Постанова

від 15.01.2020 по справі 344/6006/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/6006/17

Провадження № 22-ц/4808/68/20

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черепія Олега Руслановича на рішення Івано-Франківського міського суду в складі судді Татарінової О.А., ухвалене 04 квітня 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 08 квітня 2019 року, у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року Івано-Франківська міська рада звернулась в суд з позовом, вимоги якого зменшила в червні 2017 року, та просила стягнути з ОСОБА_1 збитки в розмірі 46 887,66 грн, заподіяні внаслідок використання земельної ділянки комунальної власності без наявності правовстановлюючих документів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачу на підставі рішення міської ради від 18.12.2012 року надано в строкове платне володіння і користування терміном на п`ять років земельну ділянку площею 0,0352 га по АДРЕСА_1 . На виконання цього рішення підписано договір оренди вказаної земельної ділянки, однак не зареєстровано його. При обстеженні 17.04.2015 року інспектором самоврядного контролю управління земельних відносин земельної ділянки встановлено, що на ній, на бетонній та цегляній основі, знаходиться металічна каркасна конструкція, що належить ОСОБА_1 Ділянка використовується без відповідних правовстановлюючих документів, хоча вимоги щодо виготовлення таких документів протягом 2013-2015 років направлялись їй неодноразово. Посилаючись на завдані цим територіальній громаді м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради збитки у вигляді неодержаного доходу в сумі 46887,66 грн та відмову відповідача в добровільному порядку їх відшкодувати, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2019 року, з врахуванням ухвали від 08.04.2019 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради кошти за користування земельною ділянкою в сумі 32 293,20 грн за період з 13.07.2013 року по 16.03.2015 року. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою, без укладення договору оренди, та неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Суму цих коштів розраховано судом в межах строку загальної позовної давності, оскільки про це заявлено стороною відповідача.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Черепій О.Р., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не вірно визначено початок перебігу позовної давності. Так, відповідач зобов`язана була зареєструвати договір оренди землі на протязі 60 днів після прийняття міською радою рішення про надання їй в користування земельної ділянки, тобто до 18.02.2013 року. Тому строк позовної давності закінчився 18.02.2016 року. Натомість, позов заявлено до суду в липні 2016 року. При цьому ні дата складання акту обстеження земельної ділянки 17.04.2015 року, ні дата затвердження актів визначення збитків 13.10.2015 року не можуть вважатися днем, коли особа довідалася чи могла довідатись про порушення свого права та відповідно початком перебігу позовної давності.

Апелянт також вказує, що міською радою не надано доказів звернення до неї з будь-якими вимогами щодо користування земельною ділянкою саме у зазначему розмірі. Так, попереднім рішенням Івано-Франківської міської ради від 05.10.2010 року їй надавалась земельна ділянка площею 0,0500 га. Тоді як рішенням від 18.12.2012 року - 0,0352 га. Проте конфігурація цієї земельної ділянки, проходження посередині її червоної лінії унеможливлювало реконструкцію належного ОСОБА_1 об`єкту нерухомості. Крім того, в 2012 році муніципальною службою безпосередньо на спірній ділянці влаштовано бетонний фундамент зі сміттєвими баками. З огляду на що вона не користувалась цією земельною ділянкою.

Також посилається на те, що під час проведення перевірок та складення акту з визначення розміру збитків відповідач не була присутньою. Окрім того, договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався тому, що не було досягнуто згоди щодо його істотних умов - площі та вартості цієї ділянки тощо.

На думку апелянта, судове рішення прийнято з порушенням правил підсудності, адже вимоги пред`явлено до ФОП ОСОБА_1 . Таким чином, справа повинна була розглядатись в порядку господарського судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу Івано-Франківська міська рада зазначає, що рішення ухвалено судом з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. При цьому вважає, що строк на подання апеляційної скарги є пропущеним.

Вказує, що ОСОБА_1 , набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на спірній ділянці, належним чином не оформила правовідносини щодо користування земельною ділянкою. Розмір збитків розраховано як орендну плату, яка могла б бути отримана Івано-Франківською міською радою при передачі земельної ділянки в оренду. Тому згідно частини першої статті 1212 ЦК України відповідач зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки. А отже, суд обґрунтовано зобов`язав її сплатити кошти за користування земельною ділянкою в межах позовної давності.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник - адвокат Черепій О.Р. доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів .

Представник Івано-Франківської міської ради - Максимів І.І. доводів скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає вказаним вимогам з огляду на таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.04.2008 року) відповідачу на підставі договору купівлі-продажу №1075 від 17.03.2008 року на праві власності належав торговий заклад за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.87).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 05.10.2010 року №257- LVII надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для обслуговування цього закладу (а.с. 75). В подальшому рішенням міської ради № 912-31 від 18.12.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення їй за рахунок земель міської ради ділянки площею 0,0352 га за цією адресою. Згідно пункту 33 цього рішення відповідача зобов`язано зареєструвати договір оренди землі в управлінні Держкомзему (Держземагенства) в м. Івано-Франківську протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення (а.с. 7). Про необхідність реєстрації в цей період договору оренди її було повідомлено також листом від 22.01.2013 року (а.с. 9).

З`ясовано, що 17 квітня 2015 року інспекторами з самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки на предмет дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт №33. При цьому відповідач повідомлялась про проведення обстеження (а.с. 12-13).

У ході обстеження було встановлено, що на цій ділянці, на бетонній та цегляній основі, знаходиться металічна каркасна конструкція висотою приблизно 80 см прямокутної форми, 8-ми метрів завширшки та 15 м завдовжки. Всередині конструкція має бетонну підлогу, з зовнішньої сторони - газони, на яких росте трава та багаторічні зелені насадження. Однак, договір оренди не укладено, оплата не проводиться.

27.04.2015 року вказаний акт надіслано ОСОБА_1 та одночасно заявлено вимогу про вчинення дій, спрямованих на реєстрацію документів про посвідчення права користування земельною ділянкою площею 0,0352 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий №2610100000:06:001:0195. А також вжити заходів щодо відшкодування збитків, завданих міській раді внаслідок користування ділянкою без правовстановлюючих документів (а.с. 14-15).

Згідно акту комісії про визначення збитків власнику землі від 02.10.2015 року, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 13.10.2015 року №617, сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками, які нанесені міськраді за час фактичного використання земельної ділянки та становить 59 722,54 грн (а.с.18-20).

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.05.2017 року власником розташованого на спірній земельній ділянці торгового закладу площею 97,9 кв.м з 17.03.2015 року є ТОВ Ротата (а.с. 86-87).

Встановлено, що сума збитків, з врахуванням зменшення розміру позовних вимог внаслідок зміни власника вказаного приміщення, обчислена позивачем за період з 02.10.2012 року по 31.12.2014 року, з 01.01.2015 року по 16.03.2015 року, виходячи з розміру використовуваної земельної ділянки та визначеного за конкретний період розміру орендної плати за користування цією ділянкою на підставі нормативної грошової оцінки, та становить 46 887,66 грн (а.с. 107, 183-184).

Листами Управління земельних відносин Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1 неодноразово запрошувалася на засідання комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства (а.с.16-17). 29.10.2015 року на її адресу надіслано акт комісії з визначення збитків, рішення виконавчого комітету, повідомлення з пропозицією добровільно відшкодувати ці збитки (а.с.21).

У зв`язку з тим, що землекористувач не відшкодувала спричинені збитки в добровільному порядку міська рада і звернулася до суду за захистом своїх інтересів з цим позовом.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є правовідносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними і регулюються положеннями глави 83 ЦК України.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК.

З огляду на вищезазначені обставини суд першої інстанції дійшов правильного переконання щодо обгрунтованості позову Івано-Франківської міської ради та задовольнив такі вимоги частково у зменшеному позивачем розмірі.

При цьому твердження ОСОБА_1 та її представника щодо пропуску позовної давності були предметом перевірки місцевого суду і його висновки з цього приводу апеляційний суд вважає вірними, виходячи з таких підстав.

В силу статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього кодексу).

Статтею 253 ЦК визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З`ясовано, що сума недоотриманих власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати в акті про визначення збитків від 02.10.2015 року первісно визначена позивачем за період починаючи з 02 жовтня 2012 року, тобто за три роки до його складення (а.с.20). В подальшому, зважаючи на факт відчуження нею нерухомого майна іншій особі, цей розрахунок проведено за період з 02 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, 01 січня 2015 року по 16 березня 2015 року, враховуючи різні розміри в цей період орендної плати за користування земельними ділянками, встановлені на підставі нормативної грошової оцінки, загальною сумою 46 887,66 грн (а.с. 107, 183-184).

Застосовуючи при вирішенні даної справи позовну давність (про що було заявлено стороною спору), місцевий суд обгрунтовано виходив з того, що оскільки позов пред`явлено 14.07.2016 року, то позивач вважається таким, що пропустив визначений статтею 257 ЦК України трирічний строк лише стосовно вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період до 13.07.2013 року.

Крім того, як правильно з`ясовано судом, міська рада неодноразово направляла ОСОБА_1 листи щодо спонукання оформити належним чином правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою. Також нею вживались заходи для визначення вартості відшкодування.

При цьому колегія суддів також враховує, що розрахунок збитків проведено за конкретні періоди, в яких була встановлена різна орендна плата, внаслідок чого суд зробив належну правову оцінку як залишку заборгованості відповідача перед позивачем (і цей розмір не спротстовано), так і періоду, протягом якого мало місце невиконання землекористувачем грошового зобов`язання.

Твердження апелянта щодо початку перебігу позовної давності з 19 лютого 2013 року (закінчення строку, протягом якого вона зобов`язана була зареєструвати договір оренди землі після прийняття 18 грудня 2012 року міською радою рішення про надання в користування вказаної ділянки) не заслуговує на увагу, оскільки з цією датою не може бути пов`язано момент виникнення права на позов.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Аналогічно надуманими є посилання ОСОБА_1 та її представника щодо неукладення договору оренди земельної ділянки саме з вини міської ради.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Що стосується посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, то колегія суддів враховує наступне.

За загальним правилом, передбаченим у частині 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Як вбачається з витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 17.07.2014 року (а.с. 85). Тобто, ще до звернення міської ради до суду з цим позовом. А отже, справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Неспроможними є також посилання Івано-Франківської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу про пропуск строку на апеляційне оскарження.

Так, отримання стороною відповідача копії рішення 24.10.2019 року підтверджується штампом суду на звороті копії рішення. Апеляційна скарга подана в тридцятиденний строк від цієї дати, а отже, в суду були підстави відповідно до статті 354 ЦПК України для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищенаведені обставини суд вважає, що рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Зважаючи на результати перегляду справи судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала скаргу.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року було зупинено дію оскаржуваного рішення. Враховуючи, що суд дійшов висновку про залишення рішення без змін, його дію слід відновити.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черепія Олега Руслановича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2019 року - без змін.

Відновити дію рішення Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови виготовлено 20 січня 2020 року.