Постанова

від 28.05.2020 по справі 902/439/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/439/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Геращенко Ю.М.,

представників учасників справи:

фермерського господарства Ольгіно-ОВ - не з`явився,

товариства з обмеженою відповідальністю Агроконс - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фермерського господарства Ольгіно-ОВ

на рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 (суддя Тварковський А.А.),

додаткове рішення господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 (суддя Тварковський А.А.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2020 (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Грязнов В.В.)

у справі № 902/439/19

за позовом фермерського господарства Ольгіно-ОВ (далі - Господарство)

до товариства з обмеженою відповідальністю Агроконс (далі -Товариство)

про визнання недійсним договору поставки від 07.02.2018 № 18/23 в частині розміру штрафних санкцій, річних.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Господарство звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства про визнання недійсним договору поставки від 07.02.2018 № 18/23 в частині розміру штрафних санкцій, річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір від імені Господарства підписаний неуповноваженою особою, оскільки голова Господарства вказаний правочин не підписувала, у зв`язку з чим останній не може вважатися дійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2019 у справі № 902/439/19, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що спірний договір підписаний уповноваженою особою, яка діяла на підставі довіреності; наявність на договорі відтиску печатки позивача дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Крім того, позивачем вчинені дії, які вказують на схвалення правочину, що унеможливлює визнання його недійсним. При цьому, суд першої інстанції у вирішенні спору посилався на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 зі справи № 918/780/18, відповідно до якого обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним покладається на позивача.

Додатковим рішенням господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 стягнуто з позивача на користь відповідача 5 200,00 грн. витрат за професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції, враховуючи клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а також приписи статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 6, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на позивача у заявленій відповідачем сумі. З вказаним висновком також погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Господарство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції рішення, додаткове рішення та постанову зі справи скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За твердженням скаржника, судами у вирішенні спору не враховано те, що Господарство звернулося з позовом до суду про визнання недійсним договору поставки лише в частині встановлення штрафних санкцій, пені та річних , а не про визнання недійсним договору вцілому, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що факт отримання товарів та проведення розрахунків свідчить про визнання Господарством договору вцілому, і є підтвердженням схвалення, в тому числі, і розміру штрафних санкцій, пені, річних, визначених у Договорі, який укладений з перевищенням повноважень ; на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази та дійшли передчасного висновку про те, що спірний договір відповідає вимогам закону.

При цьому, Господарство зазначає про неврахування судами того, що наявність печатки на спірному договорі не дає змоги визначити обсяг повноважень особи, яка його підписала, оскільки чинним законодавством та судовою практикою не передбачено обов`язковості скріплення правочину печаткою юридичної особи.

Господарство вважає, що суди незаконно та всупереч вимогам частини четвертої статті 75 ГПК України вважали таким, що не потребує доказуванню факт законності спірного договору, з посиланням на те, що його законність підтверджується судовим рішенням у справі № 902/215/19. За твердженням скаржника, у справі № 902/215/19 судами не встановлювалася законність спірного договору поставки.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, подібних до справи № 902/439/19 . Водночас Господарство у касаційній скарзі також наводить висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені у справах № 21-4266а15, № 809/1718/15, № 927/899/17 та № 3-666гс17, які, на його думку, стосуються правової оцінки тих чи інших окремих юридичних фактів, що були також і елементами правовідносин учасників у справі № 902/439/19, та які не були взяті судами до уваги у розгляді даної справи. В обґрунтування своєї правової позиції Господарство посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме, приписів статей 203, 207, 217, 241, 246 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 207, 215, 217, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм ЦК України та ГК України щодо недійсності правочину, зокрема, у взаємозв`язку з нормами тих же кодексів щодо представництва юридичної особи в контексті правовідносин у даній справі - відсутній.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просило Касаційний господарський суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

07.02.2018 Товариством (постачальник) та Господарством (покупець) укладено Договір поставки № 18/23 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого в строки, визначені Договором постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, інші умови, визначені в додатках до Договору, які є невід`ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним постачальником замовленням визначаються згідно з видатковими накладними (пункт 1.2 Договору).

Ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором згідно з видатковими накладними. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до Договору (пункт 2.1 Договору).

Покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості товару, визначеної у вигляді авансової частини та відстроченого платежу в розмірах, вказаних в додатках до Договору із урахуванням вимог, передбачених у додатках до Договору шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Покупець зобов`язаний при оплаті за товар вказувати у призначенні платежу номер та дату рахунку на оплату або видаткової накладної або Договору поставки (пункти 2.7 та 2.8 Договору).

Господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов`язань покупця з оплати вартості товару та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (пункт 6.1 Договору).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що Договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Судами також встановлено, що сторонами підписані додатки № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 до Договору, в яких зазначені найменування товару, його вартість, строки поставки та терміни оплати.

Так, згідно з додатком № 1 до Договору постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 поставити покупцю товар на загальну суму 1 341 022, 98 грн., а покупець має розрахуватися за поставлений товар: 20% авансу до 16.02.2018 і 80% відстрочення платежу до 20.10.2018.

Відповідно до додатку № 2 до Договору постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 поставити покупцю товар на загальну суму 1 150 704,00 грн., а покупець має розрахуватися за поставлений товар: 20% авансу до 16.02.2018 і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018.

Згідно з додатком № 3 до Договору постачальник зобов`язаний в строк до 15.04.2018 поставити покупцю товар на загальну суму 1 007 342,78 грн., а покупець має розрахуватися за поставлений товар: 20% авансу до 10.04.2018 і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018.

Додатком № 4 до Договору сторони передбачили, що постачальник зобов`язаний в строк до 30.05.2018 поставити покупцю товар на загальну суму 370 278,67 грн., а покупець має розрахуватися за поставлений товар: 100% відстрочення платежу до 01.10.2018.

Відповідно до додатку № 5 до Договору постачальник зобов`язаний в строк до 30.06.2018 поставити покупцю товар на загальну суму 188 818,07 грн., а покупець має розрахуватися за поставлений товар: 100% відстрочення платежу до 15.08.2018.

На виконання умов Договору та додаткових угод до нього, Товариство у період з 13.03.2018 по 20.06.2018 поставило Господарству товар на загальну суму 2 601 424,10 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними представниками обох сторін.

Господарство, у свою чергу, за поставлений товар розрахувалося частково в сумі 1 759 921,61 грн., у зв`язку з чим в останнього утворилася заборгованість в розмірі 841 502,49 грн.

Сума основного боргу визнана Господарством, що підтверджується підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 19.02.2019.

Дані обставини встановлені Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 18.09.2019 зі справи № 902/215/19, у зв`язку з чим, за висновком судів попередніх інстанцій у справі №902/439/19, в силу приписів статті 75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Судами у справі № 902/439/19 також встановлено, що Договір підписаний зі сторони Господарства представником ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016. Дана довіреність видана головою Господарства Грицишиною О.П., завірена приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В. та зареєстрована в реєстрі за № 752. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам строком на три роки і дійсна до 11.07.2019. Згідно з довіреністю представнику Грицишину В.О. надані повноваження щодо заповнення та подання від імені Господарства документів, підписання будь - яких документів, у тому числі, господарських та цивільно-правових договорів, які стосуватимуться діяльності Господарства.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

ЦК України:

частина перша статті 11:

- цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки;

частина перша статті 16:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;

частина перша статті 202:

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

стаття 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності . Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

стаття 204:

- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

частина перша статті 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

частини перша, третя статті 92:

- юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону;

- орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень;

абзац другий частини другої статті 207:

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою;

стаття 237:

- представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства;

частина перша статті 246:

- довіреність від імені юридичної особи видається органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами;

частина перша статті 626:

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

частина перша статті 627:

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

стаття 629:

- договір є обов`язковим для виконання сторонами;

стаття 655:

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму;

частини перша, друга статті 692:

- покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару;

- покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару;

частини перша, друга статті 712:

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму;

- до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

ГК України:

частина перша статті 265:

- за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

ГПК України:

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частини перша та друга статті 300 (в редакції, чинній з 08.02.2020):

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308 (в редакції, чинній з 08.02.2020):

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309 (в редакції, чинній з 08.02.2020):

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання недійсним Договору в частині розміру штрафних санкцій, річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір від імені Господарства підписаний неуповноваженою особою, оскільки голова Господарства вказаний правочин не підписувала, у зв`язку з чим останній не може вважатися дійсним.

При цьому доводи Господарства фактично зводяться до того, що оскільки керівник Господарства не скріпила спірний Договір власноручним підписом, тому останньою не погоджувалися істотні умови вказаного правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності .

Частинами першою, третьою статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до абзацу другому частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю , законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (частина перша статті 246 ЦК України).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (пункт 6.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 зі справи № 925/394/18).

Суди попередніх інстанцій у вирішенні спору зі справи виходили, зокрема, з того, що спірний Договір підписаний зі сторони Господарства представником ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016. Дана довіреність видана головою Господарства Грицишиною О.П., завірена приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В. та зареєстрована в реєстрі за № 752. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам строком на три роки і дійсна до 11.07.2019. Згідно з довіреністю представнику Грицишину В.О. надані повноваження щодо заповнення та подання від імені Господарства документів, підписання будь - яких документів, у тому числі, господарських та цивільно-правових договорів, які стосуватимуться діяльності Господарства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, оцінивши надані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що на час укладання спірного Договору представник Господарства, а саме, ОСОБА_1 , мав необхідний обсяг повноважень у розумінні приписів статті 92 ЦК України для укладання оспорюваного Договору (оскільки діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.07.2016). При цьому, оспорювана позивачем частина Договору є умовою, яка міститься у самому Договорі, підписаному представником у межах повноважень.

Водночас довіреність, як односторонній правочин, позивачем не оспорюється, вимоги про її недійсність не заявлялися. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, Суд дійшов висновку, що з огляду на вчинення правочину представником у межах визначених повноважень, суди попередніх судових інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин приписи статті 241 ЦК України (якою врегульоване питання вчинення правочинів з перевищенням повноважень), з посиланням на судову практику Верховного Суду у справі № 918/780/18, оскільки спірний Договір, як встановлено судами попередніх інстанцій, був укладений представником, який мав відповідні повноваження на його укладання на підставі нотаріально посвідченої довіреності, тобто вчинив правочин без перевищення повноважень, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, для застосування приписів статті 241 ЦК України необхідним є встановлення обставин вчинення представником правочину з перевищенням повноважень. Водночас у справі, яка розглядається, таких обставин сторонами не доведено, а судами встановлено не було.

Відповідно аргументи касаційної скарги щодо часткового схвалення Господарством оскаржуваного правочину відхиляються Судом з підстав, які наведені вище.

Водночас Суд погоджується з аргументами касаційної скарги, відповідно до яких зазначається, що дійсність або недійсність договору не пов`язується з наявністю чи відсутністю на договорі печатки юридичної особи з урахуванням приписів частини третьої статті 58-1 ГК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до змісту вказаної статті, наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Однак, Суд вважає, що помилкові висновки щодо значення печатки на спірному договорі та безпідставне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 241 ЦК України до спірних правовідносин, не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору, з урахуванням встановлених судами обставин щодо наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка вчинила оскаржуваний правочин згідно зі статтями 92, 207, 237 ЦК України, відповідно, відсутності підстав для визнання правочину недійсним в оспорюваній частині. У зв`язку з чим, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 902/439/19 ухвалені судами попередніх інстанцій без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суд у справах № 21-4266а15, № 809/1718/15, № 927/899/17 та № 3-666гс17, які, на його думку, стосуються правової оцінки тих чи інших юридичних фактів та безпідставно не були взяті до уваги у розгляді даної справи, оскільки, по - перше, підстави позовів у зазначених справах і у справі № 902/439/19 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; по - друге, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 902/439/19, у справах № 809/1718/15 та № 21-4266а15 предметом позовів є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, тому зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також їх правове регулювання є різними, що виключає їх подібність зі справою, що розглядається.

Водночас Суд не приймає посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 927/899/17, як на подібні правовідносини зі справою, яка розглядається, оскільки справа № 927/899/17 направлена Верховним Судом на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18).

Разом з тим, Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника в обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 3-666гс17, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд України розглядав заяву про перегляд судових рішень за процедурою, передбаченою розділом ХІІ-2 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Отже, Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 902/439/19 встановив, що висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 902/439/19.

Що ж стосується змісту касаційної скарги в частині вимоги про скасування додаткового рішення господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 у даній справі, Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 125 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приймаючи додаткове рішення у справі про стягнення з позивача на користь відповідача 5200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суди виходили з того, що відповідачем на підтвердження понесення таких витрат надано: договір про надання правової допомоги від 10.06.2019 № 2, акти № 1 та № 2 наданих послуг до вказаного Договору, платіжні доручення від 10.06.2019 № 2163 на суму 2300,00 грн. (авансовий платіж), від 01.07.2019 № 2189 на суму 600,00 грн. та від 01.08.2019 № 2245 на суму 2300,00 грн., довіреність на представництво інтересів відповідача адвокатом Щуром Андрієм Анатолієвичем, що стало підставою для задоволення клопотання Товариства та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач, у свою чергу, мав право подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та навести аргументовані обґрунтування на спростування доказів відповідача, наданих останнім на підтвердження наявності підстав для стягнення розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, проте таким правом позивач не скористався і останнє не може бути надолужене в суді касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона повинна довести суду обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 5200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та не вбачає підстав для скасування додаткового судового рішення зі справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і стосуються з`ясування обставин, вже встановлених місцевим і апеляційним господарськими судами та переоцінки оцінених ними доказів у справі.

Доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі Рябих проти Росії , від 09.11.2004 у справі Науменко проти України , від 18.11.2004 у справі Праведная проти Росії , від 19.02.2009 у справі Христов проти України , від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України , в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Господарство не спростувало висновків попередніх судових інстанцій щодо вчинення правочину представником без перевищення повноважень, у зв`язку з чим касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Господарства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

Понесені Господарством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Господарство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2019, додаткове рішення господарського суду Вінницької області від 17.10.2019 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 09.01.2020 зі справи № 902/439/19 залишити без змін, а касаційну скаргу фермерського господарства Ольгіно-ОВ - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова