Постанова

від 16.02.2021 по справі 520/1580/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4401/21

Номер справи місцевого суду: 520/1580/18

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Ющак А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Філіппова Юрія Григоровича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Компанії MLK Hotelbetries GmbH , Компанії MLK trade & development GmbH , Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, в якій позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя виділити:

1. ОСОБА_1 на праві власності майно:

- частку в розмірі 50% MLK Hotelbetries GmbH;

- частку в розмірі 47,45 % MLK trade & development GmbH;

- частку в розмірі 40 % AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH;

- 2500000 гривень на виконання умов договору позики від 16 березня 2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- 50% доходів отриманих ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення;

2. ОСОБА_2 на праві власності майно:

- частку в розмірі 50 % MLK Hotelbetries GmbH;

- частку в розмірі 47,45 % MLK trade & development GmbH;

- частку в розмірі 40 % AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH;

- 2500000 гривень на виконання умов договору позики від 16 березня 2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- 50% доходів отриманих ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% доходів отриманих ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що під час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі ними набуто спільне майно, яке позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, а саме: 1) частки у статутних капіталах компанії MLK Hotelbetries GmbH у розмірі 100%, компанії MLK trade & development GmbH у розмірі 94,90%, компанії AnKos Trade, Development &Beteiligung GmbH у розмірі 80%; 2) грошові кошти у розмірі 5000000,00 гривень, які відповідач надав у позику ОСОБА_3 за договором позики від 16.03.2015 року; та 3) дивіденди, які нараховувались позивачу як учаснику ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , та які за неї отримував відповідач, починаючи з вересня 2011 року по дату винесення судового рішення.

У зв`язку з тим, що вони з відповідачем вже не проживають разом, шлюб розірвано, просила розділити спільне майно, набуте в шлюбі.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Філіппов Юрій Григорович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд діяв однобоко при наданні оцінки заявам сторін з процесуальних питань, а саме: безпідставно залишив незадоволеними декілька клопотань позивача про витребування доказів; при вирішенні питання про поділ майна не врахував наявність двох спільних малолітніх дітей сторін, які проживають разом з позивачкою; неправильно визначив період перебування у шлюбі та безпідставно визнав преюдиційними обставини щодо визначення періоду перебування сторін в шлюбі на підставі заочного рішення у справі №520/18038/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Крім того апелянт посилається на те, що районний суд допустив порушення процесуального права: на підставі недостатніх доказів, визнав встановленим факт відсутності розподілу з 2011 року прибутку ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , а також взяв до уваги недопустимий доказ - документ, виданий в Австрії, яким повідомлено про факт ліквідації компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , який не був апостильований.

Апелянт стверджує, що внаслідок неправильно визначеного періоду шлюбних відносин, суд протиправно залишив без задоволення її позовні вимоги про визнання за нею права власності на спірне майно: частки в статутних капіталах компанії MLK Hotelbetriebs GmbH , компанії MLK Trade & Development GmbH та компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , та на 50% грошових коштів, наданих відповідачем в позику на підставі договору позики від 16.03.2015 р., оскільки суд не визнав, що вони набуті у період шлюбних відносин сторін.

17.03.2020 року Одеським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 .

В квітні 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, яким відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року залишити без змін, навівши наступні доводи проти задоволення апеляційної скарги: оскаржуваним рішенням районного суду на підставі належних доказів встановлено, що шлюб між сторонами остаточно розірваний з 25.02.2015 року - з моменту набрання чинності заочним судовим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2015 року по цивільній справі №520/18038/14-ц; судом правильно визначено, що для цілей поділу спільно нажитого майна принципове значення має час фактичного припинення ведення спільного господарства, тож, кошти, передані ним у позику після розірвання шлюбу, не підлягають поділу, оскільки договір позики був укладений після припинення шлюбних відносин з позивачкою, а позичені кошти набуті ним ще до реєстрації шлюбу; крім того, позичені кошти не були повернені, що виключає можливість їх поділу; районний суд вірно встановив, що доходи від участі у ТОВ Торговий центр Середньофонтанський не підлягають поділу через відсутність факту розподілу прибутку між учасниками ТОВ Торговий центр Середньофонтанський з вересня 2011 року по день винесення судового рішення, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Стосовно поділу між сторонами часток в статутному капіталі іноземних компаній відповідач вказав, що компанія AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH є ліквідованою, а частки в її статутному капіталі перестали існувати як об`єкти цивільних прав, про що свідчить рішення Господарського суду м. Відня від 10.12.2018 року та витяг з реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія станом на 11.12.2018 року №FN437387t, які отримані відповідачем у відповідь на електронний запит, що виключає необхідність проставлення апостилю на таких документах. Невизнання апелянтом факту ліквідації компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH є бездоказовим припущенням, яке серед іншого спростовується фактом виплати ОСОБА_1 коштів, що залишилися після ліквідації компанії. Частка у розмірі 100% статутного капіталу компанії MLK Trade & Development GmbH була набута ОСОБА_2 не в період перебування в шлюбі, і на підставі окремого правочину договору поступки від 14.04.2017 року, тобто, через два роки після припинення шлюбних відносин з позивачем, що виключає статус часток у статутному капіталі компанії MLK Trade & Development GmbH як спільно нажитого майна. Також стверджує, що апелянт також помилково вважає частку в компанії MLK Hotelbetriebs GmbH об`єктом спільної сумісної власності.

В квітні 2020 року до апеляційного суду через представника ОСОБА_4 надійшли заяви від компанії MLK Hotelbetriebs GmbH та компанії MLK trade & development GmbH , якими треті особи просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року залишити без змін, розглянути апеляційну скаргу без виклику та участі представника компаній.

05.06.2020 року від представника відповідача надійшла заява про долучення додаткових доказів - апостильваного витягу з Торгового реєстру Австрії з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, яким підтверджено факт ліквідації компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , та завірена копія документу про проведення банківської операції перерахування ОСОБА_1 як учаснику компанії коштів у розмірі 872 євро внаслідок ліквідації компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH .

У вересні 2020 року до суду надійшла заява представника відповідача про долучення в якості додаткових доказів довідок ГУ ДПС в Одеській області від 20.05.2020 року, якими підтверджується відсутність задекларованого доходу відповідача за період перебування у шлюбі за 2011-2014 роки.

09.02.2021 року від представника відповідача до суду надійшла заява про долучення в якості додаткових доказів завірених копій статутів ТОВ Торговий центр Середньофонтанський в редакції від 22.09.2012 року та 19.02.2019 року та завірених копій протоколів загальних зборів учасників товариства за період 2011 - 2019 років, якими підтверджено, що рішення щодо розподілу прибутку в ТОВ Торговий центр Середньофонтанський вирішується виключно учасниками товариства та виключно на загальних зборах учасників, на яких з 2011 років по 2019 років прибуток не розподілявся, а натомість загальними зборами учасників ТОВ Торговий центр Середньофонтанський приймалися рішення про направлення прибутку на розвиток товариства.

Судове засідання 16.02.2021 року було проведено в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення EasyCon , за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Філіппової Є.В. та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вовк О.Є.

У судовому засіданні 16.02.2021 року представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ частки у статутному капіталі іноземних підприємств: Компанії MLK Hotelbetries GmbH , Компанії MLK trade & development GmbH , Компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , поділ грошових коштів у розмірі 5 000 000 грн., а також про поділ та стягнення доходів отриманих ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , як учасника ТОВ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

-позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування, а саме відомості про те, чи формувався статутний капітал Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , а якщо так, то за рахунок яких коштів або майна він був сформований, про вартісний розмір частки, належної відповідачу у статутному капіталі Компанії MLKHotelbetriebsGmbH , про те, за рахунок яких коштів або майна одним з подружжя формувався статутний капітал або набувалась частка у ньому;

-позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що кошти, передані за договором позики від 16.03.2015 року, який був укладений після розірвання шлюбу - є спільним майном подружжя. Зазначена у договорі сума коштів у розмірі 5 000 000,00 гривень перейшла у власність ОСОБА_3 , докази повернення наданих у борг коштів ОСОБА_2 у справі відсутні, а сторони не підтвердили факт повернення коштів;

-дивіденди не нараховувались та не виплачувались учасникам ТОВ ТЦ Середньофонтанський , у товариства відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 з виплати дивідендів.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, засновані на законодавстві та є вірними.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що:

- згідно з декларацією про доходи ОСОБА_2 за 2008 рік з відміткою про її подання до ДПІ Київського району м. Одеси 30.03.2009 року, ОСОБА_2 задекларовано отримання доходу у сумі 9 800 000,00 (дев`ять мільйонів вісімсот тисяч) гривень, а сума чистого доходу за 2008 рік склала 7 784 057,25 гривень;

- 16 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції вчинено актовий запис №1314;

-заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2015 року по справі №520/1803 8/14-ц, шлюб між сторонами розірвано. Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що за твердженням позивача, сторони з січня 2014 року не підтримують шлюбні стосунки і не проживають разом;

- 16.03.2015 року ОСОБА_2 передав у позику ОСОБА_3 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) гривень на строк до 05 червня 2016 року.

У матеріалах справи наявна надана позивачем копія договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 16.03.2015 року, предметом якого є передання у позику ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 5000 000,00 (п`ять мільйонів) гривень у строк до 05 червня 2016 року.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2015 року переглядалось за зверненням ОСОБА_1 в апеляційному порядку і було залишено без змін. Тобто обставини встановлені районним судом щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин та спільного проживання сторін однією сім`єю - у січні 2014 року в розумінні ст. 82 ЦПК України не потребують додаткового доказування при розгляді справи, рішення у якій переглядається в апеляційному порядку і у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи в районному суді та в суді апеляційної інстанції позивач не вказала іншу дату місяць та рік, у якому, на його думку, було фактично припинено ведення спільного господарства з відповідачем.

Крім того згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.03.2018 року №0.184-11736/0/15-18, ОСОБА_1 07.02.2014 року виїхала з України та станом на дату надання відповіді (березень 2018 року) до України не поверталась, що узгоджується з встановленими судом обставинами припинення у сторін шлюбних відносин та спільного ведення господарства після січня 2014 року.

Докази, які б спростовували зазначені обставини свідчили б про продовження існування у сторін шлюбних відносин та ведення ними спільного господарства після січня 2014 року в матеріалах справи відсутні.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. З, 4 ст. 12 ЦПК України).

Отже, факт виїзду позивачки ОСОБА_1 з України в лютому 2014 року на постійне проживання до Австрії та неповернення її з лютого 2014 року в Україну (що підтверджено листом ДПС України від 07.03.2018 року №0.184-11736/0/15-18), заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2015 року по справі №520/18038/14-ц, залишене без змін судом апеляційної інстанції, в сукупності свідчать про припинення між сторонами шлюбних відносин (ведення господарства) саме в січні 2014 року, а тому доводи апелянта про припинення шлюбних відносин в 2017 році є неспроможними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином з встановлених у справі обставин вбачається, що шлюб між сторонами укладено в 2011 році, розірвано 10.02.2015 року, при цьому шлюбні стосунки не підтримуються та сторони проживають окремо з січня 2014 року, тоді як договір позики укладений 16.03.2015 року, тобто, через рік після припинення ведення спільного господарства та через місяць після розірвання шлюбу за рішенням суду.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Враховуючи, що договір позики укладений після розірвання шлюбу, презумпція, встановлена ч. 2 ст. 60 СК України, не застосовується.

Представник відповідача на спростування презумпції набуття права спільної сумісної власності пояснив, що кошти, надані у борг ОСОБА_3 , були наявні у ОСОБА_2 ще до реєстрації шлюбу в вересні 2011 року.

У матеріалах справи наявна декларація про доходи ОСОБА_2 за 2008 рік з відміткою про її подання до ДПІ Київського району м. Одеси 30.03.2009 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 задекларовано отримання доходу у сумі 9 800 000,00 гривень, а сума чистого доходу за 2008 рік склала 7 784 057,25 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено що ОСОБА_2 мав фінансову можливість надати позику за рахунок коштів, отриманих до шлюбу, та уклав договір позики після розірвання шлюбу.

Таким чином суд правильно набув висновку, що кошти надані ОСОБА_2 у позику ОСОБА_3 16.03.2015 року у розмірі 5 000 000 грн. були ним задекларовані у березні 2009 року, тобто до укладення ОСОБА_2 шлюбу з ОСОБА_1 у 2011 році.

Будь-яких доказів, що кошти, які були задекларовані ОСОБА_2 у березні 2009 року у розмірі 7 784 057,25 грн. до 16.03,2015 року (дата надання у позику ОСОБА_3 5 000 000 грн.) були витрачені ним у власних інтересах або в інтересах сім`ї під час спільного проживання сторін в зареєстрованому шлюбі, матеріали справи не містять і обставини, які б свідчили про зворотнє, а саме про те, що кошти надані в позику були набуті саме під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі, судом не встановлено .

На підставі викладеного у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що кошти, передані за договором позики від 16.03.2015 року, є спільним майном подружжя.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції набув вірного висновку про відмову у вимогах ОСОБА_1 про виділення їй на праві власності 2 500 000 грн. в порядку поділу 5 000 000 грн., як спільного майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції в цій частині вимог не спростовують і зведені до переоцінки доказів, які належним чином досліджені судом першої інстанції і яким судом надано вірну оцінку. При цьому інших доказів, які б спростовували правильність висновку районного суду, апелянтом не надано.

Що стосується вирішення судом позовних вимог про поділ часток в статутних капіталах іноземних компаній, колегія апеляційного суду дійшла таких висновків.

Позивачка просить виділити їй у власність частку в розмірі 40 % статутного капіталу компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH .

З матеріалів справи вбачається, що компанія AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH (номер у Торговому реєстрі 437387t, була зареєстрована в 2015 року в Республіці Австрія, місцезнаходження: Tuchlauben 11/18, 1010, Wien).

Щодо компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH 30.11.2018 року було подано заяву про ліквідацію, а з 11.12.2018 року вказана компанія є ліквідованою, про що внесено відповідні відомості до реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія.

У справі наявна завірена копія рішення Господарського суду м. Відня від 10.12.2018 року, в якому вказано, що товариство AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH є ліквідованим після завершення процедури його ліквідації.

Відповідачем до справи надано апостильований витяг з Реєстру суб`єктів господарської діяльності Республіки Австрія щодо компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH , складений станом на 11.12.2018 року №FN 437387t, з нотаріальним перекладом на українську мову, з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH ліквідоване після завершення процедури ліквідації, про що наявний запис №6 в справі в реєстрі суб`єктів господарської діяльності від 11.12.2018 року (господарська справа 71Fr 20745/18і ).

Колегія суддів погоджується у висновками районного суду про те, що у зв`язку з ліквідацією компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH як юридичної особи, позовні вимоги про поділ частки у статутному капіталі вказаної ліквідованої компанії задоволенню не підлягають.

Твердження апелянта про те, що відповідачем не було надано доказів нульового ліквідаційного балансу і того, що ним не було отримано жодного майна або коштів від ліквідації компанії AnKos Trade, Development & Beteiligung GmbH не приймаються до уваги колегією, оскільки позовні вимоги були заявлені саме щодо присудження позивачці частки у розмірі 40% статутного капіталу компанії. Факт ліквідації компанії до моменту постановления рішення районного суду унеможливлює задоволення заявленої позовної вимоги, оскільки вказана компанія перестала існувати як юридична особа.

Позивачка просила в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй частку в розмірі 47,45 % статутного капіталу компанії MLK Trade & Development GmbH .

В матеріалах справи міститься копія перекладу договору поступки від 14.04.2017 року, який укладений між відчужувачами часток компанії MLK Trade & Development GmbH Рублею М.В., ОСОБА_1 з одного боку та набувачем часток ОСОБА_2 з іншого боку. Відповідно до умов п.2 вказаного перекладу договору поступки від 14.04.2017 року ОСОБА_2 передаються частки у статутному капіталі компанії MLK Trade & Development GmbH , що відповідає частці 94,90% статутного капіталу компанії, а у власності ОСОБА_1 залишається частка, що становить 5,1% статутного капіталу вказаної компанії.

Як встановлено судом першої інстанції, вказаний переклад договору поступки не посвідчений нотаріально та наданий позивачкою до матеріалів справи у незавіреній копії. Примірник договору, складений на німецькій мові, у справі відсутній, а завірена копія або оригінал такого договору до суду першої інстанції не надавались. До суду апеляційної інстанції вказані документи сторонами також не буди надані.

За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Враховуючи, що позивач, шляхом надання до матеріалів справи перекладу договору поступки від 14.04.2017 року повідомила, а отже визнала, факт існування такого договору та не заперечувала факту його існування протягом усього часу розгляду справи, а відповідач так само не заперечував проти існування такого договору поступки від 14.04.2017 року, то суд вважає, що сторони на власний розсуд вирішили питання про розподіл корпоративних прав після припинення шлюбних відносин шляхом укладення договору поступки від 14.04.2017 року.

Враховуючи, що шлюбні стосунки не підтримуються сторонами з січня 2014 року, а передача частки у статутному капіталі компанії MLK Trade & Development GmbH відбулась внаслідок укладення договору поступки від 14.04.2017 року, що фактично визнається та не заперечується сторонами по справі, то відсутні підстави для віднесення до об`єктів спільної власності подружжя частки в статутному капіталі компанії MLK Trade & Development GmbH .

Отже в оскаржуваному рішенні районного суду від 23.12.2019 року зроблено правильний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі компанії MLK Trade & Development GmbH , оскільки з матеріалів справи вбачається, що сторони на власний розсуд в позасудовому порядку вирішили питання про розподіл корпоративних прав у вказаній компанії шляхом укладення договору поступки від 14.04.2017 року через 3 роки після припинення шлюбних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про поділ часток у статутному капіталі компанії MLK Hotelbetriebs GmbH суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані докази, з яких можна встановити такі обставини, як розмір статутного капіталу компанії, джерела його формування, актуальні відомості про склад учасників (засновників) компанії, відомості про використання спільних коштів подружжя для формування статутного капіталу компанії (якщо таке мало місце), відомості про використання спільних коштів подружжя для набуття одним з подружжя частки у статутному капіталі товариства тощо. Тобто, позивачем не надані докази, з яких можливо встановити час набуття майна та джерело коштів, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Крім того, суд звертає увагу, що вклад до статутного капіталу господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України Про господарські товариства та ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не щодо статутного капіталу.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року про справі №569/6236/16-ц (провадження № 61-19815св18).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що вказане виключає можливість задоволення відповідної позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі компанії MLK Hotelbetriebs GmbH .

Щодо вирішення районним судом позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50% доходів, отриманих, на думку позивача, ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , як учасника ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , з вересня 2011 року по момент винесення судового рішення, колегія суддів виходить з такого .

На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів від 06.03.2018 року ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , надав лист від 18.05.2018 року №46 та бухгалтерську довідку від 18.05.2018 року №45 (т. 1, а.с. 162-165) з яких вбачається, що ТОВ ТЦ Середньофонтанський (ІН 00231596, місцезнаходження: 65012, м.Одеса, провулок Семафорний, 4) не здійснювало нарахування та виплату дивідендів ОСОБА_1 за період перебування її у складі учасників ТОВ ТЦ Середньофонтанський , у зв`язку з тим, що загальні збори учасників ТОВ ТЦ Середньофонтанський не приймали рішення про нарахування та виплату дивідендів учасникам товариства в зазначений період.

Встановивши, що дивіденди не нараховувались та не виплачувались учасникам ТОВ ТЦ Середньофонтанський і у товариства відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 з виплати дивідендів, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог.

Враховуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги зміст протоколів загальних зборів учасників ТОВ Торговий центр Середньофонтанський , якими підтверджується, що розподіл прибутку в ТОВ Торговий центр Середньофонтанський між учасниками з 2011 року по 2019 року не здійснювався, а за одностайними рішенням учасників товариства спрямовувався на розвиток товариства.

Крім того, зі змісту протоколів загальних зборів учасників вбачається, що особисто позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 особисто були присутні на загальних зборах в період 2011-2016 роках та разом з іншими учасниками товариства голосували за направлення прибутку товариства на його розвиток і такі рішення приймались одноголосно усіма учасниками ТОВ, що були присутні на загальних зборах.

З викладеного вбачається, що Київський районний суд м. Одеси правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки учасниками ТОВ Торговий центр Середньофонтанський не приймалися рішення про виплату прибутку на користь всіх учасників, та на користь позивачки зокрема, відтак прибуток про стягнення якого заявлено позовну вимогу, не отримувався відповідачем.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відмову у задоволенні заяв позивача про витребування доказів від 01.03.2018 року, від 13.04.2018 року, 10.05.2018 року та від 12.10.2018 року колегія суддів зазначає наступне.

Клопотання представника позивача від 01.03.2018 року (т. 1, а.с. 50-51) задоволено судом першої інстанції шляхом постановлення ухвали від 06.03.2018 року (т. 1, а.с. 72-73), що спростовує вказаний довід апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що дивіденди за період перебування сторін у шлюбі могли бути розподілені вже після його розірвання, спростовані шляхом дослідження колегією копій статутів ТОВ Торговий центр Середньофонтанський в редакції від 22.09.2012 року та 19.02.2019 року та завірених копій протоколів загальних зборів учасників товариства, якими підтверджено, що рішення щодо розподілу прибутку в ТОВ Торговий центр Середньофонтанський вирішується виключно учасниками товариства та виключно на загальних зборах учасників, на яких з 2011 року по 2019 року прибуток не розподілявся, а направлявся на розвиток товариства, а отже не міг бути виплачений після розірвання шлюбу внаслідок відсутності самого факту розподілу чистого прибутку (дивідендів) між учасниками товариства.

Щодо заяв позивача від 13.04.2018 року, 10.05.2018 року та від 12.10.2018 року, вимоги яких частково дублюються, колегія суддів зазначає, що позивач не довів неможливість самостійного отримання доказів з публічного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо наявності у відповідача нерухомого майна та майна, яке було відчужено відповідачем.

У справі наявний лист Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради від 14.11.2019 року №вх.6845-19, яким повідомляється, що для адвокатів інформація з реєстру надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до реєстру.

Те ж саме стосується вимог про витребування ухвалою суду інформації про наявність у позивача у власності земельних ділянок. Заявляючи таке клопотання, представники позивача не довели неможливості самостійного отримання таких доказів.

Що стосується перевірки наявності інформації про декларування відповідачем доходу у період, який припав на спільне проживання сторін однією сім`єю у зареєстрованому шлюбу, то в матеріалах справи наявні довідки ГУ ДПС України в Одеській області від 20.05.2020 року, якими підтверджується, відсутність задекларованих відповідачем доходів за період 2011-2014 роки (т. 3 а.с. 3, 4).

Що стосується відомостей про відкриті та закриті рахунки на ім`я відповідача, то листом ГУ ДПС в Одеській області від 12.11.2019 року №4239/В/15-32-02-02-04 повідомлено, що до контролюючих органів не надходить інформація щодо рахунків фізичних осіб, які не є самозайнятими фізичними особами.

Відомості про працевлаштування відповідача, про заробітну плату та утримання з неї податків, декларування коштів при перетині кордону, відомості про перетин кордону відповідачем, відомості щодо сплати єдиного соціального внеску та нарахування пенсії не мають відношення до предмету позову.

Також, колегія суддів приймає до уваги тривалий період розгляд справи судом першої інстанції, під час якого відбулось зупинення та поновлення провадження у справи, та те, що в судовому засіданні, у якому вирішувалось питання про закриття підготовчого провадження, представником позивача повідомлено районному суду про відсутність інших незаявлених клопотань, що зафіксовано у п. 20 журналу судового засідання від 26.11.2019 року. В наступне судове засідання 23.12.2019 року представник позивача не з`явився. Вказана процесуальна поведінка представника позивача спростовує твердження апелянта про порушення районним судом норм процесуального права при закритті підготовчого провадження по справі.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову через недоведеність позивачем обставин, на які вона посилається в обґрунтування заявлених вимог. При цьому суд також обґрунтовано прийняв до уваги докази, які надані відповідачем на підтвердження тих обставин, на які він посилався заперечуючи проти задоволення вимог позивача.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неповноти з`ясування судом обставин справи та неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки правильність висновків районного суду не спростована, доводи апеляційної скарги по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти та докази, що були предметом дослідження й оцінки районного суду.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain , заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обгрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Філіппова Юрія Григоровича - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 19.03.2021 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

О.В. Князюк