Постанова

від 16.12.2019 по справі 910/10388/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2019 р. Справа№ 910/10388/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - Мороз А.О., адвокат, ордер серії КС №319159 від 03.10.19;

від відповідача - Аврамець О.М., адвокат, ордер серії КВ №447060 від 01.11.19,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/10388/18 (суддя Курдельчук І.Д., повний текст складено - 17.09.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 607 094,86 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" 386 586,80 грн. страхового відшкодування, пені в сумі 42 176 грн. 62 коп., 3% річних в сумі 34 633,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 143 697,51 грн. (з урахуванням уточнень позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати в повному обсязі суми страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/10388/18 у задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на не надання позивачем доказів щодо витрат на відновлення будівлі для підтвердження розміру збитків у зв`язку із втратою (пошкодженням) будівлі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/10388/18 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправомірність неврахування місцевим господарським судом висновку судового експерта та вказує, що визначення вартості відновлювальних робіт з у рахуванням бухгалтерської вартості майна є неможливим.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник відповідача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності від 29.11.2013 позивач є власником столярної майстерні площею 1511,9 кв.м. за адресою вул. Первомайська, 111, с. Мигія Первомайського району Миколаївської області.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" (як страхувальником) та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (як страховиком) 06.06.2013 укладено Договір №251/992351730/4031 добровільного страхування майна юридичних осіб, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованого майна.

Відповідно до пункту 1.3 Договору, застрахованим за умовами даного договору є наступне майно: будівлі та споруди або їх частини на суму 2 627 000,00 грн.; меблі та офісне обладнання на суму 34 728,45 грн.; комп`ютери та оргтехніка на суму 81 795,70 грн.; виробниче (промислове) обладнання на суму 1 324 646,26 грн.; товарно-матеріальні цінності на суму 888 421,31 грн. та скляні поверхні на суму 72 000,00 грн.

Згідно пункту 1.5 Договору, страховик надає страхове покриття на випадок пошкодження або втрати застрахованого майна внаслідок настання подій, що мають ознаки ймовірності та випадковості настання, а саме: пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал), удару блискавками, вибуху; крадіжка, грабіж, розбій; бій скляних елементів будівель, вітрин, дзеркал.

Відповідно до пункту 1.6 загальна страхова сума є узгодженою та складає 5 028 591,72 грн., яка відповідає 100% відновлювальної та бухгалтерської вартості застрахованого майна.

У службовому приміщенні товариства позивача, яке розташоване за адресою: Миколаївська обл., Первомайський район., с. Мигія, вул. Первомайська, 111, та використовується як майстерня з виготовлення меблів, 18.12.2013 близько 22 год. 25 хв. відбулася пожежа.

Позивач заявою від 20.12.2013 року повідомив відповідача про випадок (пожежа), який стався 18 грудня 2013 року за адресою: Миколаївська обл., Первомайський р-н., с. Мигія, вул. Первомайська, 111.

Огляд пошкодженого майна зафіксовано також в Акті сюрвеєрського огляду від 20.12.2013 за участю двох представників сторін.

Позивачем, 23.12.2013 складено наступні документи, які підтверджують збитки, завдані пожежею:

- Дефектний акт на ремонт будівлі столярної майстерні, яким визначено вартість відновлювальних робіт у розмірі 1 981 998,00 грн.;

- Специфікацію до замовлення вартості придбання та встановлення вікон, що складає 59 437,00 грн.;

- Балансову довідку про вартість знищеного обладнання, яка складає 233 494,00 грн.;

- Договір від 23.12.2013 №13-12-23-001 про проведення ремонту обладнання, вартість якого складає 89 640,00 грн.;

- Балансові довідки від 24.12.2013 про вартість знищеної готової продукції та товарно-матеріальних цінностей, які складають 360 774,70 грн.

Листом від 17.03.2014 № 1384-31 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для визнання випадку страховим, у зв`язку з чим страховиком прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

До Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) надійшло звернення позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язання за Договором добровільного страхування майна юридичних осіб №251/992351730/4031 від 06.06.2013 року.

Розпорядженням від 07.08.2014 №2375 року відповідача зобов`язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити про це Нацкомфінпослуг.

Відповідач оскаржив дії Нацкомфінпослуг шляхом звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою про визнання протиправним та скасування розпорядження Нацкомфінпослуг від 07.08.2014 №2375.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено; ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 постанову суду першої інстанції залишено в силі.

Відповідач на підставі страхового акту №13122.02 від 01.07.2015 та враховуючи розрахунки суми страхового відшкодування до нього, виходячи зі складеного ТОВ "Бізнес Ассіст" Звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку від 06.02.2014 (далі - Звіт) здійснив виплату страхового відшкодування на користь страхувальника у розмірі 2 105 945,86 грн., з якої вартість страхового відшкодування в частині будівлі та споруди становить 1 503 250,00 грн.

Позивач, в свою чергу, вважає, що сума страхового відшкодування є неповністю йому сплаченою та (з урахуванням висновку судової експертизи, яким було визначено вартість відновлювальних ремонтно - будівельних робіт, необхідних для усунення пошкоджень, що виникли внаслідок пожежі, в сумі 1 889 836,80 грн.) заборгованість становить 386 586,80 грн.

Так, позивач вказує, що зазначена сума є різницею між розміром заподіяної шкоди з ПДВ, визначеним ТОВ "Бізнес Ассіст", та між вартістю ремонтно - будівельних робіт з ПДВ, необхідних для усунення пошкоджень, які виникли внаслідок пожежі, що були визначені судовою експертизою.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні даного позову, виходив з того, що позивач не може надати документацію, яка підтверджує виконання ремонтно-будівельних робіт та технічний стан конструктивних елементів будівлі до та після пожежі, а визначити відновлювальну вартість ремонту об`єкту нерухомого майна на момент пожежі судом не можливо.

При цьому, судом першої інстанції не було прийнято висновок експерта, складений за результатом проведення судової експертизи, оскільки, на думку суду, експертом не було надано відповідь на запитання, зазначене в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 в редакції від 03.04.2019, а саме: - яка відповідно до умов договору від 06.06.2013 № 251/992351730/4031 вартість проведення відновлювальних ремонтно-будівельних робіт по об`єкту.

Також, суд вказав, що запитання містить відсилку до положень договору (з урахуванням умов договору - не визначено розмір: (І) відновлювальної вартості /без урахування зносу/ (п. 1.6 частини А та п. 2.5.2. частини Б Договору); (ІІ) бухгалтерської вартості /з вирахуванням зносу, визначеного згідно до бухгалтерських документів/(п. 1.6 частини А та п. 2.5.3. частини Б Договору).

Колегія суддів вважає вказані висновки місцевого господарського суду необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України унормовано, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 названого Кодексу, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 979 цього ж Кодексу унормовано, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з частиною 1 статті 990 цього ж Кодексу, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані: з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За змістом положень статті 988 Цивільного кодексу України і статті 20 Закону України "Про страхування" обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку. Тобто згідно з приписами наведених норм момент виникнення обов`язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми та настання страхового випадку нерозривно пов`язані.

Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов`язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.

Згідно із частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, з урахуванням наведеного та приписів статей 979, 990 Цивільного кодексу України обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає.

Згідно пункту 1.5 Договору, страховик надає страхове покриття на випадок пошкодження або втрати застрахованого майна внаслідок настання подій, що мають ознаки ймовірності та випадковості настання, зокрема, пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал).

Судом першої інстанції було неповно з`ясовано умови договору страхування від 06.06.2013 №251/992351730/4031, а саме принцип страхування за "відновлювальною вартістю" чи за "бухгалтерською вартістю", які застосовуються з метою оцінки прийняття майна на страхування для правильного визначення страхової суми по окремому типу майна або по всьому договору страхування, проте не для розрахунку страхового відшкодування.

Так, принцип "бухгалтерської вартості" застрахованого майна, що визначений у п.п. 2.5.3 п. 2.5 договору стосується визначення страхової вартості майна та страхової суми при укладенні договору страхування.

В свою чергу, згідно п.п. 2.5.4.2 п. 2.5 договору для розрахунку суми страхового відшкодування, вартість майна обчислюється за цінами, які діють на дату настання страхового випадку.

Таким чином, відновлювальна чи бухгалтерська вартість не можуть використовуватися для визначення розміру страхового відшкодування.

При цьому, відповідно до пункту 1.6 загальна страхова сума є узгодженою та складає 5 028 591,72 грн., яка відповідає 100% відновлювальної та бухгалтерської вартості застрахованого майна.

Отже, поняття відновлювальної та/або бухгалтерської вартості окремої одиниці майна чи всього майна застосовується лише для визначення страхової суми по такому майну для відображення страхування майна на всю вартість чи її частину (для встановлення принципу пропорційності страхування майна у відсотках).

В свою чергу, визначення у п. 1.6 договору відповідності страхової суми 100 % відновлювальної та бухгалтерської вартості застрахованого майна підтверджує відсутність пропорційності його страхування.

Слід також зазначити, що згідно довідки позивача від 23.01.2014 №12 (є додатком до Звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку ТОВ "Бізнес Ассіст") балансова (залишкова) вартість застрахованого нерухомо майна (всіх будівель та споруд) на дату укладення Договору страхування складала 384 821,71 грн.

В свою чергу, вказане нерухоме майно за умовами договору страхування було застраховано на 2 627 000 грн., що свідчить про страхування вказаного майна за його ринковою вартістю, яка значно перевищує його балансову (залишкову вартість).

Стосовно висновку місцевого господарського суду про те, що судовим експертом не надано відповідь на запитання, зазначене в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 в редакції від 03.04.2019, а саме: - яка відповідно до умов договору від 06.06.2013 № 251/992351730/4031 вартість проведення відновлювальних ремонтно-будівельних робіт по об`єкту, оскільки, за висновком суду, судовий експерт повинен був розрахувати окремо вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт за принципом "відновлювальної вартості" та окремо вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт за принципом "бухгалтерської вартості", слід зазначити наступне.

Так, слід зазначити, що згідно пояснень експерта Вець В.В. чинним законодавством та методиками з оцінки майна не передбачена можливість розрахунку вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт за принципом "бухгалтерської вартості" щодо майна, яке застраховано на умовах ринкової чи відновлювальної вартості, а не по балансовій чи залишковій.

Як вже було вказано, нерухоме майно позивача не було застраховано по балансовій (залишковій) вартості.

У будь - якому випадку, місцевий господарський суд, вважаючи зазначений висновок неповним або неякісним міг скористатися своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, на призначення додаткової експертизи.

Натомість, не приймаючи вказаний висновок судового експерта, суд першої інстанції обмежився посиланням на не визначення експертом вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт за принципом "бухгалтерської вартості" (що, як вже вказувалося, є неможливим) та використання експертом методу визначення вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, передбаченого методикою з оцінки, однак іншого, ніж той, який був використаний у Звіті про оцінку, виконаному ТОВ "Бізнес Ассіст".

Стосовно іншої, визначеної судом, підстави для неприйняття висновку судового експерта, а саме виконання експертом розрахунків вартості ремонтно-будівельних робіт з урахуванням Акту сюрвеєрського огляду від 20.12.2013, на основі зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва за формою локального кошторису, колегія суддів зазначає, що заперечення сторін стосовно здійснення розрахунків вартості відновлювальних ремонтно-будівельних робіт на підставі вказаного Акту відсутні.

При цьому, Акт сюрвеєрського огляду від 20.12.2013 є єдиним документом, в якому сторони погодилися з розмірами та обсягом робіт, які необхідно здійснити для усунення наслідків пожежі.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів не погоджується з неприйняттям місцевим господарським судом висновку судової експертизи, яким було встановлено, що вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень, що виникли внаслідок пожежі, яка сталася 18.12.2013 за адресою: Миколаївська обл., Первомайський район., с. Мигія, вул. Первомайська, 111, складає 1 889 836, 80 грн. з ПДВ.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем позивачу було оплачено вартість страхового відшкодування в частині будівлі та споруди лише 1 503 250,00 грн., тоді як судовою експертизою встановлено вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень, що виникли внаслідок пожежі в сумі 1 889 836, 80 грн., сумою страхового відшкодування недоплаченого позивачу є 386 586,80 грн.

Отже, наведена сума підлягає відшкодуванню позивачу, а тому висновок місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні вимоги про її стягнення визнається апеляційним судом необґрунтованим.

Позивачем, окрім суми основного боргу було заявлено до стягнення пеню в сумі 42 176 грн. 62 коп., 3% річних в сумі 34 633,93 грн. та інфляційні втрати в сумі 143 697,51 грн.

Стосовно вимоги про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 2.13.4 договору за несвоєчасну сплату страхового відшкодування страховик на письмову вимогу страхувальника сплачує пеню у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором зі своєчасної сплати страхового відшкодування, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою.

В свою чергу, відповідачем заявлено про застосування спеціальної позовної давності в один рік до вимог позивача про стягнення пені та штрафних санкцій.

Колегія суддів зазначає, що єдиною штрафною санкцією, заявленою позивачем до стягнення є пеня, а тому лише до цієї вимоги про її стягнення апеляційним судом застосовуються наслідки спливу строку позовної давності.

У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258).

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, апеляційний суд дійшов висновку про її часткове задоволення з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності по частині періоду нарахування пені.

Таким чином, з урахуванням, здійсненого апеляційним судом, перерахунку вказаної санкції, обґрунтованою сумою пені, яка підлягає задоволенню є 7 151 грн. 86 коп.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З огляду на допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати страхового відшкодування, вимоги про стягнення 3% річних в сумі 34 633,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 143 697,51 грн. підлягають задоволенню.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Стосовно заяви позивача про покладення на відповідача витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу (їх оплати) на суму 17 000 грн. до суду першої інстанції у строки передбачені ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України не подано.

Колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів фактичного понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу на суму 17 000 грн., такі витрати не можуть бути покладені на відповідача у справі, оскільки позивачем фактично не доведено їх понесення.

Аналогічної позиції про те, що ненадання доказів на підтвердження фактичного здійснення витрат на професійну правничу допомогу (їх оплати) є підставою для відмови в здійсненні компенсації таких витрат дотримується також Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.02.2019 у справі № 906/194/18 та від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18.

Отже, апеляційним судом відмовляється позивачу у покладенні на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 17 000 грн.

Стосовно витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, в сумі 2 500 грн., то наразі відповідна заява позивача не розглядається, оскільки позивач має право у строки передбачені ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України подати до апеляційного суду відповідні докази понесення цих витрат.

Крім цього, на відповідача підлягають покладенню, понесені позивачем, витрати за проведення судової експертизи в сумі 36 750 грн.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/10388/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/10388/18 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/10388/18, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 607 094,86 грн. задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, будинок 40, код 20782312) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" (55223, Миколаївська обл., Первомайський район, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 111, код 13854376) 386 586 грн. 80 коп. страхового відшкодування, 7 151 грн. 86 коп. пені, 34 633 грн. 93 коп. 3 % річних, 143 697 грн. 51 коп. інфляційних, 36 750 грн. витрат на проведення судової експертизи та 8 581 грн. 05 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, будинок 40, код 20782312) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації - Первомайськ" (55223, Миколаївська обл., Первомайський район, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 111, код 13854376) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 12 871 грн. 58 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 21.12.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко