Постанова

від 21.04.2021 по справі 305/1188/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 305/1188/19

провадження № 61-12306св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О., (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кобилецько-Полянська селищна рада, обласне об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_2 ,

третя особа - Рахівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року у складі судді Марусяк М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Кобилецько-Полянської селищної ради, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_2 ,третя особа - Рахівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що її чоловіку ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,07 га по АДРЕСА_1 . На підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради від 22 квітня 1997 року на вказану земельну ділянку видано Державний акт серії І-ЗК № 014213 від 16 червня 1998 року. 18 червня 1998 року частину земельної ділянки площею 0,03 га, ОСОБА_2 подарував Обласному ОЦЄХБ Закарпатської області. Вона є співвласником земельної ділянки, яку подарував її чоловік, без її згоди. Аналіз статей 22, 23 КпШС УРСР 1969 року дає підстави стверджувати, що укладення договору дарування щодо спільного майна, який підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, за відсутності письмової згоди на вчинення таких дій від неї як співвласника, є підставою для визнання правочину, недійсним. До 13 червня 2012 року законодавець відносив земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Тобто навіть якби ОСОБА_2 правомірно отримав земельну ділянку та виготовив договір дарування, її нотаріальна згода для вчинення будь-якої угоди була б обов`язковою. Проте, такої нотаріальної згоди на укладення договору дарування від 18 червня 1998 року № 984 вона не давала і взагалі не була присутня при укладанні та підписанні договору.

Про порушення свого права вона дізналася у 2015 році і зверталася до суду з такою позовною заявою у грудні 2015 року, справа № 305/1895/15-ц. 22 грудня 2016 року Рахівський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яке скасоване 31 травня 2017 року апеляційним судом Закарпатської області. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало те, що позивачем не було залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача Помісну церкву (релігійну громаду) Євангельських християн баптистів, смт. Кобилецька Поляна.

06 лютого 2019 року Верховний Суд виніс постанову, якою касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року без змін. Відтак наразі вона звертається до суду з позовом, залучивши всіх належних відповідачів. Земельною ділянкою позивач користується та обробляє з 1979 року вже 40 років. Таке незаконне відібрання у неї останнього шматка землі є грубим порушенням Конституції України та земельного законодавства.

На підставі наведеного, просила:

скасувати договір дарування земельної ділянки, площею 0,03 га, розташованої на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладеного між, ОСОБА_2 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області від 18 червня 1998 року № 984;

повернути земельну ділянку у власність згідно приватизаційного Державного акту І-ЗК № 014213 від 16 червня 1998 року в первісний стан за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки ставиться питання про скасування договору, а не про визнання його недійсним, при цьому суд керувався приписами ЦК України та КпШС України. Крім того, судом відхилене посилання позивача на відсутність її згоди на укладення договору дарування через ненадання доказів, що контрагент за таким договором діяв недобросовісно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину відмови у позові в редакції даної постанови суду. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що крім оспорюваного позивачем договору також було укладено інший договір дарування, відповідно до якого позивач відчужила відповідачу належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю. Такий договір є чинним, а отже саме на підставі даного договору та самою позивачкою і було відчужено належну їй земельну ділянку. Натомість в оспорюваному договорі дарування адреса відчужуваної земельної ділянки вказана як територія АДРЕСА_1 . Відтак, така земельна ділянка не може бути земельною ділянкою, на яку позивачу видано державний акт. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що на підставі оспорюваного договору дарування № 984 ОСОБА_2 відчужив належну йому на підставі державного акту І-ЗК № 014213 земельну ділянку, а зазначення в пункті 3 договору номеру іншого державного акту І-ЗК № 014217 є звичайною технічною опискою з боку нотаріуса, яка не може бути підставою для визнання договору недійсним. ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, то така є його особистою приватною власністю, і згода його дружини на відчуження такої земельної ділянки не потрібна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рахівського районного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 липня 2020 року та ухвалити нове рішення по суті пред`явлених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції посилаючись на норми цивільного кодексу щодо недійсності правочину, дійшов до іншого висновку, вирішив справу у зв`язку з недоведеністю вищевказаних фактів і невірно обраного способу захисту порушеного права та безпідставно відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції вказував, що позивач просила скасувати договір, а не визнати його недійсним. Крім того, суд апеляційної інстанції вказував на те, що земельна ділянка одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержання громадянином земельної ділянки із земельного фонду. Отже, ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації і така є його особистою приватною власністю та прийшов до хибного висновку, що згода іншого власника (дружини) на відчуження своєї власної земельної ділянки не потрібна.

Крім того, безпідставна відмова суду першої інстанції про приєднання матеріалів справи № 305/1895/15-ц до даної справи стало причиною неправильного рішення суду, оскільки в тих матеріалах судом були встановлені дійсні обставини, що підтверджували законність позовних вимог.

Також висновок апеляційного суду про те, що на підставі оспорюваного договору дарування № 984 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на підставі державного акту І-ЗК № 014213 з зазначенням в пункті 3 договору номеру іншого державного акту такого як І-ЗК № 14217 є звичайною технічною опискою з боку нотаріуса і не може бути підставою для визнання договору недійсним є припущенням, не підтвердженим матеріалами справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 305/1188/19 надійшли до Верховного Суду та 04 лютого 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (п. 4 частина 2 статті 389 ЦПК України)

В ухвалі Верховного Суду від 11 березня 2020 року вказано, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, а саме: суд першої інстанції безпідставно відмовив в долученні матеріалів справи № 305/1895/15ц, суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи.

Фактичні обставини

Суди встановили, що на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року, ОСОБА_2 16 червня 1998 року, видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 014213, згідно з яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель.

На підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року ОСОБА_1 16 червня 1998 року видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 014217, згідно з яким ОСОБА_1 передано у приватну власність дві земельні ділянки, які розташовані на території Кобилецько-Полянської селищної ради: площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель та площею 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства.

18 червня 1998 року завідуючою Рахівської державної нотаріальної контори, Небога О. І. посвідчено договір дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 984, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 , який діє від імені Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області, земельну ділянку розміром 0,03 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року. У пункті 3 договору дарування зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК № 014217, виданого виконкомом Кобилецько-Полянської селищної ради народних депутатів 16 червня 1998 року та зареєстрованого в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю за № 9.

18 червня 1998 року завідуючою Рахівської державної нотаріальної контори, Небога О. І. посвідчено договір дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 985, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 , який діє від імені Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області, земельну ділянку розміром 0,05 га, що розташована на території Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року.

У пункті 3 договору дарування зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК № 014217, виданого виконкомом Кобилецько-Полянської селищної ради народних депутатів 16 червня 1998 року та зареєстрованого в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю за №9. Даний договір дарування є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався, а отже є правомірним.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування/

До відносин, які виникли до 01 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім`ю України, ЗК України від 1990 року та ЦК України 1963 року.

Статтею 48 ЦК України 1963 року передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно зі статтею 114 ЗК України (1990 року) купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила скасувати договір дарування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 766/22227/17 (провадження № 61-550св19) Верховний Суд дійшов висновку, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (сттаття 1254 ЦК України)…У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 2-1201/2005 (провадження № 61-13700св18) вказано, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу .

ЦК УРСР 1963 року не передбачав конструкції скасування договору , а вимог про визнання недійсним договору дарування позивач не пред`являла.

Отже, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_2 про скасування договору дарування належало відмовити саме з тих підстав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Вимоги про повернення земельної ділянки є похідними, тому також не підлягали задоволенню.

Крім того, колегія суддів не погоджується з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кобилецько -Полянської селищної ради.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Відповідачем у цивільному процесі є особа, яка притягується судом до відповіді за порушення, оспорення або невизнання прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. У передбачених законом випадках відповідачами можуть бути й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 461/6052/16-ц (провадження № 61-21825св19) зроблено висновок, що відчуження майна на електронних торгах як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до всіх сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18). У цій справі позивач подав позов про визнання електронних торгів недійсними лише до організаторів електронних торгів - ДП Сетам та Галицького ВДВС Львівського МУЮ, а покупець ОСОБА_6 визначена третьою особою у цій справі. У матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про залучення ОСОБА_6 до участі у справі як співвідповідача у порядку, передбаченому статтею 51 ЦПК України. Суд із урахуванням принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) не має права самостійно притягати належного відповідача як співвідповідача до участі у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Враховуючи те, що вирішення цієї справи безпосередньо зачіпає інтереси ОСОБА_6 , проте вона не бере участі у цій справі як співвідповідач, то у задоволенні позову має бути відмовлено саме з цієї підстави .

У справі, що переглядається, встановлено, що спір виник стосовно договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області.

Натомість позов пред`явлений також і до Кобилецько -Полянської селищної ради, яка є неналежним відповідачем. За таких обставин в задоволенні позовних вимог до неї належало відмовити саме з цих підстав.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилились щодо мотивів такої відмови.

Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив в долученні до даної справи матеріалів справи №305/1895/15ц - необґрунтовані.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що 22 грудня 2016 року Рахівським районним судом Закарпатської області ухвалено рішення по цивільній справі № 305/1895/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , Обласного об`єднання Церков Євангельських Християн-Бабтистів Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, Рахівська Державна нотаріальна контора про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, визнання Державного акту на землю недійсним, повернення земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради, Рахівського району, Закарпатської області, ОСОБА_2 , Обласного об`єднання Церков Євангельських Християн-Бабтистів, треті особи без самостійних вимог: Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, Рахівська Державна нотаріальна контора про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, повернення земельної ділянки, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасоване, обставини встановлені ним, не мають преюдиційного значення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 766/22227/17 (провадження № 61-550св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 461/6052/16-ц (провадження № 61-21825св19). З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 766/22227/17 (провадження № 61-550св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 461/6052/16-ц (провадження № 61-21825св19), колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 липня 2020 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. О. Дундар Судді: Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов