Постанова

від 21.01.2020 по справі 906/742/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року Справа № 906/742/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ", м.Київ

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 10.12.19р. суддею Соловей Л.А. о 12:40 год. у м.Житомирі

у справі № 906/742/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ"Українська залізниця", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ", м.Київ

про зобов`язання повернути орендоване нерухоме майно та стягнення 1243,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" про зобов`язання повернути орендоване нерухоме майно та стягнення 1243,12грн. - задоволено повністю.

Постановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" повернути Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" орендоване нерухоме майно, а саме майданчик площею 3,2кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці відповідності до п.10.7-10.10 договору оренди від 30.09.2014р. №1575.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця": 1243,12грн. неустойки, 3524,00грн. витрат по сплаті судового збору, 5286,00грн судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги, 7048,00грн. судового збору, сплаченого за розгляд касаційної скарги.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує на те, що 05.12.2017р. Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень надіслало на адресу відповідача лист, в якому у зв`язку закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна від 30.09.2016р. №1575 та не підписанням додаткових договорів, вимагав повернення орендованого майна згідно акту приймання-передавання. Проте, Господарський суд Житомирської області не прийняв до уваги та не врахував наявні в матеріалах справи докази (які мають суттєве значення для прийняття рішення) щодо причини не підписаних зі сторони відповідача додаткових договорів;

- покликається на те, що додатковим договором від 27.04.2017р. дія договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575, продовжена з 01.04,2017р. до 30.06.2017р.. Відповідач неодноразово звертався до позивача листами щодо питання продовження договору оренди нерухомого майна від 30.09.2016 №1575;

- акцентує увагу суду, що тільки 08.11.2017р. відповідачем отриманий конверт без супровідного листа (відправник регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця") з додатковим договором до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. в новій редакції, яка суттєво порушувала його права. Зокрема, у отриманому додатковому договорі вказаний термін його дії до 31.08.2017р., в той час як сам договір отримано лише 08.11.2017р. (тобто після його закінчення, і будь-яких дій зі сторони орендодавця з питання подальшого продовження договірних відносин між нашими підприємствами не було. Також, в новій редакції додаткового договору до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575 в п.1 вбачається одностороння зміна умов договору оренди зі сторони регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", а саме можливості його дострокового розірвання. Тобто, вказане суттєво порушує права відповідача як орендаря, порівняно з умовами основного договору оренди №1575, та є формою зловживання орендодавцем своїми правами в розумінні ч.3 ст.13 ЦК України;

- зазначає, що відповідач, для врегулювання договірних відносин підписав додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575 в новій редакції позивача разом з протоколом розбіжностей, в якому запропонував позивачу виключити певні пункти, що суперечать умовам основного договору оренди, одним з яких є пункт можливого одностороннього припинення договірних відносин зі сторони ПАТ "Укрзалізниця". 13.11.2017р. відповідач звернулося листом №13/11/17-1 до позивача щодо можливості розгляду вказаної пропозиції, а вразі незгоди з запропонованими умовами протоколів розбіжностей, передати спір на вирішення суду відповідно до ч.5 ст.181, ч.4 ст.188 ГК України. Оскільки, запропонована відповідачем пропозиція щодо вжиття заходів врегулювання розбіжностей так і не була виконана регіональною філією "Південно-Західна залізниця", запропоновані нашим підприємством пропозиції, які містяться в протоколі розбіжностей, згідно чинного законодавства України вважаються прийнятими ПАТ "Укрзалізниця", а від так спірний додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575, вважається діючим в запропонованій ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" редакції;

- також, зазначає, що після підписання додаткового договору до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575, відповідач продовжив користуватись майном, вчасно сплачувати оренду плату в повному розмірі згідно умов договору, а збоку позивача будь-яких претензій щодо прийняття орендної плати не було. На підтвердження цього, згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 14.07.2017р. сторони претензій одна до одної не мають;

- стосовно належного повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575 зазначає, що згідно ч.4 ст.284 ГК України, ч.ч.1, 2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які ним були передбачені. Позивач, який набув права повного господарського відання спірним нерухомим майном, фактично повідомив відповідача про свою незгоду продовжувати орендні відносини і необхідність повернути орендоване майно, однак суду першої інстанції не надано жодного надісланого відповідачу повідомлення про припинення дії договору оренди, яке мало бути вчинене протягом місяця після закінчення дії договору оренди, тобто протягом місяця після 31.03.2018р., чи 30.06.2018р., чи після 30.09.2018р.;

- звертає увагу на те, що позивачем не дотримано вимоги п.10.3 договору оренди та вимог чинного законодавства;

- зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не надано належної правової оцінки змісту листів позивача від 20.03.2018р., 23.03.2018р., 10.07.2018р.;

- вказує, що на сьогоднішній день відповідачем належним чином виконуються умови спірного договору оренди, вчасно, кожного місяця на рахунок позивача перераховуються кошти за оренду до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575. Заборгованості з орендної плати по договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014 №1575 не має.

Листом Північно - західного апеляційного господарського суду №906/742/18/5916/19 від 26.12.2019р.р. матеріали справи №906/742/18 витребувано з Господарського суд Житомирської області.

10.01.2020р. до Північно - західного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи №906/742/18.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 11.01.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 та призначено справу №906/742/18 до розгляду на 21.01.2020р. об 15:00год., тощо.

15.01.2020р. на електронну адресу та на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання від 15.01.2020р. про розгляд справи за його відсутності.

20.01.2020р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив від 20.01.2020р. на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 - без змін. Також, просить розглядати справу за його відсутності.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили, відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю сторін.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 30.09.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1575 (далі-договір оренди) (а.с.15-17, т.1), згідно п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно-майданчик площею 3,2кв.м. (реєстровий №04713033.37.ЯЮНЮСБ026), що перебуває на балансі відокремленого підрозділу - "Коростенської дирекції залізничних перевезень" ДТГО "Південно-Західна залізниця", відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України та знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість за станом на 31.03.2014р. і становить 2170,00грн..

Відповідно до пунктом 1.2 договору, майно передане в оренду для встановлення металевої щогли на залізобетонній опорі з метою надання послуг з доступу до Інтернету.

Також, 30.09.2014р. актом приймання-передавання орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" прийняло в строкове платне користування нерухоме майно майданчик площею 3.2кв.м. (реєстровий №04713033.37. ЯЮНЮСБ026), що знаходиться на балансі відокремленого підрозділу - "Коростенської дирекції залізничних перевезень" ДТГО "Південно-Західна залізниця", відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України та знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці (а.с.18, на звороті, т.1).

Договір укладено до 01.04.2015р. включно (п.10.1 договору).

В подальшому, 01.04.2015р. сторони додатковим договором №2 до договору продовжили дію договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності до 01.08.2015р. включно (а.с.19, на звороті, т.1).

17.07.2015р. сторони додатковим договором №2 до договору продовжили дію договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності до 31.12.2015р. включно (а.с.20, т.1).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області втратило право виступати орендодавцем щодо нерухомого майна переданого за договором №1575 від 30.09.2014р. у зв`язку з утворенням ПАТ "Українська залізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" №4442-6 від 23.02.2012р. та Постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

ПАТ "Укрзалізниця" набуло статусу орендодавця, у зв`язку з чим 04.03.2016р. було укладено відповідний додатковий договір (а.с.21, т.1), яким внесені, зокрема, наступні зміни до договору оренди:

- орендодавцем майна за договором оренди №1575 від 30.09.2014р. є ПАТ "Укрзалізниця". Найменування балансоутримувача змінено на структурний підрозділ виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця";

- орендна плата за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року - становить 124,28грн.;

- орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" ПАТ "Укрзалізниця";

- договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно.

Інші умови договору, не порушені даним додатковим договором, залишені без змін.

04.03.2016р. актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна ПАТ "Українська залізниця" передало, а ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" прийняло в строкове платне користування нерухоме майно майданчик, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці, площею 3.2кв.м., вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2014р. і становить за незалежною оцінкою 2170,00грн. (а.с.23, т.1).

11.04.2016р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір, яким пункт 10.1 викладено в наступній редакції: "Цей договір діє до 30 червня 2016 року включно" (а.с.24, т.1).

27.07.2016р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір, яким пункт 10.1 викладено в наступній редакції "Цей договір діє з 01 липня 2016 року до 31 липня 2016 року включно" (а.с.24, на звороті, т.1).

