Постанова

від 09.01.2020 по справі 902/439/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року Справа № 902/439/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 р. у справі №902/439/19 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом фермерського господарства "Ольгіно-ОВ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс"

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Щур А.А.;

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарства "Ольгіно-ОВ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" про визнання недійсним договору поставки № 18/23 від 07.02.2018 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає те, що договір поставки голова ФГ"Ольгіно" не підписував, тому він не може вважатися дійсним.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір був підписаний уповноваженою особою, наявність на договорі відтиску печатки позивача дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Окрім того, позивачем вчинено дії, які вказують на схвалення договору поставки, що унеможливлює визнання його недійсним.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 р. було стягнуто з позивача на користь відповідача 5 200 грн. витрат за професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, враховуючи клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а також положення ст. 123, 126, 129, 244 ГПК України, ст. 6, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на позивача в заявленій відповідачем сумі.

Фермерське господарства "Ольгіно-ОВ" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. та додаткове рішення суду від 17.10.2019 р. у даній справі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що поза увагою суду залишився той факт, що відповідач на вимогу суду навмисно не надав первинний договір поставки, в якому відповідач зазначив, що його підписав голова позивача, на підставі якого позивачу поставлено товари, для того, що уникнути можливого визнання недійсним договору поставки.

Скаржник вказує, що представник ОСОБА_1 довіряючи відповідачу, враховуючи, що на виконання договору, товари поставлено перед підписанням договору, не ознайомився з його змістом, а тільки звернув увагу на ціну і перелік товарів, які зазначено в додатках до договору ( в додатках до договору не зазначено посаду підписанта, тільки зазначено хто їх підписує від імені сторін).

Відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 207 ЦК України, уклав договір з особою, повноваження якої на час підписання не було підтверджено в установленому законом порядку. Наявність печатки у особи, яка немає передбачених законом повноважень на укладання договору не свідчить про чинність договору. Ризики від укладання такого договору несе сторона, яка перед укладанням договору не пересвідчилась у наявності документів, які підтверджують повноваження.

Скаржник зазначає, що у нього не було доказів того факту, що ОСОБА_1 є головою позивача чи доручення на право укладати договори від імені позивача, наявність якого б давала право відповідачу зазначити у договорі, що його укладено представником за дорученням, як то передбачено законом, а не зазначати, що його укладено головою позивача ОСОБА_1 , який ним не був, в іншому, що його укладено головою фермерського господарства ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції не врахував, що схвалення правочину юридичною особою, щодо визнання основного боргу, який підписано її представником з перевищенням повноважень не свідчить про визнання ним розміру штрафних санкцій, неустойки, річних, особливо у тому випадку, коли договір укладено під впливом обману чи помилки, якій сприяла інша сторона, тому відповідно до ст. 217 ЦК України в таких випадках суд має право визнати не дійсними окремі частини правочину, що не має наслідком не дійсності його інших частин.

Також скаржник зазначає, що додаткове рішення у справі прийнято у відкритому судовому засіданні, проте розгляд заяви про розподіл судових витрат господарським судом в порушення положень ч. 3 ст. 244 ГПК України було здійснено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Вказане позбавило позивача можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Додатковим рішенням суду не досліджувалось та не аналізувалось питання складності справи, виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, а тільки зазначено, що адвокатом підготовлено позовну заяву та здійснювалось представництво інтересів відповідача в суді та навіть не зазначено скільки часу витрачено на участь в судових засіданнях та скільки часу витрачено на консультації, роз`яснення складання документів та інше.

Крім того, суд не врахував, під час судового засідання представник відповідача в усній формі заявив клопотання про відмову від стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2019 р. скаржнику поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження судових рішень, відкрито апеляційне провадження у справі, зупинено дію оскаржуваних судових рішень та призначено розгляд скарги на 23.12.2019 р. об 12:00 год.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" подав до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; просить суд у разі залишення апеляційної скарги без задоволення стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу в сумі 5460 грн.за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 р. розгляд скарги відкладено на 09.01.2020 р. о 14:15 год.; зобов`язано відповідача надіслати позивачу копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, докази чого надати суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконс" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 41474/19 від 18.12.2019 р.), в якому зазначає, що під час укладення та виконання договору поставки № 18/23 від 07.02.2018 р. всі документи передавались позивачу через уповноваженого представника ОСОБА_1, який діяв від імені позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016 р. Зазначає, що вчинення правочину з видачі згаданої вище довіреності, як і факт наявності зазначеної довіреності, позивачем не оспорювався. З огляду на викладене вище, враховуючи, зокрема, норми ст. ст. 638 - 642 ЦК України, ст. ст. 179-181, ч. ч. 1, 2 ст. 184 ГК України, договір поставки № 18/23 від 07.02.2018р. є укладеним.

Крім того, при здійсненні позивачем часткових розрахунків за договором ним в платіжних документах, як підставу платежу вказано рахунки на оплату, видані відповідачем, які, в свою чергу, було видано на підставі згаданого вище договору, що теж свідчить про визнання позивачем укладення зазначеного господарського зобов`язання. Таким чином, передбачені ч. 1 ст. 215 ЦК України підстави для визнання правочину недійсним, відсутні.

Окрім того, факт укладення оспорюваного договору поставки встановлений судовим рішенням у справі № 902/215/19 , яке набрало законної сили, що в силу ст. 75 ГПК України не потребує повторному доведенню.

Відповідач зазначає, що оскільки ним під час розгляду справи в суді першої інстанції надано докази в підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а позивач в установленому процесуальним законом порядку не реалізував свій обов`язок доведення неспівмірності вказаних витрат, судом було обґрунтовано прийнято рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача.

Фермерське господарство "Ольгіно-ОВ" надіслало до суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу (вх. №69/20 від 03.01.2020 р.), в якому зазначає, що відповідач безпідставно стверджує, що рішення у справі №902/215/19 свідчить про те, що договір поставки є законним, не відповідає вимогам законів. Позивач зазначає, що незважаючи на те, що ним надано до суду докази про те, що ОСОБА_1 не був головою позивача, що копію доручення, яке видано позивачем на його ім`я, надано ним відповідачу не 07.02.2018 р., а 27.02.2019 р., після підписання уточненого відповідачем договору, жодним чином не спростовано відповідачем. Твердження відповідача про те, що закон не вимагає зазначати в договорі, що його підписано представником юридичної особи за дорученням суперечить вимогам ст. 207 ЦК України та загальним принципам права, оскільки в договорі має зазначатись особа, яка діє від імені юридичної особи та якими документами підтверджуються її повноваження. Представник відповідача також не врахував, що наявність доручення позивача на отримання товарів та наявність платіжних доручень, якими позивач частково розрахувалось за отримані товари свідчить не про законність договору, а тільки підтверджує факт отримання товарів, що господарство не заперечує.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконс" надіслало до суду лист (вх. №71/20 від 03.01.2020 р.), до якого долучило докази надіслання позивачу копії детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.01.2020 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Про розгляд справи позивачу було відомо, що стверджується тим, що ним подана до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 07.02.2018 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (постачальник) та фермерським господарством "Ольгіно-ОВ" (покупець) було укладено договір поставки № 18/23, відповідно до п. 1.1. якого в строки, визначені договором постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, інші умови, визначені в додатках до договору, які є невід`ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних (п. 1.2. договору).

Якість товару відповідає сертифікату якості підприємства-виробника. Покупець стверджує, що він знає та розуміє, що товар який придбавається за цим договором є отруйною хімічною речовиною (засоби захисту рослин, добрива, мінеральні добрива), що може становити небезпечну для людей і тварин і зобов`язується дотримуватись техніки безпеки при транспортуванні та застосуванні за призначенням (п.п.1.3. та 1.4. договору).

Ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором згідно видаткових накладних. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору (п. 2.1. договору).

Покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості товару визначеної у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, із врахуванням вимог передбачених у додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Покупець зобов`язаний при оплаті за товар вказувати у призначенні платежу номер та дату рахунку на оплату або видаткової накладної або договору поставки (п. 2.7. та 2.8. договору).

Господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов`язань покупця по оплаті вартості товару та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (п. 6.1. договору).

Даний договір підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

Між сторонами також підписано додатки № 1, № 2, №3, №4 та №5 до договору № 18/23 від 07.02.2018 р., в яких зазначено найменування товару, його вартість, строки поставки та терміни оплати.

Згідно додатку № 1 до договору від 07.02.2019 р., постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 р. поставити покупцю товар на загальну суму 1341022, 98 грн., а покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 16.02.2018 р. і 80% відстрочення платежу до 20.10.2018 р.

Згідно додатку № 2 до договору від 07.02.2019 р., постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 р. поставити покупцю товар на загальну суму 1150704,00 грн., а покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 16.02.2018 р. і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018 р.

Згідно додатку № 3 до договору від 05.03.2018 р., постачальник зобов`язаний в строк до 15.04.2018 р. поставити покупцю товар на загальну суму 1007342,78 грн., а покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 10.04.2018 р. і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018 р.

Згідно додатку № 4 до договору від 05.03.2018 р., постачальник зобов`язаний в строк до 30.05.2018 р. поставити покупцю товар на загальну суму 370278,67 грн., а покупець має розрахуватись за поставлений товар 100% відстрочення платежу до 01.10.2018 р.

Згідно додатку № 5 до договору від 07.05.2018 р., постачальник зобов`язаний в строк до 30.06.2018 р. поставити покупцю товар на загальну суму 188818,07 грн., а покупець має розрахуватись за поставлений товар 100% відстрочення платежу до 15.08.2018 р.

Позивач в період з 13.03.2018 р. по 20.06.2018 р. поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними № 18 від 13.03.2018 р. на суму 104648,06 грн.; № 19 від 14.03.2018 р. на суму 222480 грн.; № 52 від 29.03.2018 р. на суму 222480 грн., № 64 від 05.04.2018 р. на суму 199200 грн.; № 68 від 10.04.2018 р. на суму 192614,40 грн.; № 73 від 12.04.2018 р. на суму 65920,32 грн.; № 137 від 04.04.2018 р. на суму 243330,72 грн.; № 144 від 05.05.2018 р. на суму 719653,86 грн.; № 146 від 07.05.2018 р. на суму 327478,80 грн.; № 175 від 21.05.2018 р. на суму 121142,82 грн.; № 224 від 20.06.2018 р. на суму 42799,87 грн.; № 225 від 20.06.2018 р. на суму 67675,25 грн. в загальній сумі 2 601 424,10 грн. Дані видаткові накладні підписані представниками обох сторін.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме: згідно платіжних доручень № 16 від 06.03.2018 р. на суму 20929,61, № 23 від 13.03.2018 р. на суму 44496,00 грн., № 42 від 28.03.2018 р. на суму 44496 грн., № 47 від 06.04.2018 р. на суму 50000,00 грн., № 111 від 01.08.2018 р. на суму 830000 грн., № 113 від 08.08.2018 р. на суму 220000,00 грн., № 28 від 11.09.2018 р. на суму 400000 грн., № 134 від 25.10.2018 р. на суму 100000,00 грн., № 283 від 09.11.2018 р. на суму 50000 грн., в загальній сумі 1759921,61 грн., внаслідок чого за останнім рахувалася заборгованість в розмірі 841502,49 грн.

Сума основної заборгованості визнана відповідачем, що підтверджується підписаним актом звірки взаємних розрахунків, станом на 19.02.2019 р.

Дані обставини встановлені Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 18.09.2019 р. при розгляді справи № 902/215/19, що в силу ст. 75 ГПК України не потребує повторному доведенню.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору поставки № 18/23 від 07.02.2018 р., оскільки він не підписувався головою ФГ "Ольгіно-ОВ", тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, тобто доводи позивача фактично зводяться до того, що оскільки керівник позивача не скріпила спірний договір власноручним підписом, що свідчить про те, що сторонами не було погоджено істотних умов договору.

Відтак, предметом дослідження у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поставки №18/23 від 07.02.2018 р.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Як встановлено апеляційним судом, між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки від 07.02.2018 р. № 18/23. В свою чергу, учасниками справи не заперечують той факт, що спірний договір поставки з боку позивача був підписаний представником ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016р.

Матеріалами справи підтверджується, що дана довіреність видана головою ФГ "Ольгіно-ОВ" ОСОБА_1, завірена приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В. та зареєстрована в реєстрі за № 752. Довіреність видана без права передовіри повноважень третім особам строком на три роки і дійсна була до 11.07.2019 р.

При цьому, довіреністю надано представнику - ОСОБА_1 повноваження щодо заповнення та подання від імені господарства документів, підписання будь-яких документів, у тому числі, господарських та цивільно-правових договорів, які стосуватимуться діяльності господарства.

Враховуючи те, що спірний договір з боку позивача підписаний представником - ОСОБА_1 який відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016р. був наділений правом діяти від імені ФГ "Ольгіно-ОВ", у тому числі укладати договори, які стосуватимуться діяльності господарства та скріплений печаткою позивача, тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що на час укладання спірного договору представник позивача мав необхідну дієздатність у розумінні ст. 92 ЦК України і виступав, як представник ФГ "Ольгіно-ОВ" та мав право укладати спірний договір.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеною нормою ГПК України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав встановлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене п. 4 ст. 75 ГПК слід розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом п. 4 ст. 75 ГПК учасники справи звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 р. у справі №902/215/19, встановлено, що згідно довіреності від 11.07.2016 р. ФГ "Ольгіно-ОВ" в особі голови господарства ОСОБА_1 уповноважило заступника голови ФГ "Ольгіно-ОВ" ОСОБА_1, зокрема: заповнювати та подавати від імені господарства документи, підписувати будь-які документи у тому числі господарські та цивільно-правові договори які стосуватимуться діяльності господарства.

Відтак, факт укладення оспорюваного договору поставки встановлений судовим рішенням у справі № 902/215/19 , яке набрало законної сили, що в силу ст. 75 ГПК України не потребує повторному доведенню.

Колегія суддів також приймає до уваги те, що на спірному договорі міститься відтиск печатки позивача, як юридичної особи, що підтверджує факт вчинення правочину в письмовій формі юридичною особою. Разом з тим, печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Позивач не довів факту протиправності використання своєї печатки та не надав доказів її втрати, або ж доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

Дані обставини спростовують доводи скаржника, що сторони договору від 07.02.2018 р. №18/23 не погодили істотних умов даного договору.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що за приписами ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

При цьому, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору поставки №18/23 від 07.02.2018 р. відповідачем поставлявся, а позивачем приймався обумовлений договором товар, позивачем здійснювалися часткові розрахунки за договором.

Отже, матеріалами справи доведено виконання сторонами спірного договору поставки №18/23 від 07.02.2018 р., що свідчить про те, що позивач своїми подальшими діями схвалив укладений з відповідачем правочин.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідач вказує про те, що під час укладення договору поставки №18/23 від 07.02.2018 р. всі документи передавались позивачу через представника - ОСОБА_1, який діяв від імені позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016 р.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на суперечливі доводи позивача, згідно із якими договір є недійсним лише в частині розміру штрафних санкцій, пені та річних з підстав не підписання його повноваженим представником. Разом із тим, решта положень договору, на його думку, є дійсними, не зважаючи на те, що в обґрунтування позову ним покладені обставини, що договір в цілому не підписано повноважною особою.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним договору поставки №18/23 від 07.02.2018 р., тому вказані вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог скаржника в частині скасування додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 р. у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.08.2019 р. представник відповідача подав до суду першої інстанції клопотання, якому він просив суд віднести до складу судових витрат понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5200 грн. та стягнути дані витрати з позивача.

За змістом п.п. 2 п. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення, серед іншого, має бути зазначено про розподіл судових витрат.

Однак, у рішенні Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу в розмірі 5200 грн., вирішено не було.

В силу приписів ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.06.2019 р. між фізичною особою підприємцем Щуром Андрієм Анатолієвичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №21/1881 від 31.01.2019 р. (адвокат) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №2 предметом якого, з поміж іншого, є надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво в судах, зокрема, у справі №902/439/19, правоохоронних органах, перед третіми особами, правовий супровід його діяльності в будь-якому статусі (службової, посадової особи, фізичної особи-підприємця). Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 1.1.3. вказаного договору).

Відповідно до пунктів 3.3. та 3.5. договору про надання правової допомоги №2 від 10.06.2019 р. факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, який підписується сторонами. Клієнт має право здійснювати авансові платежі по даному договору.

Умовами п. 4.1 передбачено, що договір набирає чинності в день його підписання сторонами і діє протягом двох років з дня набрання ним чинності.

Представництво інтересів відповідача адвокатом Щуром Андрієм Анатолієвичем підтверджується також довіреністю б/н від 08.04.2019 р. за підписом директора відповідача.

Згідно актів №1 та №2 наданих послуг по договору про надання правової допомоги №2 від 10.06.2019 р. витрати на професійну правничу допомогу в сукупності складають 5200 грн. Зокрема, адвокатом підготовлено відзив на позовну заяву та здійснювалося представництво інтересів відповідача у суді.

Понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними платіжними дорученнями: №2163 від 10.06.2019 р. на суму 2300 грн. (авансовий платіж); № 2189 від 01.07.2019 р. на суму 600 грн. та №2245 від 01.08.2019 р. на суму 2300 грн.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що позивачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду першої інстанції клопотання про їх зменшення, колегія суддів апеляційного суду погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про необхідність покладення даних витрат на позивача в заявленій відповідачем сумі.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом ст. 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, суд ухвалює додаткове рішення за участю учасників справи лише за необхідності, критерії якої визначаються судом самостійно.

Отже, місцевий господарський суд ухвалюючи додаткове рішення без виклику сторін у судове засідання, не визнавав їх явку обов`язковою для вирішення питання про судові витрати.

Наведені висновки суду першої інстанції відповідають положенням ст. 244 ГПК України, що визначають право суду при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення викликати сторін або інших учасників справи в судове засідання лише в разі необхідності, у зв`язку з чим підстав для скасування додаткового рішення у справі з наведених скаржником підстав немає.

Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги, що позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання в суді першої інстанції про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, однак даним право не скористався.

В свою чергу, позивачем в суді апеляційної інстанції не доведено підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та не доведено неправильності розрахунку витрат. Також, суд приймає до уваги, що зміст оскаржуваної додаткового рішення суду свідчить про те, що судом першої інстанції досліджувалось та аналізувалося питання складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що представник ТОВ "Агроконс" просить суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5460 грн.

Представником відповідача наведено детальний опис наданих адвокатом послуг, а саме:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу, кількість годин 8, вартість 1600 грн.;

- участь в судовому засіданні 23.12.2019 р., кількість годин 1, вартість 3400 грн.;

- витрати на проїзд до з м. Львів до м. рівне та м. рівне до м. Львів, кількість годин 7, вартість 460 грн.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що 10.06.2019 р. між фізичною особою підприємцем Щуром Андрієм Анатолієвичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №21/1881 від 31.01.2019 р. (адвокат) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №2 предметом якого, з поміж іншого, є надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво в судах, зокрема, у справі №902/439/19, правоохоронних органах, перед третіми особами, правовий супровід його діяльності в будь-якому статусі (службової, посадової особи, фізичної особи-підприємця). Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 1.1.3. вказаного договору).

Згідно акту № 4 наданих послуг по договору про надання правової допомоги №2 від 10.06.2019 р. витрати на професійну правничу допомогу в сукупності складають 5000 грн. Зокрема, адвокатом підготовлено відзив на апеляційну скаргу та здійснювалося представництво інтересів відповідача у суді апеляційної інстанції. Також представником долучено проїзні документи, які підтверджують витрати представника пов`язані із проїздом у м. Рівне для участі в судовому засіданні 23.12.2019 р. в сумі 460 грн. Понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідним платіжним дорученням № 2496 від 20.12.2019 р. на суму 5000 грн.

Отже, дослідивши в сукупності обґрунтування заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та додані до неї докази, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачеві витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 5460 грн., відповідно до положень ст. 123, 126, 129, 244 ГПК України, ст. 6, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Окрім того, позивачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду апеляційної інстанції клопотання про їх зменшення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 р. у справі №902/439/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 р. та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 р. у справі №902/439/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Стягнути з фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" (вул. Я.Качури, 26, с. Юрківка, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 23620, код ЄДРПОУ 32396265) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (вул. Пролетарська, 39Л, м. Бар, Барський р-н., Вінницька обл., 23000, код ЄДРПОУ 39008164) - 5 460 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 14 січня 2020 року

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.