Рішення

від 26.12.2019 по справі 909/811/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/811/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Релігійної громади УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс"

про розірвання договору оренди майна та стягнення заборгованості в сумі 319300,00 грн.

за участю:

представники сторін не з"явилися

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс" про розірвання договору оренди майна та стягнення заборгованості в сумі 319300,00 грн.

Ухвалою суду від 08.08.19 позовну заяву Релігійної громади УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" вх.№15330/19 від 05.08.19 залишено без руху та постановлено Релігійній громаді УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області належні докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу.

13.08.19 позивачем подано суду заяву вх.№13992/19, якою усунуто вищезазначені недоліки позовної заяви, відтак ухвалою суду від 14.08.19 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу п"ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву та призначено підготовче засідання на 19.09.19.

За наслідками підготовчого засідання 19.09.19 судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 22.10.19.

У підготовчому засіданні 22.10.19 оголошувалася перерва до 12.11.19.

Ухвалою суду від 12.11.19 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.19.

В судових засіданнях 10.12.19 та 24.12.19 оголошувалася перерва відповідно до 24.12.19 та 26.12.19.

В судове засідання 26.12.19 представники сторін не з"явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлені, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням від 24.12.19 №1437/2019.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, враховуючи, що суд не визнавав явку повноважних представників сторін обов`язковою, і неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 01.08.17 між фізичною особою ОСОБА_1 та Релігійною громадою УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" укладено договір оренди майна №8, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар(позивач по справі) прийняв в тимчасове володіння та безкоштовне користування майно, а саме автокран МАЗ 5355 для побудови церкви та надання послуг з метою отримання коштів для побудови церкви. Зазначає, що 17.08.17 між Релігійною громадою УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс" укладено договір оренди №6, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове володіння та користування автокран МАЗ 5355, що підтверджується актом приймання-передачі від 17.08.17. Вказує на те, що з моменту укладення договору та до травня 2018 року відповідачем належним чином виконувалися зобов"язання щодо сплати орендної плати, проте з червня 2018 року в порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань відповідач орендну плату сплачував несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого заборгованість відповідача по сплаті орендної плати станом на серпень 2019 року становить 319300,00грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості. Зазначає, що договір оренди не вважається продовженим з огляду на заяву від 20.06.18, та просить спірний договір розірвати та зобов"язати відповідача повернути орендоване майно.

Позиція відповідача.

Проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві б/н від 20.10.19(вх.№18044/19 від 21.10.19). Зокрема, визнаючи факт укладення з позивачем договору оренди від 17.08.17, вказує на те, що цей договір не вступив у дію, оскільки згідно акту приймання-передачі від 17.08.17 майно передано орендодавцю - позивачу по справі. Стверджує, що автокран не використовувався відповідачем з огляду на відсутність у нього техпаспорту на автомобіль та тимчасового свідоцтва про реєстрацію автокрана за відповідачем. Звертає увагу на повну відсутність оплати орендної плати з боку відповідача та вказує на те, що позивач є неприбутковою організацією, відтак не вправі здійснювати господарську діяльність, зокрема, передавати майно в оренду з метою одержання прибутку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01.08.17 між фізичною особою ОСОБА_1 (по договору - орендодавець) та Релігійною громадою УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" (по договору - орендар) укладено договір оренди майна №8.

Зазначений договір складено сторонами у вигляді єдиного документа та скріплено підписами сторін, а також печаткою орендаря.

Згідно з п.1.1, 1.2, 5.1 даного договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння та безкоштовне користування майно, а саме автокран МАЗ 5355 для побудови церкви та надання послуг з метою отримання коштів для побудови церкви.

Передача майна здійснюється за актом приймання-передачі (п.3.2 договору).

Термін оренди складає 24 місяці та може бути продовжений за згодою сторін (п.4.2, 4.3 договору).

Актом приймання-передачі від 01.08.17 підтверджується факт передачі позивачу орендованого майна (автокрана МАЗ).

17.08.17 між Релігійною громадою УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці"(по договору - орендодавець, по справі-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс"(по договору - орендар, по справі-відповідач) укладено договір оренди №6, за умовами якого позивач зобов"язався передати, а відповідач, у свою чергу, - прийняти у тимчасове володіння та користування автокран МАЗ 5355.

Зазначений договір складено сторонами у вигляді єдиного документа та скріплено підписами та печатками сторін.

Передача майна здійснюється за актом приймання-передачі. Майно, що орендується, вважається переданим орендареві з моменту підписання акту приймання майна (п.3.2, 4.1 договору).

Термін оренди складає 24 місяці та може бути продовжений за згодою сторін (п.4.2, 4.3 договору).

Актом приймання-передачі від 17.08.17 підтверджується факт передачі відповідачу орендованого майна (автокрана МАЗ).

Згідно з п.5.1, 5.2 договору розмір орендних платежів складає 1000,00грн. за 1 робочий день; орендна плата сплачується частково готівкою і частково в обмін на паливо-мастильні матеріали.

Пунктом 7 договору сторони визначили обов"язок орендаря використовувати майно, що орендується, за його цільовим призначенням та своєчано здійснювати орендні платежі.

Згідно з п.9.1 договору даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов"язання.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні, з моменту укладення договору та до травня 2018 року відповідачем належним чином виконувалися зобов"язання щодо сплати орендної плати, проте з червня 2018 року в порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань відповідач орендну плату сплачував несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого заборгованість відповідача по сплаті орендної плати станом на серпень 2019 року становить 319300,00грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості.

22.02.19 позивачем на адресу відповідача направлено лист-претензію б/н від 22.02.19 щодо сплати орендної плати та повернення орендованого майна. Факт направлення претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповіді на претензію та доказів сплати відповідачем орендної плати у розмірі 319300,00грн. матеріали справи не містять.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

В силу ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Вказані положення кореспондуються із положеннями ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України). Наведена правова норма кореспондується зі ст. 759 ЦК України, згідно якої наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору оренди, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ст.761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

З аналізу положень ст.ст.761, 774 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду.

Зі змісту договору оренди від 01.08.17 (п.2.1) вбачається згода орендодавця ( ОСОБА_1 ) на передачу автокрана у користування іншій особі. Крім того, договір оренди від 01.08.17 є пролонгованим, оскільки в матеріалах справи відсутні повідомлення сторін договору про припинення його дії.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Термін оренди складає 24 місяці та може бути продовжений за згодою сторін (п.4.2, 4.3 договору).

Правові наслідки продовження користування майном визначені ст. 764 ЦКУ, зокрема його частиною 1 встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Позивач у позовній заяві та в судовому засіданні зазначив, що договір оренди не вважається продовженим з огляду на заяву від 20.06.18, однак зазначеної заяви та доказів її направлення відповідачу матеріали справи не містять. При цьому, позивач заявляє вимогу про розірвання договору оренди від 17.08.17.

За наведених обставин, зважаючи, що договір оренди №8 від 01.08.17 є поновленим, а доказів заперечень наймодавця(позивача) у відповдіності до ст.764 Цивільного кодексу України матеріали справи не містять, договір оренди №6 від 17.08.17 є пролонгованим.

Згідно зі статтею 193 ГК України, зміст якої кореспондується з вимогами положень статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.5.1, 5.2 договору розмір орендних платежів складає 1000,00грн. за 1 робочий день; орендна плата сплачується частково готівкою і частково в обмін на паливо-мастильні матеріали.

Нормою ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на наведене, оскільки умовами договору від 17.08.17 не встановлено строку оплати орендної плати та враховуючи лист-претензію б/н від 22.02.19, факт направлення якої відповідачу підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, строк сплати відповідачем орендної плати - у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

В порушення умов договору відповідач прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, заборгованість з орендної плати не сплатив.

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості не надав, доводи позивача не спростував.

В контексті наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 319300,00грн. заборгованості з орендної плати згідно договору оренди від 17.08.17 обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За положеннями ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Наведена правова норма кореспондується з ч. 3 ст. 291 ГК України, згідно якої договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідачем не сплачено орендні платежі загалом на суму 319300,00грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, тобто відповідачем допущено порушення своїх зобов`язань, обумовлених пунктами 5.2 та 7.1 договору від 17.08.17, з оплати орендної плати, що відповідно до п 9.1 договору є підставою для розірвання договору.

Беручи до уваги вищенаведене, суд констатує наявність правових підстав для розірвання договору оренди від 17.08.17. Твердження відповідача про те, що автокран не використовувався відповідачем з огляду на відсутність у нього техпаспорту на автомобіль та тимчасового свідоцтва про реєстрацію автокрана за відповідачем, а також у зв"язку з тим, що позивач є неприбутковою організацією, відтак не вправі здійснювати господарську діяльність(зокрема, передавати майно в оренду з метою одержання прибутку) судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та не звільняють відповідача від виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань. Щодо твердження відповідача про те, що договір не вступив у дію, оскільки згідно акту приймання-передачі від 17.08.17 майно передано орендодавцю - позивачу по справі, суд констатує, що таке твердження не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки у графі "прийняв" зазначеного акта містяться прізвище, ініціали, підпис та печатка відповідача.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Позивач у позовній заяві та в судовому засіданні, посилаючись на вищенаведені правові норми, зазначав про необхідність повернення відповідачем орендованого майна, однак прохальна частина позовної заяви такої вимоги не містить, заяви про збільшення позовних вимог, зміни предмета чи підстав позову позивач суду не подавав, відтак зазначені твердження позивача судом до уваги не приймаються.

Висновок суду.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В контексті наведеного, з огляду на те, що відповідачем не сплачено орендні платежі загалом на суму 319300,00грн., тобто відповідачем допущено порушення своїх зобов`язань, обумовлених пунктами 5.2 та 7.1 договору від 17.08.17, з оплати орендної плати, що відповідно до п 9.1 договору є підставою для розірвання договору, позов підлягає до задоовлення.

При цьому, суд приймає до уваги, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов"язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судові витрати.

Щодо судових витрат, суд виходить з того, що згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як визначено в ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із сплаченого за подання позову судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00грн.

За змістом ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частинами 1 - 3 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як визначено в ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Правова позиція наведеного змісту міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 р. у справі № 19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 р. у справі № 906/194/18, від 19 лютого 2019 р. у справі № 917/1071/18.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав квитанцію №296295 від 30.04.19 на суму 5000,00грн.

Зазначена квитанція не є належним та допустимим доказом понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у вищезазначеному розмірі, оскільки не містить реквізитів отримувача послуг та не підтверджує факт сплати позивачем цих послуг.

Інших доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу (як-от акта приймання-передачі наданих послуг тощо ) позивачем суду не подано, заяви у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України до закінчення судових дебатів у справі позивачем не зроблено.

Європейський суд з прав людини у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", пунктах 34-36 рішення від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" неодноразово наголошує про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивачем не подано належних та допустимих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, витрати на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

Щодо судового збору, суд констатує, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 55, 124, 129, 129-1 Конституції України, статтями 73-79, 86, 126-129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Релігійної громади УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс" про розірвання договору оренди майна та стягнення заборгованості в сумі 319300,00 грн.

Розірвати договір оренди майна №06 від 17.08.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Транс-Сервіс" (Івано-Франківська область, Галицький район, с.Задністрянське, вул.Львівська, буд.4, код 377999009036) на користь Релігійної громади УПЦ КП "Покрови Пресвятої Богородиці"(Івано-Франківська область, м.Бурштин, вул.Лісна, буд.27, код 40813512) 319300,00(триста дев"ятнадцять тисяч триста гривень) орендних платежів та 6710,50(шість тисяч сімсот десять гривень п"ятдесят копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.01.2020

Суддя Матуляк П. Я.