Рішення від 20.01.2020 по справі 5/77

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2020Справа № 5/77

За позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України

до Публічного акціонерного товариства Укрнафта

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Дочірня Компанія Газ України Національної акціонерної компанії

Нафтогаз України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест

2. Акціонерне товариство Укртрансгаз

3. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах

енергетики та комунальних послуг

про визнання договору укладеним

За участю Прокуратури міста Києва

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Босий В.П.

Привалов А.І.

Секретар судового засідання Вегера А.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Верхацький І.В. за довіреністю № 14-193 від 17.05.2019;

від відповідача: Перепелиця А.В. за довіреністю № т01/01/07-762/д від 27.11.2018;

від третьої особи на стороні позивача: Жигадло І.Б. за довіреністю № 56/19 від 21.12.2019;

від третьої особи-1 на стороні відповідача: не з`явився;

від третьої особи-2 на стороні відповідача: Ербелідзе А.О. за довіреністю № 1-2018 від 27.12.2019;

від третьої особи-3 на стороні відповідача: не з`явився;

від прокуратури: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача, як уповноважену особу за договором про спільну діяльність № 5/56 від 21.12.2000, укласти з позивачем договір поставки протягом 2011 року природного газу власного видобутку для потреб населення у редакції, запропонованій позивачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що на підставі статей 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", абзаців 1 та 3 підпункту 1) пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 у відповідача, як уповноваженої особи за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 (оператора спільної діяльності) виникло зобов`язання протягом 2011 року здійснювати продаж та передачу всього товарного природного газу власного видобутку за цим договором позивачу. Як стверджує позивач, не уклавши договір поставки природного газу та не передавши природний газ власного видобутку для потреб населення, відповідач порушив приписи вказаних норм та майнові права позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2011 порушено провадження у справі № 5/77, розгляд справи призначено на 07.07.2011 року.

Від представника позивача у судовому засіданні 07.07.2011 надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає, що факт споживання населенням України у лютому та березні 2011 року природного газу обсягом 20 090 куб. м, видобутого в рамках договору про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" і ТОВ "Надра-Інвест" протягом січня - березня 2011 року, не є перешкодою для укладення між сторонами договору поставки природного газу в частині, що стосується обсягів газу видобутку першого кварталу 2011 року, а свідчить про необхідність укладення відповідачем з позивачем договору поставки власного видобутку у відповідності до вимог чинного законодавства.

У свою чергу, представником відповідача було подано клопотання про залучення співвідповідачем ТОВ "Надра-Інвест", як співвласника спірного газу; про залучення ТОВ "Надра-Інвест" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" до участі у справі в якості третіх осіб; про зупинення провадження у справі № 5/77 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-8980/11/2670 про визнання протиправною та скасування з дати прийняття постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952, яка визначає ціну, за якою позивач у даній справі просить укласти спірний Договір.

Також, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що даний спір не може бути вирішений до завершення розгляду адміністративної справи № 2а-8980/11/2670. Крім того, відповідач відзначає, що провадження діяльності з реалізації позивачем природного газу власного видобутку за закупівельними цінами потребує отримання ліцензії, проте НКРЕ не розроблено порядку видачі ліцензії, з огляду на що відповідач не має можливості отримати її та здійснювати діяльність з постачання природного газу, в тому числі видобутого за Договором № 5/56.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2011, враховуючи клопотання представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 26.07.2011.

26.07.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він стверджує, що наданими позивачем до матеріалів справи документами не підтверджується факт споживання саме природного газу, видобутого відповідачем в рамках Договору № 5/56 з ресурсу першого кварталу 2011 року.

У судовому засіданні 26.07.2011 від представника відповідача надійшло повторно клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ТОВ "Надра-Інвест", а також клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Крім того, представник відповідача відкликав клопотання про залучення ТОВ "Надра-Інвест" в якості співвідповідача у справі.

У судовому засіданні 26.07.2011 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та вирішив задовольнити клопотання щодо залучення третьої особи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2011 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) залучено до участі в справі № 5/77 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Надра-Інвест", розгляд справи відкладено на 09.08.2011.

09.08.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він стверджує, що оскільки газодобувні підприємства зобов`язані відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" укладати саме Договір реалізації природного газу за закупівельними цінами, договір, який включено до позовної заяви, не може вважатись для природного газу, що видобувається в рамках Договору № 5/56 протягом 2011 року тим договором, зобов`язання щодо укладення якого закріплено у статтях 10 та 22 Закону, адже в ньому міститься пропозиція укласти договір поставки природного газу з ресурсу 2011 році, але за ціною, визначеною у відмінному від передбаченого Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" порядку (тобто пропозиція укласти договір поставки природного газу ресурсу 2011 року не за його закупівельною ціною, визначеною відповідно до положень Закону України "Про функціонування ринку природного газу", а за іншою ціною для такого природного газу), що не передбачено положеннями Закону.

Від ТОВ "Надра-Інвест" надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, в якому також зазначається про підтримку позиції відповідача.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 09.08.2011, з огляду на перебування судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 5/77 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2011 суддею Мельником С.М. було прийнято справу № 5/77 до свого провадження та відкладено розгляд справи на 01.09.2011.

10.08.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, в яких він вказує на те, що п. 4.2. проекту Договору передбачає, що ціна природного газу може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів, з огляду на що позивач вважає, що розгляд спору між відповідачем та НКРЕ відносно обґрунтованості ціни продажу природного газу не може впливати на даний спір.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду міста Києва від 22.08.2011 з огляду на вихід судді Ломаки В.С. з відпустки, справу № 5/77 вирішено передати судді Ломаці В.С. для розгляду.

23.08.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ТОВ "Надра-Інвест" надійшли додаткові документи у справі, клопотання про розгляд справи без участі його представника та письмові пояснення, відповідно до яких ТОВ "Надра-Інвест" звертає увагу на те, що закупівельна ціна природного газу, видобутого в рамках Договору № 5/56, не встановлена, а отже позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про укладення спірного Договору. Крім того, ТОВ "Надра-Інвест" звернуло увагу на доцільність задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 01.09.2011 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він відзначає про відсутність законодавчо визначеного обов`язку укласти договір саме видобутого у 2011 році природного газу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2011 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) залучено до участі в справі № 5/77 в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дочірню компанію "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", розгляд справи відкладено на 27.09.2011.

У судовому засіданні 27.09.2011 від представника ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких вона підтримує доводи та вимоги позивача.

Від представника відповідача в судовому засіданні надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2011 розгляд справи відкладено на 18.10.2011.

14.10.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він наголошує на тому, що наданими суду третьою особою документами не підтверджується факт споживання саме природного газу, із обсягів видобутого у першому кварталі 2011 року в рамках Договору № 5/56.

Від представників сторін у судовому засіданні 18.10.2011 надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2011 продовжено строк вирішення спору у справі № 5/77 на п`ятнадцять днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) розгляд справи відкладено на 08.11.2011.

31.10.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" надійшли письмові пояснення, в яких вона заперечує проти доводів відповідача та стверджує, що позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду.

У судовому засіданні 08.10.2011 від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо ходу розгляду адміністративної справи № 2а-8944/11/2670.

У судовому засіданні 08.10.2011 суд дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 08.11.2011 призначено колегіальний розгляд справи № 5/77 у наступному складі суду: Ломака В.С. (головуючий суддя), судді Любченко М.О., Ягічева Н.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2011 вказаною колегією суддів прийнято справу № 5/77 до свого провадження, розгляд справи призначено на 20.12.2011 року.

У судовому засіданні 20.12.2011 представником відповідача подано письмові пояснення та підтримано клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2011 на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) провадження у справі зупинено до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-8944/11/2670 від 17.11.2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання дій протиправними, скасування постанов № 1950, № 1951, № 1952, № 1949 від 23.12.2010.

04.06.2014 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури міста Києва надійшло повідомлення № 05/1/3-18032-14 від 30.05.2014 про вступ у справу в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 06.08.2015 № 04-23/1146 справу № 5/77 передано на повторний автоматичний розподіл, у зв`язку з припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя у судді Ягічевої Н.В., яка брала участь у колегіальному розгляді справи № 5/77.

В результаті повторного автоматичного розподілу справу № 5/77 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ломака В.С. (головуючий суддя), судді Босий В.П., Любченко М.О.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для поновлення провадження у справі № 5/77 суд врахував, що підставою для зупинення провадження у справі № 5/77 стало наявність у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва пов`язаної з нею іншої справи № 2а-8944/11/2670, оскільки предметом спору у даній справі є вимоги позивача зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" укласти договір поставки природного газу за ціною, визначеною постановою НКРЕ № 1952 від 23.12.2010, а законність даної постанови є предметом розгляду справи № 2а-8944/11/2670.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2011 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано з дати прийняття постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 грудня 2010 року № 1949 Про встановлення ціни та товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спеціальної інвестиційної діяльності від 14.09.1995 № 410/95; визнано протиправною та скасовано з дати прийняття постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 грудня 2010 року № 1950 Про встановлення ціни та товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спеціальної інвестиційної діяльності від 24.12.1997 № 999/97; визнано протиправною та скасовано з дати прийняття постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 грудня 2010 року № 1951 Про встановлення ціни та товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спеціальної інвестиційної діяльності від 20.07.2004 № 35/809-СД; визнано протиправною та скасовано з дати прийняття постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 грудня 2010 року № 1952 Про встановлення ціни та товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спеціальної інвестиційної діяльності від 21.12.2000 № 5/56.

Судом відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/) встановлено, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2011 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2012 постанова Окружного адміністративного суду України від 17.11.2011 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 постанова Окружного адміністративного суду України від 18.03.2013 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано з дати прийняття постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1950 від 23.12.2010, № 1951 від 23.12.2010, № 1952 від 23.12.2010, № 1949 від 23.12.2010.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 залишено без змін.

Враховуючи зазначене, ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2015 колегією суддів у складі: Ломака В.С. (головуючий суддя), судді Босий В.П., Любченко М.О. прийнято справу № 5/77 до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 03.09.2015.

01.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він наголошує на безпідставності заявленого позову з огляду на скасування постанови НКРЕ № 1952 від 23.12.2010 в судовому порядку.

Оскільки у зв`язку з перебуванням головуючого судді Ломаки В.С. та судді Босого В.П. на лікарняному, а також перебуванням судді Любченко М.О. у відпустці, судове засідання 03.09.2015 не відбулось, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2015 розгляд справи № 5/77 було призначено на 29.09.2015.

У судовому засіданні 29.09.2015 від представника ПАТ "Укртрансгаз" надійшло клопотання про заміну третьої особи-2 Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" її правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) здійснено заміну третьої особи-2 у справі № 5/77 - Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на її правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) продовжено строк вирішення спору у справі № 5/77 на п`ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) розгляд справи відкладено на 21.10.2015.

У судовому засіданні 21.10.2015 представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі № 5/77 до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва пов`язаної з нею адміністративної справи № 826/19226/15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) розгляд справи відкладено на 04.11.2015.

У судовому засіданні 04.11.2015 представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, та підтримав подане в судовому засіданні 21.10.2015 клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) провадження у даній справі зупинено до вирішення спору по суті та набрання законної сили остаточним судовим рішенням в адміністративній справі № 826/19226/15 Окружного адміністративного суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 ухвалу господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 5/77 залишено без змін.

27.05.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-3 подано заяву, відповідно до змісту якої остаточне судове рішення у справі № 826/19226/15 набрало законної сили.

За результатами відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 у справі № 826/19226/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 вищевказані судові рішення залишено без змін.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Отже, судові рішення, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є офіційними та можуть бути використані судами при здійсненні судочинства.

Таким чином, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 у справі № 826/19226/15 набрала законної сили, внаслідок чого виникла необхідність вирішити питання про поновлення провадження у справі.

Розпорядженням керівника господарського суду міста Києва № 05-23/1252 від 03.06.2019, у зв`язку із перебуванням судді Любченко М.О. у відпустці по догляду за дитиною призначено повторний автоматизований розподіл справи № 5/77. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Ломака В.С. (головуючий суддя), судді Босий В.П., Привалов А.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2019 колегією суддів у складі: Ломака В.С. (головуючий суддя), судді Босий В.П., Привалов А.І., поновлено провадження у справі № 5/77, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2019 підготовче засідання відкладено на 30.07.2019.

15.07.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої ооби-2 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

22.07.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові пояснення у справі.

30.07.2019 року підготовче засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Разом з тим, у зв`язку з виходом з відпустки суддів, які входять до складу колегії з розгляду даної справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.09.2019 підготовче засідання призначено на 18.09.2019.

18.09.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати укладеним з 01.01.2011 між Публічним акціонерним товариством Укрнафта в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз Публічного акціонерного товариства Укрнафта та Національною акціонерною компанією Нафтогаз України на умовах, передбачених Законом України Про засади функціонування ринку природного газу № 2467-VI із змінами і доповненнями від 08.07.2010 у запропонованій позивачем редакції договір поставки природного газу.

Крім того, 18.09.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 18.09.2019 представник позивача підтримав подані ним заяви та клопотання, а також просив відкласти підготовче засідання на іншу дату.

Крім того, у підготовчому засіданні 18.09.2019 представниками позивача, відповідача та третьої особи-2 подано спільну заяву про розгляд справи в межах розумних строків з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2019 підготовче засідання відкладено на 01.10.2019.

20.09.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подано клопотання, відповідно до змісту якого третя особа-1 підтримує позицію відповідача та просить суд розглядати справу без її участі.

26.09.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення щодо заяви позивача про зміну предмета позову.

У підготовчому засіданні 01.10.2019 судом прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову, у зв`язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2019 підготовче засідання відкладено на 22.10.2019, змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , змінено найменування третьої особи-2 з Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз на Акціонерне товариство Укртрансгаз , на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дочірню Компанію Газ України Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

21.10.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Проте, підготовче засідання 22.10.2019 не відбулось, у зв`язку з повідомленням про мінування будівлі господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2019 підготовче засідання призначено на 05.11.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2019 підготовче засідання відкладено на 04.12.2019; відмовлено Дочірній Компанії Газ України Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для подання письмових пояснень у справі; продовжено Дочірній Компанії Газ України Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" строк для подання письмових пояснень у справі до 21.10.2019; продовжено учасникам справи строк до 25.11.2019 для подання письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог з урахуванням поданих Дочірньою Компанією Газ України Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пояснень та доказів; в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Публічного акціонерного товариства Укрнафта всі додаткові угоди до Договору № 5/56 від 21.12.2000; встановлено Публічному акціонерному товариству Укрнафта строк для подання витребуваних доказів до 18.11.2019; встановлено учасникам справи строк для подання письмових пояснень по суті спору з урахуванням витребуваних судом у ПАТ Укрнафта доказів до 28.11.2019.

18.11.2019 ПАТ Укрнафта на виконання ухвали суду від 05.11.2019 подало копії Договору № 5/56 від 21.12.2000 та всі додатки до нього.

19.11.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником Акціонерного товариства Укртрансгаз подані пояснення, у яких товариство підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

25.11.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відповідь на пояснення Дочірньої компанії "Газ України" від 18.10.2019 № 31/04-2132, у якій просить суд не враховувати пояснення при розгляді спору по суті.

13.12.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником ТОВ "Надра-Інвест" подано клопотання про розгляд справи без участі представника товариства, у зв`язку зі складною фінансовою ситуацією.

У судовому засіданні 20.01.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні 20.01.2020 року представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Присутні у судовому засіданні 20.01.2020 року представники третіх осіб надали пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-3 на стороні відповідача, а також представник прокуратури у судове засідання 20.01.2020 року не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників третьої особи-1 та третьої особи-3 на стороні відповідача, а також представника прокуратури не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.01.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2000 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (Підприємство), що є філією Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", ТОВ "Укрнафтогазтрейдінг", ТОВ "Надраінвест" (Інвестори) був укладений договір № 5/56 (№ 5/1215/00-СД/56) про спільну діяльність з освоєння та розробки нафтогазоконденсатних родовищ в Полтавському нафтогазопромисловому районі без створення юридичної особи (далі по тексту - договір про спільну діяльність), предметом якого є інвестування з метою створення необхідних виробничих потужностей для розробки та експлуатації Об`єктів робіт, впровадження передової техніки і технологій, в технологічному циклі від розробки родовища та ремонту свердловин до реалізації товарної продукції; ведення спільної виробничо-господарської діяльності з видобутку і реалізації газу і конденсату в процесі освоєння і розробки Об`єктів робіт для отримання прибутків.

Відповідно до п. 3.1 договору про спільну діяльність, ліцензія на експлуатацію Родовища, де ведеться спільна діяльність, належить Підприємству і використовується Учасниками виключно в інтересах Спільної Діяльності.

Згідно з п. 19.1 договір про спільну діяльність діє протягом 30 років. Договір набуває чинність з моменту його затвердження керівником ВАТ "Укрнафта".

Відповідно до Угоди від 07.07.2005 про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність, учасниками договору є НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (Підприємство) та ТОВ "Надра-Інвест" (Компанія). Також відповідно до вказаної угоди перезподілено внески та частки учасників спільної діяльності.

За умовами Угоди від 28.04.2011 про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність погоджено читати "Відкрите акціонерне товариство" як "Публічне акціонерне товариство", ВАТ "Укрнафта" як ПАТ "Укрнафта".

Листом від 12.07.2010 № 35п-054/174-485 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою (оператором) за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" та ТОВ "Надра-Інвест" є НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта".

Таким чином, відповідач є учасником договору про спільну діяльність, та оператором і газодобувним підприємством згідно змісту вказаного договору, тобто - суб`єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу, і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Положеннями Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статтею 10 на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов`язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Таким уповноваженим суб`єктом згідно з постановою КМ України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" було визначено, що газодобувні підприємства зобов`язані у випадках, визначених статтею 10 цього Закону, укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами.

16.03.2011 на виконання вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" та постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1952 від 23.12.2010, посилаючись на встановлену законодавством обов`язковість укладення угод з реалізації природного газу, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" направила Нафтогазовидобувному управлінню "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" як оператору за договором від 21.12.2000 № 5/56, та Публічному акціонерному товариству "Укрнафта" листи та підписаний ним проект договору поставки природного газу між оператором за договором про спільну діяльність (Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"), як постачальником та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", як покупцем, предметом якого визначено зобов`язання постачальника передати покупцеві протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, та зобов`язання покупця приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Факт направлення позивачем вищевказаного проекту договору підтверджується фіскальними чеками підприємства поштового зв`язку № 5407, № 5395 від 16.03.2011 та описами вкладення у цінний лист (поштові відправлення № 0100176242951, № 0100176242943) від 16.03.2011.

Судом встановлено, що НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" отримало направлений позивачем проект договору поставки природного газу 24.03.2011, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100176242943.

Проте, відповідач не підписав проект договору, що і стало підставою для звернення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до господарського суду з даним позовом, в якому з урахуванням поданої 18.09.2019 заяви про зміну предмета позову № 14/4-2697 від 16.09.2019 просив визнати укладеним договір з 01.01.2011 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, в редакції, запропонованій позивачем.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить і визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Зазначений в частині другій статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

З огляду на викладене суд вважає, що предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу виникли між сторонами у справі у 2011 році, оскільки проект спірного договору було надіслано позивачем відповідачу 16.03.2011, а з позовом у даній справі до господарського суду позивач звернувся в червні 2011 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.

Згідно зі статтею 10 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату звернення до суду з позовом (2011 рік)), спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Отже, в розумінні наведених норм закону спір, який виник між сторонами у справі щодо укладення договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону, є переддоговірним спором, оскільки відповідач ухиляється від укладення спірного договору, укладення якого є обов`язковим в силу вимог закону, та спір підлягає розгляду господарським судом.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Отже, зазначеними положеннями Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов`язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач.

Згідно зі статтею 1 України "Про засади функціонування ринку природного газу" було визначено, що газодобувне підприємство - це суб`єкт господарювання, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", як учасник договору про спільну діяльність № 5/56 від 21.12.2000, є оператором і газодобувним підприємством, тобто суб`єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на газодобувні підприємства був покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що укладення договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність за закупівельними цінами між газодобувним підприємством та суб`єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, яким є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі (2011 рік) було обов`язковим в силу вимог закону, зокрема статті 10 та пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Проте, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов`язковими для його сторін в силу ст. 184 Господарського кодексу України, була відсутня, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність дослідження умов спірного правочину з урахуванням загальних правил цивільного законодавства.

Предметом спору в даній справі є визнання укладеним з 01.01.2011 між ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, запропонованій позивачем, з огляду на те, що укладення такого договору є обов`язковим в силу вимог закону.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями частин 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, перелік істотних та обов`язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємством Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Таким чином, правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ).

Як вбачається з п. 1.1 проекту договору поставки природного газу, наданого позивачем, предметом договору є правовідносини сторін, за якими постачальник (НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта") зобов`язується передати покупцю (НАК "Нафтогаз України") протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Ціна газу за 1000 куб. м відповідно до постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 становить 928,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 185,60 грн., разом з ПДВ - 1113,60 грн. (п. 4.1 проекту договору).

Тобто, умовами спірного проекту договору передбачено, що ціна продажу природного газу визначається постановою НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 "Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21.12.2000 № 5/56", пунктом 1 якої установлено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21.12.2000 № 5/56 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (Україна) і ТОВ "Надра-Інвест" (Україна), у розмірі 928 грн. за 1000 куб. м (без урахування ПДВ).

Втім, під час розгляду даної справи було встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 і набрала законної сили, визнано протиправними та скасовано з дати прийняття постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1950 від 23.12.2010, № 1951 від 23.12.2010, № 1952 від 23.12.2010, № 1949 від 23.12.2010.

Крім того, відповідно до постанови НКРЕ від 29 грудня 2011 № 254 з 1 січня 2012 року визнано такими, що втратили чинність постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України згідно з переліком, в тому числі і постанова постановою НКРЕ від 23.12.2010 № 1952.

З врахуванням встановлених вище обставин справи, суд вважає, що правова підстава для застосування ціни газу, яка визначена позивачем в проекті договору, відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину є неузгодженою, оскільки постанову НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010 було визнано в судовому порядку незаконною та скасовано саме з дати її прийняття.

При цьому, суд визнає необґрунтованими твердження про те, що вказана постанова НКРЕ України була лише підставою для визнання ціни, проте як остання не поставлена в залежність від її чинності.

Так, суд звертає увагу на те, що Законом України Про засади функціонування ринку природного газу передбачалось, що відповідна угода з реалізації природного газу укладається за закупівельними цінами, які мали встановлюватись Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Приймаючи відповідні рішення у справі № 2а-15313/12/2670 про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕ України від 23.12.2010 р. № 1952, адміністративні суди встановили, що НКРЕ України було здійснено розрахунок та затвердження цін на природний газ на підставі нормативно - правого акту, який не набрав чинності, - Порядку формування, розрахунку та затвердження цін на природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) для суб`єктів господарювання, затвердженого постановою НКРЕ № 35 від 22.01.2009.

Згідно з висновками адміністративних судів у справі № 2а-15313/12/2670, при прийнятті постанови № 1952 НКРЕ не мала підстав використовувати при встановленні ціни на газ положення Порядку №35, а відтак, повинна була при встановленні ціни діяти у відповідності до вимог законодавства, зокрема, Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на час її прийняття), щодо ціноутворення та забезпечення державою еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

Таким чином, з наведеного слідує, що визначена у спірному проекті договору ціна не може бути визнана такою, що була визначена в порядку, який передбачався Законом України Про засади функціонування ринку природного газу .

Також, на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 826/19226/15 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про визнання протиправною бездіяльності Комісії стосовно встановлення ціни товарного природного газу, видобутого ПАТ Укрнафта та товарного природного газу, видобутого відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ Укрнафта , за період з 01 січня 2007 року по 2015 рік включно, та зобов`язання Комісії встановити ціну на товарний природний газ після 01 січня 2006 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року у справі № 826/19226/15, у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому, у постанові Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року зроблено висновок, що за відсутності у НКРЕКП повноважень, станом на день постановлення судом першої інстанції судового рішення у цій справі, встановлювати ціни на товарний природний газ, видобутий ПАТ Укрнафта та товарний природний газ, видобутий відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ Укрнафта , зобов`язання відповідача вчинити вказані дії, а саме встановити ціну на газ, є неможливим, відтак позов у зазначеній частині позовних вимог задоволенню не підлягає. Тим паче, неможливо встановити таку ціну за періоди, що минули, оскільки закони про Державний бюджет України на відповідні роки, які містили такий обов`язок відповідача (органів, правонаступником яких є відповідач) вичерпали свою дію.

Доводи позивача про те, що ціна на газ була визначена на момент підписання спірного проекту договору і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів, - суд оцінює критично.

Так, згідно з пп. 7 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, Комісія відповідно до покладених на неї завдань установлює, зокрема, ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб`єктів, визначених законом.

Проте, жодним чинним законодавчим актом України наразі не передбачено повноваження Комісії встановлювати ціни продажу природного газу ПАТ Укрнафта на користь НАК Нафтогаз України .

Більше того, відповідно до преамбули Закону України Про ринок природного газу , вказаний Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відтак, принцип державного регулювання цін на газ, що використовувався до набрання чинності Законом України Про ринок природного газу , припинив дію з вказаної події.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у пункті 1.1. проекту спірного договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2011 року, а відповідно до пункту 10.1. проекту договору строк дії договору в частині поставки газу становить період з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

Розділом 6 спірного проекту договору встановлена відповідальність сторін.

Так, у випадку порушення термінів поставки/непоставки місячного обсягу газу постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого протягом місяця обсягу газу, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 6.2). За порушення строку платежу покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 1% від суми простроченого платежу (п. 6.3).

Тобто, умовами спірного проекту договору на постачальника (ПАТ Укрнафта ) покладений обов`язок здійснити поставку природного газу протягом визначеного строку, а саме - протягом 2011 року. При цьому, за порушення строку виконання вказаного обов`язку встановлена відповідальність постачальника у вигляді сплати неустойки.

На переконання суду, у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже - порушить його права.

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни та строків.

Згідно з ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З позовних вимог вбачається, що ПАТ НАК Нафтогаз України просить суд визнати договір поставки природного газу укладеним з 01.01.2011.

Приписами ч. 3 ст. 631 ЦК України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Разом з тим, суд зазначає, що за змістом вказаної норми застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.

Сторони даного спору не надали суду доказів на підтвердження поставки природного газу та його оплати, тобто не довели виникнення між ними відповідних правовідносин. А отже, виключається застосування умов спірного договору на період до його укладення.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Водночас, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання договору укладеним, а саме, позивачем не надано доказів погодження сторонами усіх істотних умов спірного договору у редакції, запропонованій позивачем.

При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість заявлених позовних вимог, вони не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства Укрнафта , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Дочірня Компанія Газ України Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест , Акціонерне товариство Укртрансгаз , Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання укладеним договору поставки природного газу.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.01.2020 року.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді В.П. Босий

А.І. Привалов