Рішення

від 23.12.2019 по справі 926/2438/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року Справа № 926/2438/19

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Боднарчука В.В., розглянувши матеріали справи за позовом малого підприємства «Рапід» , м.Ватутіне Черкаської області до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Атлант-2017» , м. Чернівці про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати в сумі 146686,82 грн представники сторін: від позивача - Поляк М.В., ордер серії СЕ №1000918 від 15.10.2019, Коваленко Д.М., директор відповідача - Зайцева О.О., ордер серії ЧЦ №37413 від 22.11.2019, Лисенко М. В., голова ОСББ ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство «Рапід» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Атлант-2017» про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати в сумі 146686,82 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з моменту передачі на баланс ОСББ «Атлант-2017» житлового комплексу, що знаходиться на належній позивачу земельній ділянці площею 0,2 га. у відповідача виникло право користування цією земельною ділянкою. Проте, відповідач за період з 01.07.2017 до 01.10.2019 не сплачував орендну плату за фактичне користування вказаною земельною ділянкою, внаслідок чого недоотримана сума орендної плати склала 146686,82 грн, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права в порядку ст.1212 ЦК України.

Ухвалою від 04.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 25.11.2019.

25.11.2019 господарським судом Чернівецької області отримано відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 25.11.2019 розгляд справи відкладено на 12.12.2019.

Ухвалою від 12.12.2019 рогляд справи відкладено на 23.12.2019.

У судовому засіданні 23.12.2019 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд встановив таке.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності мале підприємство "Рапід" є власником земельної ділянки площею 0,2 га., кадастровий номер 7310136300:09:001:0068, яка розташована по вул. Головній, 220-В у м.Чернівці та призначена для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

18.06.2015 року між малим підприємством "Рапід" та житлово - будівельним кооперативом "Набережний квартал Чернівці - 2" укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), предметом якого є вказана земельна ділянка.

Відповідно до п.3.1 Договору, строк дії договору становить два роки.

Згідно акту приймання - передачі від 19.06.2015 року мале підприємство "Рапід" передало житлово - будівельному кооперативу "Набережний квартал Чернівці - 2" земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 7310136300:09:001:0068, розташовану по вул.Головній, 220-В у м.Чернівці для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Після закінчення строку дії договору житлово - будівельний кооператив "Набережний квартал Чернівці - 2" передав збудований по вул.Головній, 220-В у м.Чернівці житловий комплекс на баланс об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Атлант-2017» , що підтверджується актом приймання - передачі житлового комплексу або його частин з балансу на баланс від 19.06.2017 року.

Згідно ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до частини 1 статті 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій) і таке право виникає на підставі договору.

Згідно до частини 1 статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Отже, власник земельної ділянки МП Рапід передав у користування житлово - будівельному кооперативу "Набережний квартал Чернівці - 2" земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 7310136300:09:001:0068.

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку.

Згідно статті 5 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Відповідно до статті 9 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку однією з форм здійснення управління багатоквартирним будинком є об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Згідно статті 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

19 червня 2017 року майно житлового комплексу було передано з балансу житлово - будівельного кооперативу "Набережний квартал Чернівці - 2" на баланс об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Атлант - 2017" з метою управління.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 №76 визначено, що балансоутримувачем, зокрема є юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Таким чином, відповідач не є власником об`єкту нерухомого майна, а земельна ділянка площею 0,2 га, кадастровий номер 7310136300:09:001:0068, що розташована по вул.Головній, 220-В у м.Чернівці у користування ОСББ «Атлант-2017» не передавалась. Відповідач не мав жодних правовідносин з позивачем. Натомість, позивач на підставі Договору від 18.06.2015р. надав право користування спірною земельною ділянкою житлово - будівельному кооперативу "Набережний квартал Чернівці 2".

Позивач не звертався до відповідача з пропозицією укладення договору користування земельної ділянки, а відповідач, в свою чергу, не ухилявся від укладання договору користування земельною ділянкою.

Межі спірної ділянки для використання об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Атлант - 2017" для обслуговування багатоквартирного будинку не встановлювались. Позивач не довів використання відповідачем земельної ділянки площею 0,2 га.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Згідно положень ст.120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладання (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

У справі, що розглядається, відповідач, не набув право власності на об`єкт нерухомості, доказів передачі земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер 7310136300:09:001:0068 у користування відповідачу суду не надано.

Відтак, оскільки відповідач не вступив у користування спірною земельною ділянкою, обв`язок сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору відсутній.

Позивач звертаючись до суду з позовом, як на правову підставу своїх вимог посилається на положення ст.1212 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Верховний Суд у постанові від 07.06.19 у справі № 924/638/18 зазначив, що зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

За наведених обставин справи господарський суд дійшов висновку про недоведеність факту набуття (збереження) відповідачем майна - безпідставно збережених коштів орендної плати саме за рахунок позивача, що унеможливлює задоволення позову на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Так, позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що у відповідача виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,2 га., кадастровий номер 7310136300:09:001:0068, яка розташована по вул. Головній, 220-В у м.Чернівці, внаслідок чого недоотримана сума орендної плати склала 146686,82 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем не доведено наявності підстав для сплати на його користь з боку відповідача грошових коштів в сумі 146686,82 грн та відповідно - не доведено наявності порушеного відповідачем права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 146686,82 грн слід відмовити.

У порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.12.2019.

Суддя В.В.Дутка