Рішення

від 06.04.2010 по справі 2-323

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 2-323

                2010 р.

Р І Ш Е Н НЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          06 квітня  2010 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

          головуючого-судді                                                       Гонтар А.Л.

          при секретареві                                                                 Костенко В.М.  

          з участю позивача                             ОСОБА_1

    представника відповідача                     ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1  

до

приватного підприємства «Донбас-Агро»

про зміну запису в трудовій книжці, стягнення заборгованості по  заробітної платі, середнього заробітку,  моральної шкоди,

    В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1  08 лютого 2010  року звернувся до Дружківського міського суду з позовною заявою до ПП «Донбас-Агро»  про зміну запису в трудовій книжці, стягнення заборгованості по заробітній платі,  середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди.

В позові він посилається на те, що з 21.12.2008 року працював на посаді продавця-консультанта побутових піротехнічних виробів у відділі «Феєрверк», який розташовано на території магазину «Земляк». З травня 2009 року адміністрація підприємства стала виплачувати заробітну плату із затримкою, а з серпня 2009 року в загалі перестали виплачувати заробітну плату.  31 жовтня 2009 року він звернувся до директора ПП «Донбас-Агро» з заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням. Але директор на став приймати заяву, порвав її. 09 листопада 2009 року він знову написав заяву про звільнення та надіслав її на  юридичну адресу підприємства. Але лист повернувся до нього, оскільки директор підприємства за юридичною адресою підприємства не з’являвся. Він неодноразово звертався  до адміністрації підприємства з вимогою виплатити йому заробітну плату та повернуту трудову книжку, але отримував лише відмову. Трудову книжку він отримав лише  23 січня 2010 року з формуванням причини звільнення  за відсутності на роботі без поважних причин. Розрахунок з ним проведено так і не було.

Просить визнати наказ про його звільнення у зв’язку з прогулом недійсним. Змінити причини звільнення, вказавши, що його звільнено за власним бажанням. Стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за серпень,вересень, жовтень 2009 року у сумі 955 гривень, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.

Крім того, вважає, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, так як він весь час хвилювався, порушились його нормальні життєві зв’язки, він не міг нормально харчуватись, сплачувати комунальні послуги. Заподіяну йому моральну шкоду оцінює у  сумі 950 грн.

Позивач ОСОБА_1 з’явився у судове засідання, свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

    Представник відповідача ОСОБА_2 з’явився у судове засідання, позовні вимоги не визнав, та пояснив, що дійсно позивач працював на підприємстві  з 22.12.2008 року на посаді продавця-консультанта. З ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. 31 жовтня 2009 року позивач сказав, що збирається звільнятись. Він попередив його, що спочатку треба провести інвентаризацію товару, а потім вирішити питання про звільнення. Інвентаризація була проведена, про що склали акт і була виявлена недостача.  Позивач на роботу більше не з’являвся, лише дзвонив та вимагав, щоб йому повернули трудову книжку.  Він сказав, йому, що не віддасть трудову книжку, доки він не погасить матеріальну шкоду, заподіяну недостачею. У підприємства дійсно була заборгованість по заробітній платі перед позивачем, але ця заборгованість по заробітній платі позивачу не  була сплачена у зв’язку з тим, що він не погасив матеріальну шкоду. Тому заробітна плата позивача пішла в рахунок матеріальної шкоди.  Позивач з’явився на роботу 14.01.2010 року та подав заяву про звільнення його за власним бажанням.  На підставі цій заяви його було звільнено за прогули, оскільки він не з’являвся на роботу з 31.10.2009 року. Вважає, що їх дії правомірні, та просить в задоволені позову відмовити.

    Заслухавши пояснення сторін,  вивчив докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задовольнянню частково  з наступних підстав.

    Суд встановив, що позивача  ОСОБА_1  було прийнято  22 грудня 2008 року  на роботу в ПП «Донбас-Агро»  на посаду продавця-консультанта, що підтверджується наказом № 4л від 22.12.2008 року (а.с.32 ).      

31 жовтня 2009 року  позивач звернувся до директора підприємства з проханням звільнити  його за власним бажанням.

Відповідно до ст.. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижня.  

У судовому засіданні було встановлено, що  позивач  відповідача письмово не попередив за два тижня про своє звільнення,  що підтверджується поясненнями позивача у судовому засіданні, який  пояснив, що 31.10.2009 року подав заяву директору підприємства з проханням звільнити його за власним бажанням, але відповідач заяву його порвав; поясненням відповідача, який пояснив у судовому засіданні, що позивач 31.10.2009 року повідомив його про своє бажання звільнитись, і він с цим не погодився,  попередив його про проведення інвентаризації, оскільки він матеріальна особа; поясненням самого позивача від 14.01.2009 року (а.с.34), згідно якої позивач вказав, що не з’явився на роботу з 01.11.2009 року по причині усної домовленості 31.10.2009 року про те, що його звільнено  з займаної посади.  

Згідно зі ст.. 38 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник,  у разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу.

За відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитись про будь який строк звільнення  після подання працівником заяви  про це в межах двотижневого строку.

Але, позивач 31 жовтня 2009 року не звернувся до відповідача з письмовою заявою про звільнення,  не вказав дати з якою просить його звільнити, строк його звільнення. Це також підтверджує заява від 09.11.2009 року (а.с.9), з проханням позивача звільнити його з займаної посади за власним бажанням де також не  вказано строку та дати звільнення. Позивач пояснив, що цю заяву відповідач, не отримав, вона повернулась йому по пошті.  Крім того, як свідчать пояснення відповідача, він не погодився на звільнення позивача з 01.11.2009 року без відпрацювання двох тижнів.

В судовому засіданні встановлено, що  позивач ОСОБА_1 написав заяву   про звільнення з роботи 14.01.2010 року, а  на роботу не вийшов з 01.11.2009 року.

Відповідно до пояснення ОСОБА_1  від 14.01.2010 року він був відсутній на роботі з 01.11.2009 року у зв’язку з усною домовленістю з директором про його звільнення.

Як пояснив сам позивач, що він вважав себе звільненим з 01.11.2009 року, але в цей день не з’явився на підприємство за отриманням наказу на звільнення, трудової книжкою та повним розрахунком. Він 09.11.2009 року надіслав другу заяву про звільнення за власним бажанням на юридичну адресу підприємства, яка йому повернулась. Він дзвонив  директору, вимагаючи розрахунку та трудову книжку, але на підприємство не з’являвся, так як вважав, що там нікого не найде. За юридичною адресою підприємства також не з’являвся, оскільки йому повернувся лист по закінченню строку зберігання 14.12.2009 року.(а.с.11). На підприємство він з’явився лише 14.01.2010 року, коли і написав заяву про звільнення його за власним бажанням (а.с.35).

Відповідно до п. 4 ст.40 КЗпП  трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний  з ініціативи власника або уповноваженого органу за прогул без поважних причин.

Оскільки позивач з 01.11.2009 року на роботу не вийшов, документи про поважність причин відсутності на роботі адміністрації підприємства не надав, його було звільнено  14.01.2010 року за прогули відповідно до ст.. 40 п.4 КЗпП, що підтверджується наказом № 7л від 14.01.2010 року (а.с.33)

Суд вважає, що адміністрацією підприємства   при звільненні позивача не було порушено трудове законодавство. Оскільки  звільнення  працівників, які самовільно залишили роботу, а саме не виконали обов’язок письмового попередження власника про звільнення за власним бажанням або залишили роботу до закінчення встановленого двотижневого строку оформляється за п.4 ст. 40 КЗпП. У випадках самовільного залишення роботи звільнення проводиться з зазначенням останнього дня роботи як дня звільнення, хоча наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.

    Таким чином суд встановив, що при  звільненні ОСОБА_1  та формулюванні звільнення  порушень вимог трудового законодавства допущено не було, тому в задоволенні його позовних вимог в цій частині  треба відмовити.

    Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, судом встановлено наступне.

14.01.2010 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з підприємства у зв’язку із здійсненням прогулу без поважних причин.

          Згідно зі ст.. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум,  що належать йому від   підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день

звільнення.  

 Під час роботи позивача заробітна плата на підприємстві виплачувалась не своєчасно у зв’язку з чим перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі за період роботи  серпень-жовтень 2009 року у сумі 791 грн. 46 коп., що підтверджується відомостями про нарахування заробітної плати (а.с.44-46).

Відповідач пояснив у судовому засіданні, що дана заборгованість була відрахована із заробітної плати позивача  для покриття,  заподіяної матеріальної шкоди позивачем, так як з ним було укладено договір повної матеріальної відповідальності.

У судовому засіданні встановлено, що при прийнятті на роботу з позивачем було укладено договір повної матеріальної відповідальності 22.12.2008 року, що підтверджується договором та наказом про прийняття на роботу (а.с.47, 32).

Відповідно до п.1. д, 3,4 даного договору у випадку зіпсування, недостачі або знищення матеріальних цінностей з вини робітника, він зобов’язаний відшкодувати власнику матеріальну шкоду.  У випадку незабезпечення з вини робітника зберігання ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру шкоду, заподіяної власнику та його відшкодування проводиться відповідно з діючим законодавством. Робітник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкода заподіяна ні з його вини.

  Згідно ст.. 135-1 КЗпП України  письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути   укладено   підприємством,   установою,   організацією    з працівниками  (що досягли вісімнадцятирічного віку),  які займають посади   або   виконують   роботи,   безпосередньо   зв'язані   із зберіганням,   обробкою,  продажем  (відпуском),  перевезенням або застосуванням  у  процесі  виробництва  переданих  їм   цінностей.

Оскільки позивача було прийнято на посаду продавця-консультанта, то договір про повну матеріальну відповідальність з ним було укладено правомірно.

Відповідно до ст.. 134 КЗпП України  коли між працівником і підприємством,  установою,  організацією відповідно  до  статті  135-1  цього  Кодексу  укладено  письмовий договір  про  взяття  на  себе  працівником  повної   матеріальної відповідальності   за   незабезпечення   цілості  майна  та  інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей працівники  несуть  матеріальну відповідальність у  повному розмірі шкоди,  заподіяної  з  їх вини підприємству, установі, організації.

31.10.2009 року на підприємстві була проведена інвентаризація, згідно акту від 31.10.2009 року фактична недостача товару на час інвентаризації складає 1132 грн. 50 коп. (а.с.48).

Таким чином, позивач дійсно є особою, яка повинна нести повну матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну з її вини.

 В судовому засіданні відповідачем було підтверджено факт, заподіяння матеріальної шкоди підприємству у розмірі 1132 гривні 50 коп.

Але відповідач не довів того,що  дана матеріальна шкода заподіяна саме позивачем.

Крім того, відповідно до ст.  127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття  їх заборгованості  підприємству,  установі  і  організації,  де  вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням)  власника або уповноваженого ним органу лише у наступних випадках:

1) для  повернення  авансу,  виданого  в  рахунок  заробітної плати; для повернення сум, зайво  виплачених  внаслідок  лічильних помилок; для погашення невитраченого і  своєчасно  не  поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до  іншої місцевості; на господарські  потреби,  якщо  працівник  не оспорює підстав  і  розміру  відрахування.

У  цих  випадках  власник  або уповноважений ним орган вправі видати  наказ  (розпорядження)  про відрахування  не  пізніше  одного  місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості  або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

 2) при  звільненні  працівника  до  закінчення  того робочого року,  в рахунок якого він вже одержав відпустку,  за не відроблені дні  відпустки.  

Відрахування  за  ці  дні  не  провадиться,  якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

  3) при   відшкодуванні  шкоди,  завданої  з  вини  працівника підприємству,  установі, організації (стаття 136).

При цьому згідно зі ст.. 128 КЗпП України при кожній  виплаті  заробітної  плати  загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо  передбачених   законодавством   України,   -   п’ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Порядок покриття шкоди працівниками   в  розмірі,  що  не  перевищує середнього  місячного  заробітку,  провадиться  за  розпорядженням власника  або уповноваженого ним органу,  керівниками підприємств, установ,  організацій  та  їх  заступниками  -  за  розпорядженням вищестоящого в  порядку  підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.     Розпорядження власника  або  уповноваженого  ним  органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу  має  бути  зроблено  не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня  повідомлення  про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром,  трудовий спір за його заявою розглядається  в  порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди  провадиться  шляхом  подання власником  або  уповноваженим  ним  органом  позову  до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Як встановлено у судовому засіданні, недостача відповідачем була виявлена 31.10.2009 року.

Відповідно до вимог законодавства відповідач повинен був не пізніше двох тижнів,тобто не пізніше 14 листопада 2009 року видати наказ про відрахування із заробітної плати робітника матеріальної шкоди.

Повідомити про це позивача, та у разі його не згоди звернутися з позовом до суду.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач наказ про відрахування із заробітної   плати позивача видав лише 14.01.2010 року, при цьому не повідомив про це позивача, не встановив згоден він чи ні. Крім того, відрахування із заробітної плати перевищили обмеження встановлені трудовим законодавством.

Таким чином, відповідач не  здійснив з позивачем повний розрахунок  в день звільнення, чим порушив право позивача на своєчасне отримання допомоги в терміни, передбачені ст.115, 116  КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

    Оскільки відповідач позивачу не виплатив добровільно всі суми, що належать йому від підприємства, зазначені суми підлягають стягненню з відповідача в примусовому порядку.

    Згідно ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 КЗпП, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.п.2-4 п.8 Положення Порядку обчислення середньої заробітної плати (затвердженого постановою Кабінету Міністров України № 100 від 08 лютого 1995 року з наступними змінами і доповненнями) середньоденний  заробіток позивача на момент звільнення, складає 12.05 грн. (а.с.46). Після звільнення позивача заробітна плата на  ПП «Донбас-Агро» не підвищувалась.

Суд встановив, що за період з 14 січня 2010 року по 06 квітня  2010 року позивач має 56 днів  затримки виплати заробітної плати.

Таким чином, середній заробіток  позивача за 56 днів  затримки  заробітної плати склав 674 гривні 80 коп.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП власник відшкодовує  працівнику моральну шкоду, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд вважає, що дійсно були порушені законі права позивача не своєчасної виплатою заробітної плати і це призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя.

Виходячи із розміру  заборгованості відповідача перед позивачем, ступеню та характеру моральних страждань, вини відповідача, суд вважає за можливим стягнути на користь позивача  моральну шкоду у розмірі  200 грн.

Оскільки позивача звільнено від сплати  судових витрат, то вони підлягають стягненню з відповідача на користь держави відповідно до ст.. 88 ЦПК України.

    На підставі  ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі 38,40,115,116,117,127,128.134.135-1,136,237-1 КЗпП   України , ст.. 24 Закону України «Про оплату праці», постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ( з наступними змінами та доповненнями) суд,  

В И Р І Ш И В :

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного підприємства «Донбас-Агро» про зміну причин формування звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі,  середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Донбас-Агро» (р/р 26009301470695  у філії відділення Промінвестбанку м.Дружківка МФО 334334 ОКПО 31825234) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за серпень-жовтень 2009 року  у сумі  791 (сімсот дев’яносто одна) гривня 96 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 674 (шістсот сімдесят чотири ) гривні  80  копійок, моральну шкоду у сумі 200 (двісті) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за серпень 2009 року у сумі 261 (двісті шістдесят одна) гривня 06 коп. підлягає негайному виконанню, в частині стягнення заробітної плати у сумі 530 (п’ятсот тридцять) гривень 90 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 674 (шістсот сімдесят чотири ) гривні  80  копійок, моральної шкоди у сумі 200 (двісті) гривень підлягає стягненню після набрання рішенням чинності.

Стягнути з приватного підприємства «Донбас-Агро» (р/р 26009301470695  у філії відділення Промінвестбанку м.Дружківка МФО 334334 ОКПО 31825234)  на користь  держави держмито у розмірі 59 (п’ятдесят дев’ять) гривень 50 коп. та на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк  витрати за інформаційно-технічне забезпечення   розгляду справи у сумі   120 (сто двадцять) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

           Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається в Апеляційний суд Донецької області через Дружківський міський суд  протягом десяті днів з моменту проголошення рішення або двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.                                                  

                                                   Суддя: