Постанова

від 17.12.2019 по справі 923/555/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/555/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

представники учасників справи:

Від позивача - Кізима І.В., ордер ХС № 133488, дата видачі : 10.06.19; Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» ;

Від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного»

на рішення Господарського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року

у справі №923/555/19

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного»

до Олешківського міжрайонного управління водного господарства

про визнання недійсним договору дарування,

ухвалене суддею Закуріним М.К. 15.10.2019р., о 14-20 год. у приміщенні господарського суду Херсонської , повний текст складено 16.10.2019р.,

В судовому засіданні 17.12.2019 року згідно з ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

03.07.2019 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 22.07.2019) Сільськогосподарський виробничий кооператив «Зоря Моторного» звернувся з позовом до Олешківського міжрайонного управління водного господарства про визнання недійсним договору дарування № 191 від 09.09.2013.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказав, що спірний договір укладений не уповноваженою на те особою, оскільки у відповідності до пункту 7.4. Статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» передача власності кооперативу може здійснюватися лише за рішенням ради кооперативу із затвердженням на зборах уповноважених, але у даному випадку таке рішення не приймалося, а тому договір є недійсним на підставі частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року у справі №923/555/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем в обґрунтування та підтвердження наявності певних обмежень у директора Кооперативу на відчуження майна відповідних доказів не надано, а саме не надано самого тексту Статуту Кооперативу, а тому не доведено обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

12.11.2019 року до суду надійшла апеляційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» на рішення Господарського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року у справі №923/555/19, в якій апелянт просить рішення скасувати та постановити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що при ухваленні рішення Господарського суду Херсонської області від 15.10.2019р. судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що в сукупності призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з огляду на наступне.

В порушення визначених вище положень Господарського процесуального кодексу, господарським судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті оскаржуваного судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки тій обставині, що рішення ради кооперативу від 30 травня 2013 року Протокол №6, яким нібито уповноважено ОСОБА_1 на підписання Договору дарування №191, радою кооперативу не приймалось та існує виключно у тексті Договору, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Також судом залишено поза увагою посилання позивача на ч. З ст. 720 Цивільного кодексу України, де встановлено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

За доводами апелянта, суд дійшов висновку про законність договору дарування, навіть не перевіривши чи дозволяє статут відчуження майна, хоча в даному випадку, з огляду на положення ст. 720 ЦК України, це було обов`язковим для повного та всебічного дослідження обставин справи, в той час як позивач прямо зазначав про це у позові з посиланням на те, що відповідні положення про можливість дарування відсутні у статуті (станом на момент укладення оскаржуваного правочину), який до того ж містить пункт, яким продаж або передача власності Кооперативу місцевим органам влади, громадянам, юридичним особам може здійснюватись за рішенням ради Кооперативу із затвердженням на зборах уповноважених.

Щодо ненадання позивачем копії статуту кооперативу апелянт зазначає, що це було технічною помилкою голови кооперативу Костікової О.Д., яку вона здійснила через недостатність умінь та знань, а також емоційну напруженість, а саме не надала суду копію статуту у вказаний законом строк, та 01.10.2019р. подала клопотання закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

При цьому, сторона відповідача навіть не заперечувала факт відсутності рішення ради кооператива від 30 травня 2013 року Протокол №6, яким нібито уповноважено ОСОБА_1 на підписання оскаржуваного договору.

Також скаржник звертає увагу суду, що голова кооперативу Моторний ОСОБА_2 , який підписав від імені позивача Договір дарування №191 від 09.11.2013р., діяв не в інтересах власника майна, тобто без дозволу, таємно, на власний розсуд.

Вважає, що дії ОСОБА_1 є такими, що порушують законні права та інтереси сільськогосподарського виробничого кооперативи ЗОРЯ МОТОРНОГО як власника майна, зазначеного в п.3 позовної заяви, порушують вимоги цивільного законодавства щодо представництва, щодо порядку укладання договорів взагалі і укладання договору дарування зокрема.

Ні членів ради, ні колегію, ні голову профспілкового комітету, ні раду ветеранів приватно-орендного кооперативи ЗОРЯ (після зміни найменування: сільськогосподарський виробничий кооператив ЗОРЯ МОТОРНОГО ) не було поставлено до відома про намір укласти спірний договір дарування, при цьому не дотримано процедури укладання цього договору, визначених цивільним законодавством.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СВК ЗОРЯ МОТОРНОГО у справі №923/555/19.

У відзиві на апеляційну скаргу від 16.12.19 Олешківське міжрайонне управління водного господарства заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Зазначає, що у апелянта відсутні поважні причини неподання разом з позовом основного доказу - Статуту кооперативу, технічна помилка голови кооперативу не є поважною причиною прийняти такий доказ на стадії апеляційного розгляду.

В судове засідання 17.12.2019 представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи Статуту Приватно-орендного кооперативу Зоря , судова колегія доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. ч.2, 3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідні повноваження апеляційного суду з прийняття доказів, які надають учаснику справи можливість обґрунтувати свої аргументи у відповідних випадках, зобов`язують суд апеляційної інстанції в кожному випадку обґрунтовувати мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо ненадання позивачем копії статуту кооперативу скаржник зазначив, що це було технічною помилкою голови кооперативу Костікової О.Д., яку вона здійснила через недостатність умінь та знань, а також емоційну напруженість, а саме не надала суду копію статуту у вказаний законом строк, та 01.10.2019р. подала клопотання закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті представником позивача, адвокатом Кізимою І.В., було виявлено відсутність у матеріалах справи статуту приватно-орендного кооперативу ЗОРЯ від 04.03.2013р. та заявлено клопотання про оголошення перерви у зв`язку з необхідністю підготовки до судового розгляду. Однак, це клопотання судом відхилене через нібито його необґрунтованість.

На думку скаржника, такими діями, суд першої інстанції через дрібну технічну помилку представника, голови кооперативу, фактично обмежив право позивача на судовий захист та на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 та ч. 1 ст. 73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовною заявою, СВК Зоря Моторного посилався на положення Статуту ПОК Зоря станом на момент укладення оскаржуваного правочину.

Ухвалою суду від 01.10.19 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

З протоколу від 15.10.19 вбачається, що адвокатом Кізима І.В. заявлено усне клопотання про перерву, яке було відхилено судом.

З пояснень представника апелянта вбачається, що представник позивача, виявивши на стадії розгляду справи по суті факт ненадання Статуту кооперативу, що , за його доводами, було технічною помилкою голови СВК Зоря Моторного , заявив клопотання про перерву у судовому засіданні для її виправлення та заявлення відповідного клопотання про долучення до матеріалів справи Статуту кооперативу з обгрунтуванням пропуску процесуального строку для надання доказів по справі.

З аудіозапису протоколу судового засідання від 15.10.2019 року по справі №923/555/19 вбачається, що представником позивача Кізима І.В. при наданні пояснень було з`ясовано, що головою СВК Зоря Моторного при поданні позовної заяви не було додано Статуту кооперативу, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги.

Для усунення вказаного недоліку адвокатом було заявлено усне клопотання про перерву по справі, однак судом першої інстанції було відмовлено з огляду на те, що суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті, а позивач втратив право на подання доказів.

В аспекті зазначеного слід звернутися до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин, судова колегія вважає за можливе долучити до матеріалів справи та надати оцінку Статуту Приватно-орендного кооперативу Зоря , оскільки завданням господарського судочинства згідно ст.2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тому, на переконання судової колегії, помилкове ненадання головою СВК Зоря Статуту кооперативу разом з позовом та на стадії підготовчого провадження не повинно мати негативні наслідки для позивача з формальних (процесуальних) підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2013 між Приватно-орендним кооперативом Зоря Моторного , як дарувальником, та Олешківським міжрайонним управлінням водного господарства, як обдаровуваним, укладений договір дарування № 191.

За умовами договору, Дарувальник - Приватно-орендний кооператив Зоря Моторного в особі голови кооперативу Моторного Д.К., діючого на підставі Статуту та рішення ради кооперативу від 30.04.2013, протокол № 6 з однієї сторони та Обдаровуваний: Цюрупинське міжрайонне управління водного господарства в особі начальника управління Андрієнка Ігоря Олеговича, діючого на підставі Положення про Цюрупинське МУВГ з другої сторони, уклали цей договір про наступне:

Цим договором Дарувальник зобов`язується безоплатно передати Обдаровуваному у власність майно згідно переліку (пункт 1).

Пунктом 2 сторони визначили балансову вартість предмета дарування у сумі 792 476 грн … залишковою вартістю 183 859 грн (пункт 3).

Згідно п.6 договору, право власності в Обдаровуваного на предмет дарування виникає з моменту його прийняття та складання акту приймання-передачі.

13.09.2013 між сторонами складений Акт приймання-передачі внутрішньогосподарської закритої меліоративної мережі з приватної власності ПОК Зоря на баланс Цюрупинського міжрайонного управління водного господарства , за яким комісія, створена наказом начальника Херсонського обласного управління водних ресурсів від 10.09.13 №167 здійснила огляд інженерної інфраструктури внутрішньогосподарської закритої меліоративної мережі, яка передана з власності ПОК Зоря на баланс Цюрупинського МУВГ.

Відповідно до витягу з протоколу №1 від 22.08.18 засідання Ради СВК Зоря Моторного доручено ревізійній комісії кооперативу провести інвентаризацію ТМЦ кооперативу.

Згідно акту інвентаризації цінностей на СВК Зоря Моторного від 01.10.18 встановлено відсутність на балансі кооперативу :

Ревізійною комісією у ході інвентаризації встановлено відсутність на балансі кооперативу:

- сталевого трубопроводу ГТ протяжністю 3490 м, діаметром 400-600 мм

- чавунного трубопроводу ПТ-1 протяжністю 1250 м, діаметром 300 мм

- чавунного трубопроводу ПТ-2 протяжністю 1250 м, діаметром 300 мм

- сталевого трубопроводу ПТ-3 протяжністю 660 м, діаметром 300 мм

- чавунного трубопроводу ПТ-4 протяжністю 750 м, діаметром 300 мм

- сталевого трубопроводу ПТ-5 протяжністю 660 м, діаметром 300 мм

- сталевого трубопроводу ПТ-6 протяжністю 750 м, діаметром 300 мм

- чавунного трубопроводу ПТ-8 протяжністю 750 м, діаметром 300 мм

- сталевого трубопроводу ПТ-11 протяжністю 1210 м, діаметром 300 мм

- сталевого трубопроводу ПТ-12 протяжністю 1210 м, діаметром 300 мм

Одночасно, ревізійною комісією встановлено відсутність затверджених зборами уповноважених рішень ради Кооперативу про відчуження вищевказаного майна. (а.с.17)

Згідно витягу з протоколу №3 від 18.10.2018 засідання Ради СВК Зоря Моторного доручено голові кооперативу вжити заходи з відновлення порушених прав СВК Зоря Моторного .

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 12.01.2017 року було здійснено державну реєстрацію зміни назви Цюрупинського міжрайонного управління водного господарства на Олешківське міжрайонне управління водного господарства.

За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Пунктом 4.1 Статуту передбачено, що Кооператив має право відповідно до законодавства України придбати, відчужувати, здавати або брати в оренду рухоме та нерухоме майно, необхідне для його діяльності.

Відповідно до п. 11.2 Статуту приватно-орендного кооперативу ЗОРЯ (станом на момент укладення оскаржуваного правочину), далі за текстом - Статут, вищим органом управління кооперативу є збори уповноважених.

Відповідно до п.7.3 Статуту, продаж або передача власності Кооперативу місцевим органам влади, громадянам, юридичним особам може здійснюватись за рішенням ради Кооперативу із затвердженням на зборах уповноважених.

Згідно п. 11.2 Статуту уповноваженими є голова Кооперативу, члени ради, колегії, голова профспілкового комітету, рада ветеранів.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів прийняття рішення зборами уповноважених Кооперативу на безоплатне відчуження сталевих та чавунних трубопроводів, та надання повноважень на відчуження Голові Кооперативу Моторному Д.К.

Водночас, у договорі дарування № 191 від 09.09.2013 зазначено, що Голова Кооперативу Моторний Д.К. діє на підставі Статуту та рішення ради кооперативу від 30.04.2013 протоколу №6.

Проте, матеріали справи не містять протоколу №6 рішення ради кооперативу від 30.04.2013.

З пояснень представника апелянта вбачається, що такий протокол не існує та рішення про безоплатне відчуження майна за договором зборами Кооперативу не приймалось.

З пояснень представника відповідача, що підтверджується протоколом та аудіозаписом судового засідання від 15.10.2019 в Господарському суді Херсонської області, вбачається, що даний об`єкт відповідач у дарування по акту не приймали, фактично майно у нього не знаходиться, та ним не використовується (а.с. 41, 42, диск).

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про відсутність повноважень Голови Кооперативу Моторного Д.К. на відчуження майна за договором дарування.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Великої Палати Верховного суду від 27.06.2018 по справі № 668/13907/13-ц.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно.

При цьому, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа, в даному випадку позивач по справі.

По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Як зазначалось вище, у договорі дарування № 191 від 09.09.2013 зазначено, що Голова Кооперативу Моторний Д.К. діє на підставі Статуту та рішення ради кооперативу від 30.04.2013 протоколу №6.

Таким чином, при підписанні договору Цюрупинське міжрайонне управління водного господарства повинно було пересвідчитись в тому, що Статут та протокол №6 рішення Ради Кооперативу від 30.04.2013 не містять обмежень повноважень Моторного Д.К. на укладення правочину щодо безоплатного відчуження майна.

Оскільки спірний договір містить умову про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента, в даному випадку відповідачу по справі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17 та від 26.02.2019 у справі№ 925/1453/16).

За таких обставин, судова колегія зазначає, що відповідач у справі не міг не знати та повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про обмеження повноважень Голови Кооперативу Моторного Д.К. на вчинення спірного правочину, а саме договору дарування № 191 від 09.09.2013.

За змістом ст. 13 ЦК України, особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

З огляду на приписи ст. 13 ЦК України, судова колегія звертає увагу, що укладаючи спірний договір від імені ПОК Зоря , ОСОБА_3 Д.К. вчинив правочин, який фактично зумовив позбавлення позивача права власності на майно, безпосередньо задіяне у його господарській діяльності, враховуючи, що згідно Статуту одним із видів діяльності кооперативу є вирощування насіння зернових, овочевих та кормових культур, тобто обробка землі.

Отже, в даному випадку, укладаючи спірний договір, голова кооперативу діяв не в інтересах кооперативу, безоплатно відчуживши належне йому майно.

При цьому, судова колегія приймає до уваги доводи апелянта про те, що кооператив продовжує фактично використовувати зрошувальну систему, яка була подарована за договором дарування.

Також і представник відповідача в судовому засіданні в Господарському суді Херсонської області 15.10.2019 підтвердив, що даний об`єкт вони у дарування по акту не приймали, хоча і підписували акт, фактично майно у відповідача не знаходиться, та ним не використовується.

Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку про невідповідність спірного договору вимогами ст. ст.92, 203, 215, 237 - 239, 241 ЦК України, тому позовні вимоги є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню, зазначений договір дарування № 191 від 09.09.2013 підлягає визнанню недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, оскільки вимоги про реституцію позивачем не заявлялись, судова колегія не вбачає підстав для зобов`язання сторін повернути отримане за договором.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» підлягає задоволенню, Рішення Господарського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року у справі №923/555/19 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, ст. 277, 282, 287-288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» задовольнити.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року у справі №923/555/19 скасувати.

Позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря Моторного» задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування № 191 від 09 вересня 2013 року, укладений між Приватно-орендним кооперативом Зоря Моторного та Цюрупинським міжрайонним управлінням водного господарства.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 23.12.2019 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош Судді Г.І. Діброва Н.М. Принцевська