Постанова

від 26.12.2019 по справі 488/3807/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.12.19

22-ц/812/2079/19

Справа №488/3807/16-ц

Провадження № 22-ц/812/2079/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 грудня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Селіщевою Л.І., дата складання повного тексту незазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 07 травня 2010 року між ним, від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т., діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. Договір позики є безпроцентним.

Відповідно до цього договору, позивач надав відповідачці позику у розмірі 200 000,00 грн., зі строком повернення до 01 жовтня 2012 року.

08 травня 2010 року між сторонами укладено Додаток № 1 до цього договору, згідно з якого позивач передав, а відповідачка прийняла у борг 7 396 708,00 грн., що за курсом 7.93 грн. за 1 долар США, еквівалентно 932 750,00 доларам США, зі строком повернення - 01 жовтня 2012 року.

21 червня 2010 року між ними укладено Додаток № 2 до договору позики, згідно якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 , прийняла у борг 3 941 210,00 грн., що еквівалентно - 497 000,00 доларам США, зі строком повернення - до 01 жовтня 2012 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків перед позивачем, 07 травня 2010 року між позивачем, від імені якого діяла ОСОБА_5 , та TOB Медіус-Плюс , в особі ОСОБА_3 , укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого TOB агентство Медіус-Плюс передав позивачу в іпотеку нерухоме майно - комплекс, базу відпочинку Алые Паруса , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та який є приватною власністю TOB агентство Медіус-Плюс .

Згідно графіку погашення боргу за період з 20 червня 2010 року по 20 лютого 2012 року та з 20 квітня 2012 року по 20 липня 2012 року відповідачкою повернуто борг у сумі 382 292 дол. США.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року, яке ухвалами апеляційного суду Миколаївської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня та 03 вересня 2014 року відповідно залишено без змін, з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто суму боргу - 8 279 582 грн. та 3% річних у розмірі - 248 387,46 грн., а також звернуто стягнення на предмет іпотеки - комплекс базу відпочинку Алые Паруса , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання відповідно до договору позики від 07 травня 2010 року та за рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року належним чином не виконала, уточнюючи неодноразово свої позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з неї інфляційні витрати за період з 26 квітня 2014 року по 11 квітня 2017 року у розмірі 7 694 780,52 грн. та 3% річних за 1081 день прострочення виконання зобов`язань у сумі 735 635,00 грн.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року вищезазначені позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 у січні 2018 року звернулася до суду з заявою про перегляд зазначеного заочного рішення, яке ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2018 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

25 вересня 2018 року ОСОБА_4 подав заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог.

В поданій заяві позивач посилаючись на те, що на сьогоднішній день відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі не виконала, хоча повинна була виконати ще у жовтні 2012 року.

Крім того вказував, що нею не виконане і рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року, яким з ОСОБА_3 на його користь стягнуто суму боргу - 8 279 582 грн., тим самим фактично судом було змінено валюту (долари США), яка була зазначена в договорі позички на національну валюту України - гривню, а з 26 квітня 2014 року сума боргу визначена судом у гривні знецінилась, то він має право на отримання інфляційних втрат з часу прийняття такого рішення суду, а саме, за період з 26 квітня 2014 року по 25 вересня 2018 року та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь інфляційні втрати у розмірі - 10 242 670,89 грн., а також 3% річних за 1614 день прострочення виконання зобов`язання у сумі - 1 097 668,42 грн.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі - 1 097 668 грн. 42 коп., а також інфляційні втрати за період з 26 квітня 2014 року по 25 вересня 2018 року у сумі - 10 242 670 грн. 89 коп., а всього стягнуто - 11 340 338 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір на загальну суму 8 810,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин справи просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилалася на те, що вона не зобов`язана виконувати рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року, оскільки його резолютивна частина не містить вимог щодо вчинення нею відповідних дій, то ж всі претензії мають бути звернуті до державних виконавців.

Більш того, цим рішенням встановлено обставини, які не підлягають доказуванню, а саме те, що …фактично позика здійснювалася в іноземній валюті - доларах США та її погашення також відбувалося в доларах США , а тому відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат.

Також зазначає, що кредитором є сам позивач, який взагалі до неї не звертався з вимогою сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, і не уповноважував представників, які приймають участь у справі на звернення до неї з такими вимоги, а відтак відсутній предмет спору.

Судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги при тому, що у позові мова йшла про стягнення трьох процентів річних та інфляційних збитків не від простроченої суми невиконання грошових зобов`язань, як це передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, а від стягнуто судом суми, що є абсолютно безпідставним і протиправним, вчиненим внаслідок помилкового трактування норм права.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі докази на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_6 Н.Г. Представник позивача за довіреністю Максименко ОСОБА_7 . ОСОБА_8 перевищила свої повноваження визначені довіреністю від 26 лютого 2019 року щодо укладання договору про надання правової допомоги зі ОСОБА_1 , оскільки не була уповноважена на таке позивачем.

Правом на подачу відзиву представник позивача не скористався.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, просив про її задоволення.

Представник позивача у суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 07 травня 2010 року між Громадянином Королівства ОСОБА_9 від імені якого діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала у власність 200 000 грн. безпроцентно на строк до 01 жовтня 2010 року. Позика надана в обмін на зобов`язання позичальниці повернути позику рівними частинами у сумі 6 900 грн. щомісяця не пізніше 20 числа кожного календарного місяця, починаючи з травня 2010 року.

Сторони передбачили, що зміни, доповнення до цього договору та додаткові угоди можуть бути укладені в письмовій формі, без нотаріального посвідчення, як Додаток до договору, та є його невід`ємною частиною (п. 11 договору).

Вказаний договір посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 1650 .

Відповідно до п.7 цього договору якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми( т.1 а.с.20).

Наступного дня, 08 травня 2010 року між тими ж сторонами договору, в простій письмовій формі, внесені зміни та доповнення до договору позики, як Додаток № 1, згідно яких ОСОБА_3 безпроцентно отримала у позику 7 396 708 грн., що еквівалентно 932 750 доларам США, строком до 01 жовтня 2012 року.

Позичальниця зобов`язувалася з травня 2010 року повертати позику рівними частинами по 9 750 доларів США, не пізніше 20 числа кожного місяця та здійснити останній платіж у вересні 2012 року на суму 659 750 доларів США.

Сторони передбачили, що позичені раніше 200 000 грн. ввійшли до суми цієї позики (т.1 а.с.21)

21 червня 2010 року ті ж сторони, в простій письмовій формі, уклали Додаток № 2 до договору позики, за якими ОСОБА_3 передано у позику 3 941 210 грн., що еквівалентно 497 000 доларам США, із зобов`язанням позичальниці їх повернути з липня 2010 року рівними частинами по 5 250 доларів США, не пізніше 20 числа кожного місяця та з останнім платежем у вересні 2012 року на суму 355 250 доларів США (т.1 а.с.12).

Будь-яких застережень щодо зменшення суми раніше наданої позики сторони не передбачили.

Отже, сума щомісячних платежів ОСОБА_3 до вересня 2012 року по поверненню позики становила 15 000 доларів США (9 750 + 5 250 доларів США).

Згідно відомостей графіку погашення, ОСОБА_3 повертала позику кожного місяця з 20 червня 2010 року по 20 лютого 2012 року та з 20 квітня по 20 липня 2012 року саме по 15 000 доларів США, а 20 березня 2012 року - 7 292 долара США (т. 1 а.с. 13).

За період з 20 липня 2010 року по 20 липня 2012 року ОСОБА_10 повернула позику на суму 382 292 доларів США, що еквівалентно 3 058 336 грн .

Позивач приймав виконання умов договору позики.

Проте відповідач у встановлений строк борг не повернула.

На забезпечення виконання умов договору позики, у той же день між позивачем та TOB Медіус-Плюс укладено договір іпотеки нерухомого майна - комплекс, базу відпочинку Алые Паруса , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь позивача суму боргу - 8 279 582 грн. та 3% річних за період з 20 серпня 2012 року по 25 квітня 2014 року у розмірі - 248 387,46 грн., а також звернуто стягнення на предмет іпотеки - комплекс, базу відпочинку Алые Паруса , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалами апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2014 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року залишено без змін.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач визначив предметом позовних вимог у цій справі стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи інфляційні втрати та три відсотки річних, суд першої інстанції виходив із того, що невиконання грошового зобов`язання відповідачем встановлено судовим рішенням. А наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідачки інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України та 3 % річних.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

Згідно із ч.ч.1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У частині п.1ст.526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Не виконуючи рішення суду відповідач має розуміти, що за порушення обов`язку, який виник на підставі рішення суду, для неї можуть наставати негативні наслідки у вигляді сплати стягувачу компенсаційних втрат від несвоєчасного повернення грошових коштів, при цьому від всієї суми грошових коштів, визначених у рішенні суду, а не лише будь - якої складової частини такого грошового зобов`язання.

У ч.2 ст.625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

При обрахунку 3 % річних за основу береться розмір простроченої суми, визначеної у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року визначено сума заборгованості 8 279 582 грн.

Розрахунок 3% річних проводиться за наступною формулою: розмір боргу, помножується на кількість днів прострочення грошового зобов`язання, помножується на 3, ділиться на 100 та ділиться на 365 (днів у році).

Звертаючись 25 вересня 2018 року до суду з заявою про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог позивач просив стягнути на його користь 3 % річних від простроченої суми зобов`язання у сумі 1 097 668, 42 грн. та вказував, що кількість днів протягом якого відповідачем прострочено зобов`язання становить 1614 ( 26 квітня 2014 р по 25 вересня 2018р.), з вказаним розрахунком колегія суддів апеляційного суду погоджується (8 279 582 грн. х 1614 х 3/100 / 365 днів).

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої ст.625 цього Кодексу. А тому доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування 3% річних на суму визначену рішенням суду, а не на прострочену суму невиконання грошових зобов`язань не заслуговують на увагу.

Також збільшуючи позовні вимоги позивач просив про стягнення інфляційних збитків у сумі 10 242 670, 89 грн., при цьому вказував, що такі збитки необхідно стягнути за період з 26 квітня 2014 року по 25 вересня 2018 року та надав суду свій розрахунок.

Проте, під час перевірки вищезазначеного розрахунку апеляційним судом встановлено, що при визначенні розміру інфляційних втрат позивачем фактично здійснено розрахунок з 26 квітня 2014 року по червень 2018 року (включно), коефіцієнти інфляції за липень-вересень 2018 року ним не наведено та не взяті до розрахунку, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, з розрахунку інфляційних збитків вбачається, що такий зроблено за 50 (п`ятдесят) місяців, тобто з 26 квітня 2014 року по 01 липня 2018 року.

Індекс споживчих цін (індексом інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на основі споживчого набору товарів продовольчого та непродовольчого призначення і послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни та ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-Х11 Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики (Державним комітетом статистики України) і не пізніше 10 числа кожного місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (зокрема, у газеті Урядовий кур`єр ). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (стаття 4).

Із офіційного сайту газети Урядовий кур`єр вбачається, що в період з травня 2014 року по вересень 2018 року встановлено наступні індекси інфляцій: травень 2014 - 103.8; червень 2014 - 101.0; липень 2014 - 100.4; серпень 2014 - 100.8; вересень 2014 - 102.9; жовтень 2014 - 102.4; листопад 2014 - 101.9; грудень 2014 - 103.0; січень 2015 - 103.1; лютий 2015 - 105.3; березень 2015 - 110.8; квітень 2015 - 114.0; травень 2015 - 102.2; червень 2015 - 100.4;липень 2015 - 99.0; серпень 2015 - 99.2; вересень 2015 - 102.3; жовтень 2015 - 98.7; листопад 2015 -102.0; грудень 2015 - 100.7; січень 2016 - 100.9; лютий 2016 - 99.6; березень 2016 - 101.0; квітень 2016 - 103.5; травень 2016 - 100.1; червень 2016 - 99.8; липень 2016 - 99.9; серпень 2016 - 99.7; вересень 2016 - 101.8; жовтень 2016 - 102.8; листопад 2016 - 101.8; грудень 2016 - 100.9; січень 2017 - 101.1; лютий 2017 - 101.0; березень 2017 - 101.8; квітень 2017 - 100.9; травень 2017 - 101.3; червень 2017 - 101.6; липень 2017 - 100.2; серпень 2017 - 99.9; вересень 2017 - 102.0; жовтень 2017 - 101.2; листопад 2017 - 100.9; грудень 2017 - 101.0; січень 2018 - 101.5; лютий 2018 - 100.9; березень 2018 - 101.1; квітень 2018 - 100.8 ; травень 2018 - 100.0; червень 2018 - 100.0.

Порівнюючи вищенаведені індекси інфляції та індекси інфляції наведені у розрахунку позивача колегія суддів констатує розбіжність між такими, а саме за квітень 2018 року. У розрахунку наданому позивачем до суду першої інстанції індекс інфляції за вказаний період зазначено 100,6%, тоді як вірний індекс інфляції за вказаний період - 100,8%.

