Ухвала

від 14.01.2020 по справі 1-28

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

14 січня 2020 року

м. Київ

провадження № 51-139 зво 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув заяву засудженого ОСОБА_4 про перегляд ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року за виключними обставинами.

Суть питання та встановлені судом обставини

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2002 року ОСОБА_4 засуджено за п.п. 2, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 187 із застосуванням ст. 42, ст. 43 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 залишено без задоволення, вирок апеляційного суду змінено застосовано замість ст. ст. 42, 43 КК України 1960 року, ст. ст. 70, 71 КК України 2001 року, в решті вирок залишено без змін.

Засуджений звернувся до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року здійснено тлумачення положень ст. 59 Конституції України та вказано, що право кожного на правову допомогу треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує. Крім цього, у постанові від 10 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незабезпечення права на захист, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи те, що розгляд його касаційної скарги Верховним Судом України було проведено без його участі та участі захисника, а вказані висновки Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду ухвалені вже після розгляду кримінального провадження відносно нього, то існує виключна обставина, передбачена п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України, для перегляду ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року.

Крім цього, засуджений ОСОБА_4 подав клопотання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Стверджує, що пропустив строк із поважних причин, оскільки КПК України 1960 року не було передбачено можливості звернутися із заявою про здійснення такого перегляду, а про існування рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року він дізнався у грудні 2019 року.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 459 КПК України визначено, що виключною обставиною визнається встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить зокрема :

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України.

Пункт 1 ч. 3 ст. 459 КПК України визнає виключною обставиною лише визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при постановлені вироку чи ухвали, що належить переглянути. Таким чином, у випадку, якщо при прийняті судового рішення були застосовані закон, інший правовий акт чи їх окреме положення, які з часом були визнані Конституційним Судом України неконституційними, таке судове рішення може бути переглянуте в порядку, передбаченому главою 34 КПК України. Виключна обставина безпосередньо пов`язана із повноваженнями Конституційного Суду України передбаченими п.1 ст. 7 ЗУ «Про Конституційний Суд України».

ОСОБА_4 звернувся до Суду з питанням про перегляд ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року за виключною обставиною, якою вважає Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України ухваленого 30 вересня 2009 року, здійснено тлумачення положень ст. 59 Конституції України та вказано, що право кожного на правову допомогу треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

В цьому випадку, ухвалюючи дане рішення, Конституційний Суд України виконував повноваження передбачені п.2 ст. 7 ЗУ «Про Конституційний Суд України», що не відноситься до виключної обставини.

Ще на одну підставу для перегляду рішення щодо нього ОСОБА_4 зазначає те, що у постанові від 10 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду визнала, що незабезпечення права на захист, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вказане процесуальне рішення також не є виключною обставиною, в розумінні ст. 459 КПК України.

У зв`язку з чим відсутні підстави для перегляду ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року за виключними обставинами.

Крім цього, варто звернути увагу, що правова визначеність передбачає повагу до принципу остаточності судового рішення. Цей принцип передбачає, що жоден учасник процесу не вправі вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення, лише з метою повторного або нового розгляду справи. Повноваження вищих судів на перегляд справи мають використовуватися для виправлення судових помилок чи порушень у відправленні правосуддя, але не для нового розгляду справи.

Перегляд не може використовуватися як повторна апеляція і сама по собі можливість існування двох різних поглядів на справу не може бути підставою для перегляду. Відступ від цього принципу є виправданим лише у випадку, якщо зумовлений обставинами суттєвого та вагомого характеру.

Системне тлумачення глави 34 КПК у сукупності з наведеними вище положеннями свідчить, що перегляд за нововиявленими або виключними обставинами є надзвичайним (екстраординарним) переглядом судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції) виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.

Відповідно до ст. 464 КПК України не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам ст. 462 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Вирішення судом питання про відкриття провадження означає, що питання стосується того, чи є підстави для відкриття провадження, і таким чином, Суд вважає, що таке формулювання дає повноваження як відкрити, так і відмовити у відкритті провадження, і вирішення цього питання залежить від наявності або відсутності підстав для відкриття провадження.

З огляду на викладене, та слідуючи практиці Великої Палати Верховного Суду (провадження №13-90зво19), слід відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_4 про перегляд ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року за виключними обставинами.

Відповідно до ч. 5 ст. 461 КПК України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано із підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 459 КПК України, протягом тридцяти днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Як встановлено Судом, рішення Конституційного Суду України, яке може слугувати підставою для перегляду за виключною обставиною ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року щодо ОСОБА_4 не ухвалювалось, тому вирішення питання поновлення пропущеного, на думку ОСОБА_4 , строку звернення до Верховного Суду є недоречним.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_4 про перегляд ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2002 року за виключними обставинами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3