Рішення

від 24.12.2019 по справі 916/2675/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2675/19

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Пучкова Л.А., на підставі довіреності;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"до відповідачів - Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1 про стягнення 465 928,70грн.,-

ВСТАНОВИВ:

06.09.2019 року позивач - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 2731/19) до відповідачів - Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1 про стягнення 465 928,70грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачами зобов`язань за Договором банківського обслуговування від 24.05.2013р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2019р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначення підготовчого засідання на "08" жовтня 2019 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2019р. було відкладено підготовче засідання на "29" жовтня 2019 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.10.2019р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 14.11.2019 року.

14.11.2019 року ухвалою Господарського суду Одеської області було закрито підготовче провадження у справі №916/2675/19 із призначенням справи до судового розгляду по суті на 05.12.2019р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.12.2019р. було відкладено розгляд справи по суті на "24" грудня 2019 р.

Відповідач-1 про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовим повідомленням, проте поштове повідомлення повернулося до Господарського суду Одеської області з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідач-2 про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовим повідомленням, проте поштове повідомлення повернулося до Господарського суду Одеської області з відміткою пошти адресат відсутній. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

05.12.2019 року секретарем судового засідання Борисовою Н.В. для вжиття всіх необхідних заходів повідомлення сторони про розгляд справи, було здійснено телефонограму відповідачу ОСОБА_1 за номером телефону НОМЕР_1 , який наявний в заяві про приєднання до умов та правилам надання банківських послуг від 24.05.2013 року , однак за вищевказаним номером було повідомлено, що набраний номер не обслуговується.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 24.12.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, повний текст якого буде складено 28.12.2019р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне:

24.05.2013 р. Приватним підприємством "ПОЛОЇЛ" (далі - Відповідач-1) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява). Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговувати № Б/Н від 24.05.2013 р. (далі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до Договору Відповідач-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_2 , в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до 3.18.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчинення інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до „Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі „Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-який іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Згідно до п. 3.18.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або встановлені засоби електронного зв`язку Банка і Клієнта.

Згідно 3.181.3. Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Відповідно до 3.18.1.8 Умов - Проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до „Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі „Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-який іншій формі).

Відповідно до п. 3.18.1.6 Умов зазначає, що Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточних рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт0банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

Як вказує позивач свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 500 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приходить до наступних висновків .

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня коли зобов`язання мало б бути виконано.

Відповідно до Умов 3.18.4., яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня, Клієнт сплачує проценти виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.1. Умов)

Відповідно п. 3.18.4.1.2. Умов при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки у розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню.

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Під непогашеним кредиту мається на увазі невиконання на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.18.4.1.4. Умов).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 500 000,00 грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 3.18.4.4. Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 3.18.2.3.4. Умов, Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Як зазначає позивач, у зв`язку з зазначеним порушенням зобов`язань за Договором Відповідач 1- станом на 12.08.2019 року має заборгованість 1263924,66 грн., яка складається з наступного: 465928,70 грн. - заборгованість за кредитом; 369347,01 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4659,28 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 423989,67 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 14 ГПУ України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.14 ГПУ України).

За таких обставин, розмір позовних вимог до Відповідача, які позивач просить задовольнити складає 465928,70 грн., - заборгованість за кредитом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення заборгованості з Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ"за договором № Б/Н від 24.05.2013 року яка становить 465928,70грн., заборгованості за кредитом, - являється правомірним.

Відповідно до п.3.18.5.1. Умов, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, строків повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.18.2.2., 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (в % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі, зазначеному в п.3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

21.01.2015р. між AT КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (Відповідач-2) було укладено договір поруки №POR1421843070532, предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань Відповідача-1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки).

Відповідно до приписів ст.. с. 610,554 Цивільного кодексу України, Боржник та Поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Згідно із ст.. ст.. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором,одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

У порушення зазначених номр закону та Умов Договору Відповідач -1 зобовязання за Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.

Відтак, позивач вважає за необхідне захистити свої права шляхом солідарно стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 суми заборгованості за Договором банківського обслуговування №Б/Н від 24.05.2013 року.

Відповідно до п.1.2. договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1 в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно пп. 2.1.2. договору поруки у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п.1.1 цього договору. Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов`язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язань за "Угодою 1", незалежно від факту направлення чи не направлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

В п. 4.1. договору поруки сторони погодили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою 1" цей договір припиняє свою дію.

Отже враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути солідарно з Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1 заборгованість за договором № Б/Н від 24.05.2013 року в розмірі 465 928,70грн. (заборгованість за кредитом).

В обґрунтування підсудності звернення позивача з даним позовом до господарського суду про стягнення солідарно з юридичної особи та фізичної особи позивач посилається на те, що п.1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначене, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких с фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого с юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Таким чином, вищевикладена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого (тобто зобов`язання) є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. При цьому, друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб`єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб`єктний склад зобов`язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин. У свою чергу, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України). За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018р. по справі №910/1733/18 викладено наступні висновки щодо підсудності аналогічного спору господарським судам.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017р.).

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" як кредитор подало до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа. Тобто, між позивачем та відповідачем 1 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК Українив редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя фізичної особи, який уклав правочин в забезпечення виконання зобов`язання відповідача-1 (суб`єкта господарської діяльності). За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 24.05.2013р. Приватним підприємством "ПОЛОЇЛ" (далі - Відповідач-1) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява). Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговувати № Б/Н від 24.05.2013 р. (далі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Таким чином, 24.05.2013р. між відповідачем-1 та позивачем було укладено кредитний договір №б/н, який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Анкети-заяви та Умов.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-III (з наступними змінами і доповненнями) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений між банком та відповідачем 1 договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами кредитний договір №б/н від 24.05.2013р., як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 („Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом відповідач1 прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повернув, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту в розмірі 465928,70 грн.

При цьому слід зазначити, що розмір вказаної суми заборгованості Приватним підприємством "ПОЛОЇЛ" не оспорювався, докази її погашення в матеріалах справи відсутні.

Несплатою позивачу отриманих кредитних коштів за вищевказаним договором, Приватне підприємство "ПОЛОЇЛ" порушило умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення спірної суми заборгованості у судовому порядку.

Судом встановлено, що 21.01.2015р. між AT КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (відповідач-2, Поручитель) було укладено договір поруки №POR1421843070532 (далі договір поруки), предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань Відповідача-1 зобов`язань.

Відповідно до п.1.2. договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1 в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно пп. 2.1.2. договору поруки у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п.1.1 цього договору. Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов`язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язань за "Угодою 1", незалежно від факту направлення чи не направлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

В п. 4.1. договору поруки сторони погодили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою 1" цей договір припиняє свою дію.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання, передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, в силу приписів ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Враховуючи вищенаведене та виходячи зі змісту ст.ст. 554, 559 ЦК України, суд вважає, що порука, встановлена договором поруки №POR1421843070532 від 21.01.2015р. як вид забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним договором б/н від 24.05.2013 р., не є припиненою, оскільки позивач пред`явив вимогу до поручителя.

Таким чином, господарський суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно спірної суми заборгованості по договору б/н від 24.05.2013 року, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням Приватним підприємством "ПОЛОЇЛ" - позичальником своїх зобов`язань по вказаному договору, що було встановлено судом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 12.08.2019р. заборгованість Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" за договором становить 465928,70 грн.

Розрахунки перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору від 24.05.2013р., вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а тому у повному обсязі підлягають задоволенню судом.

За таких обставин, враховуючи те, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу, позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №б/н від 24.05.2013р., а саме: 465928,70 грн. заборгованість за кредитом.

При цьому, відповідач жодним чином не спростував викладені позивачем, з посиланням на докази, факти існування між сторонами фактичних відносин щодо користування кредитними коштами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 530 цього ж Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, та надано можливість представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, в зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідачі не з`явились хоча заздалегідь були повідомлені про дату час та місце судового засідання.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідачів, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1 про стягнення 465 928,70грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" (65020, Одеська область, м. Одеса, , вул. Базарна, буд. 71, ,код ЄДРПОУ 34675181) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул.. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 24.05.2013 року 465928 (чотириста шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн.. 70 коп. - заборгованість за кредитом, 6988 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 93коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 28 грудня 2019 р.

Суддя С.Ф. Гут