Постанова

від 26.12.2019 по справі 2-2416/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року

м. Харків

справа № 2-2416/2011

Провадження № 22-ц/ 818/5806/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,

сторони справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Українське фінансове агентство ВЕРУС в особі філії товариства з обмеженою відповідальністю Українське фінансове агентство ВЕРУС у Дзержинському районі, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова, постановлену 15 березня 2011 року у складі судді Гетьмана Р.А.,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк (надалі ПАТ КБ Приватбанк , Банк) звернулося до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № SAMDN34000020326281 від 04.03.2008 у розмірі 13379 грн 30 коп., про стягнення з відповідачів солідарно 200 грн та стягнення зі ОСОБА_1 судових витрат.

Разом із позовом, Банк подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення в межах суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 13 579 грн 30 коп. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження та обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до закінчення провадження у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 березня 2011 року задоволена заява Банку про забезпечення позову. До розгляду по суті цивільної справи накладено арешт в межах суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 13 579 грн 30 коп. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Суд виходив із того, що Законом України Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України встановлена можливість тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за договором. А ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) встановлює одним зі способів забезпечення позову - накладення арешту та майно або грошові кошти особи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у подальшому може ухилятися від явки до суду і перешкоджати розгляду справи, тому позов забезпечений обраними Банком способами.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду в частині її обмеження у праві виїзду за межі України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що про існування оскаржуваної ухвали вона дізналася в жовтні 2019 року після ознайомлення із матеріалами справи. Доказів її повідомлення про час та місце судового розгляду в матеріалах справи немає. Тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про можливість ухилення ОСОБА_1 від явки до суду та участі в розгляді справи. На час розгляду справи обмеження у праві виїзду за межі України не належало до заходів забезпечення позову, тому в суду не було підстав забезпечувати позов Банку таким способом.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки ОСОБА_1 не оскаржила ухвалу суду від 15 березня 2011 року в частині накладення арешту на її майно, ухвалу суду в цій частині колегією суддів не переглядається.

Пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України).

Як убачається із матеріалів справи, 29 грудня 2010 року ПАТ КБ ПриватБанк просив забезпечити свій позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом обмеження останньої у праві виїзду за межі України (а.с. 1-4).

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України в редакції 2011 року суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Способи забезпечення позову на той час були визначені ч.1 ст.152 ЦПК України в редакції, що діяла на той час, і обмеження особи у праві виїзду за межі України у переліку способів забезпечення позову було відсутнє.

Частина друга статті 152 ЦПК України в редакції 2011 року надавала суду у разі необхідності право забезпечувати позов й іншими видами забезпечення позову крім тих, що вказані в частині першій статті.

Статтею 33 Конституції України від 28 червня 1996 року кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України № 3857-XII від 21.01.1994 Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України (надалі Закон) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон і встановлює порядок розв`язання спорів в цій сфері.

Частиною 2 ст.6 Закону в редакції станом на 15.03.2011 встановлено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених п.1-9 ч.1 даної статті, зокрема,п.2 - коли діють неврегульовані аліментні, договірні та інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань, або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; та п.8 - коли щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

З зазначеної норми Закону не вбачається, що саме за ухвалою суду громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон і статтею 8 Закону чітко визначено, що у випадку відмови компетентним органом громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених п. 1,2,6-8 ст.6 Закону, така відмова може бути оскаржена у судовому порядку.

Враховуючи, що в ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 151-153 ЦПК України, застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв`язку з порушенням у суді цивільної справи, слід дійти висновку про те, що суд застосував зазначений спосіб забезпечення позову з порушенням норм ЦПК України виходячи за межі своїх процесуальних повноважень.

При цьому колегія суддів не може врахувати посилання апеляційної скарги на неповідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду, оскільки на аркуші справи 27 міститься зворотнє повідомлення, з якого вбачається, що 12.07.2011 ОСОБА_1 отримала копію позовної заяви Банку та повістку на 13.07.2011.

Враховуючи викладене, суд уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню в частині забезпечення позову шляхом обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. У задоволенні заяви Банку про забезпечення позову в цій частині належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 березня 2011 року скасувати в частині обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

В цій частині ухвалити нову постанову, якою відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк Приватбанк в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвала суду не переглядалася.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 грудня 2019 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді А.В. Котелевець

Р.М. Піддубний