Рішення

від 20.01.2020 по справі 492/192/19

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 492/192/19

Провадження № 2/492/30/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі головуючого судді Варгаракі С.М., при секретарі судових засідань Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Арциз Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Деленської сільської ради Арцизького району Одеської області (місце знаходження: с. Делень Арцизького району Одеської області, вул. Торгова, буд. № 2) про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач), з метою реалізації свого права на спадкування, звернулася до суду з позовною заявою до Деленської сільської ради Арцизького району Одеської області (далі за текстом - відповідач), в якій просить суд визнати за нею в порядку спадкування право на земельну частку (пай) з земель колективної власності колишнього КСП Деленське с. Делень Арцизького району Одеської області, належну її батьку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що після смерті батька залишилося спадкове майно у вигляді земельної частки (паю). Після смерті спадкодавця, вона спадщину прийняла фактом спільного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позивачка вказує, що ОСОБА_2 був членом колгоспу 50 років Жовтня та його правонаступника КСП Деленське , в період членства в КСП він вийшов на пенсію за віком з 01.12.1993 р. та продовжував працювати до 31.12.1995 р. У 1995 році відбулося розпаювання земель КСП Деленське , на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-02-08 від 01.09.1995 року, проте, ОСОБА_2 не було внесено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) у даному КСП. Позивачка зазначає, що про дату видачі державного акту на право колективної власності за землю КСП Деленське , та про право її батька на земельну часту вона дізналася лише 21.01.2019 р., тому позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримував з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, не заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження виданого повторно серія НОМЕР_1 від 22.03.1977 р., ОСОБА_4 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком вказано ОСОБА_2 (а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 від 08.05.1982 р., ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 08.05.1982 р . , та після реєстрацію шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 6).

Як вбачається з свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 15.11.1996 р., ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Відповідно до довідок №№ 85, 86 від 22.01.2019 р. ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та мешкав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , до складу його сім`ї входила його дочка ОСОБА_1 (а.с. 8, 12).

Відповідно до довідки ФГ Деленське № 347 івід 26.12.2018 р. ОСОБА_2 був членом колгоспу 50 років Жовтня та його правонаступника КСП Деленське , з 01.01.1969 р. по 01.04.1971 р. та 01.01.1975 р. по 31.12.1995 р., який відповідно до пенсійного посвідчення вийшов на пенсію по віку з 01.12.1993 р. (а.с. 9, 10).

Як вбачається з Державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-02-08 від 01.09.1995 року, вказані землі рішенням Деленської сільської ради народних депутатів від 15.05.1995 року було передано КСП Деленське (а.с. 13-16).

З відповідей відділу в Арцизькому районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вбачається, що відповідно до книг реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) площею в умовних кадастрових гектарах, без визначення маж в натурі члена колишнього КСП Деленське на території Деленської сільської ради Арцизького району Одеської області, сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_2 не зареєстрований (а.с. 17, 18).

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року, його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності, крім того, згідно з п. 5 прикінцевих та перехідних положень цього ж ЦК, правила книги шостої (Спадкове право) ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання ним чинності. Також згідно з ч. 1 ст. 5 цього ж ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також те, що позивач прийняв спадщину, суд вважає за необхідне при ухваленні даного рішення керуватися положеннями ЦК України 1963 року.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах спадкування , а саме в п. 11 роз`яснив, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року , Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям урегульований Указом Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року.

Відповідно до пункту 2, 5 зазначеного Указу Президента України № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Членами КСП були: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали у КСП і залишились його членами, незалежно від місця їх проживання; особи, направлені на навчання особи, якщо вони залишилися членами КСП, військовослужбовці строкової служби, якщо вони теж залишилися членами КСП, жінки - члени КСП, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю або пологами чи по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також члени КСП, які займали виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, якщо збереження за ними членства в КСП передбачено його статутом.

Право на земельну частку (пай) має особа, яка була членом КСП на час одержання акта на право колективної власності на землю, яка пізніше стала об`єктом розпаювання.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК .

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно пунктів 16, 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, Сертифікат на право на земельну частку (пай) посвідчує право громадян на відповідну частину земель сільськогосподарського призначення без виділу її в натурі (на місцевості). Державним актом на право власності на земельну ділянку, який видається після виділення власником земельних часток (паїв), посвідчується право власності на вже виділену землю, як об`єкт матеріального світу.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ листом від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , а саме п. 3.1 роз`яснив, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду. Згідно з п. 3.5 вказаного листа відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: - цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; - свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК). Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: - ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; - виготовлення технічної документації на земельні ділянки; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами - одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X Перехідні положення ЗК.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.03.2008 року № 7 Про судову практику у справах спадкування , а саме в п. 10 роз`яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Крім того, згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування ,

Судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Щодо встановлення факту прийняття спадщини, то, враховуючи положення статей 1268, 1269 ЦК, мова може йти лише про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо спадкові правовідносин виникли після набрання чинності ЦК (після 1 січня 2004 року). Якщо спадщина відкрилась до набрання чинності ЦК, судам слід враховувати, що ст. 549 ЦК УРСР було визначено перелік дій, які свідчать про прийняття спадщини - фактичний вступ у володіння та управління спадковим майном.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року, визнається, що Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Позивачкою не надано жодного допустимого та належного доказу, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном.

Крім того, відповідно до відповіді Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась, що підтверджено інформаційними довідками зі спадкового реєстру (а.с. 87, 88, 89).

Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була у списку засновників СВК Деленське , отже суд приходить до висновку, що позивачці було достеменно відомо про спірні правовідносини про паювання земель, переданих у колективну власність.

Разом з тим, враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 1995 році, правові підстави застосування строку позовної давності у цьому випадку регулюються ЦК УРСР.

Згідно із статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Отже, за нормами статті 75 ЦК УРСР позовна давність підлягає обов`язковому застосуванню судом незалежно від позицій сторін спору.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів дізналася та повинна була дізнатися , що містяться в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Деленської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Деленської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 20 січня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Деленська сільська рада Арцизького району Одеської області (місце знаходження: с. Делень Арцизького району Одеської області, вул. Торгова, буд. № 2).

Суддя

Арцизького районного суду С.М. Варгаракі