Постанова

від 14.01.2020 по справі 826/11141/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2020 року

Київ

справа №826/11141/16

адміністративне провадження №К/9901/40111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Горбатюку В.С.

за участю:

представника позивача Медвецької Г.І.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017 (суддя Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Губська Л.В., Оксененко О.М.) у справі №826/11141/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Б" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Потенціал-Б" звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.09.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у справі №826/11141/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/11141/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 матеріали справи прийнято судом до провадження, справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 14.01.2020.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Податковий орган посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені позивачем у документах. Як вважає відповідач, первинні документи, видані позивачеві, не є належною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Крім того, відповідач вказує, що акти виконаних робіт не є безумовним та достатнім доказом фактичності вчинення господарських операцій, у тому числі, акти не містять необхідної інформації для ідентифікації господарської операції. Податковий орган звертає увагу на відсутність у контрагента достатніх власних трудових ресурсів для виконання обсягу наданих клірингових послуг на суму більше 1 млн.грн., відсутність у первинних документах суті та змісту наданих послуг, об`єктів, де здійснювались послуги. Окрім іншого, відповідач посилається на вирок, яких визнано винним директора і засновника контрагента ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво. Разом з тим, відповідач також вказує на свідчення, зафіксовані у протоколі допиту свідка, де директор контрагента ОСОБА_2 зазначив, що погодився зареєструвати підприємство за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, ТОВ "Потенціал-Б" вважає касаційну скаргу необґрунтованою. На виконання укладених договорів ТОВ Старксервіс протягом травня-грудня 2013 року та січня 2014 року виконало обумовлені угодами роботи, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними на загальну суму 5'480'971,50грн. Як зазначає відповідач, об`єкти виконання наданих послуг вказані у додаткових угодах та додатках. Роботи з технічного обслуговування обладнання та клінінгові послуги замовлялись позивачем з метою утримання орендованих та зданих в оренду приміщень у належному стані та для забезпечення високих стандартів зовнішнього вигляду будівель, приміщень та прилеглої території, а також чистоти і санітарного благополуччя. Позивач вказує, що згаданим податковим органом вироком щодо ОСОБА_1 , жодним чином не досліджувались взаємовідносини між позивачем та ТОВ Старксервіс . Крім того, первинні документи по спірним операціям підписані директором ОСОБА_2 Позивач посилається на те, що висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов`язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає. Як зазначає позивач, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій спростовуються наявними у справі доказами. З урахуванням викладеного, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Ухвалою від 14.01.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом задоволено клопотання податкового органу, здійснено заміну відповідача його правонаступником.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, вказала, що судами попередніх інстанцій ухвалено законне та обґрунтоване рішення, у задоволенні касаційної скарги просила відмовити.

Представник відповідача обґрунтування та вимоги касаційної скарги підтримав.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні 14.01.2020 касаційну скаргу податкового органу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Потенціал-Б" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Старксервіс" (код ЄДРПОУ 38292311) за період з 01.01.2011 по 31.03.2014.

За результатами перевірки складено відповідний акт від 03.06.2014 №2530/26-58-22-08-11/34913946. У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем:

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 966065,00грн., у тому числі за травень-грудень 2013 року та січень 2014 року;

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 519891,00грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів/послуг по взаємовідносинам із ТОВ "Старксервіс" та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, у зв`язку із не підтвердженням реальності господарських операцій, виходячи з ненадання до перевірки первинних документів по відносинам із ТОВ "Старксервіс". Враховано наявність вироку по обвинуваченню ОСОБА_1 щодо незаконного створення ТОВ "Старксервіс"; акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Старксервіс".

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 23.06.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0005092208, яким ТОВ "Потенціал-Б" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 649864,00грн., у тому числі за основним платежем на суму 519891,0 грн., штрафні (фінансові) санкції на суму 129973,00грн.;

№0005082208, яким ТОВ "Потенціал-Б" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1'207'581,00грн., у тому числі за основним платежем - 966065,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241516,00грн.

Вважаючи прийняті податковим органом рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує, що позивач здійснював витрати на придбання у ТОВ "Старксервіс" робіт та послуг для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано. Судами вказано, що з огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як встановлено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Первинні документи, які є підставою для визнання витрат, повинні відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно положень частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відтак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

З аналізу положень податкового законодавства можна зробити висновок, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Потенціал-Б" (замовник) та ТОВ "Старксервіс" (виконавець) укладено договір на технічне обслуговування обладнання та надання клінінгових послуг від 15.04.2013 №31, за умовами якого виконавець взяв на себе обов`язки з надання таких послуг: технічного обслуговування обладнання системи припливно-витяжної вентиляції та кондиціювання, відео спостереження, ліфтів і підйомників, електромереж, перелік, найменування і періодичність виконання яких вказані у додатку №1 до договору; щомісячного надання клінінгових послуг, спрямованих на підтримання високих стандартів зовнішнього вигляду будівель, внутрішніх приміщень і прилеглої території, найменування і періодичність виконання робіт вказані в додатку №1 до договору. Об`єкти виконання вказаних послуг, з урахуванням додаткової угоди від 01.09.2013.

Згідно з додатком №1 "Перелік, найменування і періодичність виконання робіт" до договору технічне обслуговування включає в себе, зокрема, технічне обслуговування холодильних машин, технічне обслуговування припливно-витяжних установок, комплекс клінінгових заходів.

Суди вказали, що на виконання умов договору ТОВ "Старксервіс" протягом травня-грудня 2013 року та січня 2014 року виконало обумовлені договором роботи з технічного обслуговування на виконало клінінгові послуги, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними на загальну суму 5'480'971,50грн., у тому числі податок на додану вартість 913495,25грн. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковому порядку.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: договір надання послуг разом із додатковою угодою та додатком №1 до нього, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні; договори оренди та суборенди нежитлових приміщень, акти прийому-передачі приміщень; договори на постачання електричної енергії, спостерігання за пожежною автоматикою на об`єкті, про надання послуг з технічного обслуговування вузла обліку теплової енергії, на виконання робіт з підключення газорозподільного пункту.

Верховний Суд зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

З викладеного слідує, що керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентом суди послалися на подані платником первинні документи. Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо.

У свою чергу, на думку податкового органу, відносини між позивачем та ТОВ "Старксервіс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а первинні документи не можуть підтверджувати понесення позивачем будь-яких витрат. У спірному випадку відповідач послався на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013, згідно якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінально правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у створенні ряду фіктивних підприємств, у тому числі і ТОВ "Старксервіс").

Так, вказаним вироком у кримінальній справі №761/22932/13-к затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та ОСОБА_1 , визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінально правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Судами підтримано позицію позивача, та вказано, що як вбачається з матеріалів справи, всі первинні документи, що укладалися між ТОВ "Старксервіс" та позивачем за спірними операціями, з боку ТОВ "Старксервіс" підписані його керівником ОСОБА_2 , який приступив до виконання обов`язків директора з 04.12.2012.

Разом тим, відповідач посилався на протокол допиту свідка від 10.06.2014, 02.04.2014 директора ТОВ "Старксервіс" ОСОБА_2 , відповідно до якого вказана фізична особа повідомила про непричетність до реєстрації та діяльності вказаного підприємства, у зв`язку з скрутним матеріальним становищем за грошову винагороду здійснив реєстрацію підприємства без мети здійснення господарської діяльності.

Касаційний суд наголошує, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Фуд до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом не можуть вважатися належними і достатніми, такими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними. Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, без належного з`ясування фактичних обставин, у результаті невірного застосування норм матеріального та процесуального права дійшли помилкового висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що позивачем доведено наявність підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду