Постанова

від 17.12.2019 по справі 522/7176/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3837/19

Номер справи місцевого суду: 522/7176/18

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Маслова Р.Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю.,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в розмірі 978 858,15 грн., з яких сума боргу в розмірі 520 730,15 грн. та сума процентів за користування коштами в розмірі 458 128,00 грн.

В обґрунтування позову послався на те, що 05.08.2014 відповідач позичив в позивача грошові кошти в сумі 20 005,00 доларів США та зобов`язався повернути їх до 05.08.2015. Проте, відповідач борг не повернув, на прохання про добровільне повернення боргу не відповідає, гроші повернути відмовляється.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 978 858,15 грн., а саме суму боргу в розмірі 520 730,15 грн. та суму процентів за користування коштами в розмірі 458 128,00 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2018 року відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, не звернув уваги на той факт, що відповідач не складав з ОСОБА_3 договір позики. Матеріали справи не містять договору позики. Відповідач не отримував грошові кошти від позивача на придбання будинку. 05.08.2014 відповідач отримав грошові кошти від позивача для розвитку бізнесу.Відповідач стверджує, що за період спільної роботи в бізнес також вніс свої гроші, значно більшу суму. Гроші, дані на бізнес, це не є боргові гроші, а є ризикові вкладення у сумісний бізнес. Розписка була написана з метою фіксації факту передачі грошей. Так як відповідач займався безпосередньо оперативним управлінням спільним бізнесом, сума місячних виплат в розмірі 400 доларів США, була вказана з метою визначення щомісячного доходу ОСОБА_1 400 доларів США дорівнює 24% на рік від 20 005 доларів США, що є кабальними умовами кредитування в інтересах сім`ї. Суд вирішив стягнути суму за 42 місяці користування грошима, що дорівнює 42 х 400 доларів = 16 800 США, а після в остаточному рішенні постановив стягнути суму на 800 доларів США більше, а саме 17 600 доларів США. Суд у своєму рішенні від 18 вересня 2018 року неоднозначно вказав суму стягнення. У рішенні суду є розбіжності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

05 серпня 2014 року ОСОБА_2 позичив в позивача грошові кошти в сумі 20 005,00 (двадцять тисяч п`ять) доларів США і зобов`язався повернути їх до 05 серпня 2015 року, що підтверджується розпискою, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідач зобов`язувався щомісячно сплачувати чотириста доларів США на картку Приватбанку або особисто в руки під розпис. Виплати зобов`язувався здійснювати п`ятого числа кожного місяця.

ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконав, оскільки письмові докази у справі відсутні, а оригінал розписки знаходиться у позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, встановлено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, що спростовує позицію апелянта щодо не укладення договору позики. Зміст розписки свідчить про виникнення саме позикового зобов`язання, адже отримавши кошти у борг, відповідач зобов`язався їх повернути та сплатити проценти за користування грошима. Тобто посилання апелянта на те, що він отримав кошти для розвитку бізнесу, які не є борговими грошима, а є ризиковим вкладенням у сумісний бізнес, не можуть бути взяті до уваги.

Належних та допустимих доказів про виникнення інших правовідносин не надано.

Отже суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Проте неможна повністю погодитися з висновком суду в частині стягнення процентів за користування грошима.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18).

Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

За змістом положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

У справі, що розглядається, встановлено, що предметом договору позики є іноземна валюта - долари США.

Сторони договору позики досягли згоди стосовно сплати винагороди за користування сумою позики у вигляді 400 доларів США за кожен місяць користування грошима.

Сторонами зазначена дата повернення суми позики - до 05 серпня 2015 року.

Позивач просив стягнути грошові кошти в розмірі 978 858, 15 грн., з яких сума боргу -520 730,15 грн. та сума процентів за користування коштами - 458 128,00 грн.за 42 місяці, тобто період, у тому числі після обумовленого договором строку повернення позики - 05 серпня 2015 року.

Отже, оскільки кошти отримані на строк з 05.08.2014 по 05.08.2015, проценти у розмірі 400 доларів США можуть бути стягнені за період 12 місяців, враховуючи ненадання доказів їх повернення.

Таким чином, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо того, що весь час користування позикою складає 42 місяці, оскільки з розписки не вбачається про домовленість між сторонами про порядок повернення позичених коштів за межами строку дії розписки.

Крім того, суд першої інстанції в оскарженому рішенні, вирішивши стягнути суму за користування грошима за 42 місяці, що дорівнює 16 800,00 доларів США, вказав іншу суму у розмірі 17 600,00 доларів США, не обґрунтувавши розбіжності.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржене рішення змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики в розмірі 4800 доларів США, в решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення процентів за договором позики та судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики в розмірі 4800 доларів США, в решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 02.01.2020.

Головуючий:

Судді: