Постанова

від 21.01.2021 по справі 916/2675/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2675/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Головея В.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Пучкова Л.А., ордер ОД № 508700, дата видачі: 20.01.21;

від відповідача (ПП "ПОЛОЇЛ") - не з`явився;

від відповідача ( ОСОБА_1 ) - Тимошенко А.А.,ордер ХС № 66622, дата видачі: 14.08.20.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від „24" грудня 2019р., повний текст якого складено та підписано „28" грудня 2019р.

у справі № 916/2675/19

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

до відповідачів: Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1

про стягнення 465 928,70грн.,

головуючий суддя - Гут С.Ф.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 21.01.2021 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) заборгованості за договором банківського обслуговування від 24.05.2013 року б/н у розмірі 465 928,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" посилається на неналежне виконання Приватним підприємством "ПОЛОЇЛ" умов договору банківського обслуговування від 24.05.2013 року б/н щодо повернення кредитних коштів та інших платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на вищевказану суму. У зв`язку із тим, що зобов`язання за кредитним договором від 24.05.2013 року б/н забезпечено договором поруки від 21.01.2015 року № РOR1421843070532, укладеним із ОСОБА_1 , позивач просив стягнути з відповідачів відповідну заборгованість солідарно. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2019 (суддя Гут С.Ф.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто солідарно з Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" заборгованість за договором б/н від 24.05.2013 року 465 928,70 грн., судовий збір у розмірі 6988, 93 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до норм закону та умов Договору про банківське обслуговування Приватне підприємство "ПОЛОЇЛ" належним чином не виконало взяті на себе зобов`язання за договором, а саме: не сплатило необхідні кошти для погашення заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2019 у справі №916/2675/19 і ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що є безпідставними та не ґрунтуються на доказах, які наявні в матеріалах справи, висновки про те, що договором поруки від 21.01.2015р. ОСОБА_1 забезпечено зобов`язання ПП "ПОЛОЇЛ" внаслідок підписання документів під назвою заявление о присоединении к условиям и правилам банковских услуг від 24.05.2013 та заявление на открытие счета від 24.05.2013. оскільки за договором поруки від 21.01.2015 ОСОБА_1 не поручався за виконання обов`язків ПП "ПОЛОЇЛ", які виникли на підставі вищевказаних документів від 24.05.2013р.

Договір поруки не містить ніяких посилань на зазначені документи від 24.05.2013, їх номери, дати, чи інші реквізити і за змістом спрямований на забезпечення конкретно визначених специфічних за змістом угод, якими не є заяви ПП "ПОЛОЇЛ" від 24.05.2013р.

Також, відповідач-2, зазначає, що жодна з заяв від 24.05.2013 не є угодою-приєднання до підпункту 1.1.1 розділу 3.2.1 Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг чи угодою-приєднання до підпункту 1.1.2 розділу 3.2.2 Кредит за послугою гарантовані платежі Умов та правил надання банківських послуг, не містять посилань на вказані підпункти та розділи, так само як і не місять їх зміїсту чи умов. Ні з тексту заяв від 24.05.2013р., ні з тексту договору поруки від 21.01.2015р. не вбачається що вони стосуються одних і тих самих Умов та правил надання банківських послуг та є пов`язаними між собою за якоюсь іншою ознакою окрім суб`єктного складу. Позаяк висновок суду першої інстанції про те, що на підставі договору поруки від 21.01.2015 ОСОБА_1 відповідає за порушення ПП "ПОЛОЇЛ" зобов`язань, які виникли з заяв від 24.05.2013р., зроблений без належних на те підстав і є помилковим, оскільки не ґрунтується на наявних у справі доказах.

Крім того, апелянт звертає увагу, що безпосередньо у наданому позивачем договір поруки щодо відповідальності поручителя по зобов`язанню з повернення основної суми заборгованості встановлено конкретно визначений обсяг суми забезпечення - 70 000,00 грн., натомість судом стягнуто з ОСОБА_1 солідарно суму основного зобов`язання у розмірі 465 928,70 грн.

При цьому, скаржник зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу погодження позивачем з ПП ПОЛОЇЛ чи ОСОБА_1 як безпосередньо початкового розміру кредитного ліміту, так і наступних змін розміру кредитного ліміту, зокрема у бік збільшення.

Також, скаржник вважає безпідставними висновки суду щодо укладення кредитного договору між позивачем та ПП "ПОЛОЇЛ", на думку апелянта між сторонами не було укладено кредитного договору, який би відповідав критеріям забезпеченого зобов`язання, зазначеного у договорі поруки від 21.01.2015р., а було укладено договір банківського рахунку, який порукою не забезпечений і в межах якого позивачем в порушення вимог діючого законодавства без належного погодження з ПП ПОЛОЇЛ та за умови фактичної відсутності грошових коштів на його рахунку було здійснено платежі понад межі залишку коштів на рахунку.

Скаржник також звертає увагу, що наданий позивачем Витяг з умов та правил надання банківських послуг (без номеру та дати) не містить погоджувальних підписів жодного і в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підставі яких можливо б було встановити, що вказаний витяг дійсно є частиною тексту тих самих Умов та правил надання банківських послуг , про які зазначено в заяві самих Умов та правил надання банківських послуг , про які зазначено у заяві від 24.05.2013, а також неможливо встановити що Умови та правила надання банківських послуг станом на 24.05.2013 взагалі містили будь-які з умов, на які послався позивач у позовній заяві.

Таким чином, на думку скаржника при прийнятті рішення судом першої інстанції у порушення ч.1 ст.86, ч.2, ч.5 ст. 236 ГПК України не було належним чином досліджено та враховано умов договору поруки які визначають яке саме зобов`язання забезпечено порукою, умов якими встановлено суму зобов`язання забезпеченого порукою, не було застосовано належні до застосування норми матеріального права, які визначають момент припинення існування зобов`язання з поруки у який відповідно припиняється і право кредитора і обов`язок поручителя, і які суд повинен був застосувати при здійсненні висновку про співвідношення договору поруки від 21.01.2015 та заяв від 24.05.2013р., а також норми матеріального права, які визначають момент порушення боржником строку виконання зобов`язання, не було належним чином з`ясовано та досліджено характер, зміст та підстави правовідносин, які виникли між основним боржником та позивачем, не було надано належної оцінки підставам, на яких було заявлено вимоги про стягнення, у зв`язку з чим рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2019 року у справі №916/2675/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від „24" грудня 2019р. у справі №916/2675/19; клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги задоволено; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на 26 листопада 2020 року о 10:00 год.

З 25.11.2020 головуючий суддя Колоколов С.І. був тимчасово непрацездатний. У зв`язку з чим, судове засідання, призначене на 26.11.2020р. не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/2675/19 відбудеться 21 січня 2021 року о 12:30 год.

Позивач та ПП "ПОЛОЇЛ" своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні 21.01.2021р. представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, 24.05.2013 року ПП "ПОЛОЇЛ" (клієнт) та ПАТ КБ Приватбанк уклали договір банківського обслуговування (поточного рахунку зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 24.05.2014р.

Відповідно до заяви ПП "ПОЛОЇЛ" відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт.

Крім того, у заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі - Умови) (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку.

Відповідно до пункту 3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк,sms-повідомлення або інших).

Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (пункт 3.18.1.3 Умов).

Положеннями пункту 3.18.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, в разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, інтернет - клієнт - банк, sms - повідомлення або інших).

Відповідно до пункту 3.18.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки , або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет - клієнт - банк, або у формі обміну інформацією в паперовому або електронному вигляді, або в будь-якій іншій формі).

За пунктом 3.18.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого пунктом 3.18.1.11.

Пунктом 3.18.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 35 днів.

За пунктом 3.18.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, у який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення цього періоду, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Під непогашенням кредиту мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.18.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.18.4.9 Умов).

Згідно з пунктом 3.18.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом.

Також колегією суддів встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 уклали договір поруки від 21 січня 2015 року № POR 1421843070532 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ПП ПОЛОЇЛ зобов`язань за угодами приєднання до:

розділу 3.2.1. Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1) зі сплати:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно з п.3.2.1.4.1.1. Угоди1 - 0% (нуль) річних;

- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 у розмірі 36 % (тридцять шість) річних;

- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 у розмірі 56 % (п`ятдесят шість) річних;

б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань;

в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 Угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 70 000,00 грн.

якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні;

до розділу 3.2.2. Кредит за послугою Гарантовані платежі Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 2) зі сплати:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 36 % (тридцять шість) річних;

- за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 56 % (п`ятдесят шість) річних;

б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2;

в) кредиту в розмірі 70 000,00 грн.

якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений.

За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Суд першої інстанції встановив, що Банк надав ПП ПОЛОЇЛ кредитний ліміт у загальному розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, зокрема випискою з рахунку.

ПП ПОЛОЇЛ зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконало, у зв`язку із чим станом на 12 серпня 2019 року в останнього наявна заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 465 928, 70 грн, а також 369347,01 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4659,28 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 423989,67 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Враховуючи наведені обставини, Банк звернувся із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитом солідарно з боржника - ПП ПОЛОЇЛ та ОСОБА_1 як поручителя.

Як вже було вказано, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів частково не погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд першої інстанції вірно встановив та матеріалами справи підтверджено факт невиконання ПП ПОЛОЇЛ зобов`язань за договором банківського обслуговування та заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 465 928,70 грн. Першим відповідачем заперечень щодо вказаних обставин з отримання та використання кредитних коштів не наведено, докази погашення суми заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Судова колегія критично відноситься щодо посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність у відповідача-1 фінансових зобов`язань перед Банком, оскільки факт наявності заборгованості за кредитом у ПП "Полоїл" підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості, наданим позивачем та виписками з поточного рахунку відповідача-1, з яких вбачаться, що останній користувався кредитними коштами, наданими банком.

При цьому, при розгляді вищевказаної справи, відповідачами вказаного факту спростовано не було, як і не було надано відповідних належних та допустимих доказів відсутності протилежного. Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк ПриватБанк не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів і позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк , в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Як вже вказувалося раніше, виконання зобов`язань позичальника було забезпечено порукою відповідача-2 - ОСОБА_1

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.

Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ПП ПОЛОЇЛ з 2 500 грн до 500 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був.

Враховуючи викладене, встановивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 21 січня 2015 року № POR1421843070532 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції).

Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги відповідача-2, зазначені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2019 року у справі № 916/2675/19 є таким, що підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2019р. у справі №916/2675/19 скасувати частково.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Стягнути Приватного підприємства "ПОЛОЇЛ" (65020, Одеська область, м.Одеса, вул.Базарна, буд.71, код ЄДРПОУ 34675181) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м.Київ, вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 24.05.2013 року 465928, 70 грн., 6988,93 грн. судового збору.

У позові Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (01001 м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід державного бюджету витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд у розмірі 5241,69 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в дохід державного бюджету витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд у розмірі 5241,69 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано 22.01.2021

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя В.М. Головей

Суддя А.І. Ярош