Постанова від 24.12.2019 по справі 902/348/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року Справа № 902/348/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Грязнов В.В.,

суддя Розізнана І.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кован" на рішення господарського суду Вінницької області від 23.08.2019 р. (суддя Маслій І.В., повний текст рішення складено 02.09.2019 р.)

за позовом державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кован"

про стягнення 34791,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.08.2019р. у справі №902/348/19 позов державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" про стягнення 34791,25 грн. задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кован" на користь державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" 27421,49 грн. - основного боргу, 486,83 грн. - пені та 1540,96 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору. У позові в частині стягнення 3060,21 грн. - основного боргу, 3090,72 грн. - пені відмовлено. Позов в частині стягнення 732 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних залишено без розгляду.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем з 18.09.2018р. по 13.11.2018р. поставлено відповідачу товар (дрова паливні) згідно товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом в загальній кількості 149,607м 3 на загальну суму 115481,70грн. Дані накладні підписані лише представником позивача та водієм позивача, і лише на деяких з них стоїть підпис особи отримувача без розшифровки даного підпису. Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи Актах звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами, обопільно підписаними сторонами (а.с. 70-71) доданими відповідачем до відзиву на позовну заяву, вищезазначені накладні визнані відповідачем, тому твердження відповідача, що ним отримано товар лише на 85000,00 грн. спростовуються даними актами. Так згідно цих актів відповідач розрахувався на суму 85000,00 грн., даний факт підтверджено сторонами в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що в додатку №1 до договору №73 від 14.06.2018р. передбачена ціна за 1 м 3 твердої породи з урахуванням витрат доставки - 692,00 грн., а за 1 м 3 м`якої породи з урахуванням витрат доставки - 620,00 грн..

Однак в деяких накладних визначена ціна за 1м 3 твердої породи з урахуванням витрат доставки відмінна від ціни визначеній в додатку №1 до договору №73 від 14.06.2018р. Оскільки зі сторони позивача відбулася зміна ціни в односторонньому порядку, що не допускається відповідно до укладеного договору між сторонами, судом було здійснено перерахунок вартості поставленого позивачем товару за договірною ціною, у зв`язку з чим частково задоволено позовні вимоги на суму 27421,49 грн. основного боргу та 486, 83 грн. пені.

Щодо заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що надані ним розрахунки не відповідають встановленим законодавством вимогам, про що було наголошено судом, однак останнім не було надано суду відповідних розрахунків, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про залишення позову в цій частині без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову у цій частині відмовити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що судом першої інстанції не враховано, що надані позивачем товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини автомобільним транспортом не відповідають встановленим законодавством вимогам до первинних бухгалтерських документів, оскільки у вищевказаних накладних відсутні підписи одержувача, що свідчило б про отримання відповідачем деревини, лише в окремих з них наявні підписи особи отримувача без розшифрування підпису.

Також на думку апелянта є необґрунтованим висновок суду про те, що підписання відповідачем акту звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами є доказом визнання відповідачем вищевказаних товарно-транспортних накладних та є доказом отримання товару. У своїх доводах відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.04.2019 року у справі №910/493/18, відповідно до якої сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

На підставі вищевказаного скаржник вважає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні та акт звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-78 ГПК України, які підтверджують факт отримання ним товарно-матеріальних цінностей за договором №73 від 14.06.2018р. на суму 115481,70 грн. та відповідно існування заборгованості в розмірі 27421,49 грн..

Апелянт вказує, що з кінця жовтня - на початку листопада 2018 року позивачем в односторонньому порядку було змінено істотні умови договору, а саме необґрунтовано збільшено вартість деревини, внаслідок чого ТОВ "Кован" тимчасово припинило прийом продукції за договором №73 від 14.06.2018р. та виставило відповідні претензії ДП "Хмільницьке лісове господарство" 28.12.2018 р., 08.02.2019р. та 22.03.2019р. в яких просили повернутись до виконання умов договору №73 від 14.06.2018р. за цінами наведеними у додатку №1 до даного договору. І як наслідок ТОВ "Кован" не здійснювала прийом поставленої деревини по накладних в яких вартість деревини була завищена.

У зв`язку з вищевикладеним заявник заперечує факт існування будь-якої заборгованості перед позивачем.

06.11.2019р. позивач, державне підприємство "Хмільницьке лісове господарство", подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач зазначає, що аналізуючи дані бухгалтерського обліку, які були додані ним до позовної заяви перерахунок коштів у вигляді попередньої оплати ТОВ "Кован" на рахунок державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" здійснювало заокругленими рівними частинами, а не по фактичній сумі реалізації, тому це спростовує факт, що лісопродукцію вони отримали рівно на 85000,00 грн., які були перераховані на рахунок державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство".

Позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/3063/18 від 05.03.2019р., вказує, що підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання боржником такого боргу, якщо акт містить підписи уповноважених на це осіб. У даному випадку акт звірки підписаний директором ТОВ "Кован" Побережником П.С..

Також позивач вказує, що відповідно до актів звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами, які підписані сторонами, товарно-транспортні накладні визнані ТОВ "Кован", тому і твердження з приводу не отримання товару спростовують даними актами.

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, а також приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кован" на рішення господарського суду Вінницької області від 23.09.2019р. у справі №902/348/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 14.06.2018 р. між державним підприємством "Хмільницьке лісове господарство" (надалі продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кован" (надалі покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1.1 якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах франко-верхній склад, франко - склад покупця - м. Хмільник: дрова паливні, в подальшому деревина, яка наведена в додатку №1, який є невід`ємною частиною договору. Загальна сума договору становить 412320,00грн. з урахуванням ПДВ (а.с. 8).

Перегляд цін здійснюється при зміні обставин які впливають, або можуть вплинути на формування ціни за взаємною згодою сторін після підписання відповідних угод (п. 2.2. Договору).

Пунктами 2.3., 2.4., 2.5. договору встановлено, що оплата деревини здійснюється на умовах 100% попередньої оплати за кожну партію лісопродукції. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця на основі виставлених продавцем рахунків. Оплата рахується здійсненою при умові надходження коштів на рахунок продавця.

Прийняття деревини по кількості і якості здійснюється представником покупця на складі продавця. Об`єм кожної колоди визначається згідно діаметру в верхньому зрізі без кори по таблицях об`ємів круглих лісоматеріалів в залежності від діаметру в верхньому зрізі та довжини по двухсантиметрових ступенях довжини, або заміру габаритних розмірів партії лісопродукції із застосуванням діючих коефіцієнтів (п. 3.1., 3.2. Договору).

Відхилення обсягів поставки не рахується перепоставкою або недопоставкою. Після відбору деревини представником "покупця" рекламації по якості "продавцю" не можуть бути пред`явлені. У випадку порушення термінів оплати зазначених в пункті 2.3., винній стороні нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення платежу після чого деревина може бути реалізована іншому споживачу і знята з обсягів поставки. За прострочення виконання грошових зобов`язань, покупець зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, згідно умов даного договору. Виплата штрафу полягає у сплаті рахунку на суму штрафу на протязі трьох днів від дати отримання рахунку. Усі суперечності та розбіжності, які можуть виникати між сторонами цієї угоди, сторони прагнуть врегулювати за взаємною згодою. У випадку коли це неможливо, розбіжності вирішуються у відповідності до чинного законодавства України в господарському суді (п. 4.1. - 4.7. Договору).

У відповідності до п. 6.1. та 6.2. договору будь-які зміни та доповнення до даної угоди мають силу лише тоді, коли вони складені в письмовому вигляді та відповідним чином підписані представниками кожної з сторін. Договір діє з 14 червня 2018 року до 10 грудня 2018 року.

14 червня 2018 р. між сторонами укладено Додаток № 1 до договору № 73 від 14.06.2018р., який є невід`ємною частиною договору (п. 2.1. Договору), згідно якого, продавець зобов`язується поставити покупцю дрова паливні на загальну суму 412320,00 грн. з ПДВ, а також визначено назву товару, його характеристики та ціну.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення щодо визначення поставки містяться у ч. 1 ст. 265 ГК України згідно із якою за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем в період з 18.09.2018р. по 13.11.2018р. поставлено відповідачу товар (дрова паливні) згідно товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом: №924214 від 18.09.2018; №924212 від 18.09.2018; №924224 від 19.09.2018; №924225 від 19.09.2018; №693904 від 26.09.2018; №693877 від 20.09.2018; №693917 від 27.09.2018; №693921 від 28.09.2018; №924280 від 01.10.2018; №693931 від 02.10.2018; №693933 від 03.10.2018; №736461 від 03.10.2018; №693938 від 05.10.2018; №736467 від 05.10.2018; №693942 від 05.10.2018; №693941 від 05.10.2018; №693954 від 09.10.2018; №924435 від 31.10.2018; №934797 від 30.10.2018; №924442 від 01.11.2018; №934834 від 06.11.2018; №034556 від 07.11.2018; №934845 від 08.11.2018; №924482 від 08.11.2018; №934870 від 13.11.2018; №924500 від 13.11.2018 (а.с. 10-24) в загальній кількості 149,607м 3 на загальну суму 115481,70 грн. Дані накладні підписані лише представником позивача та водієм позивача, і лише на деяких з них стоїть підпис особи отримувача без розшифровки даного підпису.

Оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково на суму 85000 грн., що не заперечується сторонами. Доказів оплати за поставлений товар позивачам відповідачу в період з 18.09.2018р. по 13.11.2018р. за вищевказаними товарно-транспортними накладними на суму 30481,70грн. матеріали справи не містять.

При цьому, апелянт та відповідач у справі заперечує про факт існування заборгованості перед позивачем на суму 30481,70грн. з підстав не отримання товару на вказану суму.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини автомобільним транспортом не підтверджують отримання товару відповідачем, оскільки у вказаних документах відсутній підпис отримувача та такі документи не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а тому є неналежними доказами у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положення частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо сплати певної суму коштів на підтвердження виконання умов конкретно визначеного договору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні (а.с. 11-24), судом встановлено, що вказані документи містять інформацію про товар, який відповідає предмету договору №73 від 14.06.2018р., вантажовідправником зазначено ДП "Хмільницьке лісове господарство", вантажоодержувачем - ТОВ "Кован". Однак вказані ТТН не містять підпису вантажоодержувача, що свідчило б про отримання ним вантажу.

Разом з цим матеріали справи містять акт звіряння розрахунків, підписаний та скріплений печатками ДП "Хмільницьке лісове господарство" та ТОВ "Кован", згідно якого за результатами звіряння товарно-транспортних накладних і документів з поставки деревини паливної станом на 27.12.2018 року за відповідачем існує заборгованість перед позивачем на суму 30481,70грн. (а.с. 70-71). Вказаний акт містить посилання на спірні товарно-транспорті накладні із зазначенням дати та номеру ТТН, а також суми на які здійснювались поставки.

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, а саме: укладений між сторонами договір №73 від 14.06.2018 року (а.с. 8-10), товарно-транспортні накладні (а.с. 11-24), за якими здійснювалась поставка на виконання умов укладеного договору та які містять недоліки (відсутній підпис вантажотримувача), а також підписаний сторонами акт звіряння розрахунків (а.с. 70-71), який містить посилання на вищевказані ТТН, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані докази у своїй сукупності є належними та допустимими в розумінні ст. 76, 77 ГПК України та підтверджують факт поставки відповідачу товару за договором на загальну суму 115481,70 грн., часткової оплати відповідачем товару на суму 85000грн., а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар на залишкову суму.

При цьому, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі №910/493/18, де, як стверджує скаржник, зазначено, що сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином, оцінюється судом апеляційної інстанції критично, оскільки зі змісту вказаної постанови вбачається, що в матеріалах справи, яка розглядалася Верховним Судом, були взагалі відсутні первинні бухгалтерські документи , які б підтверджували вчинення господарських операцій між сторонами.

Натомість, Верховний Суд в постанові від 21.05.2019 року у справі №904/6726/17 зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків хоча і не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак є дією, яка свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

Таким чином, враховуючи, що у даній справі №902/348/19 наявні первинні бухгалтерські документи - належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних, в яких відсутній підпис відповідача (вантажоотримувача), а також наявна належним чином завірена копія акту звірки, який був підписаний обома сторонами та містить посиланням на вказані ТТН (зазначено номери та дати складання спірних ТТН, а також суми на які здійснювалися поставки товару), суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вказані докази свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що позивач в односторонньому порядку змінив умови договору та необґрунтовано збільшив вартість деревини, у зв`язку з чим відповідачем було припинено прийом товару, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 691 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2.2. договору перегляд цін здійснюється при зміні обставин які впливають, або можуть вплинути на формування ціни за взаємною згодою сторін після підписання відповідних угод.

Будь-які зміни та доповнення до даної угоди мають силу лише тоді, коли вони складені в письмовому вигляді та відповідним чином підписані представниками кожної з сторін (п. 6.1. договору).

В Додатку №1 до договору № 73 від 14.06.2018р. передбачена ціна за 1м 3 твердої породи з урахуванням витрат доставки - 692,00 грн., а за м 3 м`якої породи з урахуванням витрат доставки - 620,00 грн..

Однак, як встановлено судом першої інстанції, в накладній №693917 від 27.09.2018р. ціна за м 3 твердої породи з урахуванням витрат доставки - 725,00 грн.; в накладних №693938 від 05.10.2018р., №693954 від 09.10.2018р., №934834 від 06.11.2018р., №034556 від 07.11.2018р., №934845 від 08.11.2018р., №934870 від 13.11.2018р., ціна за м 3 твердої породи з урахуванням витрат доставки - 781,00 грн.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів зміни ціни договору за взаємною згодою сторін, судом першої інстанції правомірно було здійснено перерахунок основної суми заборгованості із застосуванням договірної ціни, а не завищеної ціни вказаної в товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не оспорює арифметичну правильність нарахування суми боргу та пені (зазначає лише про повну відсутність боргу, що вже спростовано вищенаведеними висновками апеляційного суду), а тому з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про правомірність часткового задоволення позовних вимог судом першої інстанції, та як наслідок залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 23.08.2019 р. у справі №902/348/19 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кован" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" грудня 2019 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.