Ухвала

від 04.03.2020 по справі 344/6006/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 344/6006/17

провадження № 61-3767 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою,

В с т а н о в и в:

У липні 201 6 року Івано-Франківська міська рада звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою в сумі 46 887,66 грн та судових витрат.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради, кошти за користування земельною ділянкою, за період з 13 липня 2013 року по 16 березня 2015 року, в сумі 32 293,20 грн та судовий збір у розмірі 744,12 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року залишено без змін.

24 лютого 20 20 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасуватирішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року , і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щовиникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, ціна позову в даній справі становить 46 887,66 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00*100=210 200,00 грн).

Верховний Суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільствата дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Разом із цим, у касаційній скарзі ОСОБА_1 , зазначає, що касаційна скарга стосується питання права , яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судових рішеннях убачається неоднозначність судової практики, а також, що відповідна справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для заявника.

Наведені ОСОБА_1 аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно її суб`єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, і належних обґрунтувань того, що дана справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для заявника , у касаційній скарзі не викладено.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13, у постанові від 02 березня 2016 року в справі № 6-3090цс15, у постанові від 13 квітня 2016 року в справі № 3-224гс16, у постанові від 11 травня 2016 року в справі № 3-387гс16, а також практиці Верховного Суду, яка викладена в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 629/4828/16-ц, у постанові від 02 лютого 2019 року в справі № 915/74/18, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в малозначній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

У х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов