Рішення

від 18.12.2019 по справі 922/3107/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3107/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі до 1. Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа , 2. Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Васільків , 3. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації за участю представників сторін:

прокурора - Клейн Л.В., службове посв. № 051089 від 02.10.2018;

першого відповідача - Коваленко О.В., договір про надання правової допомоги від 09.11.2018, ордер серія ХВ № 1855000001 від 09.11.2018, св-во про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ХВ № 002269 від 10.10.2018;

другого відповідача - Коваленко О.В., договір про надання правової допомоги від 27.09.2019, ордер серія ХВ № 185519 від 27.09.2019, св-во про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ХВ № 002269 від 10.10.2018;

третього відповідача - Загурська А.В., дов. № 32-20-0.14,2-3/62-19 від 03.01.2019;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до першого відповідача - Фермерського господарства "ВЕЕТ", другого відповідача - Слончака Віктора ОСОБА_2 , м. Васильків, третього відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, в якій просить суд:

1) визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014 щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олександрівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га, у тому числі:

земельна ділянка площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

земельна ділянка площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

земельна ділянка площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

2) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

3) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7663482) площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

4) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

5) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 11.11.2014 (номер запису про інше речове право 7652682) площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

6) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

7) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 11.11.2014 (номер запису про інше речове право 7652309, площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

8) зобов`язати Фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності загальною площею 130,5448 га (кадастрові номери: 6323580300:02:001:0349, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0347), які розташовані за межами населених пунктів Олександрівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

Ухвалою господарського суду від 30.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.10.2019 об 11:30 год.

21.10.2019 представником Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа, надано до суду відзив на позов (вх. № 25151), в якому відповідач проти позову заперечував, та, зокрема, вказував на те, що оскільки ні в позовній заяві, ні в доданих до неї матеріалах не міститься обґрунтування «виключності» випадку (законом теж не встановлено перелік виключних випадків), а також не вказано в зв`язку з якими особливими обставинами вимагається участь прокурора саме в цій справі та прокурором не зазначено факту неналежного здійснення уповноваженим органом відповідних повноважень, дії керівника прокуратури є незаконними, а його участь у справі безпідставною, а подана позовна заява є такою, що підлягає поверненню. Крім того вказує на те, що порушень вимог чинного земельного законодавства України з боку ГУ Держземагентства у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельної ділянки, які стали б підставами для задоволення позовних вимог, заступником прокурора не доведено. Слончак В.В. має можливість вести фермерську діяльність, має для цього спеціальну сільськогосподарську освіту, значний досвід роботи у сільському господарстві - більше 15 років, неодноразово був нагороджений похвальними грамотами за вагомий внесок у розвиток агропромислового комплексу, створене ним фермерське господарство розвивається, на наданих йому спірних земельних ділянках проводить діяльність саме його фермерське господарство. Наведені обставини вказують на дійсне волевиявлення ОСОБА_1 на ведення фермерського господарства та раціональне використання земельних ділянок, наданих йому відповідно до закону, з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Надана земельна ділянка обробляється фермерським господарством Слончака В.В.

Крім того, 21.10.2019 представником Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа, через канцелярію суду надано заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 25150), в якій він просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропущенням строку позовної давності. Заява обґрунтована тим, що починаючи з 11 та 12 листопада 2014 року прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірне рішення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

21.10.2019 представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надав до суду відзив на позов (вх. № 25135), в якій зазначає, що за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 та доданих до неї документів Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ від 23.10.2014 № 2824-СГ, яким земельну ділянку площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349; земельну ділянку площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348; земельну ділянку площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347, надано в оренду громадянину ОСОБА_1 в оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства. На підставі викладеного, на думку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, наказ Головного управління від 23.10.2014 № 2824-СГ прийнятий у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства, а саме відповідно до унормувань Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство» , у межах наданої компетенції та спосіб, встановлений законом, тому підстав для його визнання його недійсним немає. Окрім цього, наголошує, що до компетенції Головного управління належала передача відповідно до закону земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області відповідно до вимог статті 122 ЗК України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Таким чином, Головним управлінням у межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу від 23.10.2014 № 2824-СГ укладено договори оренди від 06.11.2014 на земельні ділянки, площею 130,5448 га., які розташовані за межами населених пунктів Олександрівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області. А, отже, вважає, що, зважаючи на дотримання вимог цивільного, земельного законодавства, Закону України "Про оренду землі", передбачені законодавством підстави для визнання недійсним договорів оренди землі від 06.11.2014, укладеного із громадянином ОСОБА_1 , відсутні. Окрім цього, також зазначив, про відсутність з боку прокурора доказів поважності причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

28.10.2019 прокурором, через канцелярію суду, надано відповідь на відзив Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. № 25782).

Ухвалою господарського суду від 11.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 30 грудня 2019 року. Відкладено підготовче засідання на 09.12.2019 о 12:00 год.

19.11.2019 прокурором, через канцелярію суду, надано заперечення на заяву Фермерського господарства "ВЕЕТ" про застосування строку позовної давності (вх. № 28049).

19.11.2019 прокурором, через канцелярію суду, надано відповідь на відзив Фермерського господарства "ВЕЕТ" (вх. № 28020).

Ухвалою господарського суду від 09.12.2019 відмовлено представнику Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у залишенні позову прокурора без розгляду (вх. №28375) та у клопотанні про зупинення провадження у справі (вх. № 29737).

Ухвалою господарського суду від 09.12.2019 закрито підготовче провадження у справі № 922/3107/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2019 об 11:45 год.

У судовому засіданні 18.12.2019 прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представники першого, другого та третього відповідачів у судовому засіданні 18.12.2019 проти позову заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.12.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держземагенства (на теперішній час - Держгеокадастр) у Харківської області від 23.10.2014 №2824-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олеесіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га, у тому числі:

- земельна ділянка площею 26,4062 га (к.н. 6323580300:02:001:0349), зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4680470063235);

- земельна ділянка площею 13,4681 га (к.н. 6323580300:02:001:0348), зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468009263235);

- земельна ділянка площею 90,6705 га (к.н. 6323580300:02:001:0347) зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468029963235).

На підставі наказу від 23.10.2014 №2824-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області та ОСОБА_1 , 06.11.2014 укладено три договори оренди земельних ділянкок строком на 49 років, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11.11.2014 за №№ 7652682, 7652309, та від 12.11.2014 № 7663482..

Згідно висновку спеціаліста ПП «Перспектива-Земля» вартість земельних ділянок з кадастровими номерами № 6323580300:02:001:0349, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0347 загальною площею 130,5448 га, станом на 2019 рік становить 6796159,00 грн.

В подальшому, між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та Фермерським господарством ВЕЕТ , 09.12.2015 укладено три додаткові угоди, відповідно до змісту яких, новим орендарем земельних ділянок з кадастровими номерами 6323580300:02:001:0349, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0347, загальною площею 130,5448 га, виступає Фермерське господарство ВЕЕТ (код ЄДРПОУ 38289157), засновником, бенефіціарним власником якого є сам ОСОБА_1 .

Як зазначає прокурор у позові, за результатами проведеного вивчення встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 23.10.2014 №2824-СГ, прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 130,5448 га, надана спочатку ОСОБА_1 , а потім ФГ "ВЕЕТ" в оренду незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП «Явір» (ЄДРПОУ 30895672), ПП «Колонтаївське АГРО» (ЄДРПОУ 41276897), ПП «Явір АПК» (ЄДРПОУ 39475348), ФГ «ВЕЕТ» (ЄДРПОУ 38289157), ПСП «Оазис» (ЄДРПОУ 32685259), ПП «Карат-АПК» (ЄДРПОУ 34644020), ПП «Карат-Агро» (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ «Карат-Агро» (ЄДРПОУ 39358493), ПСП «Світанок» (ЄДРПОУ 30653981), ПП «Цукровик-Агро» (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ «Промінь» (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "Восход-Агро» (ЄДРПОУ 34573568), СВК «Колонтаївський» (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ «Качалівське» (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "Буран» (ЄДРПОУ 34236803), ПП «Явірагрозапчастина» (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма «Союзагро» (ЄДРПОУ 30142214), ПП «Явір-Хліб» (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ «Кигичівське-А-Інвест» ЄДРПОУ 41688166), СТОВ «Агрофірма «Восход» (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ «Огульчанське Плюс» (ЄДРПОУ 37948175), ТОВ "Огульчаснське ПЛЮС" (ЄДРПОУ 37948175). Так, наприклад, у користуванні ФГ «ВЕЕТ» згідно з даними Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно перебуває 29 земельних ділянок, загальною площею 263,89 га.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_3 В. спірної земельної ділянки загальною площею 19,7855 га, у користуванні вказаних підприємств вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності. Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Відповідно до додатку до розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га. В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію фермерського господарства "ВЕЕТ» (лист Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2018 №01-39/2183).

Окрім того, як зазначає прокурор у позові, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 23.06.2014 №1330-СГ надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею понад 400 га для ведення фермерського господарства розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської ради та Ковязької селищної ради на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га.

Також наказом Головного управління Держземагенства у Харківської області від 15.10.2014 №2708-СГ, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 59,8251 га.

Крім того, наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 та від 29.11.2013 №№ ХА/6321285500:01:000/00000115, ХА/ 6321285500:02:000/00000114, ХА/6321285500:02:000/00000114, ХА/ 6321285500:02:000/00000116, ХА/6321285500:03:000/00000563, ХА/ 6321255400:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/ 6321285500:02:000/00000560, ХА/6321285500:02:000/00000559, ХА/ 6321285500:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/ 6321285500:03:000/00000562 Слончаку В.В. надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428, 95 га.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно Слончак В.В. з 18.09.2014 є власником наступних земельних ділянок: 6322655100:07:007:0951, 6323584700:02:001:0492, 6321285500:01:000:1024, 5925086200:00:001:0459, 5925086200:00:001:1547, 5925086200:00:001:1625, 5925086200:00:001:0895, 5925086200:00:001:1288, 5925086200:00:001:0376, 5925086200:00:001:1546, 5925086200:00:001:1621, 5925086200:00:001:0452, 5925086200:00:001:0458, 5925086200:00:001:0869, 5925086200:00:001:1271, 5925086200:00:001:0362, 6323584700:04:001:0827, 6323584700:02:001:0453, 6323584700:02:001:0454, 6323584700:02:001:0459, 6323584700:02:001:0450, 6323584700:02:001:0452, 6323584700:02:001:0455, 6323584700:02:001:0456, 6323584700:02:001:0457, 6323584700:02:001:0460, 6323584700:02:001:0461, 6323584700:02:001:0562, 6323584700:02:001:0449, 5925086200:00:001:0065, 5925086200:00:001:0632, 5925086200:00:001:0699, 5925086200:00:001:0896, 5925086200:00:001:1287, 5925086200:00:001:0384, 6323580300:01:001:0238, 6325155300:00:011:0115, 6323583200:02:001:1162, 6323583200:02:001:1164, 6323583200:02:001:1165, 6323583200:02:001:1166, 6323583200:02:001:1167, 6323583200:02:001:1160, 6323583200:02:001:1168, 6323583200:02:001:1169, 6323583200:02:001:1170, 6323583200:02:001:1174, 6323583200:02:001:1175, 6323581700:04:001:0263, 6323585500:02:001:0703, 6310136900:06:011:0018, 6323581700:04:001:0055, 6323585500:02:001:0603.

Також, наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 №№ ХА/6321285500:01:000/00000115; ХА/6321285500:02:000/0000011; ХА/6321285500:02:000/00000116 та від 29.11.2013 №№ ХА/6321285500:03:000/00000563, ХА/6321255100:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/6321288500:03:000/00000562 Слончаку В.В. надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428,95 га.

ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держземагентсва в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 130,5448 та без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що уже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т.ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

Також ОСОБА_1 від Головного управління Держземагенства у Харківській області фактично отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох підприємств та мав у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_1 фактично отримав від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є зассновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необгрунтованих розмірах.

Окрім того, дії останнього щодо укладання 09.12.2015 додаткових угод до договорів оренди землі від 03.11.2014 та зміни орендаря на Фермерське господарство "BEET", за твердженням прокурора слугують додатковим доказом вищевикладеного.

Відповідно до листа Слобожанського управління Головного управління ХФС у Харківській області від 20.08.2019 №25829/9/20-40-50-05-10, Фермерське господарство "BEET" сплачує орендну плату за земельні ділянки з кадастровими номерами №№ 6323580300:02:001:0347, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0349.

Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Так, згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 17.07.2019 №7.0/8730 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

У зв`язку з вищевикладеним, Головним управлінням Дерржземагентства у Харківській області, усупереч вимогам ст. ст. 122, .23, 124, 134, Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ від 23.10.2014 №2824-СГ, яким незаконно передано спочатку ОСОБА_1 , а згодом і Фермерському господарству "BEET" користування вищевказані земельні ділянки державної власності.

Окрім скасування наказу Головного управління Держземагентства в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсними договори оренди від 06.11.2014, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останні укладені на підставі та на виконання вищевказаного наказу, скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 11.11.2014, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та зобов`язати фермерське господарство "ВЕЕТ" повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку державної власності, загальною площею 130,5448 га, які розташована за межами населених пунктів на території Краснокутського району Харківської області.

Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, фактично отримав земельні ділянки не для створення Фермерського господарства, а з метою штучного збільшення земельного банку Фермерського господарства "ВЕЕТ" без проведення процедури аукціону, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Також прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якій зазначив про поважність причини пропуску на звернення до господарського суду та просить поновити даний строк.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» . Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом» . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави, як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. ст. 116, 123-126, 134, 137 ЗК України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України і ст. ст. 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Розглядаючи вимогу прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014 щодо надання ОСОБА_4 Віктору ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олександрівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га, у тому числі:

земельна ділянка площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

земельна ділянка площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

земельна ділянка площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347, суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Ч. ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Ч. 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельної ділянки) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України «Про фермерське господарство» .

Так, згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» , для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство» ).

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою ст. 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Закон України «Про фермерське господарство» передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» , без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом в постановах від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

Відповідно ж до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За таких підстав, вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 130,5448 га з кадастровими номерами 6323580300:02:001:0347, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0349, відповідно для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області строком на 49 років, є обгрунтованою.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договорів оренди землі від 06.11.2014, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування його державної реєстрації, суд зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» ).

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровими номерами 6323580300:02:001:0347, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0349, площею 130,540 га, які розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, є наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014.

З урахуванням того, що договори оренди землі від 23.10.2014 є похідними від незаконного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014, останні підлягають визнанню судом недійсними з моменту його вчинення, оскільки його прийнято з порушення вимог ст. ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» , ст. 123, ч. 2 ст. 124, ст. 134 ЗК України.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 26 вказаного закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 06.11.2014, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та скасування їх державної реєстрації є обґрунтованими.

Що стосується вимоги прокурора про зобов`язання ФГ "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 130,5448 га (з кадастровими номерами 6323580300:02:001:0347, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0349), які розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

За таких обставин, вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є обґрунтованою.

Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Разом з тим, як зазначалося вище по тексту рішення, першим відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності, яке підтримано третім відповідачем.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі № 348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15 липня 2015 року (пункт 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з грудня 2014 - січня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу - 23.10.2014.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01 червня 2017 року, отримавши від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копії документів, на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_4 В ОСОБА_5 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутського районів та вносились дані до державного реєстру прав на нерухоме майно.

Як свідчать матеріали справи, спірний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області був прийнятий 23.10.2014, спірні договори оренди були укладені 06.11.2014, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 24.09.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом, зокрема, із вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014 про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_4 Віктору Володимировичу.

Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду Харківської області Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області надав заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Розглянувши заяву прокурора про відновлення пропущеного строку позовної давності, суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Прокурор, в обґрунтування причин пропуску строку позовної давності, посилається на те, що про порушення йому стало відомо 01 червня 2017 року після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Таким чином, за твердженням прокурора, строк позовної давності органами прокуратури пропущено з поважних причин, а тому останній підлягає поновленню.

У пунктах 2.1., 2.2, та 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10 господарським судам роз`яснено, що ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За таких обставин, суд не вважає зазначені прокурором у заяві підстави пропуску строку на звернення до суду, поважними, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідної заяви прокурора та, з огляду на заяву ФГ "ВЕЕТ" про застосування позовної давності, відмовляє в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. 1 Травня, 63).

Перший відповідач - Фермерське господарство "ВЕЕТ" (63032, Харківська область, Краснокутський район, с. Мурафаф, вул. Театральна, 1, код ЄДРПОУ 38289157).

Другий відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Третій відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверхи 8,9, код ЄДРПОУ 39792822).

Повне рішення підписано 26.12.2019

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3107/19