Рішення

від 23.12.2019 по справі 520/1580/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/1580/18

Провадження № 2/520/929/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_3

до ОСОБА_1 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Компанії MLK Hotelbetries GmbH ,

Компанії MLK trade & development GmbH ,

Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH ,

про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2018 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя, в якій позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя виділити:

1. ОСОБА_3 на праві власності майно:

- частку в розмірі 50% MLK Hotelbetries GmbH;

- частку в розмірі 47,45 % MLK trade & development GmbH;

- частку в розмірі 40 % AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH;

- 2500000 гривень на виконання умов договору позики від 16 березня 2015 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- 50% доходів отриманих ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення;

2. ОСОБА_1 на праві власності майно:

- частку в розмірі 50 % MLK Hotelbetries GmbH;

- частку в розмірі 47,45 % MLK trade & development GmbH;

- частку в розмірі 40 % AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH;

- 2500000 гривень на виконання умов договору позики від 16 березня 2015 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- 50% доходів отриманих ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50% доходів отриманих ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що перебувала з відповідачем у зареєстровану шлюбі, в період якого відповідачем було набуто майно, яке позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, а саме: 1) частки у статутних капіталах компанії MLK Hotelbetries GmbH у розмірі 100%, компанії MLK trade & development GmbH у розмірі 94,90%, компанії AnKos Trade, Development &Beteiligung GmbH у розмірі 80%; 2) грошові кошти у розмірі 5000000,00 гривень, які відповідач надав у позику ОСОБА_4 за договором позики від 16.03.2015 року; та 3) дивіденди, які нараховувались позивачу як учаснику ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , та які за неї отримував відповідач, починаючи з вересня 2011 року по дату винесення судового рішення. У зв`язку з чим, позивачка вважає, таке майно спільною сумісною власністю подружжя, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06 березня 2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 березня 2018 року, за клопотанням представника ОСОБА_3 , витребувано з ТОВ Торговий центр Середньофонтанський (код ЄДРПОУ 00231596, адреса: 65012, м. Одеса, провулок Семафорний, буд. 4) наступні відомості: інформацію щодо розрахунку з учасником ТОВ Торговий центр Середньофонтанський ОСОБА_3 за дивідендами з прибутку ТОВ Торговий центр Середньофонтанський та наявності заборгованості ТОВ Торговий центр Середньофонтанський перед ОСОБА_3 , із зазначенням заборгованості по рокам, за час перебування її учасником ТОВ Торговий центр Середньофонтанський ; інформацію про осіб - з ким, коли та на підставі яких документів було проведено розрахунок та кому і в якому розмірі виплачені дивіденди з прибутку ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , які були нараховані ОСОБА_3 за час перебування її учасником ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , з наданням до суду відповідних завірених належним чином копій документів на підтвердження цієї інформації; інформацію щодо реквізитів розрахункового рахунку, на якому акумулювались кошти при наявності заборгованості ТОВ Торговий центр Середньофонтанський перед ОСОБА_3 у разі акумулювання; інформацію щодо підстав виключення ОСОБА_3 з числа учасників ТОВ Торговий центр Середньофонтанський .

13 червня 2018 року судом, за клопотанням представника відповідача Макула Л.Я., ухвалено залучити до участі по справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Компанію MLK Hotelbetries GmbH (номер у Торговому реєстрі 371850t, зареєстрована в Республіці Австрія, місцезнаходження: Befghausl 40, 4160, Aigen im Muhlkreis), Компанію MLK trade &development GmbH (номер у Торговому реєстрі 371850р, зареєстрована в Республіці Австрія, місцезнаходження: 1060, Wien, Gfrornrtgasse 3/2/11), Компанію AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH (номер у Торговому реєстрі 437387t, зареєстрована в Республіці Австрія, місцезнаходження: Tuchlauben 11/18, 1010, Wien).

12 жовтня 2018 року ухвалою суду зобов`язано Міністерство юстиції України забезпечити передачу дипломатичним шляхом документів Компанії MLK Hotelbetries GmbH , Компанії MLK trade & development GmbH , Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH ; зобов`язано ОСОБА_1 надати до суду нотаріально засвідчені переклади даної ухвали суду та повісток англійською мовою та німецькою мовою, та судової повістки про виклик англійською мовою. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 лютого 2019 року провадження у справі поновлено, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2019 року повторно зобов`язано Міністерство юстиції України забезпечити передачу дипломатичним шляхом документів Компанії MLK Hotelbetries GmbH , Компанії MLK trade & development GmbH , Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH .

29 жовтня 2019 року на електронну адресу суду в порядку звернення громадян надійшло звернення від імені ОСОБА_3 , в якому вона повідомляє та просить врахувати при поділі майна наявність іншого рухомого та нерухомого майна, зокрема, рослин, картин, та інших коштовних речей, а також грошових коштів, що знаходяться в іноземних банках. До зазначеного звернення додані скановані копії документів, складені німецькою мовою без перекладу на українську мову.

У підготовчому судовому засіданні 26 листопада 2019 року представник позивача повідомив суд, що подане ОСОБА_3 звернення від 29.10.2019 року не є заявою про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову), а є заявою про витребування доказів.

Судом на місці було ухвалено відмовити у задоволенні вказаної заяви, через її невідповідність положенням ЦПК України, зокрема, вимогам ч. 2 ст. 84 ЦПК України.

Надалі у підготовчому судовому засіданні 26 листопада 2019 року представники сторін повідомили суд про відсутність у них інших заяв та клопотань та відсутність заперечень проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

На підставі викладеного, тієї ж дати, 26 листопада 2019 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначити справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 23.12.2019 року, про що представники сторін, у тому числі представник позивача, по справі були особисто повідомлені, що підтверджується розпискою про сповіщення від 26 листопада 2019 року.

В судове засідання призначене на 23 грудня 2019 року позивач ОСОБА_3 або її представник не з`явились, про дату, час і місце проведення якого представник позивача повідомлений належним чином, що у відповідності до ч.5 ст.130 ЦПК України є належним сповіщенням і самого позивача, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_5 О.Є. в судовому засіданні 23.12.2019 року заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Щодо сповіщення третіх осіб, суд зазначає наступне.

Від третіх осіб: Компанії MLK Hotelbetries GmbH та Компанії MLK trade & development GmbH , до суду 14.11.2019 року надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

При цьому, у заявах про розгляд справи без участі третіх осіб зазначено, що відповідно до австрійського законодавства не передбачений судовий поділ часток в статутному капіталі товариств обмеженою відповідальністю між подружжям, а рішення про зміну складу учасників приймається тільки загальними зборами учасників товариства. Таким чином, будь-яке рішення українського суду про зміну складу учасників та/або про зміну розміру їх часток суперечитиме публічному порядку Австрії, а тому не може бути виконано.

Стосовно сповіщення третьої особи - Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , до суду представником відповідача надані рішення Господарського суду м. Відня від 10.12.2018 року та витяг з реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія станом на 11.12.2018 року №FN 437387t, з нотаріально посвідченим перекладом вказаних документів на українську мову, з яких вбачається, що стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH 30.11.2018 року подано заяву про ліквідацію, а з 11.12.2018 року товариство є ліквідованим, про що внесено відповідні відомості до реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія.

Щодо неявки позивача, суд зазначає наступне.

Як судом вже встановлено, позивач та її представник належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання призначеного на 23.12.2019 року, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання правами не допускається.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі Пономарьов проти України суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги неприбуття у судове засідання належним чином повідомлених позивачки та її представника, з урахуванням строків розгляду справи, та перебуванням справи в провадженні суду більше ніж півтора роки, враховуючи стадію розгляду справи, здійснені судом дії за клопотанням сторін по справі з витребування доказів, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності позивача та представників третіх осіб, за наявними в матеріалах справи документами, з метою вирішення спору виниклого між сторонами по справі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі доказів наявні в матеріалах справи, суд вважає позов не підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції вчинено актовий запис №1314.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2015 року по справі №520/18038/14-ц, шлюб між сторонами розірвано.

Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що за твердженням позивача, сторони з січня 2014 року не підтримують шлюбні стосунки і не проживають разом.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з чим, вищезазначені обставини додатковому доказуванню не підлягають, а також не спростовані належними доказами під час розгляду справи.

Так, позивач вважає спільним майном подружжя частки у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю, зареєстрованих згідно з законодавством Республіки Австрія, а саме: Компанії MLK Hotelbetries GmbH ; Компанії MLK trade & development GmbH ; Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH .

Також, позивач вважає спільним майном подружжя грошові кошти у розмірі 5000000,00 (п`ять мільйонів) гривень, що були надані ОСОБА_1 у борг ОСОБА_4 на підставі договору позики від 16.03.2015 року, та кошти, які нараховувались ОСОБА_3 , як учаснику ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто.

Частиною 1ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22, 23Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази в сукупності, а також надавши оцінку кожному доказу окремо, суд зазначає про наступне.

Що стосується позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , то в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду м. Відня від 10.12.2018 року з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, яким зазначається, що Товариство з обмеженою відповідальністю AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH знаходиться в стадії ліквідації у зв`язку з заявою про ліквідацію від 30.11.2018 року. Цим же рішенням зазначається, що товариство ліквідоване після завершення процедури ліквідації.

У справі наявний витяг з реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія станом на 11.12.2018 р. №FN 437387t щодо Компанії AnKos Trade, Development &Beteiligung GmbH з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH ліквідоване після завершення процедури ліквідації, про що наявний запис №6 в справі в реєстрі суб`єктів господарської діяльності від 11.12.2018 р. (господарська справа 71Fr 20745/18і ).

У зв`язку з ліквідацією юридичної особи Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH статутний капітал та його частки, а також будь-які корпоративні права щодо них перестали існувати, а отже не можуть бути предметом поділу.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про виділ ОСОБА_3 частки в розмірі 47,45% у статутному капіталі Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , яка є ліквідованою.

Що стосується частки у статутному капіталі Компанії MLK trade & development GmbH , то суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна копія перекладу договору поступки від 14 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (які виступають як цеденти) та ОСОБА_1 (цесіонарій). Зазначений переклад договору не посвідчений нотаріально та наявний у справі у незавіреній копії. Примірник договору, складений на німецькій мові, у справі відсутній, а завірена копія та/або оригінал такого договору до суду не надавались.

На підставі положень статей 76-79 ЦПК України, суд не може визнати належним та допустимим доказом ксерокопію не посвідченого нотаріально перекладу договору поступки від 14.04.2017 року, особливо враховуючи те, що текст (оригінал або належним чином завірена копія) договору поступки 14.04.2017 р. з підписами сторін, у справі відсутній.

Однак, враховуючи, що зазначений документ поданий стороною позивача, а позовні вимоги сформульовані виходячи з розподілу часток: ОСОБА_1 - 94,90%, ОСОБА_3 - 5,1%, що відповідає змісту копії перекладу договору поступки від 14.04.2017 р., то, з урахуванням принципу заборони суперечливої поведінки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі №390/34/17, провадження № 61-22315сво18) вважається, що позивач погоджується з обставинами, що викладені у наданій копії перекладу договору поступки від 14.04.2017 року. Факт укладення та зміст вказаного договору поступки від 14.04.2017 р. сторонами не заперчувався.

Зі змісту зазначеного документу вбачається, що статутний капітал Компанії MLK trade & development GmbH становить 35000,00 євро. ОСОБА_7 у статутному капіталі становила 700,00 євро, які він за умовами договору зобов`язався передати ОСОБА_1 , а частка ОСОБА_3 - 34300,00 євро, з яких ОСОБА_1 передається частка у розмірі 32515,00 євро.

Зі змісту наданого незавіреного перекладу договору поступки вбачається, що ОСОБА_1 передаються частки у статутному капіталі Компанії MLK trade & development GmbH загальним розміром 33215,00 (700,00 + 32515,00) євро, що відповідає частці 94,90% статутного капіталу компанії, а у власності ОСОБА_3 залишається частка розміром 1785,00 євро, що становить частку в розмірі 5,1% статутного капіталу компанії.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами розірвано 10.02.2015 року, при цьому шлюбні стосунки не підтримуються та сторони проживають окремо з січня 2014 року, тоді як передача частки у статутному капіталі Компанії MLK trade & development GmbH відбулась внаслідок договору поступки від 14.04.2017 року, тобто, через два роки після розірвання шлюбу.

Докази, які б свідчили про придбання ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Компанії MLK trade & development GmbH саме в період шлюбу або за спільно набуті в період шлюбу кошти, позивачем до суду не надані. Вказане виключає можливість задоволення відповідної позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі Компанії MLK trade & development GmbH .

Стосовно позовних вимог про поділ частки в Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , суд зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанови Верховного суду від 13.11.2019 р. по справі №61-12557св19, від 06.11.2019 р. по справі №61-1925св19, від 30.10.2019 р. по справі №61-12140св18, від 10.10.2019 р. по справі № 382/1823/15-ц та інші).

Тобто статус спільної сумісної власності на майно подружжя визначається за такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Застосовуючи наведений висновок Верховного Суду, суд зазначає, що позивачем не надані докази, на підставі яких суд може встановити і пересвідчитись щодо розміру статутного капіталу Компанії MLKHotelbetriebsGmbH та джерела його формування, відомості про склад учасників (засновників) Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , відомості про використання спільних коштів подружжя для формування статутного капіталу Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , відомості про використання спільних коштів подружжя для набуття одним з подружжя частки у статутному капіталі товариства тощо.

У зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що позивачем не надані докази, з яких можливо встановити час набуття майна та джерело коштів, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно з ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Надана позивачем незавірена копія документу, що складений німецькою мовою, та без перекладу на українську мову, у якому наявні посилання на назву Компанії MLKHotelbetriebsGmbH та її адресу (т.1, а.с.60), не є достатнім доказом для задоволення позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі зазначеної юридичної особи.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування, а саме відомості про те, чи формувався статутний капітал Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , а якщо так, то за рахунок яких коштів або майна він був сформований, про вартісний розмір частки, належної відповідачу у статутному капіталі Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , про те, за рахунок яких коштів або майна одним з подружжя формувався статутний капітал або набувалась частка у ньому, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі Компанії MLKHotelbetriebsGmbH .

Суд звертає увагу, що позовна заява по справі подана до суду 09.02.2018 року, а інтереси позивача на справі представляли адвокати, тобто особи фахівці в галузі права, у зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що позивач мав процесуальну можливість за цей час надати до суду належні докази на підтвердження власного позову.

Також, суд зазначає, що згідно ст.95 ЦПК України, іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У свою чергу, із наданих ВССУ роз`яснень, які викладені у листі Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом від 16.05.2013р. слідує, що суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

Документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування або такі, що від них виходять, може бути використано на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення,якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Документи адміністративних і юридичних органів іноземних держав набувають сили письмових доказів за умови їх легалізації (засвідчення) консульськими посадовими особами або проставлення апостиля. Однак стосовно кожної окремо взятої країни можлива специфіка вказаної діяльності і при цьому слід звертати увагу на зміст міждержавних угод.

Позивачем, як вже встановлювалось, надані до суду документи на іноземній мові, які суд позбавлений визнати належними доказами, оскільки відсутні нотаріально посвідчені переклади на українську мову, для підтвердження обставин, що відносяться до предмету доказування по даній справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У матеріалах справи наявна надана позивачем копія договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 16.03.2015 р., предметом якого є передання у позику ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 5000000,00 (п`ять мільйонів) гривень у строк до 05 червня 2016 року.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Як було встановлено судом, шлюб між сторонами укладено в 2011 році, а розірвано 10.02.2015 року, при цьому шлюбні стосунки не підтримуються та сторони проживають окремо з січня 2014 року, тоді як договір позики укладений 16.03.2015 року, тобто, через рік після припинення ведення спільного господарства та через місяць після розірвання шлюбу за рішенням суду.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Враховуючи, що договір позики укладений після розірвання шлюбу, презумпція, встановлена ч. 2 ст. 60 СК України, не застосовується.

Представник відповідача пояснив, що кошти, надані у борг ОСОБА_4 , були наявні у ОСОБА_1 ще до реєстрації шлюбу в вересні 2011 року.

У матеріалах справи наявна декларація про доходи ОСОБА_1 за 2008 рік з відміткою про її подання до ДПІ Київського району м. Одеси 30.03.2009 р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 задекларовано отримання доходу у сумі 9 800 000,00 (дев`ять мільйонів вісімсот тисяч) гривень, а сума чистого доходу за 2008 рік склала 7 784 057,25 (сім мільйонів сімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятдесят сім) гривень.

Отже, матеріалами справи підтверджено що ОСОБА_1 мав фінансову можливість надати позику за рахунок коштів, отриманих до шлюбу, та уклав договір позики після розірвання шлюбу.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що кошти, передані за договором позики від 16.03.2015 р., який був укладений після розірвання шлюбу - є спільним майном подружжя.

З аналізу ст.ст.60-62, 71 СК України та п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя можливо заявляти вимоги про поділ лише того майна, яке наявне у власності подружжя.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Оскільки зазначена у договорі сума коштів у розмірі 5000000,00 гривень перейшла у власність ОСОБА_4 , то відсутні підстави для стягнення 1/2 від вказаної суми з відповідача ОСОБА_1 . При цьому, докази повернення наданих у борг коштів ОСОБА_1 у справі відсутні, а сторони не підтвердили факт повернення коштів.

З огляду на вищевикладене, підстави для стягнення з ОСОБА_1 2500000,00 гривень на користь ОСОБА_3 відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50% доходів, отриманих, на думку позивача, ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 , як учасника ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення, суд зазначає, що з метою перевірки факту отримання таких доходів відповідачем, судом було постановлено ухвалу від 06.03.2018 року про витребування доказів.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 06.03.2018 року ТОВ Торговий центр Середньофонтанський ,надав лист від 18.05.2018 року №46 та бухгалтерську довідку від 18.05.2018 року №45 (т. 1, а.с. 162-165) з яких вбачається, що ТОВ ТЦ Середньофонтанський (ідентифікаційний код 00231596, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, провулок Семафорний, буд. 4) не здійснювало нарахування та виплату дивідендів ОСОБА_3 за період перебування її у складі учасників ТОВ ТЦ Середньофонтанський , у зв`язку з тим, що загальні збори учасників ТОВ ТЦ Середньофонтанський не приймали рішення про нарахування та виплату дивідендів учасникам товариства в зазначений період. У зв`язку з тим, що дивіденди не нараховувались та не виплачувались учасникам ТОВ ТЦ Середньофонтанський , у товариства відсутня заборгованість перед ОСОБА_3 з виплати дивідендів.

Таким чином, підстави для стягнення на користь позивача 50% доходів, отриманих, на думку позивача, ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 , як учасника ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , також відсутні.

Докази в спростування вищезазначених обставин до суду не надано.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

З урахуванням вищевказаних встановлених фактичних обставин, проаналізувавши матеріали справи та усі наявні в ній докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволенню не підлягає, судові витрати не відшкодовується.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанії MLK Hotelbetries GmbH (місцезнаходження: Berghausl 40. 4160. Aigen im Muhlkreis, Austria), Компанії MLK trade & development GmbH (місцезнаходження: Berghausl 40. 4160. Aigen im Muhlkreis, Austria), Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH (місцезнаходження: Tuchlauben 11/18. 1010. Wien, Austria) про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 24 грудня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.