Постанова

від 20.02.2020 по справі 922/3107/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. Справа № 922/3107/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№282 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2019 (рішення ухвалено суддею Аюповою Р.М. у приміщенні господарського суду Харківської області 11.12.2019 о 13:34 год.; повне рішення складено 26.12.2019) у справі №922/3107/19

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі Харківської області,

до 1) Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа Краснокутського району Харківської області;

2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Васильків Київської області;

3) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків,

про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації,

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до першого відповідача - Фермерського господарства "ВЕЕТ", другого відповідача - ОСОБА_1 , м. Васильків, третього відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, в якій просив суд:

1) визнати незаконним наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014 щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га, у тому числі: земельна ділянка площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349; земельна ділянка площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348; земельна ділянка площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

2) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

3) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7663482) площею 26,4062 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0349;

4) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

5) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 11.11.2014 (номер запису про інше речове право 7652682) площею 13,4681 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0348;

6) визнати недійсним договір від 06.11.2014, оренди землі площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

7) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 11.11.2014 (номер запису про інше речове право 7652309), площею 90,6705 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0347;

8) зобов`язати Фермерське господарство "ВЕЕТ" повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області земельні ділянки державної власності загальною площею 130,5448 га (кадастрові номери: 6323580300:02:001:0349, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0347), які розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2019 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції зазначив, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах, отже, вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 130,5448 га є обґрунтованою; відповідно, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 06.11.2014, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та скасування їх державної реєстрації, а також вимогу прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки суд також визнав обґрунтованими. Разом з тим, під час розгляду справи першим відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності, яке підтримано третім відповідачем. Стосовно позовної давності місцевим господарським судом зазначено наступне: прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності, в органів прокуратури, починаючи з грудня 2014 - січня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було; держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу - 23.10.2014, тому судом визнано безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01.06.2017, отримавши від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копії документів, на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутського районів та вносились дані до державного реєстру прав на нерухоме майно.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора; стягнути на користь прокуратури Харківської області судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Апелянт зазначає, що за змістом норм цивільного законодавства щодо позовної давності, для визначення початку її перебігу має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; на думку прокурора, оскільки він є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право, тобто, від 01.06.2017, після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів на запит від 25.04.2017 (в обґрунтування даного висновку апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №362/44/17); судом першої інстанції не досліджувалося питання - чи проводилася перевірка в рамках нагляду за додержанням та застосуванням законів, чи внесено відомості в ЄДР, чи розпочато досудове розслідування; висновок суду першої інстанції про наявність у прокурора можливості витребувати в органів державної влади, місцевого самоврядування тощо документів у порядку ст.20 Закону України "Про прокуратуру" апелянт вважає безпідставним, оскільки з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки; спірні накази ГУ Держземагентства не розміщувалися у відкритому доступі; у спірних правовідносинах уповноважений державою орган - ГУ Держгеокадастру у Харківській області є тією особою, яка допустила порушення законодавства, а отже є відповідачем у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено розгляд справи на 20.02.2020, встановлено учасникам справи строк до 13.02.2020 для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо.

12.02.2020, тобто в межах визначеного судом строку, ГУ Держгеокадастру у Харківської області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про незгоду з позовними вимогами та наведеними прокурором в ході розгляду справи в суді першої інстанції аргументами по суті спору. На думку даного учасника справи, відсутні законні підстави для визнання недійсними спірних договорів оренди землі. Водночас ГУ Держгеокадастру у Харківської області погоджується з застосуванням місцевим господарським судом позовної давності, зазначаючи, що прокурором не надано доказів неможливості пред`явлення позову в межах передбаченого законом строку позовної давності, а також доказів поважності причин пропуску вказаного строку. ГУ Держгеокадастру у Харківської області просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

19.02.2020, тобто з порушенням визначеного судом строку (який закінчився 13.02.2020), Фермерське господарство "ВЕЕТ" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому заявником не подавалося до суду клопотань про продовження (поновлення) вказаного строку. У судовому засіданні 20.02.2020 представник Фермерського господарства "ВЕЕТ" звернувся з відповідним усним клопотанням, в задоволенні якого судом було відмовлено, оскільки заявником в обґрунтування вказаного клопотання не наведено жодних аргументів.

20.02.2020, тобто також з порушенням визначеного судом строку (який закінчився 13.02.2020), ГУ Держгеокадастру у Харківської області подало клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18. Однак заявником не надано клопотання про поновлення (продовження) пропущеного процесуального строку. За таких обставин, клопотання про зупинення провадження у справі судом не розглядається.

