Постанова

від 20.07.2020 по справі 305/1188/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1188/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кондора Р.Ю., Готри Т.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області, ухваленого 20 грудня 2019 року головуючим суддею Марусяк М.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_2 , де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору є: Рахівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування та повернення земельної ділянки, -

встановив:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кобилецько-Полянської селищної ради, Обласного об`єднання Церков Євангельських християн баптистів, Помісної церкви (релігійна громада) Євангельських християн баптистів, ОСОБА_2 визнання договору дарування недійсним, та повернення земельної ділянки.

Позов вмотивовано тим, що її чоловіку ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,07 га, по АДРЕСА_1 . На вказану земельну ділянку видано Державний акт серії І-ЗК №014213 від 16.06.1998, який виданий на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради від 22 квітня 1997 року. 18 червня 1998 року частину земельної ділянки, площею 0.03 га, ОСОБА_2 подарував Обласному ОЦЄХБ Закарпатської області. Однак, як вказано в договорі дарування ОСОБА_2 подарував земельну ділянку, яка належить їй на праві приватної власності. Також вказує, що вона являється співвласником земельної ділянки, яку подарував її чоловік, без її згоди. Аналіз ст.ст. 22, 23 КпШС УРСР 1969 року дає підставі стверджувати, що укладення договору дарування щодо спільного майна, який підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, за відсутності письмової згоди на вчинення таких дій від неї, як співвласника, є підставою для визнання правочину, недійсним. Посилається на те, що до 13 червня 2012 року, законодавець відносив земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Тобто навіть якби ОСОБА_2 правомірно отримав земельну ділянку та виготовив договір дарування її нотаріальна згода для вчинення будь-якої угоди була обов`язковою. Проте такої нотаріальної згоди на укладення договору дарування від 18.06.1998 р. за №984 вона не давала і взагалі не була присутня при укладанні та підписанні договору.

Згідно п. 35 Наказу Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі Наказ), угода про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов`язкового нотаріального посвідчення можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчувати справжність підпису непотрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє документ, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала.

Крім наведеного, п. 21 цього Наказу встановлено, що при посвідчені угод про відчуження частки майна (або частки від частки) на правовстановлюючих документах, що повертаються відчужувачу, робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад: від 0,07 га, подаровано 0,03 га за договором посвідченим 18.06.1998 за №984, дата підпис нотаріуса, що скріплюється печаткою нотаріуса, так як у державному акті від 16.06.1998 відчужувалась, частка то відповідний запис на оригіналі мав бути вчинений та скріплений печаткою, про те цього вчинено не було, що підтверджується наявністю оригіналу правовстановлюючого документа, який є без жодної відмітки та договір дарування є виготовлений зовсім за її актом приватизації. Отже з наведеного вбачається, що є всі правові підстави для визнання договору дарування від 18.06.1998 за №984 недійсним, та повернення земельної ділянки за приватизованим державним актом І-ЗК №014213 від 16.06.1998, зареєстрованого в книзі записів за №8 в первісний стан.

Також зазначила, що про порушення свого права вона дізналася у 2015 році і зверталася до суду з такою позовною заявою у грудні 2015, справа №305/1895/15-ц. 22.12.2016 Рахівський районний суд Закарпатської області виніс справедливе рішення, яке скасоване 31 травня 2017 року апеляційним судом Закарпатської області. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції являлося те, що нею не було залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача Помісну церкву (релігійну громаду) Євангельських християн баптистів, смт. Кобилецька Поляна.

06 лютого 2019 року, Верховний Суд виніс постанову, якою касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року без змін. Відтак наразі вона звертається до суду з позовом залучивши всіх належних відповідачів. Земельною ділянкою вона користується та обробляє з 1979 року вже 40 років. Таке незаконне відібрання у неї останнього шматка землі є грубим порушенням Конституції України та земельного законодавства.

На підставі наведеного, просила суд: 1) скасувати Договір дарування земельної ділянки, площею 0,03 га, розташованої на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладеного між, ОСОБА_2 та Обласним об`єднанням Церков Євангельських Християн баптистів Закарпатської області від 18 червня 1998 року за №984; 2) повернути земельну ділянку у власність згідно приватизаційного Державного акту І-ЗК №014213 від 16.06.1998 року в первісний стан за ОСОБА_2 .

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20.12.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку . В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Вказує, що суд не звернув уваги на те, що в договір дарування від 18.06.1998 за №984 вказано про відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки, яка насправді належить їй. Вона згоди на укладення договору дарування не давала.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року, ОСОБА_2 , 16 червня 1998 року, видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №014213, згідно з яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0.07 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (а.с.7).

Також на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року, ОСОБА_1 , 16 червня 1998 року, видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №014217, згідно з яким ОСОБА_1 передано у приватну власність дві земельні ділянки, які розташовані на території Кобилецько-Полянської селищної ради: площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель та площею 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.8).

18 червня 1998 року, завідуючою Рахівської ДНК, ОСОБА_3 посвідчено договір дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №984.

Згідно вказаного договору, ОСОБА_2 , подарував ОСОБА_4 , який діє від імені Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області, земельну ділянку розміром 0,03 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року. У п. 3 договору дарування зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК №014217, виданого виконкомом Кобилецько-Полянської селищної ради народних депутатів 16.06.1998 р. та зареєстрованого в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю за №9 (а.с. 6).

Крім того, 18 червня 1998 року, завідуючою Рахівської ДНК, ОСОБА_3 посвідчено договір дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №985.

Згідно вказаного договору, ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_4 , який діє від імені Обласного об`єднання церков ЄХБ Закарпатської області, земельну ділянку розміром 0,05 га, що розташована на території Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року. У п.3 договору дарування зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК №014217, виданого виконкомом Кобилецько-Полянської селищної ради народних депутатів 16.06.1998 р. та зареєстрованого в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю за №9 (а.с. 85). Даний договір дарування є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався, а отже є правомірним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності. Зокрема, судом відхилено посилання позивача на відсутність її згоди на укладення договору дарування через ненадання доказів, що контрагент за таким договором діяв недобросовісно. Також суд вважав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки ставиться питання про скасування договору, а не про визнання його недійсним. При цьому суд керувався приписами ЦК України та КпШС України.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитись з такою мотивацією суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову.

Та, оскільки правовідносини щодо набуття земельної ділянки у власність та її відчуження виникли у 1997-1998 р.р., то до даних правовідносин підлягає застосуванню КпШС України, ЗК України від 1990 року та ЦК України від 1963 року.

Отже, посилання суду на приписи ЦК України 2004 року та постанову ВСУ у справі №6-533цс16 від 30.03.2016 року є недоречним, а тому таке рішення суду першої інстанції не може залишатися незмінним.

Так, відповідно до ст. 6 ЗК України від 1990 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 КпШС України, майно нажите подружжям за час шлюбу є їх спільною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У статті 23 КпШС України, зазначено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Відповідно до ст. 41 ЦК України 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 48 ЦК України 1963 року передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно зі ст. 114 ЗК України від 1990 року купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Проте, апеляційний суд вважає, що обставини на які посилається ОСОБА_1 у своєму позові, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору дарування від 18.06.1998 за №984 зважаючи на наступне.

Так, на думку апеляційного суду недоречним є посилання ОСОБА_1 у позові та в апеляційній скарзі на те, що оспорюваним договором ОСОБА_2 подарував відповідачу належну їй ділянку.

У п. 3 договору дійсно зазначено, що відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК №014217, тоді як такий Державний акт у дійсності видано на ім`я позивачки ОСОБА_1 .

Однак за даного випадку слід врахувати також наступні мотиви.

Так, обидва державні акти видані як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 в один день - 16.06.1998 р., та на підставі одного й того ж рішення 7 сесії 22 скликання Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 22 квітня 1997 року. Тоді як державний акт ОСОБА_2 видано на земельну ділянку, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , а державний акт ОСОБА_1 видано на дві земельні ділянки, що на території Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області (без зазначення вулиці).

Отже, такі земельні ділянки знаходяться за різними адресами, що визнається й ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі стверджує, що її земельна ділянка знаходиться навпроти земельної ділянки по АДРЕСА_1 через вулицю. Відтак, такі державні акти мають подібні реквізити, але при цьому відмінними є їх номери, розмір та точне місцезнаходження таких земельних ділянок.

Як уже було вищезазначено, 16.06.1998 р. крім оспорюваного позивачем договору, також було укладено інший договір дарування №985 відповідно до якого позивач ОСОБА_1 відчужила відповідачу належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ЗК №014217, земельну ділянку на території Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області (без зазначення вулиці). Такий договір є чинним, а отже саме на підставі даного договору та самою позивачкою і було відчужено належну їй земельну ділянку.

Натомість в оспорюваному договорі дарування №984, адреса відчужуваної земельної ділянки вказана як територія АДРЕСА_1 . Відтак, така земельна ділянка не може бути земельною ділянкою, на яку позивачу видано державний акт І-ЗК №014217.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що на підставі оспорюваного договору дарування №984 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на підставі державного акту І-ЗК №014213, а зазначення в п. 3 договору номеру іншого державного акту такого як І-ЗК №014217 є звичайною технічною опискою з боку нотаріуса, яка не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги слід відхилити.

З приводу посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку без її згоди колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1990 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 КпШС України, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержання громадянином частки земельної ділянки із земельного фонду.

Отже, ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, то така є його особистою приватною власністю і згода його дружини ОСОБА_1 на відчуження такої земельної ділянки не потрібна.

А звідси, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є безпідставними, а посилання апелянта на приписи ч. 5 ст. 61 СК України (у редакції до змін від 17.05.2012 року) є помилковим, оскільки СК України не може бути застосованим до даних правовідносин.

Також недоречним є і посилання апелянта на відсутність згоди ОСОБА_2 на припинення його права власності на землю (ст.ст. 28, 29 ЗК України від 1990 року), оскільки в даному випадку право власності ОСОБА_2 на землю припинилося внаслідок її відчуження, а не в порядку ст. 28 (Припинення права колективної та приватної власності на землю), та ст. 29 (Порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою) ЗК України від 18.12.1990 року (Введено у дію з 15 березня 1991 року).

Таким чином пред`явлений наразі позов ОСОБА_1 є безпідставним, і саме виходячи з наведених мотивів у даній постанові, слід відмовити у задоволенні його вимог.

Відтак, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Зважуючи на викладене та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд , -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково .

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину відмови у позові в редакції даної постанови суду.

Резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 21 липня 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді: