Рішення

від 08.01.2020 по справі 910/15341/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.01.2020Справа № 910/15341/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фідмікс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ело Пак

про стягнення 430799,07 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фідмікс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ело Пак про стягнення 430799,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за умовами укладеного між сторонами Договору підряду №26 від 22.10.2018 останнім було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 385004 грн в якості попередньої оплати за товари, проте відповідачем в порушення взятих на себе зобов`язань у погоджені сторонами строки обумовлений договором товар не поставив, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач просить стягнути на свою користь суму попередньої оплати в розмірі 385004 грн, а також 34433,77 грн пені, 4730,75 грн 3% річних та 6610,55 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 18.11.2019, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 28.11.2019 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 06.12.2019. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 02.12.2019.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.11.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04112, м. Київ , вул. Руданського, буд. 4-6, кв. 237.

Однак, станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103052533418 із відміткою про повернення у зв`язку із наявність причин, що не дали змоги вручити поштове відправлення.

В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Також господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.11.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ело Пак (підрядник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фідмікс (замовник, позивач) укладено Договір підряду на виготовлення обладнання із введенням в експлуатацію №26, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виготовити та передати у власність один комплект фасувально-пакувального обладнання Гамма (обладнання). Замовник зобов`язується прийняти та оплатити обладнання на умовах цього договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.3 Договору, замовник зобов`язаний здійснити оплату за цим договором відповідно до п.2.1.1 не пізніше 25.10.2018.

Згідно з п.1.4 Договору, обладнання виготовляється протягом 50 календарних днів з моменту отримання підрядником платежу відповідно до п.2.1.1 даного договору.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що вартість робіт за цим договором становить 320836,67 грн без ПДВ, додатково ПДВ - 20% в розмірі 64167,33 грн, разом з ПДВ - 385004 грн. Оплата за договором проводиться замовником у 2 (два) етапи на підставі рахунків-фактур від підрядника.

Відповідно до п.2.1.1 Договору, перший (авансовий) платіж в розмірі 50% від загальної вартості договору здійснюється не пізніше 25.10.2018.

Другий платіж в розмірі 50% від загальної вартості договору здійснюється не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання Акту приймання обладнання на відповідність технічним вимогам договору на території підрядника. У випадку відмови чи неможливості прибуття замовника на територію підрядника для приймання обладнання, замовник зобов`язується сплатити другий платіж в розмірі 50% від вартості договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання повідомлення про завершення виготовлення обладнання та готовність його до відвантаження (п.2.1.2 Договору).

Згідно з п.3.2.1 Договору, відвантаження обладнання здійснюється після сплати замовником 100% загальної вартості договору, зазначеної в п.2.1, відповідно до вимог 2.1.1-2.1.2, а також за наявності довіреності на отримання матеріальних цінностей у представника замовника зі складу підрядника.

У п.5.1 Договору сторони погодили, що цей договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що у випадку затримки строків виготовлення обладнання, зазначеного в п.1.4 договору, більше ніж на 10 (десять) календарних днів, за кожний наступний день прострочення, підрядник сплачує замовнику пеню від суми отриманої передоплати за обладнання, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня.

Додатком №1 та №2 від 22.10.2018 сторони погодили технічні характеристики обладнання та процедуру введення в експлуатацію.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.10.2018 відповідачем було виставлено позивачу рахунок №212 на оплату обумовленого договором товару в розмірі 385004 грн разом з ПДВ.

Відповідно до платіжного доручення №255 від 23.10.2018 позивачем було здійснено попередню оплату за договором в розмірі 192502 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

Разом з тим, 21.01.2019 відповідно до платіжного доручення №296 позивачем здійснено доплату за товар в сумі 192502 грн.

Відповідач, в свою чергу, зобов`язань з виконання обумовлених договором робіт не виконав, доказів виготовлення та поставки обумовленого обладнання матеріали справи не містять.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так дослідивши укладений між сторонами договір, суд дійшов висновку, що вказаний договір має змішаний характер, оскільки за своєю правовою природою містить ознаки договору підряду (виготовлення обладнання) та договору поставки (передача позивачу виготовленого обладнання).

За приписами ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 849 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно з ч.2 ст.854 Цивільного кодексу України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається із умов укладеного між сторонами договору, позивач мав перерахувати відповідачу попередню оплату у розмірі 50% від загальної ціни договору, що становить 192502 грн не пізніше 25.10.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем 23.10.2018 відповідно до платіжного доручення №255 було сплачено аванс у розмірі 192502 грн, що становить 50% від загальної суми договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за спірним договором позивач виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати авансу у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи положення ст.530 Цивільного кодексу України та п.1.4 Договору відповідач мав виконати роботи за договором у строк, що становить 50 календарних днів з дати здійснення позивачем попередньої оплати, тобто до 12.12.2018.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановлений договором строк не виконав взятих на себе зобов`язань із виготовлення обумовленого сторонами обладнання. Разом з тим, доказів щодо виконання відповідачем обов`язку із виготовлення обумовленого сторонами обладнання, станом на момент прийняття судом рішення, матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з виконання робіт за договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення відповідачем отриманого ним від замовника авансового платежу у розмірі 192502 грн, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 34433,77 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст.547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що у випадку затримки строків виготовлення обладнання, зазначеного в п.1.4 договору, більше ніж на 10 (десять) робочих днів, за кожний наступний день прострочення, підрядник сплачує замовнику пеню від суми отриманої передоплати за обладнання, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 23.12.2018 по 23.06.2019 судом встановлено, при здійсненні вказаного нарахування позивачем невірно визначено період нарахування, оскільки останнім не враховано, що умовами п.6.2 договору визначено, що у випадку затримки строків виготовлення обладнання більше ніж на 10 саме робочих днів підрядник сплачує замовнику пеню. Відтак датою початку періоду нарахування пені має бути 28.12.2018.

Утім, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача у цій частині в межах заявленої позивачем суми, а відтак наявності підстав для стягнення з відповідача пені в розмір 34433,77 грн.

Разом з тим, стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 6610,55 грн та трьох відсотків річних в сумі 4730,75 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, матеріали справи не містять доказів звернення позивача із вимогою до відповідача щодо повернення суми сплаченого ним авансу, відтак суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності факту прострочення відповідачем грошового зобов`язання із повернення грошових коштів, у зв`язку з чим, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 192502 грн, сплачених на підставі платіжного доручення №296 від 21.01.2019 як безпідставно отриманих, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи 21.01.2019 позивачем відповідно до платіжного доручення №296 перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 192502 грн. Відповідно до вказаного платіжного доручення позивачем зазначено призначення платежу: доплата 50% за товар згідно рахунку №212 від 23.10.2018 .

Утім, як встановлено судом, відповідно до п.2.1.2 Договору, другий платіж в розмірі 50% від загальної вартості договору здійснюється не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання Акту приймання обладнання на відповідність технічним вимогам договору на території підрядника. У випадку відмови чи неможливості прибуття замовника на територію підрядника для приймання обладнання, замовник зобов`язується сплатити другий платіж в розмірі 50% від вартості договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання повідомлення про завершення виготовлення обладнання та готовність його до відвантаження.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів виготовлення відповідачем обумовленого договором обладнання та підписання сторонами Акту приймання обладнання на відповідність технічним вимогам договору.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що у позивача не настав обов`язок сплачувати на рахунок відповідача вказані грошові кошти, як доплату за товар обумовлений договором, а відтак відповідачем грошові кошти в розмірі 192502 грн отриманні безпідставно.

Відповідно до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що сплачена позивачем сума в розмірі 192502 грн підлягає поверненню відповідачем, як безпідставно набуті кошти, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20000 грн, слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано Договір від 07.08.2019 про надання правової допомоги, укладений із Адвокатським об`єднанням Юридична фірма Фелікс , акт здачі-прийняття наданих послуг, та банківські виписка по рахунку юридичної фірми з яких вбачається оплата позивачем послуг адвоката в загальному розмірі 20000 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи проведеної адвокатом під час підготовки та поданні до суду даної позовної заяви, та під час розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами, обсягом роботи проведеної адвокатом і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне обмежити розмір покладених на відповідача витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката сумою у 7000 грн.

Разом з тим, з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору за подання позову покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ело Пак (04112, м. Київ, вул. Руданського, буд. 4-6, кв. 237; ідентифікаційний код 19023216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фідмікс (61091, м. Харків, вул. Танкопія, буд. 17/1, кв. 106; ідентифікаційний код 41330723) 192502 (сто дев`яносто двi тисячi п`ятсот дві) грн попередньої оплати, 192502 (сто дев`яносто двi тисячi п`ятсот дві) грн безпідставно отриманих коштів, 34433 (тридцять чотири тисячi чотириста тридцять три) грн 77 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 6291 (шість тисяч двісті дев`яносто одна) грн 57 коп. та 7000 (сім тисяч) грн витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 08.01.2020.

Суддя Я.В. Маринченко