Постанова

від 17.12.2019 по справі 826/22827/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2019 року

Київ

справа №826/22827/15

касаційне провадження №К/9901/25880/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Електрум на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2016 (головуючий суддя - Літвінова А.В., судді: Аблов Є.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі № 826/22827/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Електрум до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Електрум звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило:

визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04 про відмову в прийнятті податкової звітності;

зобов`язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві включити відомості з поданої податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період: календарний місяць січень 2015 року з доповненнями та додатками до неї до облікових даних в інформаційних базах Державної фіскальної служби України;

визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13.05.2015 № 7721/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;

визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 24.07.2015 № 15582/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26.07.2016 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення (лист) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04 про відмову в прийнятті податкової звітності. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.12.2017 за результатами розгляду апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2016 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю Електрум звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріально та процесуального права, а саме: пункту 49.3 статті 49, Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 69, 159, 196 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що: судами попередніх інстанцій в порушення принципу диспозитивності неправильно визначено предмет позову, оскільки позивач заявив вимоги про скасування та визнання незаконними рішень, а не скасування та визнання протиправними рішень.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2015 позивач засобами поштового зв`язку подав до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13).

Листом від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю Електрум про відмову в прийнятті зазначеної податкової звітності з огляду на те, що така звітність подана за формою, затвердженою наказом, що на момент подання декларації ще не набрав чинності.

За наслідками адміністративного оскарження рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 13.05.2015 № 7721/10/26-15-11-03-11 та Державної фіскальної служби України від 24.07.2015 № 15582/6/99-99-11-02-02-15 скарги позивача залишено без задоволення, а рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, викладене в листі від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04, - без змін.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

У відповідності до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання (пункт 48.1 статті 48 Податкового кодексу України).

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

Положеннями пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

З правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що податкова декларація вважається поданою платником податків належним чином та прийнятою контролюючим органом виключно за умови її відповідності вимогам статей 48 і 49 Податкового кодексу України.

Згідно з положеннями пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

За правилами пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VІІІ були внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема пункт 49.4 доповнено абзацом другим такого змісту: Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством .

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавець не передбачив.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем 10.02.2015 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року не в електронній, а у письмовій формі.

Однак, у ситуації, що розглядається, підставою для неприйняття Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві рішенням (листом) від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04 поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року у письмовій формі слугували висновки податкового органу про те, що зміни до використаної Товариством з обмеженою відповідальністю Електрум форми податкової звітності, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 (з урахуванням наказу від 23.01.2015 № 13), не набрали чинності.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість.

До вказаного наказу внесено зміни наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13, зокрема, щодо форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, шляхом викладення їх у новій редакції.

У відповідності до пункту 6 наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13 останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, названий наказ від 23.01.2015 №13 опубліковано 30.01.2015 в Офіційному віснику України, 2015, №6, а тому датою набрання чинності змін до форми податкової декларації з податку на додану вартість є день із датою 30.01.2015.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що наведена в оскаржуваному рішенні від 19.02.2015 № 11511/10/26-55-18-04 про відмову в прийнятті податкової декларації підстава не відповідає дійсності, оскільки станом на момент подання податкової звітності (10.02.2015) зміни до форми податкової декларації з податку на додану вартість, внесені наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13, були чинними.

Посилання, наведені позивачем в касаційній скарзі на неправильність визначення судами попередніх інстанцій предмету позову є безпідставними.

Так, положення пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) надає суду повноваження у разі задоволення адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень.

Судами попередніх інстанцій враховано вказані приписи процесуально закону при розгляді справи. При цьому формулювання судами позовних вимог як визнання протиправними та скасування рішень не спотворює визначений позивачем спосіб захисту порушеного права визнання незаконними та скасування рішень .

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Електрум без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Електрум залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 у справі № 826/22827/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк