Рішення

від 20.12.2019 по справі 305/1188/19

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1188/19

Провадження по справі № 2/305/522/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2019. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді Марусяк М.О.

секретаря судового засідання Біроваш О.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рахівська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_3 визнання договору дарування недійсним, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивує тим, що її чоловікові ОСОБА_3 , на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,07 га, по АДРЕСА_1 . На вказану земельну ділянку видано Державний акт серії І-ЗК №014213 від 16.06.1998, який виданий на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради від 22 квітня 1997 року. 18 червня 1998 року частину земельної ділянки, площею 0.03 га, ОСОБА_3 подарував Обласному ОЦЄХБ Закарпатської області. Однак, як вказано в договорі дарування ОСОБА_3 подарував земельну ділянку, яка належить їй на праві приватної власності зовсім іншу земельну ділянку за іншим цільовим призначенням. Також, звертає увагу суду на те, що вона являється співвласником земельної ділянки, яку подарував її чоловік, без її згоди. Аналіз ст.ст. 22,23 КпШС УРСР 1969 року дає підставі стверджувати, що укладення договору дарування щодо спільного майна, який підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, за відсутності письмової згоди на вчинення таких дій від неї, як співвласника, є підставою для визнання правочину, недійсним. Крім того, до 13 червня 2012 року, законодавець відносив земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя (частина 5 статті 61 Сімейного Кодексу України у редакції до змін від 17 травня 2012 року). Таким чином, виходячи з положень, дії закону в часі, якщо один із подружжя приватизував земельну ділянку до 13 червня 2012 року, така земля є об`єктом спільної сумісної власності, а якщо після вказаної дати, така нерухомість є особистою приватною власністю того з подружжя, хто оформив приватизацію. З наведеної норми закону вбачається, що навіть якби ОСОБА_3 правомірно отримав земельну ділянку та виготовив договір дарування її нотаріальна згода для вчинення будь-якої угоди була обов`язковою. Про те такої нотаріальної згоди на укладення договору дарування від 18.06.1998 р. за №984 вона не давала і взагалі не була присутня при укладанні та підписанні договору. Згідно п.35 Наказу Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі Наказ), угода про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов`язкового нотаріального посвідчення можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчувати справжність підпису непотрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє документ, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала. Крім наведеного, п.21 цього Наказу встановлено, що при посвідчені угод про відчуження частки майна (або частки від частки) на правовстановлюючих документах, що повертаються відчужувачем, робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад: від 0,07 га, подаровано 0,03 га за договором посвідченим 18.06.1998 за №984, дата підпис нотаріуса, що скріплюється печаткою нотаріуса, так як у державному акті від 16.06.1998 відчужувалась, частка то відповідний запис на оригіналі мав бути вчинений та скріплений печаткою, про те цього вчинено не було, що підтверджується наявністю оригіналу правовстановлюючого документа, який є без жодної відмітки та договір дарування є виготовлений зовсім за її актом приватизації. Отже з наведеного вбачається, що є всі правові підстави для визнання договору дарування від 18.06.1998 за №984 недійсним, та повернення земельної ділянки за приватизованим державним актом І-ЗК №014213 від 16.06.1998, зареєстрованого в книзі записів за №8 в первісний стан. Зазначила, що вона вже зверталася до суду з позовною заявою 15.12.2015, справа №305/1895/15-ц. 22.12.2016 Рахівський районний суд Закарпатської області виніс справедливе рішення, яке скасоване 31 травня 2017 року апеляційним судом Закарпатської області. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції являлося те, що нею не було залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача Помісну церкву (релігійну громаду) Євангельських християн баптистів, смт. Кобилецька Поляна. 06 лютого 2019 року, Верховний Суд виніс постанову, якою касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року без змін. Земельною ділянкою вона користується та обробляє з 1979 року вже 40 років. Таке незаконне відібрання у неї останнього шматка землі є грубим порушенням Конституції України та земельного законодавства. На підставі наведеного, просила скасувати Договір дарування земельної ділянки, площею площею 0,03 га, розташованої на території Кобилецької АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладеного між, ОСОБА_3 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області від 18 червня 1998 року за №984. Повернути земельну ділянку у власність згідно приватизаційного Державного акту І-ЗК №014213 від 16.06.1998 року в первісний стан за ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області Марусяк М.О. від 15.07.2019, відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10:00 годину 12 серпня 2019 року. Залучено до участі у справі Рахівську державну нотаріальну контору Закарпатської області, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.11.2019 закрито підготовче засідання. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві. Зазначила, що договір дарування земельної ділянки укладений 18 червня 1998 року між її чоловіком, ОСОБА_3 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області без її згоди, тому підлягає скасуванню. У зв`язку з наведеним, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області та Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився. 20.12.2019, надав через канцелярію суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі. Крім того, 20.12.2019 представником відповідачів, ОСОБА_4 подано через канцелярію суду заяву про застосування до позовних вимог наслідку спливу строку позовної давності. Заяву мотивує тим, що позивачка звернулася до суду з позовом 20.06.2019 без заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з даним позовом. З дати прийняття оскаржуваних документів минуло більше 22 років. Крім того, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 18.06.1998, посвідченого державним нотаріусом Небога О.І. за реєстровим №985, та повернення земельної ділянки, були предметом спору по цивільній справі №305/1895/15-ц, рішення по якій було прийнято 22.12.2016. В подальшому, рішення Рахівського районного суду було скасовано, апеляційним судом Закарпатської області а 06.02.2019 року рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін судом касаційної інстанції. В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області на земельну ділянку площею 0,05 га, по АДРЕСА_2 слід відмітити, що така реєстрація відбулася 30.10.2015 року. Про даний факт позивачу та його дружині відповідачу ОСОБА_1 стало відомо 09.03.2016, під час розгляду заяви про забезпечення доказів та винесеної ухвали Рахівського районного суду від 09.03.2016 року по цивільній справі №305/1895/l5-ц. На підставі наведеного просив у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України, винести рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв`язку із застосуванням судм спливу позовної давності.