21.09.2016р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір №6, відповідно до якого пункт 10.1 викладено в наступній редакції: "Цей договір діє з 01 серпня 2016 року по 31 жовтня 2016 року включно" (а.с.25, т.1).

13.12.2016р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір, яким було внесено зміни до п.3.1 договору оренди №1575, а саме в частині розміру орендної плати. Таким чином з 01.10.2016р. розмір орендної плати становить 131,00грн. без ПДВ. Пункт 10.1 викладено в наступній редакції: "Цей договір діє з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року включно" (а.с.26, т.1).

27.04.2017р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір, яким пункт 10.1 викладено в наступній редакції: "Цей договір діє з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року включно" (а.с.27, т.1).

Вищевказаний договір, додаткові договори та акти приймання-передання підписані та скріплені печатками сторін.

В подальшому, листом від 05.12.2017р. за №ДН-4/01-4/1491 Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця", посилаючись на закінчення строку дії договорів, у тому числі договору №1575 від 30.09.2014р., та непідписання додаткових угод, вимагало негайно повернути майно згідно зазначених договорів, за участю балансоутримувача - Коростенської дирекції залізничних перевезень (а.с.137, т.1).

20.03.2018р. Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" листом за №НЗР-5/277 повідомило ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" про закінчення 31.03.2018р. дії договору оренди №1575 від 30.09.2014р. на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та вимагало повернення орендованого майна, відповідно до п.п.10.9, 10.10 договору оренди, а також підписання відповідних актів приймання-передавання про повернення майна (а.с.28, т.1), докази надіслання 21.03.2018р. (а.с.29, т.1) та отримання 23.03.2018р. (а.с.29 на звороті, т.1).

23.03.2018р. виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернувся до ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" з листом №ДН-4/01-4/456 про повернення майна на протязі 3-х робочих днів після закінчення договору оренди та про підписання акту прийому - передання майна (а.с.30, т.1), докази надіслання 23.03.2018р. (а.с.31, т.1) та вручення відповідачу 26.03.2018р. (а.с.31 на звороті, т.1).

10.07.2018р. виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернувся до відповідача листом №ДН-4/01-4/1085 з вимогою про повернення майна та підписання актів (а.с.32, т.1), докази надіслання (а.с.33, т.1) та вручення ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" 12.07.2018р. (а.с.33, на звороті, т.1).

ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" відповіді на вищевказані листи не надало, викладені в них вимоги не виконало, майно не повернуто.

За вказаних обставин, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" орендоване нерухоме майно, а саме майданчик площею 3,2кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці у відповідності до п.10.7-10.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.09.2014р. №1575; стягнення 1243,12грн. неустойки.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" посилається на закінчення строку дії договору оренди 31.03.2018р., неповерненням орендованого майна позивачу всупереч п.10.9 та п.10.10 вказаного договору, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та наявністю у зв`язку з цим, в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, підстав для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.01.2019р. у справі №906/742/18 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" про зобов`язання повернення орендованого нерухомого майна та стягнення 1243,12 грн., відмовлено.

Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду 11.04.2019р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15.01.2019р. у справі №906/742/18 - без змін.

Постановою Верховного Суду 02.07.2019р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" у справі №906/742/18 задоволено частково: постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019р. і рішення Господарського суду Житомирської області від 15.01.2019р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Скасовуючи рішення у даній справі, Верховний Суду вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дія договору оренди №1575 від 30.09.2014р. неодноразово продовжувалась шляхом підписання сторонами додаткових угод (договорів) до неї, а останнім таким договором був додатковий договір від 27.04.2017р., підписаний між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ", яким п.10.1 договору оренди викладено в редакції: "Цей Договір діє з 01.04.17 по 30.06.17 включно". Однак зазначив, що сама лише відсутність підписаних договорів про внесення змін до договору оренди №1575 в частині строку його дії після 01.07.2017р. і по час направлення позивачем заяв відповідачу про припинення дії договору не свідчить про те, що останній не продовжував свою дію, оскільки ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вимагає обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього, а договір продовжується з визначених у цій частині підстав автоматично на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Поряд з цим Верховний Суд вказав, що суди обох інстанцій не врахували та дійшли передчасних висновків про те, що належного обґрунтування тверджень позивача щодо припинення дії договору оренди саме 31.03.2018р. матеріали справи не містять, а листи від 05.12.2017р., 20.03.2018р., 23.03.2018р., якими позивач повідомляв відповідача про припинення дії договору та додатково вимагав від відповідача повернути майно, не можуть бути розцінені як підстава для припинення дії договору оренди в порядку ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору відповідачу не направлялись. Крім того, суд зазначив, що судами обох інстанцій не було надано жодної оцінки посиланням позивача на повідомлення, оформлене листом №ДН-4-01-4/1085 від 10.07.2018р., на яке ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" посилалась у своїй позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.07.2019р. справу №906/742/18 прийнято суддею Соловей Л.А. до свого провадження, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09.09.2019р.; зобов`язано сторони спору надати письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №906/742/18.

06.09.2019р. на адресу Господарського суду Житомирської області від ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" надійшли пояснення по справі від 05.09.2019р. №05/09/19-2, у яких останній зазначив, що договірні відносини між сторонами не припинилися і є діючими на сьогодні, договір оренди від 30.09.2014р. №1575 не припинив свою дію, оскільки протягом місяця після закінчення терміну дії договору відповідна заява позивачем не направлялася. Просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.123-126, т.3).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.09.2019р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 01.10.2019р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/742/18 до судового розгляду по суті на 28.10.2019р..

28.10.2019р. на поштову адресу Господарського суду Житомирської області надійшло клопотання ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" від 24.10.19 №24/10/19-3 про відкладення розгляду справи, згідно з яким відповідач повідомив, що між ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" та Департаментом майнової політики АТ "Укрзалізниця" ведуться переговори, вирішується питання щодо участі ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" в електронних аукціонах з подальшим отриманням в оренду спірного нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.10.2019р. розгляд справи по суті відкладено на 19.11.2019р. за клопотанням відповідача для надання сторонам можливості досягнути мирного врегулювання спору.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 позов задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Матеріалами справи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1575 та додаткових договорів до нього.

Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Факт приймання-передачі майна в оренду підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі орендованого нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві наголошує на тому, що він не погоджується на продовження строку дії договору та вимагає повернення спірного майна переданого в оренду відповідачу на підставі договору.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.4 ст.284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 764 ЦК України, по суті, передбачає поновлення договору найму на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Крім цього, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для продовження дії договору оренди на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.

Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.

Поряд з цим, приписи ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.

Отже, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №906/742/18, від 22.10.2019р. у справі №910/3705/19, від 31.10.2019р. у справі №905/2018/18.

Відповідно до пунктом 10.6 договору оренди №1575 від 30.09.2014р., його чинність припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря (юридичної особи).

Згідно п.10.3 договору, зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Продовження цього договору здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору (п.10.4 договору).

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди №1575 від 30.09.2014р. укладено строком на 6 місяців та діє з 30.09.2014р. до 01.04.2015р. включно (п.10.1 договору).

Наділі, сторонами в письмовій формі неодноразово укладались додаткові договори про продовження строку дії даного договору. Зокрема, 27.04.2017р. між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" укладено додатковий договір, згідно з пунктом 10.1 якого погоджено, що договір діє з 01.04.2017р. по 30.06.2017р. включно (а.с.27, т.1).

Матеріали справи свідчать, що дія договору №1575 неодноразово продовжувалась сторонами на наступні терміни, зокрема, з 01.07.2017р. по 30.09.2017р., з 01.10.2017р. по 31.12.2017р., з 01.01.2018р. по 31.03.2018р., без підписання додаткових договорів.

Водночас, договірні відносини між сторонами не припинилися і після отримання відповідачем листа ПАТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" від 05.12.2017р. за №ДН-4/01-4/1491, в якому, посилаючись на закінчення строку дії договорів, у тому числі договору №1575 від 30.09.2014р. та не підписання додаткових угод, позивач вимагав негайно повернути майно згідно зазначених договорів (а.с.137, т.1). Відповідач продовжував користуватися орендованим майном, сплачуючи орендні платежі за таке користування, в свою чергу, позивачем орендна плата приймалася та у подальшому продовження дії договору на новий тримісячний строк підтверджено.

При цьому, судом встановлено, що направлення позивачем листа №НЗР-5/277 від 20.03.2018р. з вимогою про повернення майна після закінчення договору оренди, вказавши при цьому про те, що договір оренди №1575 є таким, що припиняє свою дію (розірваним) з 01.04.2018р., свідчить про повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення відносин після визначеного строку дії договору. Вказаний лист було отримано відповідачем, про підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28-29, 29 на звороті, т.1).

За вказаних обставин та враховуючи направлення позивачем 20.03.2018р. (в межах строку дії договору оренди) відповідачу листа №НЗР-5/277 на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з повідомленням про припинення дії договору оренди, слід дійти висновку, що договір оренди нерухомого майна №1575 від 30.09.2014р. припинив свою дію 31.03.2018р. у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Отже, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факту припинення договірних відносин між сторонами за цим договором.

При цьому, направлення відповідачу листів від 20.03.2018р., від 23.03.2018р., від 10.07.2018р. є підтвердженням факту відсутності наміру зі сторони орендодавця продовжувати договір оренди нерухомого майна №1575 від 30.09.2014р. після закінчення його дії.

Водночас, у листах №ДН-4/01-4/456 від 23.03.2018р. та №ДН-4/01-4/1085 від 10.07.2018р. позивач вимагав повернути майно передане за договором оренди №1575 та підписати акт приймання-передавання (повернення) майна. У вказаних листах також зазначено, що повернуте майно планується використовувати для потреб залізниці.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить ч.2 ст.291 ГК України.

Частиною 1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено що, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до п.10.9 договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю за участю балансоутримувача. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Пунктом 10.10 договору сторони узгодили, що майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання при поверненні майна покладається на орендаря.

Відповідачем не надано суду доказів виконання своїх зобов`язань за договором з повернення орендованого майна орендодавцю та/або балансоутримувачу та не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги і свідчили про продовження строку дії договору.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем балансоутримувачу за актом приймання-передачі орендованого за договором оренди майна в порядку пунктів 10.9, 10.10 договору оренди та відповідні докази на спростування зворотнього теж не містять.

Враховуючи вище викладене, вимога позивача про зобов`язання повернення орендованого нерухомого майна, а саме: майданчика площею 3,2кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, Сингаївська сільрада, село Шатрище, станція Шатрище, у смузі полоси відводу залізниці відповідності до п.10.7-10.10 договору оренди від 30.09.2014р. №1575 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1243,12грн. неустойки, слід зазначити наступне.

За приписами ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 ст.785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно п.3.11 договору оренди №1575 від 30.09.2014р., у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар оплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Пунктом 10.11 договору сторони встановили, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Враховуючи вище викладене, а також те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п.п.3.11, 10.11 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна, нарахованої у відповідності до положень договору оренди та приписів ч.2 ст.785 ЦК України.

Неустойка, стягнення якої передбачено приписами ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення майна орендарем).

Матеріалах справи містять розрахунок неустойки позивача, відповідно до якого позивачем було нараховано неустойку за користування майном у період з 01.04.2018р. по 31.07.2018р. в розмірі 1243,12грн (а.с.8, т.1), тобто після припинення договору оренди.

Оскільки орендар після закінчення строку дії договору не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном, суд доходить до висновку про те, що неповернення об`єкта оренди за договором у період, зокрема, з квітня 2018 року по липень 2018 року включно відбулося виключно з вини самого орендаря, що є умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України.

Враховуючи вище викладене та перевіривши розрахунки позивача вимога останнього про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 1243,12грн..

Також, судом не беруться до уваги доводи відповідача стосовно договору про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р., укладеного між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та ТОВ "ЛОКО ДІДЖІТАЛ", з огляду на те, що договір оренди №1575 від 30.09.2014р., за яким виникли спірні правовідносини та договір про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р. є різними взаємно непов`язаними договорами, оскільки їх укладено між різними юридичними особами та з різними предметами, у зв`язку з чим дослідження правовідносин щодо договору про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р. виходить за межі заявлених позовних вимог.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими згідно вимог чинного законодавства, підтвердженими належними та допустимими доказами, які є у матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКО ДІДЖІТАЛ" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2019р. у справі №906/742/18 - без змін.

2. Справу №906/742/18 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "23" січня 2020 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.