Враховуючи неточність розрахунку інфляційних втрат наданого позивачем, колегія суддів вважає за необхідне привести власний розрахунок інфляційних втрат.

Інфляційні збитки рахуються за формулою: сума боргу Х індекс інфляції /100 - сума боргу.

Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, викладених у листі № 62-97р від 03 квітня 1997 року Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси за відповідні періоди перемножити між собою.

Враховуючи вищенаведене сукупний індекс інфляції за період з 26 квітня 2014 року по 01 липня 2018 року становить 224,2%, тоді як в розрахунку позивача зазначено 223,71%.

Отже, інфляційні втрати за вищезазначений період становлять 10 283 240, 84 грн. (8 279 582 х 224, 2% / 100 - 8 279 582), що є більшою сумою ніж розрахована позивачем при зверненні з заявою про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог - 10 242 670, 89 грн.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, хоча і не звернув уваги на вищенаведені обставини, проте таке не впливає на правильність висновків суду та в межах, заявленими позовними вимогами, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення інфляційних втрат у сумі 10 242 670, 89 грн.

При цьому колегія суддів констатує правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті.За рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року з відповідача на користь позивача стягнуто борг в гривневому еквіваленті, отже боргове зобов`язання відповідача перед позивачем визначено судовим рішенням у національній валюті України. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав у ОСОБА_11 звертатись до суду з вищезазначеним позовом не заслуговують на увагу та спростовуються наявною в матеріалах справи копією довіреності (а.с.29-32).

Не заслуговують на увагу і посилання відповідача на ст. 131-2 Конституції України щодо відсутності у ОСОБА_11 статусу адвоката оскільки, відповідно до п. п. 11 п. 16-1 Розділу XV Перехідні положення Конституції України, представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з 1 січня 2019 року, а позовну заяву подано до суду першої інстанції у жовтні 2016 року.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_5 дії в інтересах ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 01 квітня 2014 року, а потім від 26 лютого 2019 року, яку видано на строк до 26 лютого 2029 року з правом передоручення іншим особам (т.1 а.с.31-32,208-217.

За умовами довіреності від 26 лютого 2019 року позивач уповноважив ОСОБА_5 представляти його інтереси у всіх державних, недержавних, громадських, господарських та інших установах, їх структурах ………, у тому числі в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, органах нотаріату та суд.; вести його справи з усіх без винятку питань, а також пов`язаних із захистом його прав як майнових та і особистих немайнових. За цією довіреністю представник також має право підписувати та подавати від його імені та в його інтересах усі необхідні документи ( включаючи, але не обмежуючи, заяви, в тому числі позовні, заперечення, замовлення, клопотання, скарги ( у тому числі апеляційні та касаційній), доповнення до них, тощо; розписуватися від його імені на документах, в тому числі, підписувати договори на умовах, відомих представнику; вчиняти інші дії, передбачені застосованим законодавством України для такого роду повноважень та які, на думку представника, будуть доцільними для правильного й ефективного виконання цієї довіреності; а також виконувати всі інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю.

А відтак, вона мала як право на звернення до суду з даним позовом, так і на укладання договору про надання правової допомоги, оскільки такі дії є доцільними для ефективного виконання довіреності та захисту порушеного права позивача.

За такого посилання на відсутність належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_1 спростовуються матеріалами справи, а саме копією ордера серія НОМЕР_1 (а.с.225).

Також не заслуговують уваги посилання на правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 27 березня 2019 року у справі №206/4712/17, оскільки висновок у вказаній справі було зроблено за інших обставин, а саме: за відсутності в матеріалах справи повноважень діяти особи в інтересах позивача.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що основними засадами цивільного судочинства є перш за все добровільне виконання судових рішень, а у разі відсутності згоди на виконання судового рішення у добровільному порядку таке виконується примусово.

Отже, аргументи апеляційної скарги на відсутність у ОСОБА_3 зобов`язання щодо виконання рішення Березанського районного суду Миколаївської області 25 квітня 2019 року, оскільки такий обов`язок покладено на державних виконавців колегія суддів не приймає до уваги, так як такі ґрунтується на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо правових підстав до задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача також не навів таких обставин.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 вересня 2019 року без змін

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 26 грудня 2019 року