Постанова

від 15.01.2020 по справі 520/8251/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 р.Справа № 520/8251/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 23.10.19 року по справі № 520/8251/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна

до Відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області третя особа ОСОБА_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, третя особа - ОСОБА_1 , в якому просить суд визнати дії Відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо повторної державної реєстрації (присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР №083155 від 22.04.2004 №632178000:01:000:1557 від 30.07.2018, при наявності раніше присвоєного кадастрового номеру №632178000:01:000:0470 від 06.11.2012 на підставі державного акту на право-власності на земельну ділянку серія ХР №083155 від 22.04.2004 такими, що не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації і є протиправними; скасувати рішення відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про державну реєстрацію (присвоєння кадастрового номеру 632178000:01:000:1557 від 30.07.2018); зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру (про скасування запису від 30.07.2018 про присвоєння кадастрового номеру 632178000:01:000:1557 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР №083155 від 22.04.2004).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а рішення про державну реєстрацію порушує права підприємства. Отже, посилаючись на викладені доводи вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

23 жовтня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна до відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції поверхнево віднісся до розгляду справи, не дотримався вимог закону щодо всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи, при прийнятті рішення порушення норми матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що відповідач по справі не скористався своїм правом на подання відзиву під час розгляду справи судом першої інстанції, тому, відповідно до ст. 159 КАС України, зазначене може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Також, вказав на те, що реєстрація земельної ділянки ОСОБА_1 була проведена відповідачем 22.02.2004 року та присвоєно кадастровий номер, а правові підстави для присвоєння іншого кадастрового номеру цій же ділянці за зверненням ОСОБА_1 відсутні. Стверджує, що протягом часу існування кадастровий номер земельної ділянки не змінюється, а кадастрове зонування передбачає встановлення меж кадастрових зон і кварталів і не має жодного припису щодо зміни кадастрового номеру земельної ділянки. Стверджує, що є стороною у правовідносинах стосовно вищевказаної земельної ділянки, оскільки між власником ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма ім. Гагаріна укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки і повторна її реєстрація порушує його права. Звертає увагу на те, що присвоєння одній і тій самій земельній ділянці двох кадастрових номерів не відповідає вимогам законодавства в сфері державної реєстрації земель. Вважає, що суд першої інстанції своїм рішенням позбавляє його права звернення до суду, зазначивши що в даному випадку дії та рішення відповідача не порушують прав позивача. Зазначив, що права власності на земельну ділянку площею 0,0047 га понад площі, зазначені в у державному акті на землю, ОСОБА_1 не має, що свідчить про здійснення самозахопленням та порушує права власників суміжних земельних ділянок. Таким чином, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Третя особа, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на викладені доводи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

15.01.2020 року до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що зі збігом обставин позивач не може направити представника. Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження неможливості направлення в судове засідання свого представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження Зміївської райдержадміністрації від 26.02.2004 №73 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 4,58 га, яка розташована на території Шелудьківської сільської ради Зміївського району Харківської області та виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серія ХР №083155 від 22.04.2004.

Зміївським районним відділом земельних ресурсів було присвоєно кадастровий номер земельної ділянки 6321787000:01:000:0470 та виготовлений план меж земельної ділянки.

Відповідно до запису у книзі реєстрації державних актів на право власності, право постійного користування, управлінням Держкомзему у Зміївському районі зареєстрований договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірмою ім. Гагаріна на земельну ділянку, площею 3,76 га кадастровий номер 6321787000:01:000:0470, про що зроблено запис від 06.11.2012 за №632178704001780.

На теперішній час запис у державному реєстрі земель від 06.11.2012 не скасований.

Кадастровий номер земельної ділянки є індивідуальним, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

16.07.2018 року ОСОБА_1 подав засобами онлайн-сервісів Державного земельного кадастру заяву про державну реєстрацію земельної ділянки та технічну документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до державного акту серія ХР НОМЕР_1 , розроблену ФОП ОСОБА_1 , зазначивши категорію заяви - реєстрація земельної ділянки з існуючим державним актом без кадастрового номеру. При перевірці технічної документації відповідачем було встановлено, що в Державному земельному кадастрі відсутні відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6321787000:01:000:0470. Оскільки, та у зв`язку з розбіжністю лінійних промірів та невідповідністю площі земельної ділянки в державному акті (3,76 га) та розробленій технічній документації (3,7647 га) земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6321787000:01:000:1557.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6306312082018 від 30.07.2018 власником земельної ділянки кадастровий номер 6321787000:01:000:1557 є ОСОБА_1 .

Згідно листа державного кадастрового реєстратора Д.О. Авдеева від 12.02.2019, зазначено, що при реєстрації земельної ділянки, розташованої за адресою : Зміївський район, Шелудьківська сільська рада, було присвоєно новий кадастровий номер 6321787000:01:000:1557 взамін старого 6321787000:01:000:0470, в зв`язку зі зміною кадастрового зонування.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма ім. Гагаріна, на підтвердження права на звернення до суду з даним позовом надало договір оренди спірної земельної ділянки № 299, зареєстрований Харківською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 632178704001780 від 6 листопада 2011 року з власником земельної ділянки ОСОБА_1 ( а.с. 29-35)

Вважаючи дії та рішенням відповідача протиправними, товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма ім. Гагаріна звернулося до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірні дії та рішення відповідача не порушують прав позивача, оскільки останній в данному випадку не є суб`єктом правовідносин щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, так як не є власником зазначеної земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 9 Закону України "Про державний земельний кадастр", внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п. 4 ст. 9 Закону України "Про державний земельний кадастр", державний кадастровий реєстратор присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно п. 1 ст. 16 Закону України "Про державний земельний кадастр", земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру присвоюється кадастровий номер.

Пунктом 2 статті 16 Закону України "Про державний земельний кадастр" зазначено, що кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно п. 1 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно п. 2 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п. 3 ст. 25 Закону України "Про державний земельний кадастр", поземельна книга ведеться в паперовій та електронній (цифровій) формі.

Пунктом 1 статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр" зазначено, що на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок); кадастровий номер земельної ділянки; кадастровий номер суміжних ділянок.

Відповідно п. 2 ст. 34 Закону України "Про державний земельний кадастр", кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі.

Згідно п. 2 ст. 5 Закону України "Про державний земельний кадастр", державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, власником земельної ділянки кадастровий номер 6321787000:01:000:1557 є ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР №083155 від 22.04.2004 року.

Таким чином, правовідносини щодо присвоєння кадастрового номеру спірній земельній ділянці виникають виключно між власником земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) та суб`єктом владних повноважень, який даний кадастровий номер присвоює (Відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області).

Орендар даної ділянки (Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна), згідно норм чинного законодавства, жодним чином в правовідносинах щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру не задіяний та не приймає участь.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні дії та рішення відповідача не порушують прав Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна, оскільки позивач в даному випадку не є суб`єктом правовідносин щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, оскільки не є її власником.

Рішення відповідача про присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру є правовим актом індивідуальної дії який обмежує права або породжує обов`язки для позивача. Даний акт впливає лише на права і обов`язки власника земельної ділянки, яким є ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані дії та рішення відповідача не порушують прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі не скористався своїм правом на подання відзиву під час розгляду справи судом першої інстанції, тому, відповідно до ст. 159 КАС України, зазначене може бути кваліфіковано судом як визнання позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вищевказана норма права має лише диспозитивний характер і в даному випадку та позивач невірно тлумачить ст. 159 КАС України в контексті розгляду даної судової справи. Крім того, відповідно до ст. 76 КАС України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції посилається на не існуючий державний акт права власності на земельну ділянку серії ХР № НОМЕР_2 , а тому право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку є непідтвердженим, колегія суддів відхиляє, з огляду на наявний в матеріалах справи акт права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку серії ХР НОМЕР_1 , а також договір оренди спірної земельної ділянки № 299, зареєстрований Харківською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 632178704001780 від 6 листопада 2011 року з власником земельної ділянки ОСОБА_1 ( а.с. 29-35)

Позивач як в позові, так і в апеляційній скарзі посилається на порушення відповідачем його прав, проте останній не зазначає які його права порушені відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов`язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 (справа П/9901/91/18 800/397/17), рішення Верховного Суду від 25.01.2018 (справа П/9901/5/18 800/399/17).

Оскільки оскаржувані дії та рішення відповідача не породжують для позивача прав та обов`язків, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апелянта щодо здійснення ОСОБА_1 самозахоплення земельної ділянки площею 0,0047 га понад площі, зазначені в у державному акті на землю та порушення прав власників суміжних земельних ділянок, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки зазначене не підтверджуються жодними доказами, наявними в матеріалах справи, також доказів оскарження відповідної технічної документації власниками суміжних земельних ділянок матеріали справи не містять. Позивач також не надав до суду доказів того, що він є власником суміжних земельних ділянок.

Доводи апеляційної скарги про позбавлення позивача права звернення до суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції позов товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна розглянуто по суті його позовних вимог та прийнято судове рішення.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorijav. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можнарозуміти як таку, щовимагаєпоясненьдетальноївідповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чидотримався суд свогообов`язкуобґрунтовуватирішенняможерозглядатисялише в світліобставинкожноїсправи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Гагаріна залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року по справі № 520/8251/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 21.01.2020 року