Постанова

від 03.06.2020 по справі 916/1410/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1410/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 ( Діброва Г.І. , Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 (Д`яченко Т.Г.) у справі № 916/1410/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" до 1) ОСОБА_3 , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" (далі - Відповідач-2) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 недійсним.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Відповідачами 07.03.2017 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким Відповідач-1 відступив Відповідачу-2 право вимоги за договором поставки, укладеним між Позивачем та Відповідачем-1. На переконання Позивача, договір від 07.03.2017 фактично є договором факторингу, який укладено з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки Відповідач-2 не є фінансовою установою, що в свою чергу свідчить про недійсність такого договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

4. Рішення суду мотивовано тим, що укладений між Відповідачами договір про відступлення права вимоги (цесії) від 07.07.2017 не є договором факторингу, оскільки умовами вказаного договору, з урахуванням додаткового договору до нього, Відповідач-2 зобов`язався сплатити, після фактичного отримання від Позивача суми боргу на користь Відповідача-1, грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги, а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даними угодами. При цьому, до Відповідача-2, згідно вказаного договору, перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України . Отже, зміст договору про відступлення права вимоги (цесії) відповідає вимогам ЦК України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої частиною 1 статті 203 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилили клопотання про витребування оригіналів документів та призначення судової технічної експертизи.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

8. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови у справі було дотримано норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законні та обґрунтовані судові рішення.

9. Відповідач-1 та ОСОБА_4 (далі - Третя особа) відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи у справі

10. Від Відповідача-2 на адресу Верховного Суду 11.03.2020 надійшло клопотання про врахування під час розгляду даної справи правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №916/1410/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Покупець) та Відповідачем-1 (Постачальник) 01.06.2014 укладено договір поставки, за умовами якого Постачальник зобов`язався в обумовлені строки поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язався своєчасно прийняти товар та сплатити за нього визначену грошову суму.

12. Між Відповідачем-1 (Цедент) та Відповідачем-2 (Цесіонарій) 07.03.2017 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого Цедент відступив, а Цесіонарій взяв на себе право вимоги грошового боргу і став кредитором Позивача (Боржник) за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 127 368,05 грн, які виникли на підставі договору поставки від 01.06.2014, укладеного між Цедентом і Боржником.

Відповідно до пункту 2 договору відступлення права вимоги (цесії), за цим договором Цесіонарій набуває право (замість Цедента) вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов`язань: сплатити борг в сумі 127 368,05 грн за договором поставки від 01.06.2014 за поставлені товари по товарним накладним за період з 06.06.2014 по 30.06.2014, а також неустойку, інфляційні проценти та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 договору право вимоги Цедента виникло на підставі договору поставки від 01.06.2014 та фактичного постачання Цедентом товарів (продуктів харчування) Боржнику, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2014, згідно з яким борг Боржника перед Цедентом складає 127 368,05 грн по поставкам товарів за період з 06.06.2014 по 30.06.2014, а також документами, що підтверджують поставку Цедентом товарів на загальну суму 127 368,05 грн (товарні накладні).

Копії документів, вказаних у пункті 3 цього договору, які підтверджують право вимоги та фактичну поставку товарів (договір поставки, акт звірки, товарні накладні) передаються Цедентом Цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передачі документів (пункт 4 договору).

Відповідно до пункту 5 договору відступлення права вимоги (цесії) сторони погодили, що Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами в сумі 100 000,00 грн після фактичного отримання від Боржника суми боргу.

До Цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов`язання Боржника, а також права, які виникають у зв`язку з заборгованістю Боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів 3% річних (пункт 6 договору).

Відповідно до пункту 8 договору Цедент зобов`язаний повідомити Боржника про уступку вимоги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з пунктом 9 договору Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги.

12.1. Також Між Відповідачем-1 (Цедент) та Відповідачем-2 (Цесіонарій) 07.03.2017 укладено додатковий договір до договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017, за умовами якого Цесіонарій, крім компенсації Цеденту відповідно до пункту 5 договору відступленого права вимоги в сумі 100 000,00 грн, додатково сплачує Цеденту 27 368,05 грн та стягнуті з Боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу за зобов`язаннями, які виникли у Боржника перед Цедентом за договором поставки від 01.06.2014, укладеного між Цедентом і Боржником, за поставку товарів на загальну суму 127 368,05 грн (право вимоги).

Пунктом 2 додаткового договору сторони встановили, що так як на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з Боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та 3% річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку Цесіонарій зобов`язується сплатити Цеденту відповідно до пункту 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

Згідно з пунктом 3 додаткового договору Цесіонарій сплачує Цеденту грошові кошти, визначені пунктом 1 цього додаткового договору, протягом 18 місяців з моменту отримання цих коштів від Боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які Цесіонарій отримає від Боржника.

13. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Відповідач-2 звернувся до Позивача з претензією-повідомленням про наявність заборгованості за договором поставки від 01.6.2014 в сумі 127 368,05 грн та повідомив Позивача про заміну кредитора у зобов`язанні, на підставі укладеного 07.03.2017 між Відповідачами договору відступлення права вимоги (цесії), проте Позивач відповіді на претензію не надав.

14. Звертаючись до суду з позовом, Позивач зазначає, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 07.03.2017 вчинений Відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договір факторингу. При цьому, Позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням статті 1079 ЦК України та частині 1 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , оскільки Відповідач-2 не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

15. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

16. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

17. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

18. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

19. Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

20. Отже, за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

21. Аналіз положень статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

22. Водночас, за змістом частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

23. Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк. Однак, пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, передбачено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

24. Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

25. Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

26. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, Верховний Суд у постановах від 19.11.2019 у справі №924/1017/18, від 11.12.2019 у справі №127/8772/17-ц.

27. Суд звертає увагу на те, що згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

28. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

29. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України, має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (див, mutatis mutandis , висновки, викладені у пунктах 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц).

30. Зважаючи на наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги від 07.03.2017 дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не є удаваним, оскільки не вчинений для приховання іншого правочину - договору факторингу. У договорі відсутні умови, притаманні договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв`язку з чим укладений між Відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.

31. Доводи скаржника, наведені в пункті 7 постанови, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

31.1. Щодо відхилення судами попередніх інстанцій клопотань Позивача про призначення у справі судової технічної експертизи, то суди вірно зазначили, що питання, які Позивач пропонував поставити на розгляд експерта стосуються давності виконання підписів на додатковому договорі до оспорюваного договору від 07.03.2017 та визначення ознак впливу на зазначений правочин, що призвели до їх штучного старіння. Апеляційний господарський суд обґрунтовано звернув увагу на те, що з огляду на заявлені позовні вимоги та підстави їх обґрунтування, в предмет доказування у даній справі входять обставини, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, при цьому в даному випадку визнання договору недійсним Позивачем пов`язано з його удаваністю, а не з обставинами його підписання чи підписання додаткових угод до нього, а тому питання щодо моменту підписання додаткового договору до договору, який є предметом розгляду даної справи, не входить до кола обставин, які необхідно довести в рамках даної справи і матеріали справи містять достатню кількість доказів для вирішення справи по суті без призначення будь-яких експертиз.

31.2. Щодо відхилення судами першої та апеляційної інстанцій клопотання Позивача про витребування оригіналів документів, то, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, матеріали справи містять копії договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 та додаткового договору від 07.03.2017 до цього договору, завірені безпосередньо суддею, який здійснював розгляд справи в суді першої інстанції (а.с. 195-196, т.с 1).

31.3. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до протоколу судового засідання від 10.09.2019 представник Позивача просив не розглядати заяви Позивача про витребування доказів від 07.06.2019 (а.с. 103, т.с. 1) та 09.08.2019 (а.с. 152-158, т.с. 1).

32. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

33. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо розподілу судових витрат

35 . Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції , покладаються на скаржника .

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 у справі №916/1410/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.