Постанова

від 07.08.2007 по справі 33/257-06(14/359)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

33/257-06(14/359)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 серпня 2007 р.                                                                                   № 33/257-06(14/359)  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                        Васищака І.М.,

                                                                                   Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ленарж” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р.

у  справі                     №14/359 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю “Ленарж”

до відповідача           Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення”

про                              стягнення 28 733,93грн.

за участю представників:

ТОВ “Ленарж” – не з'явилися;

ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” – не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ленарж” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення” 28 733,93грн. збитків, у т.ч. 23700,60грн. прямих збитків, 5 033,33грн. упущеної вигоди.

Вимоги  обґрунтовані позивачем тим, що відповідач не виконав в установлений договором строк взяті на себе зобов'язання згідно договору №78 від 17.08.2004р. щодо поставки труби безшовної, що спричинило збитків, розмір яких складається з:

-  пені, яка сплачена ТОВ “Ленарж” третій особі –ТОВ “Юнітон”, якій мали поставлятись труби ТОВ “Ленарж” згідно  з договором №74 від 16.08.2004р.;

-   упущеної вигоди, що становить різницю між вартістю труб за договором №78 від 17.08.2004р. та  ціною, за якою вони продавались ТОВ “Юнітон” (т.1 а.с.2-3).

Відповідач у справі – ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення”, заперечуючи проти заявлених вимог, у відзиві на позов вказує на те, що не зважаючи на те, що він на момент підписання специфікації №2 ще не здійснив поставку позивачу продукції за специфікацією №1  від  17.08.2004р., позивач здійснив передплату другої  поставки (т.1 а.с.55-56).

Крім того, доповнюючи доводи відзиву, відповідач посилається на те, що позивач самостійно здійснював вивіз продукції частинами, тобто своїми діями підтвердив згоду на укладення угоди щодо зміни строків поставки продукції. Також відповідач вказує на те, що договором не передбачена відповідальність за недопоставку продукції, у зв'язку з чим встановлюючи таку умову у договорі, що укладений з третьою особою, позивач виходив з власного ризику; відсутність всіх елементів складу правопорушення (т.1 а.с.82-84, т.2 а.с.57-59).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. у позові відмовлено (т.2 а.с.77-80).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

-    продукція за договором повинна вивозитись позивачем, однак, останній не надав доказів направлення автотранспорту та свого повноважного представника для отримання продукції, про готовність якої повідомив відповідач, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання;

-     відсутній причинно-наслідковий зв'язок між понесеними витратами та діями відповідача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. скасовано, а позов задоволено. Відповідно до постанови суду з ТОВ "Дніпрометалургзабезпечення" на користь ТОВ "Ленарж" стягнуто 28733грн. збитків (т.2 а.с.121-122).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору в частині строків поставки продукції, чим заподіяв збитків позивачу.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Дніпрометалургзабезпечення" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р.

Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є стягнення збитків у вигляді витрат та неодержаного прибутку, заподіяних порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч.2 цієї норми, під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

За змістом ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом,  виключає  настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, за змістом ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, встановлення наявності всіх елементів складу правопорушення    є предметом доказування у даній справі.

Направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція звертала увагу судів на необхідність дослідження такого елемента складу правопорушення як протиправність поведінки.

Заявляючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в  частині поставки продукції в установлений специфікаціями строк.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,

17.08.2004р. між сторонами у справі –ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” та ТОВ “Ленарж” укладено договір, предметом якого є оплатна передача у власність позивача продукції у порядку та на умовах, визначених у договорі та специфікаціях. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до умов зазначеного договору, у відповідача виникло зобов'язання передати продукцію у власність позивача, а у позивача –прийняти та оплатити її.

В силу ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно, зокрема,  до договору.

За змістом договору, умови поставки визначаються в кожному конкретному випадку шляхом підписання сторонами специфікацій (пп.2.1, 2.2, 4.3 договору).

Судами встановлено, що сторонами підписано специфікації №№1,2 згідно яких визначено дату поставки відповідно - вересень 2004р. та до 15 жовтня  2004р.  Також встановлено, що поставка за умовами договору здійснюється шляхом самовивозу, а про готовність продукції відповідач повідомляє позивача.

Приймаючи рішення у даній справі, яким відмовлено у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, позивач не довів наявності порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

Так, судом з'ясовано, що відповідач надав суду докази повідомлення позивача про готовність продукції, між тим, позивач не надав суду доказів направлення автотранспорту та свого повноважного представника для отримання продукції у відповідача.

Прийняті судом в якості доказів повідомлення позивача про готовність продукції лист за №26 від 15.10.2004р. та ксерокопія журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача, у якому є відмітка про направлення зазначеного листа позивачу за допомогою факсимільного зв'язку, відхилені апеляційною інстанцією. При цьому, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що ксерокопія журналу вихідної кореспонденції не є належним доказом направлення листа за №26 від 15.10.2004р. позивачу.

Однак, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, які  визначають вимоги щодо доказів у господарському процесі.

Зокрема, відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зазначені дані встановлюються: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

До доказів у судовому процесі пред'являються вимоги щодо їх належності та допустимості.

За змістом ч.1 ст.34 ГПК України, належним є такий доказ, який має значення для справи.

Вказаний доказ має значення для справи і вірно прийнятий судом першої інстанції, оскільки підтверджує повідомлення позивача про готовність продукції, яка має поставлятись самовивозом.

Отже, вищевказана норма процесуального права була невірно застосована апеляційною інстанцією

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведена частина ст.34 ГПК України визначає вимоги щодо допустимості доказів.

Однак, чинне законодавство не визначає, що факт повідомлення позивача про готовність продукції повинен бути підтверджений певним засобом доказування, тобто діючі норми не обмежують перелік засобів доказування даного факту. Договором сторони також не визначили певний порядок повідомлення про готовність продукції та засіб повідомлення.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції невірно застосувавши ст.34 ГПК України, дійшов помилкового висновку про те, що прийняті судом першої інстанції в якості доказу надані відповідачем матеріали не відповідають встановленим до доказів вимогам.

Отже, враховуючи відсутність всіх елементів складу господарського правопорушення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

За таких обставин, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р. залишенню в силі.

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню 143,67грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги державним митом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                   

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення" задовольнити.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. у справі №33/257-06(14/359) скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2006р.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленарж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрометалургзабезпечення" 143,67грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги держаним митом.

    4.          Доручити видати наказ на виконання п.3 резолютивної частини постанови господарському суду Дніпропетровської області.

   Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                           Палій В.М.