Ухвала

від 15.01.2020 по справі 357/10145/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/10145/19

2/357/360/20

Категорія 22

У Х В А Л А

15 січня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Бондаренко О.В., при секретарі - Бондаренко Н.В., розглянувши на підготовчому засіданні клопотання відповідача, про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізована ремонтно-будівельна фірма Житловик до ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

12.09.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю спеціалізована ремонтно-будівельна фірма Житловик звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, що укладений 28.02.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю спеціалізована ремонтно-будівельна фірма Житловик та ОСОБА_1 і стягнути з відповідача на свою користь судовий збір.

14.01.2020 року відповідач - ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі мотивуючи тим, що позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28.02.2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ СРБФ Житловик за умовами якого Орендодавець ТОВ СРБФ Житловик передав, а ОСОБА_1 в якості Орендаря прийняв в строкове платне користування частину земельної ділянки площею - 0,6574 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210300000:03:032:0069, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель 11.02 землі промисловості) - площею 0,028 га строком на 25 років. Договір оренди, який є предметом спору укладено щодо земельної ділянки цільове призначення якої визначено в тексті договору - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, тобто комерційного призначення, а тому користування нею можливо тільки суб`єктами господарювання. Він, ОСОБА_1 , відповідач у справі, є фізичною особою - підприємцем та впроваджує підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 11.10.2004 року номер запису до ЄДР 2 353 000 0000 000058, на даний час продовжує впроваджувати підприємницьку діяльність. Таким чином, позивач подав до суду в порядку цивільного судочинства позовну заяву до ОСОБА_1 , який має статус фізичної особи - підприємця, предмет позову якої стосується правовідносин, які виникли між суб`єктами підприємницької діяльності на підставі оплатного договору, за умовами якого ТОВ СРБФ Житловик зобов`язався вчинити певну дію господарського характеру щодо земельної ділянки комерційного призначення, і за наслідками вказаного господарського зобов`язання позивач отримав прибуток в розмірі 45000,00 грн., а тому характер спірних правовідносин за даним позовом та суб`єктний склад сторін вказують на те, що даний спір підлягає до розгляду у судах господарського судочинства. Тому, просив провадження у справі № 357/10145/19 закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, розгляд клопотання проводити без його участі на підставі наданих доказів.

Представник позивача, згідно довіреності у справі, ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив проводити судове засідання без його участі, всі наявні докази додані до матеріалів справи, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та після ознайомлення з клопотанням про закриття провадження у справі, вважає його таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив надати оцінку усім обставинам у справі, заперечує проти позову, вважає його надуманим, спотвореним та оскільки ця справа не відноситься до юрисдикції Білоцерківського міськрайонного суду, позов направлено з пропущеним строком позовної давності , просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Суд, оглянувши матеріали справи, прийшов до висновку, що клопотання про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France).

Відповідно до ст. 1, 2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа та якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ , вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження (загального або спрощеного), якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, наведений у статті 20 ГПК України.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 14 постанови від 1 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ спір фізичної особи, яка має статус суб`єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов`язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

При визначенні предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу.

Позивач вказує на те, що 28.02.2011 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ТОВ СРБФ Житловик та ОСОБА_1 , за умовами якого Орендодавець ТОВ СРБФ Житловик передав, а ОСОБА_1 в якості Орендаря прийняв в строкове платне користування частину земельної ділянки площею - 0,6574 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210300000:03:032:0069, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель 11.02 землі промисловості) - площею 0,028 га строком на 25 років.

Тобто, земельні правовідносини виникли між позивачем і відповідачем як фізичною особою, зокрема, стосовно передачі в оренду відповідачу та фактичного використання ним земельної ділянки.

Згідно із частиною другою статті 2 ЗК України суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади. А відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України).

Таким чином, надання у власність або оренду земельної ділянки не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця.

Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник (орендар) має право використовувати майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Тобто, фізична особа, яка є орендарем земельної ділянки, має право використовувати її зокрема і для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У відповідності з частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Ст. 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема, право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Так, відповідачем надано докази, що він дійсно з 11.10.2004 року має статус фізичної особи-підприємця, перебуває на спрощеній системі оподаткування, а з наданого до позову договору вбачається, що в подальшому відповідач як фізична особа уклав договір оренди земельної ділянки та набув цивільні права (право користування) на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб`єкт земельних відносин.

Наявність у ОСОБА_1 статусу підприємця з 11.10.2004 року не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду вказаної вище земельної ділянки.

У разі позбавлення відповідача статусу підприємця він не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов`язків фізичної особи, зокрема і права оренди земельної ділянки, набуте у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Законодавство України не передбачає обмежень для фізичних осіб щодо нової державної реєстрації статусу фізичної особи-підприємця у будь-який час після того, як до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Крім того, до матеріалів справи були долучені докази, які свідчать про те, що у спірних правовідносинах з позивачем відповідач діяв як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання.

З огляду на те, що наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема у спірних правовідносинах, суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства лише тому, що він є фізичною особою-підприємцем.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18) та від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77 цс 18).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що клопотання про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення, оскільки даний спір підлягає розгляду в порідку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 255, 259, 260, 261, 293, 315, 353, 354 ЦПК, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання відповідача, про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізована ремонтно-будівельна фірма Житловик до ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, відмовити.

Ухвала окремо від рішення оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяО. В. Бондаренко