Колегія суддів також не знаходить підстав для зупинення провадження в даній справі з власної ініціативи - з наступних підстав.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як вбачається з судових рішень у справі №912/2385/18, у вказаній справі позов подано прокурором в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до ТОВ Укртранссервіс-груп та відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод до укладеного відповідачами договору про постачання природного газу та стягнення з ТОВ Укртранссервіс-груп на користь бюджету надмірно сплачених грошових коштів - тоді як у даній справі №922/3107/19 прокурор звернувся до суду як самостійний позивач з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, фермерського господарства та фізичної особи про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації. Тобто правовідносини в обох справах (як щодо предмету спору, так і щодо визначення прокурором підстав для звернення з позовом) не є подібними.

Натомість, у справі №698/119/18, в якій прокурор звернувся до суду як самостійний позивач з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та фізичної особи про визнання незаконним і скасування наказу, визнання договору оренди землі недійсним (тобто у правовідносинах, подібних до тих, що існують між сторонами в даній справі № 922/3107/19) Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 15.01.2020, в якій викладено наступні правові висновки: ГУ Держгеокадастру у Черкаській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства; цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави; з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Черкаській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його оскарженого наказу, помилковим є висновок суду першої інстанції, який не спростував суд апеляційної інстанції, про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор, тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач й відхиляє як необґрунтовані аргументи відзиву на касаційну скаргу (п.29, 30 постанови).

За таких обставин, враховуючи, що правовідносини у вищевказаній справі №698/119/18 є подібними до тих, які існують між сторонами в даній справі №922/3107/19, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, з урахуванням вищевикладених висновків, колегія суддів зазначає, що подальший розгляд даної справи №922/3107/19 є можливим і підстави для його зупинення відсутні.

У судовому засіданні 20.02.2020 прокурор та представник Головного управління Держгеокадастру у Харківської області підтримали викладену ними письмово правову позицію. Представник Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, стверджуючи, що прокурором не доведено поважності причин пропуску строку позовної давності. Зокрема, даний учасник справи посилався на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 07.09.2015 у справі №627/261/15-ц за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 . про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність. На думку представника Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 , наявність відповідного спору, що вирішувався судом у 2015 році, свідчить про обізнаність прокуратури з фактом використання ОСОБА_1 . земельних ділянок згідно з договорами оренди.

Стосовно вказаних аргументів у судовому засіданні 20.02.2020 прокурором було зазначено і представником Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 визнано, що спір у справі №627/261/15-ц стосувався не тих земельних ділянок, які є предметом спору в даній справі 922/3107/19. Водночас представник Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 наполягав на тому, що прокурор не довів неможливості своєчасно дізнатися про використання ОСОБА_1 відповідних земельних ділянок та звернутися з позовом у даній господарській справі раніше.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні в судовому засіданні представники учасників справи погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників учасників справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Відповідно до наказу Головного управління Держземагентства (на теперішній час - Держгеокадастр) у Харківської області від 23.10.2014 №2824-СГ (т.1, а.с.35), ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га, у тому числі:

- земельна ділянка площею 26,4062 га (к.н. 6323580300:02:001:0349), зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4680470063235);

- земельна ділянка площею 13,4681 га (к.н. 6323580300:02:001:0348), зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468009263235);

- земельна ділянка площею 90,6705 га (к.н. 6323580300:02:001:0347) зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468029963235).

На підставі наказу від 23.10.2014 №2824-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області та ОСОБА_1 , 06.11.2014 укладено три договори оренди земельних ділянок строком на 49 років, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11.11.2014 за №7652682, 7652309, та від 12.11.2014 № 7663482 - із подальшими додатковими угодами від 09.12.2015, відповідно до змісту яких, новим орендарем земельних ділянок з кадастровими номерами 6323580300:02:001:0349, 6323580300:02:001:0348, 6323580300:02:001:0347, загальною площею 130,5448 га, виступає Фермерське господарство "ВЕЕТ", засновником, бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 (т.1, а.с.36 - 92).

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи (т.1, а.с.102 - 129, 133 - 152) та не спростовано учасниками справи в ході апеляційного провадження, ОСОБА_1. є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час і користуються земельними ділянками на правах оренди (зокрема, у користуванні ФГ "ВЕЕТ" згідно з даними Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно перебуває 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га, частина з яких була отримана ОСОБА_1 раніше, ніж спірні земельні ділянки в даній справі) і до моменту відведення Головним управлінням Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, що є предметом спору в даній справі, у користуванні як самого ОСОБА_1 , так і заснованих ним підприємств уже знаходилася значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

25.04.2017 прокуратура Харківської області звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з листом (т.1, а.с.33), в якому зазначено, що прокуратурою області в ході вивчення стану законності щодо відведення та використання земель державної власності на території області встановлено, що на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, виданих упродовж 2013 - 2017 років, фізичній особі ОСОБА_1 відведено у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 901,6398 га на території Валківського та Краснокутського районів. Із посиланням на вказані обставини, прокурор просив надати у строк до 25.05.2017: копії актів органу виконавчої влади про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою; копії актів органу виконавчої влади про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у користування; копії договорів оренди земельних ділянок та інші документи щодо оформлення правовідносин оренди.

У відповідь на вказаний запит прокуратурою було 01.06.2017 отримано листа від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (т.1, а.с.34) з додатками згідно із запитом.

24.09.2019 прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом у даній справі, в якому зазначив, що, як було встановлено Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 23.10.2014 №2824-СГ прийнято з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим, на думку прокурора, вищевказані земельні ділянки, загальною площею 130,5448 га, надано спочатку ОСОБА_1 , а потім ФГ "ВЕЕТ" в оренду незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. За твердженням прокурора, ОСОБА_1 фактично отримав земельні ділянки не для створення фермерського господарства, а з метою штучного збільшення земельного банку Фермерського господарства "ВЕЕТ" без проведення процедури аукціону.

За результатами розгляду справи місцевий господарський суд погодився із вищенаведеними аргументами прокурора, однак відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, розглянувши відповідну заяву про застосування строків позовної давності, подану представником Фермерського господарства "ВЕЕТ" 21.10.2019 (т.2, а.с.25) та враховуючи, що відповідну вимогу про застосування позовної давності було також викладено Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на позовну заяву (т.2, а.с.30).

В ході апеляційного провадження відповідачі зазначали, що не погоджуються із викладеними в оскаржуваному рішенні висновками суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки надано в користування ОСОБА_1 з порушенням норм чинного законодавства. Водночас ними не було подано апеляційних скарг з вимогою щодо зміни мотивувальної частини рішення.

Як уже зазначалося, апеляційну скаргу в даній справі подав прокурор, який вважає, що позовну давність ним не пропущено - тобто, апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням саме щодо застосування судом позовної давності.

Отже, предметом розгляду в даному апеляційному провадженні, з урахуванням вищенаведених приписів ч.1 ст.269 ГПК України, є правомірність висновку місцевого господарського суду про сплив позовної давності.

Надаючи оцінку відповідному висновку місцевого господарського суду, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Із матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.116, 123-126, 134, 137 ЗК України, ст. 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України і ст. ст. 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру". Позивач посилається на недотримання Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної, на його думку. передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Надаючи оцінку наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі, місцевий господарський суд зазначив в оскаржуваному рішенні, що подання такого позову узгоджується з нормами Конституції України (п.3 ч.1 ст. 131-1), правовими позиціями Європейського суду з прав людини, Рекомендаціями Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" приписами статей 4, 42, 44, 46, 53 ГПК України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", практикою Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, правовідносини сторін у якій є подібними до правовідносин, що існують між сторонами в даній справі № 922/3107/19 (про що зазначалося вище).

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду (який не спростовано учасниками справи в ході апеляційного провадження) про те, що прокурор згідно із чинним законодавством наділений правом звернення з відповідним позовом.

Стосовно суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Застосувавши спеціальні норми Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельної ділянки), зокрема, ст. 1, 7, 8 вказаного закону, а також із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, в постанові від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц та Верховного Суду, викладену в постановах від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі №378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц - місцевий господарський суд зазначив, що, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів; за наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена - таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, в якій зазначено, що Велика Палата Верховного Суду раніше звертала увагу на те, що після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом, але не як громадянин із метою створення фермерського господарства (див. постанову від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц).

Тобто у відповідних правовідносинах існує усталена практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм законодавства, яка обґрунтовано, у відповідності до приписів ч.4 ст.236 ГПК України, була врахована місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.

А саме, встановивши, що до моменту відведення Головним управлінням Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, що є предметом спору в даній справі, у користуванні як самого ОСОБА_1 , так і заснованих ним підприємств, уже знаходилася значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, місцевий господарський суд зазначив, що додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Тому, враховуючи, що відповідної обов`язкової умови не було дотримано при наданні ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014 - суд першої інстанції правомірно, у відповідності до норм чинного законодавства та висновків Верховного Суду, зазначив, що вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2824-СГ від 23.10.2014 є обґрунтованою.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 06.11.2014, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування їх державної реєстрації, суд першої інстанції обґрунтовано, із посиланням на ст.203, 215 ЦК України, зазначив, що оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014, то спірні договори підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх вчинення зі скасуванням їх державної реєстрації.

Відповідно, судом також було правильно застосовано приписи ст. 1212, 1213 ЦК України та зазначено, що вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є обґрунтованою.

Отже, в ході апеляційного провадження знайшла підтвердження обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Як уже зазначалося, станом на 20.02.2020 до суду апеляційної інстанції не надходило апеляційних скарг з вимогами змінити мотивувальну частину рішення від 18.12.2019 щодо вищенаведених висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що в ході її розгляду в суді першої інстанції представником Фермерського господарства "ВЕЕТ" було подано заяву про застосування строків позовної давності (т.2, а.с.25), відповідну вимогу про застосування позовної давності було також викладено Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на позовну заяву (т.2, а.с.30). Заявники наполягали на тому, що прокурор мав змогу своєчасно довідатися про прийняття Головним управлінням Держземагентства у Харківській області спірного наказу №2824-СГ від 23.10.2014 та звернутися з позовом у межах трирічного строку з дня його прийняття.

Надаючи оцінку вищевказаним аргументам, висновкам місцевого господарського суду в цій частині та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі N 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо.

Як було встановлено вище, позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014, про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених у 2014 році, та повернення орендованих земельних ділянок прокурором подано у 2019 році - тобто майже через п`ять років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідних договорів.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої ст.257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор вказує, що, оскільки він є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право, тобто, від 01.06.2017, після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів на запит від 25.04.2017.

Як було встановлено вище, матеріалами справи (т.1, а.с. 33, 34) підтверджується, що відповідь на запит від 25.04.2017 із додатками, зокрема, у вигляді копій спірних договорів оренди землі, було дійсно отримано прокуратурою 01.06.2017.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

В апеляційній скарзі прокурор заперечує проти висновку суду першої інстанції про наявність у прокурора можливості витребувати в органів державної влади, місцевого самоврядування тощо документи в порядку ст.20 Закону України "Про прокуратуру", зазначаючи, що з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки, окрім того, на підставі ст.15 України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України 31.12.2014 видано наказ №159, яким скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011 №3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" - тобто з цього часу органи прокуратури припинили виконання функції загального нагляду, а отже не мали повноважень на витребування з органів державної влади певних документів на підставі ст.20 Закону України "Про прокуратуру".

Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає, що згідно з Законом "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014, а відтак, діяв на момент видання спірного наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014, обсяг повноважень прокуратури дійсно зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011 №3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".

Разом з тим, прокурором в суді першої та апеляційної інстанції не доведено, яким чином вказані обставини вплинули на можливість своєчасно дізнатися про надання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 .

А саме, як вбачається з листа-запиту від 25.04.2017, яким прокуратура Харківської області звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, підставою для його направлення стало отримання інформації про відведення фізичній особі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в ході вивчення стану законності щодо відведення та використання земель державної власності на території області.

Тобто, відповідно до вищезазначеного доказу, а також пояснень прокурора в судовому засіданні 20.02.2020, прокуратурою систематично і планомірно здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідне узгоджується з приписами ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та практики її застосування, на яку посилався прокурор в ході апеляційного провадження (зокрема, щодо здійснення моніторингу законності розпорядження земельними ділянками), прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", чинним з 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури від 25.04.2017 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області оперативно надало витребувані документи.

Водночас прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області лише у квітні 2017 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити запит раніше.

Колегія суддів також зазначає, що наявність рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 07.09.2015 у справі №627/261/15-ц (на яке посилався представник Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 ) за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 . про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність - додатково свідчить про обізнаність прокуратури з фактом використання ОСОБА_1 . земельних ділянок згідно з договорами оренди.

В ході апеляційного провадження було встановлено, що спір у справі №627/261/15-ц стосувався не тих земельних ділянок, які є предметом спору в даній справі 922/3107/19. Разом з тим, доказів неможливості довідатися в цей же період часу про використання ОСОБА_1 та Фермерським господарством "ВЕЕТ" саме тих земельних ділянок, що є предметом спору в даній господарській справі, прокурором не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор міг довідатися про існування спірного наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №2824-СГ від 23.10.2014 та укладення на його підставі договорів оренди із ОСОБА_1 з моменту видання такого наказу та вчинення відповідних правочинів - тобто у 2014 році, отже, трирічна позовна давність закінчилася у 2017 році, тоді як позов було подано у 2019 році. При цьому в суді першої та апеляційної інстанції прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно, з дотриманням вимог ст.256, 257, 261 ЦК України, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами у справі.

Доводи апелянта не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2019 у справі №922/3107/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.02.2020

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.О. Фоміна