Представник відповідача, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів в судове засідання не з`явився. Про час та дату судового засідання повідомлялися належним чином, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки суду не повідомили.

Відповідач, ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явився. 13.12.2019 надіслав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Зазначив, він під час укладення договору дарування не повідомив дружині про укладення договору та не отримав від неї згоду на укладення такого договору. В той день, він приїхав із рейса в м. Вороніж, був сильно втомлений, в зв`язку з чим не відповідав за свої дії, відчував психічний розлад від утоми. Договір дарування підписав не читаючи. Просить договір дарування скасувати аземельну ділянку повернути йому.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, Рахівської державної нотаріальної контори, у судове засідання не з`явився. Завідуюча Рахівською ДНК, ОСОБА_5 надала через канцелярію суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі. Позовні вимоги залишає на розсуд суду.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року, відповідачу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №014213, згідно з яким ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0.07 га, яка розташована на території Кобилецько- АДРЕСА_1 області по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель.

18 червня 1998 року, завідуючою Рахівської ДНК, ОСОБА_6 посвідчено договір дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №984.

Згідно вказаного договору, ОСОБА_3 , подарував ОСОБА_7 , який діє від імені Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області, земельну ділянку розміром 0,03 га, що розташована на території Кобилецько- АДРЕСА_1 області по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року.

Суд вважає, що твердження представника відповідачів Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області та Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_4 про наявність підстав для відмови позивачці в задоволенні позову у зв`язку з пропущенням строку позовної давності не заслуговують на увагу, є недоведеними, зважаючи на наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності, відповідно до яких заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З позовної заяви та заяви представника відповідачів від 20.12.2019, судом встановлено, що позивачка у 2015 році уже зверталася в суд з аналогічним позовом. Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 18.06.1998, посвідченого державним нотаріусом Небога О.І. за реєстровим №985, та повернення земельної ділянки, були предметом спору по цивільній справі №305/1895/15-ц, рішення по якій було прийнято 22.12.2016. В подальшому, рішення Рахівського районного суду було скасовано, апеляційним судом Закарпатської області, а 06.02.2019 рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін постановою Верховного суду від 06 лютого 2019 року. При цьому, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області, яке залишено в силі касаційною інстанцією, в задоволені позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено, у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача. Внаслідок цих обставин, суд вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності з поважних причин.

Пред`являючи позов до суду, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 подарував земельну ділянку, яка належить їй як співвласнику, Обласному об`єднанню церков ЄХБ Закарпатської області без її згоди.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 719 ЦК України встановлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю 1969 року (чинного на момент укладення спірного договору), майно нажите подружжям за час шлюбу є їх спільною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У статті 23 КпШС УРСР 1969 року, зазначено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 23 КпШС УРСР 1969 року при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічне викладено і в правовій позиції ВСУ по справі за № 6-533цс16 від 30 березня 2016 року.

Позивачкою не надано жодних доказів того, що при укладенні договору дарування її чоловік, ОСОБА_3 , таконтрагент за таким договором, Обласне об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області діяли недобросовісно.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вищенаведених норм права, випливає, що потреба в такому способі захисту порушеного права, як позбавлення особи права власності на нерухоме майно виникає лише тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до частини 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у Постанові від 28 листопада 2018р у справі № 2-1201/2005, Цивільний кодекс України, зокрема його 55 глава (дарування), не передбачає скасування договору дарування судом. Договір дарування є правочином, а будь-який правочин, не може бути скасований судом. Правочин може бути визнаний судом недійсним, нікчемним, удаваним, фіктивним, тощо, правочин може бути розірвано чи укладено судом, проте суд не має права скасовувати правочин.

Звертаючись із позовом до суду, позивачка у прохальній частині позовної заяви просить саме скасувати договір дарування земельної ділянки а не визнати його недійсним.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання, як на підставу вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з недоведеністю та обранні позивачкою невірного способу захисту порушеного права.

Позивач, у відповідності до п.9 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", була звільнена від сплати судового збору у розмірі 768,40 гривень.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до ч.7 ст.141 ЦПК України, слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) ОСОБА_2 баптистів, ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рахівська державна нотаріальна контора про скасування договору дарування земельної ділянки, площею 0,03 га, розташованої на території Кобилецької АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладеного між, ОСОБА_3 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області від 18 червня 1998 року за №984 та повернення земельної ділянки ОСОБА_3 - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

- Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04351475, місцезнаходження: смт. Кобилецька Поляна, вул. Павлюка, буд.175, Рахівського району, Закарпатської області;

- Обласне об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, код ЄДРПОУ:25438772, місцезнаходження: 89600, м. Мукачево, вул. Гоголя,14, Закарпатської області;

- Помісна церква (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, код ЄДРПОУ:25439257, місцезнаходження: смт. Кобилецька Поляна, вул. Вишнева, буд.7, Рахівського району, Закарпатської області;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рахівська державна нотаріальна контора, кд ЄДРПОУ:02883989, місцезнаходження: м. Рахів, вул. Миру, 1, Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Повний текст рішення складено 30 грудня 2019 року.

Головуюча: Марусяк М.О.