Постанова

від 19.12.2019 по справі 307/454/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 307/454/18

провадження № 61-11063св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Комунальний заклад Нижньоапшанська дільнична лікарня , Подішорська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Комунальний заклад Нижньоапшанська дільнична лікарня , Подішорська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2018 року у складі судді Бобрушко В. І.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року заступник керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, колишня назва - Дібрівська сільська рада (далі - Нижньоапшанська сільська рада) звернувся до суду з указаним позовом та просив: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,052 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, вартістю 348 920,03 грн, розташовану по АДРЕСА_1 (до 2004 року назва АДРЕСА_2 та повернути її у власність територіальної громади села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,35 га, вартістю 253 400,5 грн, розташовану по АДРЕСА_1 та повернути її у власність територіальної громади селі Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради; зобов`язати ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки, площею 0,052 га з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, який існував до порушення, шляхом знесення бетонної огорожі; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги заступник керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Нижньоапшанської сільської радипосилався на те, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014070160001513 встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка, розташована на території Нижньоапшанської сільської ради, на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 04 лютого 1998 року серії І- ЗК в„– 023237 , загальною площею 0,40 га, нібито виданого на підставі рішення сесії Дібрівської сільської ради від 23 грудня 1997 року. На підставі зазначеного державного акта ОСОБА_2 на праві приватної власності належали дві земельні ділянки, а саме площею 0,052 га та 0,35 га. 27 травня 2014 року ОСОБА_2 відчужив одну із вище вказаних земельних ділянок у селі Нижня Апша, площею 0,052 га з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060 ОСОБА_3 , який у свою чергу 21 серпня 2014 року подарував цю ділянку ОСОБА_1 Власником земельної ділянки площею 0,35 га (кадастровий номер не присвоєно) на час звернення до суду з цим позовом є ОСОБА_2 . Згідно з відповіддю управління Держземаганства у Тячівському районі Закарпатської області, державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 0233237 зареєстрований за іншою особою, а саме ОСОБА_4 та зовсім на іншу земельну ділянку, розташовану в смт. Дубове, ур. Вурсулець , площею 0,758 га, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів смт. Дубове від 27 лютого 2002 року за № 242. Державний акт з аналогічним номером та серією зареєстровано в Книзі записів державних актів на землю Дібрівської сільської ради від 04 лютого 1998 року № 298 за ОСОБА_5 . В ході досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні експертним дослідженням встановлено, що державний акт на право власності на землю від 04 лютого 1998 року серії І -ЗК в„– 023237 , виданий на прізвище ОСОБА_2 , виготовлений струминним способом за допомогою копіювально-множинної кольорової техніки та не відповідає встановленим взірцям. Зображення відбитку печатки Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської ради на вказаному державному акті на землю сформоване струминним способом за допомогою копіювально-множинної кольорової техніки. А тому державний акт на право власності на землю від 04 лютого 1998 року серії І-ЗК в„– 023237 , виданий на прізвище ОСОБА_2 , є підробленим. Окрім того, рішенням Нижньоапшанської сільської ради від 19 лютого 2006 року надано земельну ділянку площею 0,109 га у комунальну власність під будівництво фельдшерсько-акушерського пункту в селі Нижня Апша (теперішня назва село Подішор), а рішенням ХХІІІ сесії V I скликання Нижньоапшанської сільської ради від 27 березня 2014 року № 21 надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки щодо передачі у постійне користування для будівництва і обслуговування майнового комплексу Подішорської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Подішор, загальною площею 1,1518 га. Згідно з технічною документацією з відведення земельної ділянки для будівництва школи у селі Подішор (1968 року) за Подішорською загальноосвітньою школою рахується земельна ділянка 1,5 га. Проте в ході виготовлення Нижньоапшанською сільської радою документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для будівництва і обслуговування майнового комплексу Подішорської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, отримано відмову від державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Тячівському районі Закарпатської області у зв`язку з накладенням земельної ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, яка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 на 0,987 процентів. Аналогічно відмовлено Нижьоапшанській сільській раді у розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність під будівництво фельдшерсько-акушерському пункту в АДРЕСА_3 , площею 0,109 га, у зв`язку з перетином координат з ділянкою кадастровий номер 2124482400:05:001:0060. В ході виготовлення підробленого державного акту на право власності на землю від 04 лютого 1998 року серії І- ЗК № 023237 на ім`я ОСОБА_2 , було порушено право Подішорської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів та фельдшерсько-акушерського пункту в особі Комунального закладу Нижньоапшанська дільнична лікарня щодо користування земельними ділянками, власником яких є територіальна громада села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради, яка має виключне право на розпорядження цими спірними земельними ділянками. ОСОБА_2 безпідставно набув права власності на спірні земельні ділянки, а тому подальше відчуження однієї з цих ділянок є незаконним, так як вказані земельні ділянки вибули поза волею Нижньоапшанської сільської ради, оскільки державний акт на вказані земельні ділянки від 04 лютого 1998 року, серії І- ЗК № 023237 , згідно з висновком експертизи, є підробленим, що свідчить про наміри ОСОБА_2 незаконно заволодіти земельними ділянками та підтверджує незаконність їх вибуття із власності Нижньоапшанської сільської ради. Згідно з актами обстеження земельної ділянки від 11 жовтня 2016 року та від 11 січня 2018 року, проведених постійною комісією Нижньоапшанської сільської ради з питань агрокомплексу, земельних відносин, благоустрою та розвитку села встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, яка належить ОСОБА_1 , останньою збудовано огорожу з бетонного фундаменту та листами металевого профілю, а тому просив привести земельну ділянку в попередній стан.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги

Тячівський районний суд Закарпатської області рішенням від 06 грудня 2018 року позов задовольнив. Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради земельну ділянку, площею 0,052 га (кадастровий номер 2124482400:05:001:0060), яка розташована в АДРЕСА_1 . Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради земельну ділянку, площею 0,35 га, яка розташована в АДРЕСА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки площею 0,052 га (кадастровий номер 2124482400:05:001:0060) та знести розташовану на ній бетонну огорожу. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки з наступним продажем земельної ділянки площею 0,0520 га особою, яка не мала на це права, вибули з власності Нижньоапшанської сільської ради не з її волі, а на підставі підробленого державного акта на право приватної власності на землю. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про витребування спірного нерухомого майна від відповідачів у власність територіальної громади села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради та про зобов`язання ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки площею 0,0520 га і знести розташовану на ній бетонну огорожу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Закарпатський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2019 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У червні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій правової оцінки тому, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,052 га на підставі цивільно-правової угоди, яка відповідає вимогам закону. При цьому, ОСОБА_1 не була учасником правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок, а тому не повинна нести цивільно-правову відповідальність. Суди не врахували того, що в матеріалах справи відсутній вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, також і відсутні судові рішення, які б встановлювали незаконність набуття права власності на землю або правочини чи інші правовстановлюючі документи попередніх власників земельних ділянок. Прокурор, пред`являючи позов про витребування земельних ділянок, не зазначив після якого недійсного правочину відповідачі набули права власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність такого правочину. При цьому, прокурор не посилався і не довів порушення прав позивача в інтересах якого пред`явлено позов. Подані прокурором докази щодо виготовлення, видачі державних актів, порядку укладення первинних договорів щодо відчуження спірних земельних ділянок, відносяться до меж правової оцінки дійсності або ж недійсності правочинів, правовстановлюючих документів на землю, що у цій справі фактично виходить за межі позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 серпня 2019 року справа № 307/454/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 04 лютого 1998 року, серії І -ЗК в„– 023237 , виданого на підставі рішення сесії Дібрівської сільської ради народних депутатів від 23 грудня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 298 набув право власності на земельну ділянку площею 0,40 га, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства та будівництва житлового будинку. Згідно з вказаним державним актом ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок площею 0,052 га та 0,35 га, розташованих на території Дібрівської сільської ради.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 27 лютого 2002 року серії І -ЗК в„–023237 , виданого на підставі рішення сесії Дубівської селищної ради народних депутатів від 09 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 242, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,758 га, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку та гаража і ведення особистого підсобного господарства, розташованої по АДРЕСА_4 .

27 травня 2014 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0520 га (кадастровий номер 2124482400:05:001:0060) - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 січня 2018 року, власником у цілій частині земельної ділянки площею 0,052 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є ОСОБА_1 .

Висновком експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 28 грудня 2016 року за № 4/330 встановлено, що державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №023237 на прізвище ОСОБА_2 виготовлений струминним способом за допомогою копіювально-множинної кольорової техніки та не відповідає встановленим взірцям. Зображення відбитку печатки Дібрівської сільської ради у державному акті на право приватної власності на землю І-ЗК №023237 на прізвище ОСОБА_2 сформоване струминним способом за допомогою копіювально-множинної техніки.

Згідно з висновком оціночної вартості від 30 січня 2018 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , вартість земельної ділянки площею 520 кв. м в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124482400:05:001:0060, складала 348 920,03 грн.

З висновку оціночної вартості від 30 січня 2018 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_2 , встановлено, що вартість земельної ділянки площею 3500 кв. м, в АДРЕСА_1 , складала 253 400,50 грн.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 11 січня 2018 року №10-7-0,27-26/112-18 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, площею 0,0520 га знаходиться в межах населеного пункту.

Згідно з листом Управління Держземагенства у Тячівському районі Закарпатської області від 19 вересня 2014 року №10-708-0.3-1634/2-14, державний акт серії І-ЗК № 023237 на право приватної власності на землю зареєстровано в Книзі записів державних актів смт. Дубове 27 лютого 2002 року за № 242 на громадянина ОСОБА_4 , мешканця АДРЕСА_5 , та 04 лютого 1998 року на громадянина ОСОБА_2 , мешканця АДРЕСА_6 за № 298 в Книзі записів державних актів на землю Дібрівської сільської ради.

Факт реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_2 підтверджується також і копією записів із Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю № 2 на території Дібрівської сільської ради.

Згідно з технічною документацією з відводу ділянки для будівництва 1968 року, об`єктом будівництва зазначена школа на 160 учнів у селі Подішор, Тячівського району Закарпатської області.

Рішенням Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області ХХIII сесії VI скликання від 27 березня 2014 року № 21 надано дозвіл на розроблення відводу земельної ділянки щодо передачі у постійне користування -для будівництва і обслуговування майнового комплексу Подішорської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів в селі Подішор Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району, загальною площею 1,1518 га по АДРЕСА_3 .

Згідно з проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Нежньоапшанській сільській раді в АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування Подішорської ЗОШ І-ІІ ступенів, виділено земельну ділянку з кадастровим номером 2124482400:05:001.

Рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держземагентсва у Тячівському районі від 27 серпня 2014 року № РВ-2100014632014 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв`язку з невідповідністю поданих документів вимогам, установленим Законом України Про Державний земельний кадастр і Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме перетин ділянок з ділянкою з кадастровим номером 2124482400:05:001:0060, площа співпадає на 0,987 процентів.

Рішенням Нижньоапшанської сільської ради від 19 лютого 2006 року надано земельну ділянку площею 0,109 га у комунальну власність під будівництво фельдшерсько-акушерського пункту (далі - ФАПу) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на майновий комплекс ФАПу по АДРЕСА_3 , загальна площа приміщень становить 50,4 кв. м згідно з технічною документацією ФАПу в АДРЕСА_1 від 11 серпня 1999 року, стверджується надання дозволу на виконання будівельних робіт від 11 серпня 1999 року № 326 для будівництва ФАПу.

Листом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 29 грудня 2017 року № 223/17 повідомлено Нижньоапшанську сільську раду про неможливість розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність під будівництво фельдшерсько-акушерського пункту у АДРЕСА_3 , площею 0,109 га, у зв`язку з перетином координат з ділянкою кадастровий номер 2124482400:05:001:0060.

Актом комісії з питань агрокомплексу, земельних відносин, благоустрою і розвитку села Нижня Апша від 11 жовтня 2016 року встановлено, що земля площею 0,0520 га загороджується ОСОБА_1 , і на цій земельній ділянці є цегла та склад господарської будівлі. Комісія вирішила призупинити загородження землі на території Подішорської ЗОШ І-ІІ ступенів та Подішорського ФАПу громадянкою ОСОБА_1 площею 0,0520 га, до виявлення усіх обставин.

В акті обстеження земельної ділянки, складеного комісією з питань агрокомплексу, земельних відносин, благоустрою і розвитку села Нижня Апша від 10 січня 2018 року, зазначено, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 , поряд з ФАПом села Подішор, станом на день обстеження огороджена по периметру парканом з бетонним фундаментом та листами металевого профілю; на вказаній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі і споруди; наявні залишки будівельного сміття (цегла, бетон) та елементи бетонного фундаменту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про, те що судові рішення оскаржені фактично в частині вирішення вимог заявлених до ОСОБА_2 (іншим відповідачем ОСОБА_1 не оскаржені в касаційному порядку), а тому переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення вказаних вимог за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна суди мають установити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження 14-144цс18).

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зроблено висновок, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв. Оскільки спірні земельні ділянки були набуті відповідачами з комунальної власності на підставі рішення Іванковичівської сільської ради б/н від 30 вересня 2004 року, яке радою не приймалось, Іванковичівська сільська рада від імені територіальної громади не вчинила дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. Тому спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі .

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 неправомірно (на підставі підробленого документа - державного акта на право приватної власності на землю) набув права власності на земельну ділянку, площею 0,35 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та витребував її на користь територіальної громади села Нижня Апша в особі Нижньоапшанської сільської ради.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи немає вироку суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, також і відсутні судові рішення, які б встановлювали незаконність набуття права власності на землю, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади (в даному випадку - сільської ради), підробка державного акта означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Аргументи скарги на те, що прокурор, пред`являючи позов про витребування земельних ділянок не посилався і не довів порушення прав позивача в інтересах якого пред`явлено позов, є безпідставними з огляду на таке.

У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області вказував на те, що усвідомлена пасивна поведінка Нижньоапшинської сільської ради, яка не вживала заходів цивільно-правового характеру щодо повернення земельних ділянок, призвела до порушення інтересів держави в особі відповідної територіального громади, що свідчить про неналежне здійснення цим органом своїх повноважень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення судів попередній інстанцій в оскаржуваних частинах відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_2

залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило