Рішення

від 30.10.2019 по справі 572/1988/19

САРНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сарненський районний суд

Рівненської області

Справа №572/1988/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року м.Сарни

Сарненський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді -Рижого О.А.

за участю секретаря судового засідання - Степанюк Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на половину садибного (індивідуального житлового будинку та поділ садибного (індивідуального) житлового будинку, який є спільною сумісною власністю,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на половину садибного (індивідуального житлового будинку та поділ садибного (індивідуального) житлового будинку, який є спільною сумісною власністю.

Свої вимоги мотивує тим, що що з 6 травня 2008 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 вичем, зареєстрованим сільською радою с. Чудель, Сарненського району, Рівненської області. 5 жовтня 2018 року рішенням Сарненського районного суду Рівненської області шлюб між нами було розірвано. Під час шлюбу у них народилося 2 дітей: дочка - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка зазначила, що в період шлюбу вони набули право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Будинок був побудований за спільні кошти, але оскільки більшістю питань по будівництву будинку займався відповідач, будинок був оформлений на його ім`я. Вважає, що зазначений садибний (індивідуальний) житловий буди нок є їх спільною сумісною власністю. У зв`язку із невизнанням даної обстави відповідачем, що супроводжується відмовою надавати свідоцтво про право власності на житловий, є потреба у визнанні її спільної сумісної власності на даний садибний (індивіду альний) житловий будинок в судовому порядку та його поділ.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 25.07.2019 року було призначено підготовче провадження у даній справі.

09.09.2019 року ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву позивача, з якого вбачається, що він позовні вимоги не визнає та зазначає в спростування підстав для поділу житлового будинку, наведених позивачкою, а саме те, що вона вказує, що поділ будинку їй необхідно для того, щоб там проживати разом з дітьми, тоді як відповідач вказав, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з ним, а інша донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає в бабусі ОСОБА_5 за адресою в с. Чудель Сарненського району Рівненської області. Він неодноразово пропонував позивачці про те, щоб донька ОСОБА_4 проживала разом з ними за адресою АДРЕСА_1 . Проте Позивачка відмовляється від такої пропозиції та тимчасово проживає в м. Львів., а неповнолітня ОСОБА_4 в бабусі ОСОБА_5 . Відповідач у візиві також зазначив, що спільне життя з позивачкою не склалося, внаслідок чого шлюб між ним розірвано. Також є неможливим їх спільне проживання в одному будинку, а саме АДРЕСА_1 . Вказує також, що володіння і користування хоча б частинами даного будинку разом із позивачкою негативно позначиться на психоемоційному стані їх дітей та їх зокрема.

03.09.2019 року від позивачки до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_6 на відзив відповідача на позовну заяву, де позивач зауважує, що у відзиві від 05.09.2019 року жодним чином відповідач не спростовує позовні вимоги ОСОБА_1 , що опосередковано засвідчує про правомірність вимог ОСОБА_1 . Наголошує на тому, що в ОСОБА_1 немає власного житла, а тому вона звернулася до суду з даним позовом . На отримання компенсації за Ѕ частину садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не погоджується.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 25.09.2019 року підготовче судове засідання закрито. Справу призначено до судового розгляду 09.10.2019 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позов є не обгрунтований та не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 06 травня 2008 року по 05 жовтня 2018 року, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія рішення Дубровицького районного суду Рівненської області про розірвання шлюбу від 05 жовтняя 2018 року (а.с.13).

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, від 27.08.2014 року житловий будинок в АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.44), що підтверджується також Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.08.2014 року

Згідно вимог частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до вимог частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України , у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, від 03 червня 2015 року № 6-38цс15, які, є обов`язковими для всіх судів України, зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі №6-21цс15 від 11 березня 2015 року, майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Зазначені правові висновки викладені є обов`язковими для всіх судів України.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" , спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 , 69 Сімейного кодексу України , частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України ) відповідно до частин 2, 3 статті 325 Цивільного кодексу України , можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи з наведеного для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України встановлено правову презумпцію щодо належності до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя кожної речі, набутої за час шлюбу, доки в суді зацікавленою стороною не буде доведено протилежне.

Заперечень проти вимог позивача стороною відповідача за змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України , які б спростовували приписи частини 2 статті 60 Сімейного кодексу України та підтверджували б, що джерелом фінансування спірних об`єктів, є особисті кошти відповідача, надано не було.

Конституційний суд України у своєму рішенні № 17-рп від 19 вересня 2012 року, дійшов наступних висновків: Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України ) .

Разом з тим, у позовних вимогах, позивач вказує, що даний житловий будинок побудований під час шлюбу, проте жодним чином не підтверджує своїх пояснень про те, що даний будинок побудовано за спільні кошти. Крім того, позивачка в позові чітко вказує, що відповідач в більшій мірі займався вирішенням питань пов`язаних з будівництвом даного будинку. Також в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на половину садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 , тоді як у позові вказує, що подружжю на праві спільної сумісної власності належить цілий вказаний садибний (індивідуальний) житловий будинок, що підлягає поділу в рівних долях, згідно закону.

Отже, за таких обставин, та з огляду на протиріччя, викладені позивачем в описовій частині позовної заяви та прохальній частині, зважаючи на те, що під час судового засідання вони не були усунуті та спростовані сторонами, суд вважає за доцільне відмовити в позові позивачу за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 18 , 60-62 , 69-71 СК України , ст.ст. 15 , 16 , 364 , 368-370 , 391 та 392 ЦК України , керуючись 12 , 13 , 81 , 89 , 133 , 141 , 223 , 259 , 263-265 , 280 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на половину садибного (індивідуального житлового будинку та поділ садибного (індивідуального) житлового будинку, який є спільною сумісною власністю відмовити за недоведеністю.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Сарненський районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня отримання даного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рижий О.А.