Постанова

від 26.12.2019 по справі 460/1718/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9477/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу члена релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Українка Острозького району ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/1718/19 за адміністративним позовом члена релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Українка Острозького району ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпорядження, рішення, записів (судове рішення першої інстанції ухвалене суддею Дудар О.М. в м. Рівне Рівненської області 24.07.2019 року, повний текст судового рішення складено 24.07.2019), -

ВСТАНОВИВ:

Член релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Українка Острозького району ОСОБА_1 (надалі також - член релігійної громади, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Рівненської обласної державної адміністрації (надалі також - Рівненська ОДА, відповідач 1), державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича (надалі також - державний реєстратор, відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Рівненської ОДА щодо проведення реєстрації змін до статуту Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Православної Церкви с. Українка Острозького району шляхом реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Православної Церкви с. Українка Острозького району в новій редакції;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської ОДА Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції від 28.03.2019 № 269 стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Православної Церкви с. Українка Острозького району в новій редакції з новою юридичною назвою;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Православної Церкви с. Українка Острозького району, на підставі якого внесено записи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.04.2019 № 16071050003000775 та № 16071070004000775;

- визнати протиправними та скасувати записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.04.2019 № 16071050003000775 та № 16071070004000775, що внесені державним реєстратором щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Православної Церкви с. Українка Острозького району.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що предметом спору є порушення відповідачами положень законодавства України, яким регулюється порядок внесення змін і доповнень до статутних документів, на підставі яких прийняті оскаржені розпорядження та рішення. Фактичною підставою звернення до суду стали не порушення прав та інтересів учасників релігійної громади, а дії суб`єктів владних повноважень, що полягають у реєстрації змін до статуту, чим фактично ліквідовано юридичну особу.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа призначена та розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Проаналізувавши зміст наведених вище норм КАС України, колегія суддів вважає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для віднесення спору до категорії публічно-правових та, відповідно, до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тому для визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі тощо.

28 березня 2019 року Рівненською обласною державною адміністрацією було ухвалено розпорядження № 269, яким, зокрема, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції.

На підставі вказаного розпорядження державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи та внесено відповідні записи.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, предметом спору у даній справі є правомірність рішення Рівненської ОДА щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, зміни керівника і найменування цієї релігійної громади, а також відповідних рішень (реєстраційних дій) державного реєстратора, прийнятих (вчинених) на підставі вказаного рішення Рівненської ОДА.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 17.02.2019 у відповідності до вимог чинного законодавства України та статуту Релігійної громади було проведено загальні збори членів релігійної громади - Парафіяльні збори, які оформлені Протоколом Загальних зборів членів релігійної громади - Парафіяльних зборів Релігійної громади. У вказаних зборах взяли участь 140 осіб зі складу прихожан Релігійної громади (загальна кількість прихожан якої (осіб які висловили бажання залишатись у лоні УПЦ) складає 480 осіб).

На цих парафіяльних зборах було прийнято рішення про залишення Релігійної громаді в лоні Української Православної Церкви та про підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України (тобто про підтвердження підлеглості в канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві), чим висловлено відмову від зміни підлеглості Релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях.

Позивач також зазначає, що керівник Релігійної громади не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації будь-яких змін щодо Релігійної громади до Рівненської ОДА, тобто оскаржувані реєстраційні дії ініційовані неуповноваженим суб`єктом.

Тобто, спірні зміни до статуту зазначеної релігійної організації (затвердження статуту в новій редакції) передбачають зміну підлеглості релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях, які заперечуються громадою (окремими її членами). При цьому, позивач вказує на відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та відсутність у неї необхідного пакету документів для реєстрації нової редакції статуту, оспорює повноваження приймати рішення про зміну статуту.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не є публічно-правовим, який належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані саме на захист цивільного права позивача як члена релігійної організації та випливає із внутрішньої діяльності цієї організації.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є саме суть (характер) спірних правовідносин, а не формальні підстави звернення до суду з відповідним позовом та суб`єктний склад учасників справи.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, хоч і мав владні-управлінські повноваження щодо позивача (в частині зареєструвати або відмовити у реєстрації змін до статуту релігійної громади), проте факт здійсненої реєстрації обумовлений наданими для такої реєстрації документами. В свою чергу, позивач власне і доводить відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та документи для внесення змін до статуту, оспорює порядок та спосіб скликання парафіяльної ради, парафіяльних зборів та право участі у них, повноваження приймати рішення про внесення змін до статуту.

Також, апеляційний суд вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 807/3565/14, яка розглянута в порядку адміністративного судочинства і в якій предмет і підстави позову є аналогічними як і у даній справі, та на окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О.Б. у справі № 825/642/18, де він вказав, зокрема, що незгода з рішенням відповідача у зв`язку з недотриманням ним вимог законодавства, яке визначає підстави та порядок проведення реєстраційних дій, спричиняє публічно-правовий спір, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, зважаючи на таке.

У справі № 807/3565/14 Верховний Суд не досліджував і не робив висновків щодо юрисдикції справи. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постанові Верховного Суду, а не окрему думку судді. Крім того, у справі № 825/642/18 спір виник із зовсім інших правовідносин, а саме щодо правомірності здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на характер спірних правовідносин, які не належать до сфери публічно-правових відносин, аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, відтак, даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є обґрунтованим. Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що даний спір повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства. є помилковим з огляду на наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктами 3, 4, 15 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (надалі також - ГПК України) визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим, спір у справі, що розглядається, стосується правовідносин щодо утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації. Ці правовідносини врегульовано Законом України від 23.04.1991 року № 987-ХІІ Про свободу совісті та релігій організації (надалі також - Закон № 987-ХІІ).

За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

За змістом позовної заяви, доводів апеляційної скарги, вимоги позивача про скасування розпорядження в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою, спрямовані на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

Отже, апеляційний суд вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин необхідно визначати відповідно до частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

Таким чином, апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку про підсудність цього спору господарським судам.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі, проте помилково вважав, що цей спір належить до розгляду за правилами господарського судочинства, то апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції змінити з вищевикладених підстав в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/1718/19 змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі, що викладені в мотивувальній частині даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська