Рішення

від 08.01.2020 по справі 182/6810/19

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/6810/19

Провадження № 2/0182/678/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.01.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Багрової А.Г.

розглянув у м. Нікополя за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу „Нікопольський медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заяви по суті справи:

Позивач звернулась з позовними вимогами до Комунального вищого навчального закладу „Нікопольський медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради" та просить суд поновити її на посаді заступника директора з навчальної роботи з 27.08.2019 року та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 43-45)

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 30.07.2019 року наказом №176-к від 19.08.2019 року була поновлена на посаді заступника директора з навчальної роботи. Але робоче місце їй не було надано, документи для роботи не було передано, розмір оплати праці їй не було визначено. У цьому ж наказі її попереджено про тимчасове введення посади заступника директора з навчальної роботи до штатного розпису, що є порушенням ст.ст. 21,29 КЗпП України. Наказом №181-к від 27.08.2019 року її знову звільнено з посади на підставі колегіального рішення комісії училища від 27.08.2019 року відповідно до п.1 статті 38 КЗпП України. Вона не подавала заяву про звільнення за власним бажанням, причин неможливості продовжувати роботу у неї не було, а колегіальне рішення комісії училища від 27.08.2019 року не має юридичного значення та не може бути підставою для її звільнення. Крім того, вона має малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виховує його сама, оскільки батько участі у вихованні їх сина не приймає, то її не мали права звільняти згідно з ч.3 статті 184 КЗпП, оскільки вона є одинокою матір`ю. Отже, наказ №181-к від 27.08.2019 року про її звільнення є незаконним, а тому вона підлягає поновленню на посаді. Одночасно з відповідача на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на день прийняття рішення суду про її поновлення на роботі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви(а.с.98-103)

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що рішення судів про поновлення ОСОБА_1 на роботу наразі оскаржені в касаційному порядку та перебувають у провадженні Верховного суду. Зазначеним рішеннями судів не було встановлено жодного порушення порядку звільнення позивача з посади. Єдиною встановленою підставою для визнання звільнення позивача незаконним визначено недотримання роботодавцем гарантій, передбачених ч.3 статті 184 КЗпП України - звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. ОСОБА_1 не є одинокою матір`ю, оскільки вона перебувала у шлюбі, дитина має батька, з батька стягуються аліменти на утримання дитини. На обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради позивач як одинока матір не перебуває. Не зважаючи на незгоду з рішеннями судів про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рішення були виконані вчасно. Для цього розпорядженням відповідача від 31.07.2019 року №160-к позивача негайно поновлено на посаді та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, направлено звернення до Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації за дозволом на тимчасове введення посади „заступника директора з навчальної роботи" на виконання рішення суду. Однак позивач ані 31.07.2019 року, ані в подальші дні на роботу не з`явилась, до виконання трудових обов`язків не приступила. Для обліку неявки позивача на роботу відповідачем щоденно складались відповідні акти про неявку на роботу та в табелі обліку робочого часу відображалося відсутність облікованих робочих годин. Після отримання погодження Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної ради на тимчасове введення посади „заступника директора з навчальної роботи", відповідачем видано наказ від 19.08.2019 року №176-к про поновлення позивача на посаді. Для ознайомлення з даним наказом керівництвом закладу було надано розпорядження відділу кадрів розшукати позивача та запросити для ознайомлення з наказом. 20.08.2019 року за викликом інспектора відділу кадрів вже після обіду позивач з`явилася до відділу кадрів закладу, де була ознайомлена з наказом про поновлення на посаді, в її трудову книжку було зроблено відповідний запис, попереджено про тимчасове введення посади, інспектором відділу кадрів позивачу було повідомлено, що для виконання роботи їй надано кабінет заступника директора з виховної роботи №39, який було попередньо підготовлено для позивача з наданням всього технічного забезпечення та документів для роботи, який вона може займати, узявши ключі на вахті. Проте, позивач, навіть не зайшовши до визначеного робочого місця та не впевнившись, чи підготовлено воно для роботи, забажала зайняти інший кабінет, після чого покинула заклад. За період з моменту поновлення ОСОБА_1 на посаді та до моменту її звільнення вона жодного разу не узяла ключі від кабінету №39, тим самим з власної волі не зайнявши своє робоче місце. Всі зазначені обставини підтверджуються журналом реєстрації видачі ключів від приміщень закладу. Отже, посилання позивача в позові про ненадання їй робочого місця та документів для роботи є неправдивими, надуманими, безпідставними та не підтвердженими жодним належним та допустимими доказом. 22.08.2019 року позивач не приступивши до виконання роботи подала через секретаря-друкарку закладу заяву про звільнення з займаної посади за статтею 39 КЗпП України. 22.08.2019 року ОСОБА_1 було роз`яснено, що вона працює на умовах безстрокового трудового договору і звільнення за статтею 39 КЗпП є неможливим. 22.08.2019 року позивач знову до роботи не приступила та 23.08.2019 року подала іншу заяву про звільнення з посади з 27.08.2019 року за ч.3 статті 38 КЗпП України „ у зв`язку із систематичним порушенням адміністрацією коледжу законодавства про працю, колективного та трудового договору ( а саме, двічі незаконне звільнення з посади, не надання робочого місця та не надання документів для роботи після поновлення на посаді, не визначення наказом про поновлення на роботі №176-к від 19.08.2019 року заробітної плати)". Тобто позивач висловила бажання припинити трудові відносини з ініціативи працівника. Розглянувши заяву про звільнення позивача за ч.3 статті 38 КЗпП України, відповідач вважає, що в даній заяві не зазначений сам факт порушення трудового законодавства, оскільки викладені в заяві факти жодним належним доказом не підтверджуються. При цьому судові рішення щодо поновлення позивача на роботі виконувались відповідачем негайно і належним чином, усі стягнуті суми за час вимушеного прогулу виплачені в повному обсязі. Після поновлення позивача на роботі наказом від 19.08.2019 року №176-к жодного порушення трудового законодавства з боку відповідача не було. Позивач з власної ініціативи вчинила низку дій, що свідчать про небажання позивача продовжувати трудові відносини, а також про порушення нею трудової дисципліни, оскільки за період з 31.07.2019 року і по момент звернення із заявою про звільнення за ч.3 статті 38 КЗпП України позивач жодного дня не з`явилась на робочому місці та не приступила до виконання своїх посадових обов`язків. В заяві позивача про звільнення було чітко зазначено, що трудові відносини з відповідачем позивач не бажала продовжувати. При цьому жодного конкретного факту порушення трудового законодавства, що спонукало працівника до розірвання трудового договору позивач в своїй заяві не навела. З цих підстав відповідачем було утворено комісію з розгляду заяви позивача про звільнення, колегіальним рішенням якої від 27.08.2019 року було встановлено відсутність порушень законодавства про працю адміністрацією коледжу. При цьому підставою для звільнення позивача стало не це колегіальне рішення, а її власноручно написана заява про звільнення з ініціативи працівника. Колегіальним рішенням було встановлено тільки відсутність порушень трудового законодавства з боку відповідача. Відтак, відповідач вважає, що, як роботодавець, він правомірно за ініціативою працівника розірвав трудовий договір з позивачем, оскільки трудові відносини з відповідачем позивач не бажала продовжувати, а порушень законодавства з боку роботодавця встановлено не було. Отже, оскільки звільнення позивача відбулось не з ініціативи роботодавця, а з ініціативи самого працівника, то позивач має право звертатись до суду з вимогою про зміну формулювання підстави звільнення, а не про поновлення на роботі. Саме не підтвердження працівником порушення його трудових прав роботодавцем, спонукало змінити причину звільнення. Проте, навіть враховуючи, що роботодавець не вправі самостійно змінити правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 статті 38 КЗпП України, порушенням з боку відповідача є неправильне формулювання причини звільнення, а не сам факт звільнення, враховуючи той факт, що позивач з власного волевиявлення подала заяву про звільнення з роботи, оскільки трудові відносини не бажала продовжувати. Оскільки причини її звільнення з посади жодним чином не перешкоджали її працевлаштуванню, то підстав для прийняття рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Позивач подала до суду відповідь на відзив (а.с.223-224), просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що викладені відповідачем у відзиві обставини спростовуються матеріалами справи, її доводи викладені в позовній заяві підтверджені рішеннями судів, а посилання відповідача , що позивач не з`являлась на роботу, до виконання трудових обов`язків не приступала ґрунтуються лише на припущеннях, не мають жодного значення для розгляду її позовної заяви, оскільки вона оскаржує наказ про своє звільнення у зв`язку з тим, що вона не подавала заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до п.1 статті 38 КЗпП України. Тим самим у відповідача не було підстави звільняти її за зазначеною статтею.

Відповідач подав заперечення щодо наведених у відповіді на відзив поясненнях (а.с. 228-233) . Вважає, що оскільки законодавством передбачено обов`язок роботодавця звільнити працівника з тієї дати, про яку він вказує в заяві про звільнення з власної ініціативи, а також враховуючи відсутність фактів порушення адміністрацією коледжу трудового законодавства, відповідач зазначив підставою для звільнення ч.1 статті 38 КЗпП України. Отже, правових підстав для поновлення позивача на роботі не має. Зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає тим відносинам, які склались між сторонами спору. Відповідач у запереченнях звертає увагу на те, що з боку роботодавця не можливо було звільнити позивача за ч.3 статті 38 КЗпП України без встановлення фатів порушення трудового законодавства.

Інших заяв та клопотань по суті справи учасники суду не подавали.

Процесуальні дії у справі .

Ухвалою суду від 27.09.2019 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків (а.с.21)

16.10.2019 року по справі відкрито провадження, витребувано докази по справі (а.с.80-82)

13.11.2019 року ухвалою суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_3 (а.с.88)

20.11.2019 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.220).

20.11.2019 року ухвалою суду відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про виклик свідків (а.с.221).

Судом встановлено.

31.07.2019 року на підставі розпорядження директора Нікопольського медичного коледжу №160-к ОСОБА_1 на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 30.07.2019 року допущено фактично до роботи на посаду заступника директора з навчальної роботи (а.с.126)

19.08.2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу №176-к поновлено на посаду заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу з 02.01.2018 року(а.с.128)

22.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до роботодавця із заявою про звільнення із займаної посади 27.08.2019 року за статтею 39 КЗпП України(а.с.156)

22.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до роботодавця із заявою про видачу копію трудової книжки, належно завірену для працевлаштування(а.с.157)

23.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до роботодавця із заявою про звільнення з займаної посади 27.08.2019 року за статтею 38 ч.3 КУпП „ у зв`язку із систематичним порушенням адміністрацією коледжу законодавства про працю, колективного та трудового договору ( а саме, двічі незаконне звільнення з посади, не надання робочого місця та не надання документів для роботи після поновлення на посаді, не визначення наказом про поновлення на роботі №176-к від 19.08.2019 року заробітної плати)"(а.с.158).

27.08.2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу №181-к звільнена з посади заступника директора з навчальної роботи за власним бажанням відповідно до п.1 ст. 38 КЗпП України (а.с.95,159,160)

Відповідно до статті 38 КЗпП України передбачено, що „працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору."

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 31.10.2012 року у справі N 6-120 цс12, у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства, ч. 3 ст. 38 КЗпП України, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають. Вказане свідчить про те, що, отримавши заяву працівника про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, роботодавець або задовольняє її, або відмовляє, що має наслідком вирішенням спору, зокрема, судом.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Як вбачається із матеріалів справи, подаючи заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, ОСОБА_1 посилалася на порушення роботодавцем трудового законодавства, а саме, двічі незаконне звільнення з посади, не надання робочого місця та не надання документів для роботи після поновлення на посаді, не визначення наказом про поновлення на роботі №176-к від 19.08.2019 року заробітної плати.

Отже, судом встановлено, що відповідач звільнивши ОСОБА_1 із займаної посади за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, на власний розсуд змінив формулювання та юридичні підстави звільнення на інші ніж зазначено в заяві працівника.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо правильності формулювання роботодавцем причини звільнення працівника з його ініціативи, а не сам факт звільнення, а тому обраний позивачем спосіб захисту її прав шляхом поновлення на роботі не відповідає змісту виниклих між сторонами правовідносин .

Відповідно до статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного прав, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, враховуючи невідповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права та характеру правопорушення, суд дійшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення позову .

У зв`язку із відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог, в силу 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1536,80 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 38, 231, 232, 235 КЗпП, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Судовий збір у розмірі 1536,80 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 08.01.2020 року.

Дані про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 )

Відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад „Нікопольський медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради"( ЄДРПОУ 02011120, місце знаходження: 53211, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Херсонська, буд. 5)

Суддя: А. Г. Багрова