Постанова

від 23.12.2019 по справі 916/1410/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1410/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса - не з`явився;

від Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли , с. Ставки Комінтернівського району Одеської області

- не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса - Гудима І.Б. за ордером від 17.12.2019 року серія ОД № 408931;

від ОСОБА_2 , м. Одеса - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року, м. Одеса, суддя Д`яченко Т.Г., повний текст рішення складено 08.10.2019 року

у справі № 916/1410/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса

до відповідача-1 Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли , с. Ставки Комінтернівського району Одеської області

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , м. Одеса

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли , с. Ставки Комінтернівського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса, в якій просило суд визнати недійсним Договір відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, укладений між Фізичною-особою підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирхан Огли та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами у справі 07.03.2017 року було укладено удаваний правочин, а саме: Договір відступлення права вимоги (цесії), за яким відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за договором поставки, укладеним між позивачем та відповідачем-1, при цьому зазначений договір фактично є договором факторингу, який укладено з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою, що в свою чергу свідчить про недійсність такого договору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2019 року до участі у справі №916/1410/19 в якості особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено ОСОБА_2 , м. Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі №916/1410/19 (суддя Д`яченко Т.Г.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір про відступлення права вимоги (цесії) від 07.07.2017 року не є договором факторингу, оскільки умовами вказаного договору, з урахуванням додаткового договору до нього, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" зобов`язалось сплатити, після фактичного отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" суми боргу на користь Фізичної особи-підприємця Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли, грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги, а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даними угодами. При цьому, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", згідно вказаного договору, перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 Цивільного кодексу України. Отже, зміст договору про відступлення права вимоги (цесії) відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2017 року у справі №916/1410/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м.Одеса задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції встановив обставини, що стали підставою для відхилення позовних вимог, на підставі документів, стосовно яких є очевидні сумніви щодо їх достовірності.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції зробив висновок, що право вимоги за оскарженим договором передане за його номінальним розміром на підставі додаткового договору. Проте, очевидними є сумніви щодо його достовірності, оскільки до звернення позивача до суду була відсутня будь-яка інформація про додатковий договір; з врахуванням додаткового договору правовідносини відповідачів суперечать інтересам Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" отримає збиток, що полягатиме у різниці суми, яку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" має сплатити цеденту, та суми, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" має отримати від ОСОБА_2 ; у преамбулі додаткового договору, який нібито є додатковим договором до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, вказано, що він вносить зміни до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 року. Водночас, Договором відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 року є договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та ФОП Прокопенко Д.С., предметом якого є також право вимоги до позивача. Зазначені обставини дають підстави зробити висновок, що додатковий договір від 30.12.2016 року , так і додатковий договір від 07.03.2017 року та інші, створені в один день, а не в день їх укладання, зазначені у них, та після отримання відповідних позовів позивача.

Наведені обставини, на думку скаржника, вказують на те, що додатковий договір підписано під час розгляду даної справи, а не в день, яким його датовано, з метою штучного спростування доводів позивача. А тому , він не може бути допустимим та достовірним доказом в даній справі та не може враховуватись при вирішенні даного спору. З цього приводу, клопотанням від 09.08.2019 року позивач просив суд витребувати оригінал додаткового договору та призначити судову технічну експертизу з метою визначення часу його створення, яке судом було неправомірно відхилено.

Скаржник вважає, що копія додаткового договору, наявна в матеріалах справи, не посвідчена належним чином, а саме, підписом представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" із зазначенням дати такого засвідчення. Також, Суд першої інстанції не оглядав оригінал додаткового договору. Водночас, на підставі вказаної непосвідченої належним чином копії додаткового договору суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для справи. З огляду на зазначене, скаржник вважає, що оскаржуване рішення є не обґрунтованим в розумінні ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Також, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що до відносин відповідачів не підлягають застосуванню норми глави 73 Цивільного кодексу України, оскільки між відповідачами нібито укладений договір відступлення права вимоги (цесії), оскільки предметом таких договорів є передача грошової вимоги від однієї особи до іншої. Однак, предметом оспорюваного договору фактично є надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" послуг зі стягнення боргу з позивача та повернення заборгованості цеденту, а не зміна кредитора у зобов`язанні, оскільки, у оспорюваному договорі відповідачі передбачили, що цедент передає право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", водночас Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" не здійснює оплату права вимоги одразу після його отримання, а здійснює таку оплату після стягнення боргу з позивача. Таким чином, доводи щодо укладання відповідачами саме договорів факторингу, спростовуються обставинами справи, а саме, умовами оспорюваного договору щодо строків розрахунків та умов, з якими пов`язано виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" зобов`язань з проведення розрахунків.

Крім того, скаржник вважає невірним посилання суду на приписи ст. 517, 518 Цивільного кодексу України, якими передбачено порядок захисту боржником своїх інтересів щодо обсягу прав у зобов`язанні, та посилання суду на те, що позивач не висував заперечень проти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання відповідачами спірного договору, оскільки спір в даній справі не стосується заперечень боржника проти вимог нового кредитора, а позовні вимоги стосуються надання правової оцінки оскарженому договору. При цьому, права та інтереси позивача порушені внаслідок укладання спірного договору, а ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає можливість судового захисту порушених прав та інтересів.

Разом з апеляційною скаргою скаржником було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, в якому скаржник просив суд:

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" оригінал Додаткового договору від 07.03.2017 року до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та ФОП Кадиров Г.Б.;

- витребувати у Кадирова Гюрмет Бідирхан Огли оригінали наступних документів: Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та ФОП Кадиров Г.Б.; Акту приймання-передачі документів від 07.03.2017 року по Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року;

- призначити у справі № 916/1410/19 судово-технічну експертизу Додаткового договору від 07.03.2017 року до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та ФОП Кадиров Г.Б.;

- на вирішення експерта поставити наступні питання: чи відповідає давність виконання підпису та відтиску печатки ФОП Кадиров Г.Б. в графі Цедент , підпису представника ТОВ Фарм-ОД в графі Цесіонарій , відбитку печатки ТОВ Фарм-ОД на Додатковому договорі від 07.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Кадиров Г.Б., даті укладання зазначеного договору, вказаній у ньому?; чи міг Додатковий договір від 07.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017, укладений між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Кадиров Г.Б. бути створений (роздрукований, підписаний, проставлений відбиток печатки) в період з травня по липень 2019 року?; чи має Додатковий договір від 07.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017, укладений між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Кадиров Г.Б., ознаки впливу, що призвели до його штучного старіння? , проведення експертизи доручити експертам Київської незалежної судово-експертної установи (65012, м. Одеса, вул. Пушкінська, 45, офіс 12).

Клопотання мотивовано тим, що у позивача наявні обґрунтовані припущення того, що додатковий договір від 07.03.2017 року до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року підписано під час розгляду даної справи, а не в день, яким його датовано, з метою штучного спростування доводів позивача, а саме, скаржник посилається на те, що до моменту звернення позивача з позовом в даній справі були відсутні будь-які відомості про існування додаткового договору, хоча протягом цього часу відбувся розгляд справи №521/6903/17 про стягнення з позивача заборгованості за основним договором; з врахуванням додаткового договору правовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та Цедента суперечать інтересам Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД"; по тексту додаткового договору наявні невідповідності, які дають підстави зробити висновок, що він створений не в день, зазначений у ньому.

Щодо витребування доказів, скаржник зазначив, що для проведення, при дослідженні давності створення документу, експерту необхідно також надати документи, з якими можна порівняти час їх створення (п. 27, 34 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5), в зв`язку з цим, позивач просить витребувати також документи, які були створені в той же період, що і додатковий договір, а саме, оригінали наступних документів: Договору відступлення права вимоги (цесїї) від 07.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та Фізичною особою-підприємцем Кадировим Г.Б.; акту приймання-передачі документів від 07.03.2017 року по Договору відступлення права вимоги (цесїї) від 07.03.2017 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі №916/1410/19, справу призначено до судового розгляду.

18.12.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м.Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1410/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач-2 зазначає, що п. 5 Договору цесії була передбачена компенсація Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса Фізичній особі-підприємцю Кадирову Г.Б. відступленого права вимоги у розмірі 127 368,05 грн. грошовими коштами у розмірі 100 000 грн. Здійснення такої компенсації договором передбачено лише після фактичного отримання Цесіонарієм (Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса) від Боржника (позивач) суми боргу, тобто, умовами п.5 Договору цесії не було передбачено фінансування Цедента, що свідчить про те, що і метою укладення Договору цесії не є фінансування Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" відповідача - Фізичну особу-підприємця Кадирова Г.Б.

При цьому, відповідач-2 зазначає, що одночасно з укладенням договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, сторонами був укладений додатковий договір до Договору відступлення права вимоги (цесії), умови якого за домовленістю сторін з певних причин були визначені конфіденційними та складають комерційну таємницю. Саме тому позивач не повідомлявся про укладення додаткового договору від 07.03.2017 року до договору цесії, і боржнику не направлявся цей документ. За цих же причин, а також враховуючи предмет спору, копія додаткового договору від 07.03.2017 року не була надана в Малиновському районному суді м. Одеси при розгляді справи № 521/6903/17 про стягнення з ТОВ ДЗОВ ПРИМОР`Я заборгованості.

Умовами цього додаткового договору передбачено, що Цесіонарій (ТОВ Фарм-ОД ), крім компенсації Цеденту (ФОП Кадиров Г.Б.), відповідно до п. 5 Договору відступленого права вимоги у розмірі 100000,00 грн., додатково сплачує Цеденту 27 368,05 грн. та стягнуті з Боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу по зобов`язанням, які виникли у Боржника перед Цедентом за договором поставки від 01.06.2014 року, укладеного між Цедентом і Боржником, за поставку товарів у загальному розмірі 127 368,05 грн. (право вимоги).

Так як на час укладання цього додаткового договору сторони не могли точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з Боржника в майбутньому, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), то сторони згідно з п.2 додаткового договору від 07.03.2017 року домовилися, що сума, яку Цесіонарій зобов`язується сплатити Цеденту відповідно до п.1, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

При цьому, як вбачається з п. 3 додаткового договору, сторони також домовилися, що Цесіонарій сплачує Цеденту грошові кошти, визначені п. 1 цього додаткового договору, протягом 18 місяців з моменту отримання цих коштів від Боржника, і така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які Цесіонарій отримає від Боржника.

Таким чином, ні договором цесії від 07.03.2017 року, ні додатковим договором до нього не було передбачено фінансування Цесіонарієм Цедента, а загальна сума плати за відступлене право вимоги відповідає номінальному розміру заборгованості позивача перед ФОП Кадировим Г.Б.

Відповідач-2 також зауважує, що предметом спору не був додатковий договір від 07.03.2017 року, а підставами позову не були ті обставини, що договір цесії та додатковий договір до нього є підробленими (недостовірними). Позивач безпідставно стверджує, що наявні ознаки укладення додаткового договору під час розгляду справи, а не в день, яким його датовано. Те, що позивач раніше не знав про укладення між цедентом та цесіонарієм додаткового договору, пояснюється змістом такого додаткового договору (конфіденційність та комерційна таємниця), а також тим, що умови цього додаткового договору не стосуються позивача, додатковий договір не визначав підстави та умови переходу прав та обов`язків, а тому копія додаткового договору раніше позивачу (Боржнику) не направлялася.

Твердження позивача про те, що з врахуванням Додаткового договору правовідносини відповідачів суперечать інтересам ТОВ ФАРМ-ОД , не є предметом даного спору, оскільки забезпечення дотримання економічних інтересів ТОВ Фарм-Од не стосується прав та законних інтересів позивача.

Що стосується обставин справи № 916/1411/19 та додаткового договору між ТОВ Фарм-Од та ФОП Тарасевич І.М. та обставин справи №916/1408/19 та додаткового договору між ТОВ Фарм-Од та ФОП Прокопенко Д.С., на які посилається скаржник, відповідач-2 зазначає, що ці додаткові договори не стосуються додаткового договору від 07.03.2017 року, укладеного з ФОП Кадировим Г.Б., а технічні помилки в додатковому договорі (в преамбулі додаткового договору, що він нібито укладений до договору цесії від 03.03.2017 року) не мають жодного значення для правильного вирішення даної справи та не впливають на зміст відповідних правовідносин сторін, оскільки по-перше, рішення господарського суду Одеської області у справі № 916/1411/19 та у справі № 916/1408/19 набрали законної сили після їх перегляду в апеляційному порядку та залишені без змін, по-друге, жодна із сторін договору цесії (додаткового договору) не заявляла про підробку документів чи підпису на документах тощо. Крім цього, позивач в суді першої інстанції не вказував таких підстав, як підробка підпису Прокопенка Д.С. , Кадирова Г.Б. , ОСОБА_5 чи технічна помилка в додаткових договорах в якості підстав для призначення судової експертизи.

Також відповідач-2 стверджує, що метою укладення спірних договорів відступлення права вимоги було безпосередньо передання такого права новому кредитору від первісного кредитора, а не фінансування цесіонарієм цедента. Спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, і він не може одночасно бути іншим договором, зокрема, договором факторингу, який спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Дійсно, плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається. Однак, таким чином проводиться плата саме за послугу з факторингу, тобто за реальне і попереднє фінансування. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, реальне та попереднє фінансування ТОВ ФАРМ-ОД ФОП Кадирова Г.Б. не мало місця, тобто ТОВ ФАРМ-ОД не було надано послуги з фінансування, а умовами спірного договору цесії передбачено, що Цесіонарій зобов`язаний буде компенсувати та оплатити Цеденту відступлене право вимоги у повному обсязі по номіналу лише після отримання від боржника грошових коштів, чого на даний час не трапилося. Тим більше позивач не надав суду доказів такого фінансування.

Тобто, спірний договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передавала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги, та жодна із сторін не отримувала послугу, що полягає в передачі їй грошових коштів у розпорядження на певний час з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними (процентів).

Відносно посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, відповідач-2 зазначив, що у справі № 909/968/16 був оскаржений договір цесії, за яким було відступлене право вимоги заборгованості по кредитному договору, тобто по грошовим вимогам, які є фінансовою операцією - видача банком кредиту, тобто надання фінансової послуги, з попередньою оплатою вартості такого права вимоги. Тобто обставини тієї справи відрізняються від обставин даної справи.

Щодо заявленого скаржником клопотання про призначення експертизи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса зазначило, що викладені в клопотанні про призначення експертизи доводи для призначення та проведення експертизи є безпідставними та не стосуються прав та законних інтересів позивача, не впливають на обсяг його прав та обов`язків, а поставлені на вирішення експертизи питання не мають значення для правильного вирішення даної справи та є некоректними і дозволяють зробити двозначні та неконкретні висновки, зокрема, щодо ознак впливу, що призвели до штучного старіння документа (що це за ознаки такі та про який вплив йде мова, враховуючи, що документи мають якість старіти ). Також незрозумілим та некоректним є питання щодо визначення можливості виготовлення та підписання документа в період з травня по липень 2019 року без врахування того, що між березнем 2017 року та травнем 2019 року пройшло не так багато часу, а сам період часу травень-липень 2019 року є незначним, щоб можна було визначити точну дату виготовлення документа, і яким чином (яка методика та технологія може бути застосована), аби дати відповідь на поставлені питання.

Кадиров Гюрмет Бідирхан Огли , с. Ставки Комінтернівського району Одеської області та ОСОБА_2 , м. Одеса своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надали, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса, Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли, с. Ставки Комінтернівського району Одеської області та ОСОБА_2 , м. Одеса .

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса про призначення судової технічної експертизи документів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Так, предметом розгляду даної справи є позовні вимоги щодо визнання Договору відступлення права вимоги від 07.03.2017 року № б/н недійсним, при цьому позовні вимоги ґрунтуються на твердженні позивача щодо того, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки його було укладено для приховання іншого правочину, а саме, договору факторингу. Будь-яких позовних вимог щодо додаткового договору від 07.03.2017 року позивачем не заявлялись, при цьому в якості підстави для призначення експертизи вказаного додаткового договору скаржником зазначено про існування сумніву щодо його підпису в день укладання.

Судова колегія зазначає, що, з огляду на заявлені позовні вимоги та підстави їх обґрунтування, в предмет доказування у даній справі входять обставини, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, при цьому в даному випадку визнання договору недійсним позивачем пов`язано з його удаваністю, а не з обставинами його підписання чи підписання додаткових угод до нього. З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що питання щодо моменту підписання додаткового договору до договору, який є предметом розгляду даної справи, не входить до кола обставин, які необхідно довести в рамках даної справи, при цьому матеріали справи містять достатню кількість доказів для вирішення справи по суті без призначення будь-яких експертиз.

Також не підлягає задоволенню клопотання скаржника про витребування у відповідачів у справі оригіналів доказів, оскільки матеріали справи містять належним чином завірені копії вказаних доказів.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1410/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

01.06.2014 року між Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я" (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирханом Огли (Постачальник) було укладено Договір поставки №б/н, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в обумовлені строки поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти товар та сплатити за нього визначену грошову сума.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки, загальна кількість товару, що постачається за договором встановлюється шляхом складання кількості товару, фактично відвантаженого товару, відповідно до накладних.

Умовами п. 3.1. Договору поставки передбачено, що товар повинен бути повністю передано покупцю протягом 3-х календарних днів з моменту узгодження замовлення сторонами.

Відповідно до п. 3.2., п. 3.3. Договору поставки доставка товару в пункт призначення здійснюється постачальником. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної поставки товару останньому.

Згідно до п. 3.4. Договору поставки датою поставки/приймання товару вважається дата підписання відповідної накладної повноваженим представником покупця.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставки загальна сума договору складає суму, зазначену у накладних, які постачаються на кожну окрему поставку.

Згідно до п. 5.2. Договору поставки оплата партії товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника з банківського рахунку покупця та зараховується на рахунок постачальника. Повна сплата партії товару за Договором здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів з моменту отримання партії товару від постачальника. (п. 5.3. Договору поставки).

Умовами п. 6.1. Договору поставки передбачено, що строк виконання договору сторонами зобов`язань за Договором може бути призупинений тільки в разі настання обставин непереборної сили. а саме: пожар, наводнення, землетрус, інше стихійне лихо, а також озброєний конфлікт, перекриття шляхів руху транспорту у зв`язку зі страйками, рішень уряду та інших державних органів, інших обставин, які знаходяться без контролю сторін.

Положеннями п. 9.7. Договору поставки визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 року (включно). У разі, якщо протягом 30 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про намірі його розірвати, Договір вважається пролонгованим строком на 1 рік на тих же умовах.

07.03.2017 року між Фізичною особою-підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирханом Огли (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фарм-ОД" (Цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого, цедент відступає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги грошового боргу і стає кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я" (Боржник) по грошовим зобов`язанням на загальну суму 127 368 грн. 05 коп., які виникли на підставі Договору поставки від 01.06.2014 року, укладеного між Цедентом і Боржником, про поставку товарів.

Відповідно до п. 2. Договору відступлення права вимоги (цесії), за цим Договором Цесіонарій набуває право (замість Цедента) вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов`язань: сплатити борг у розмірі 127 368 грн. 05 коп. по Договору поставки від 01.06.2014 року за поставлені товари по товарним накладним за період з 06.06.2014 року по 30.06.2014 року, а також неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Згідно п. 3 Договору відступлення права вимоги (цесії), право вимоги Цедента виникло на підставі Договору поставки від 01.06.2014 року та фактичного постачання Цедентом товарів (продуктів харчування) Боржнику, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2014 року, згідно з яким борг Боржника перед Цедентом складає 127 368 грн. 05 коп., по поставкам товарів за період з 06.06.2014 року по 30.06.2014 року, а також документами, що підтверджують поставку цедентом товарів на загальну суму 127 368 грн. 05 коп. (товарні накладні).

Пунктом 4 Договору відступлення права вимоги (цесії) визначено, що копії документів, вказаних у п. 3 цього Договору, які підтверджують право вимоги та фактичну поставку товарів (договір поставки, акт звірки, товарні накладні) передаються Цедентом Цесіонарію в момент підписання цього Договору, про що складається акт приймання-передачі документів.

Відповідно до п. 5 Договору відступлення права вимоги (цесії) сторони погодили, що Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами у розмірі 100 000,00 грн. після фактичного отримання від Боржника суми боргу.

Умовами п. 6 Договору відступлення права вимоги (цесії) визначено, що до Цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов`язання боржника, а також права, які виникають у зв`язку з заборгованістю боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів та трьох процентів річних.

Відповідно до п. 8 Договору відступлення права вимоги (цесії) Цедент зобов`язаний повідомити боржника про уступку вимоги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору.

Згідно п. 9 Договору відступлення права вимоги (цесії) Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги.

Пунктом 11 Договору відступлення права вимоги (цесії) визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у вигляді додатків і підписуються сторонами (п. 12).

Також 07.03.2017 року між Фізичною особою-підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирханом Огли (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фарм-ОД" (Цесіонарій) було укладено Додатковий договір до Договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017 року.

Відповідно до п. 1 Додаткового договору, Цесіонарій, крім компенсації Цеденту відповідно до п. 5 Договору відступленого права вимоги у розмірі 100 000,00 грн., додатково сплачує Цеденту 27 368 грн. 05 коп. та стягнуті з Боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу по зобов`язанням, які виникли у Боржника перед Цедентом за Договором поставки від 01.06.2014 року укладеного між Цедентом і Боржником, за поставку товарів у загальному розмірі 127 368 грн. 05 коп. (право вимоги).

Пунктом 2 Додаткового договору сторони встановили, що так як на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку Цесіонарій зобов`язується сплатити Цеденту відповідно до п. 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

Згідно п. 3 Додаткового договору Цесіонарій сплачує Цеденту грошові кошти, визначені п. 1 цього додаткового договору, протягом 18 місяців з моменту отримання цих коштів від Боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які цесіонарій отримає від боржника.

В п. 4 Додаткового договору сторони домовилися, що інформація, викладена в цьому додатковому договорі, є конфіденційною і сторони не мають права без взаємної згоди її розголошувати.

Відповідно до п. 5 Додаткового договору розголошення цієї інформації можливе за взаємною згодою сторін виключно в суді чи правоохоронних органах з метою захисту прав та інтересів сторін. В інших випадках розголошення інформації не допускається. Боржник не повідомляється про зміст цього додаткового договору.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса претензію-повідомлення про наявність заборгованості у останнього за Договором поставки від 01.6.2014 року у сумі 127 368 грн. 05 коп. та повідомлено останнього про заміну кредитора у зобов`язанні, на підставі укладеного між 07.03.2017 року між Фізичною особою-підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирханом Огли та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" Договору відступлення права вимоги (цесії). Відповіді на вказану претензію-повідомлення матеріали справи не містять.

З матеріалів справи також вбачається, що 17.04.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса та ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги боргу (цесії), на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса передало на користь ОСОБА_2 право вимоги до позивача, в тому числі, яке виникло за Договором поставки від 01.06.2014 року.

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом, в тому числі, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса про стягнення, в т.ч. заборгованості за Договором поставки від 01.06.2014 року. У зазначеній справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса було заявлено зустрічний позов про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 17.04.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса та ОСОБА_2 .

За результатами розгляду справи, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.04.2018 року у справі № 521/6903/17 відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 до позивача через недоведеність фактичного вчинення господарських операцій, а також відмовлено у зустрічних вимогах позивача, оскільки договір відступлення права вимоги (цесії) від 17.04.2017 року є неукладеним.

Постановою Апеляційного суду Одеської області у справі № 521/6903/17 рішення Малиновського районного суду м. Одеси скасовано, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я" заборгованість, в т.ч. за Договором поставки від 01.06.2014 року.

Наразі справа № 521/6903/17 перебуває на розгляді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду. Ухвалою від 20.02.2019 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 26.12.2018 року до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

За посиланням позивача, оспорюваний Договір відступлення права вимоги від 07.03.2017 року № б/н є удаваною угодою, оскільки відповідачі насправді уклали договір факторингу, тобто, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договору факторингу. При цьому, позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням ст. 1079 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю „Фарм-ОД" не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст . 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч . 2 ст . 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Предметом розгляду даної справи є позовні вимоги щодо визнання Договору відступлення права вимоги від 07.03.2017 року № б/н недійсним в зв`язку з його удаваністю, оскільки такий договір, за твердженням позивача, його сторонами було укладено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме , договору факторингу. При цьому, позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням ст. 1079 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю „Фарм-ОД" не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст . 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз . 1 ч . 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст . 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З аналізу ст . 202, 203, 235 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов`язків, що обумовлені цим правочином. Вчинення сторонами правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не визначено підставною для визнання його недійсним. Однак удаваний правочин може бути визнаний недійсним, зокрема, у разі його невідповідності вимогам законодавства, яке регулює правовідносини щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Так, у ст. 235 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки удаваного правочину. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст . 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, якщо недійсність правочину пов`язується з його удаваністю, позивачем по справі спочатку має бути доведено, що такий правочин дійсно є удаваним та таким, що вчинено на приховання іншого правочину.

Так, в даному випадку між Кадировом Г . Б . О. , с. Ставки Комінтернівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса 07.03.2017 року було укладено Договір відступлення права вимоги (Цесії) № б/н, який позивач вважає удаваним, а саме, договором факторингу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 Цивільного кодексу України).

Крім цього, одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно із ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

У Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його ст . 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу ст. 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до ст . 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Згідно з ч. 1 ст . 1077 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України, ч . 5 ст . 5 Закону України Про банки і банківську діяльність суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст . 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст . 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у ст . 1054 Цивільного кодексу України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з п . 1 ч . 1 ст . 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Відповідно до ч. 1, 2 ст . 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст . 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст . 1078 Цивільного кодексу України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст . 656 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги від договору факторингу є те, що відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 11.12.2019 року у справі № 127/8772/17-ц.

Як вбачається із змісту укладеного між Кадировом Г.Б.О . (Цедент), с. Ставки Комінтернівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", м. Одеса (Цесіонарій) Договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017 року № б/н, цедент передав цесіонарію право вимоги грошового боргу по грошовим зобов`язанням на загальну суму 127 368 грн. 05 коп., які виникли на підставі Договору поставки від 01.06.2014 року, укладеного між цедентом і боржником, про поставку товарів.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, умовами вказаного договору, з урахуванням додаткового договору до нього, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", зобов`язалось сплатити після фактичного отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я" суми боргу на користь Фізичної особи-підприємця Кадирова Гюрмета Бідирхана Огли грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги, а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даними угодами.

Умовами укладеного договору, з урахуванням додаткового договору до нього, не передбачено, що право вимоги відступається із стягненням Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" на свою користь з Кадирова Г.Б . О. додаткової плати за свої послуги, тобто, фактично право вимоги передавалось за номінальною вартістю , що також свідчить про те, що правовідносини факторингу в даному випадку відсутні.

Крім того, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" згідно Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 року, з урахуванням додаткового договору до нього, перейшли права первісних кредиторів у зобов`язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" та Фізичною особою-підприємцем Кадировим Гюрметом Бідирханом Огли було укладено саме договір відступлення права вимоги (цесії), оскільки предметом спірного договору є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює розміру боргових зобов`язань позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я".

Зазначене вище спростовує доводи Товариства з обмеженою відповідальністю „Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку „ПРИМОР`Я" про те, що, уклавши спірні договори, їх сторони мали на меті приховати відносини факторингу, оскільки аналіз умов спірних договорів свідчить про укладення відповідачами договорів про відступлення права вимоги (цесії), що відповідають загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 6 Цивільного кодексу України, а також свідчить про відсутність в них умов, притаманних правовідносинам факторингу.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Зміст договору про відступлення права вимоги (цесії), який є предметом розгляду даної справи, відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу, оскільки протилежного позивачем не доведено, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог, та як наслідок відмову у позові повністю.

При цьому, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, фактично всі зводяться до того, що скаржник вважає Додатковий договір від 07.03.2017 року до Договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017 року недостовірним, в зв`язку з чим, висновок суду про відступлення права вимоги за номінальною вартістю є помилковим. Зазначені доводи судовою колегією відхиляються з огляду на норми права, які регулюють спірні правовідносини, та вищевикладені обставини справи, а також через те, що однією з вирішальних ознак договору факторингу, є те, що метою такого договору є отримання клієнтом (в даному випадку з огляду на суб`єктний склад оспорюваного договору, клієнтом мав бути Кадиров Г.Б . ) фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника, тобто, послуги фінансування однією стороною другої сторони, при цьому вказана послуга за договором факторингу надається фактором (в даному випадку з огляду на суб`єктний склад оспорюваного договору, фактором мало бути Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД") клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Проте, ані умовами спірного договору, ані умовами додаткового договору до нього, не передбачено фінансування Кадирова Г.Б. за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" (оскільки умовами спірного договору взагалі передбачено вартість, яку має сплатити Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", меншу ніж передане право вимоги, що виключає притаманність виниклим правовідносинам будь-яких ознак фінансування), як і не передбачено будь-яких умов щодо оплати Кадировим Г.Б. Товариству з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" будь-яких послуг, пов`язаних з таким фінансуванням .

Також не приймаються до уваги посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не оглядав оригінали документів, в тому числі і додаткового договору, оскільки матеріали справи містять копії Договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017 року та Додаткового договору від 07.03.2017 року до нього, завірені безпосередньо суддею, що вбачається з проставленої на них резолюції (т. 1 а.с. 195-196).

Крім того, доводи скаржника щодо недостовірності Додаткового договору від 07.03.2017 року до Договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017 року ґрунтуються на припущеннях скаржника, матеріалами справи не підтверджені, до того ж вказаний Додатковий договір не є предметом розгляду даної справи, на висновки суду щодо дійсності оспорюваного у справі договору не впливають, оскільки вимоги недійсності позивачем пов`язані саме з удаваністю такого договору, що вже було спростовано як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі , судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м.Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1410/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1410/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1410/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 23.12.2019 року.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош