задоволенні частини позовних вимог, разом з тим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2019 зазначену помилку було виправлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджувались, а представником позивача на надавались докази досудового врегулювання спору та договір кредитування з печатками та підписами сторін.

Крім того, на думку скаржника для визначення суми заборгованості необхідно мати спеціальні знання, а відтак необхідно провести судово-економічну експертизу з метою визначення правильності нарахування відсотків за позовом.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2012 ТОВ "Гроус-Велс" підписано заяву про відкриття поточного рахунку, на підставі якої клієнту було відкрито поточний рахунок НОМЕР_2 в національній валюті. Із змісту даної заяви вбачається, що ТОВ «Гроус-Велс» приєдналось до «Умов та правил надання банківських послуг» , Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://ргіvatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування від 16.05.2012 та взяло на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

24.09.2013 заступник директора ТОВ «Гроус-Велс» Гречка В.О. підписала заяву, якою висловила свою згоду з умовами та правилами надання банківських послуг (які знаходяться на сайті банку (www.pb.ua), тарифами банку , які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування.

Порядок надання кредиту за послугою кредитний ліміт на поточний рахунок регламентований розділом 3.2.1 „Умов та Правил надання банківських послуг» /далі-Умови/.

Згідно з п. 3.2.1.1.1 Кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт банк, інтернет клієнт банк, смс-повідомлення або інших).

Пункт 3.2.1.1.3 визначає, що кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта повернути кредит, сплатити відсотки та винагороди.

Умовами також визначено, що Клієнт зобов`язується: використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 3.2.1.1.1 цього розділу „Умов та правил надання банківських послуг» , сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п. 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, повернути кредит у строки, встановлені п.п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4, 3.2.1.2.2.17.

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк / Інтернет клієнт - банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода).

Згідно з п. 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов (або у формі „Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом „першого» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Пунктом 3.2.1.6.1 Умов визначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта набирає чинності з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах зазначених у них сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань Сторонами за цим Договором.

Відповідно до п. 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1, 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3 здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Згідно до п. 3.2.1.5.7 Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Як зазначає позивач, в період з 01.07.2017 по 28.03.2018 ТОВ "Гроус-Велс" користувалось кредитними коштами (банком проводилися платежі клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту) в межах розміру кредитного ліміту, загалом на суму 470 000,00 грн., однак в подальшому, позичальник не здійснив в повному обсязі погашення кредиту, відсотків внаслідок чого виникла прострочена заборгованість за основним зобов`язанням, на яку була нарахована неустойка.

Товариство ці кошти Банку не повернуло, що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою по рахунку № НОМЕР_2 з 01.07.2017 по 28.03.2018

За відсутності своєчасного та в повному об`ємі погашення кредиту, станом на 07.02.2019 у відповідача перед банком утворилась заборгованість в сумі 360 985,26грн., що і стало підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з відповідним позовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За приписами ст. 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав ТОВ "Гроус-Велс" кредитний ліміт у розмірі 470 000 грн., що підтверджується наданою до матеріалів справи банківською випискою.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів виконання своїх зобов`язань в частині оплати кредитного ліміту своєчасно та в повному обсязі, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 360 985,26 грн.

Питання, яке порушує апелянт в апеляційній скарзі щодо проведення експертизи для визначення розміру заборгованості, колегія суддів вважає невчасним та необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 182 ГПК України суд вирішує питання про призначення експертизи у підготовчому засідання, про дату, час і місце проведення якого скаржник повідомлявся належним чином господарським судом першої інстанції, він приймав участь під час розгляду справи цим судом, однак не заявляв відповідного клопотання, разом з тим в апеляційній скарзі зазначив з яких підстав не зробив цього та не надав доказів неможливості подання відповідного клопотання до суду першої інстанції.

Крім того колегія суддів відхиляє і твердження відповідача про те, що позивачем не надано доказів досудового врегулювання спору між сторонами, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. При цьому, відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов`язкового досудового врегулювання спору, як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо необхідності стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 360 985,26грн. та не доводять їх помилковість, а тому судовою колегією відхиляються.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як свідчать матеріали справи, у заяві відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 24.09.2013 процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом і пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщениq на сайті: https://privatbank.ua/ як невід`ємну частину спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови.

Апеляційний господарський суд вважає, що витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який надано позивачем та міститься в матеріалах даної справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.05.2012 шляхом підписання заяви про відкриття банківського рахунку. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2019 у справі №916/2755/18.

Враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, апеляційний господарський суд зазначає про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами та суми пені, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Також як вірно зазначено місцевим господарським судом, не підлягає задоволенню позовна вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 100 654,72грн. оскільки позивач в тексті позовної заяви помилково назвав нараховані за користування кредитом проценти комісією, яку фактично не нараховував та не заявляв до стягнення.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2019 по справі №916/548/19 слід частково скасувати, а апеляційну скаргу ТОВ "Гроус-Велс" - частково задовольнити.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги відшкодовуються пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, враховуючи що позивачем та апелянтом не сплачені в повному обсязі суми судового збору відповідно за подачу позову та апеляційної скарги, з них підлягають стягненню недоплачені суми до Державного бюджету України також пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 -283 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

І. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс" задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2019 у справі №916/548/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

« 1. Позов Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" борг за кредитом за Договором банківського обслуговування від 16.05.2012р. у сумі 360 985,26 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 332,11 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України 1 082,06грн. судового збору за подачу позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс" на користь Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України 1 010,06грн. судового збору за подачу позову.

ІІ. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс" 6 070,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України 1 623,09 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроус-Велс" на користь Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України 1 516,34 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів за постановою з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20-ти днів, які обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.12.2019 о 16.00.

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя В.М. Головей

Суддя Я.Ф. Савицький