Рішення

від 23.01.2020 по справі 904/4267/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2020м. ДніпроСправа № 904/4267/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Тарасюк О.О.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (м. Маріуполь, Донецької області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № МП/111 від 03.11.2015 у загальному розмірі 1 561 258 грн. 71 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № МП/111 від 03.11.2015 у загальному розмірі 1 561 258 грн. 71 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 304 930 грн. 05 коп. - основний борг;

- 233 569 грн. 45 коп. - пеня;

- 2 689 грн. 86 коп. - інфляційні втрати;

- 20 069 грн. 35 коп. - 3% річних.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 23 418 грн. 88 коп. та витрат по оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № МП/111 від 03.11.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 29.01.2019 товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 1 304 930 грн. 05 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.03.2019 по 13.09.2019 в сумі 233 569 грн. 45 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з квітня по серпень 2019 року у сумі 2 689 грн. 86 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 16.03.2019 по 13.09.2019 в сумі 20 069 грн. 35 коп.

Ухвалою суду від 24.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 16.10.2019.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №46701/19 від 15.10.2019), в якому він просив суд відкласти судове засідання, посилаючись на зайнятість його представника в Донецькому юридичному інституті МВС України для проведення навчальних занять.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 46793/19 від 15.10.2019), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:

- позивачем до позовної заяви додано специфікацію до договору № 111 від 03.11.2015, яка не містить посилання на договір поставки товару № МП/111 від 03.11.2015. Таким чином позивачем не доведено зв`язок між наданою ним специфікацією та договором поставки, тобто не доведений факт поставки товару за договором, на підставі якого позивач вимагає стягнути суму боргу за поставлений товар;

- відповідно до вказаної специфікації, термін поставки товару - з моменту підписання специфікації та протягом 20 днів з дати заявки, направленої на samarin@ig.ua. Дана специфікація не містить обов`язкового реквізиту, такого як дата підписання специфікації; в ній вказано лише рік - 2018. Як наслідок, строк поставки товару сторонами договору не був узгоджений;

- відповідач наголошує, що між покупцем та постачальником 29.01.2019 було підписано накладну № ПРН+У693518 та накладну № ПРН+У693754; враховуючи те, що строк поставки товару становить 20 днів з моменту підписання специфікації, така специфікація повинна бути підписана не раніше 09.01.2019. Таким чином, можна зробити висновок, що постачальником, в порушення вимог договору поставки, було прострочено строк поставки товару;

- крім того, з вказаних накладних неможливо встановити їх вид; надані позивачем накладні не містять прізвище особи, яка їх підписала. Також, позивачем не надано суду товарно-транспортних накладних та технічного опису товару або іншого документу, який свідчить про якість товару, а отже, відсутні докази підтвердження факту поставки товару відповідачу;

- платіжне доручення, надане позивачем як доказ часткової оплати поставленого товару, не містить посилання на договір № МП/111 від 03.11.2015, що може свідчити про оплату товару, отриманого поза умовами спірного договору;

- факт наявності між сторонами договору № МП/111 від 03.11.2015 не свідчить про те, що всі господарські операції поставки товару між сторонами обов`язково регулювалися вказаним договором.

У підготовче засідання 16.10.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, при цьому судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи вказані обставини, ухвалою суду від 16.10.2019 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, а саме: по 25.12.2019 включно та відкладено підготовче засідання на 04.12.2019 .

Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. суду № 47795/19 від 21.10.2019), в якій він просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- у правому верхньому кутку наданої специфікації зазначено реквізити основного договору, до якої дана специфікація укладена, а саме зазначено: "Додаток до договору № 111 від 03.11.2015". Вказана специфікація була підписана повноважними представниками обох сторін договірних взаємовідносин;

- укладення специфікацій не є обов`язковою умовою здійснення поставки та не є документом, що підтверджує здійснення поставки відповідно до пункту 1.1. спірного договору поставки, відповідно до умов якого: "постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості, ціні у відповідності до заявки покупця, яка узгоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній (у разі оплати товару на умовах відстрочення платежу) або оплата товару згідно рахунку-фактури (у разі оплати товару на умовах попередньої оплати). Видаткові накладні або рахунки-фактури мають юридичну силу специфікацій у розумінні статті 266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами договору. Під партією товару в цьому договорі розуміється кількість товару, зазначена в одній видатковій накладній до договору";

- сторонами було досягнуто згоди про те, що видаткова накладна є достатнім доказом погодження та здійснення поставки;

- доказами, на підставі яких позивачем було заявлено позов, є саме видаткові накладні № ПРН+У693518 від 29.01.2019 та № ПРН+У693754 від 29.01.2019;

- посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що у специфікації не зазначено дату її підписання, спростовується тим, що долучена специфікація не є первинним документом, на підставі якого була сформована заборгованість за поставлений товар. Підписана сторонами специфікація відображає лише попередні наміри сторін на подальше постачання товару;

- зобов`язання з оплати отриманого товару виникли у відповідача на підставі видаткових накладних № ПРН+У693518 від 29.01.2019 та № ПРН+У693754 від 29.01.2019, а не специфікації. Обов`язковість укладення специфікації не передбачена ані умовами укладення договору, ані положеннями чинного законодавства України. Навпаки, пунктом 1.1. договору передбачено, що видаткова накладна або рахунок (в залежності від умов оплати) є достатнім доказом погодження сторонами предмету, кількості і асортименту поставки (згідно з статтею 266 Господарського кодексу України);

- посилання відповідача на нібито можливе недотримання строків поставки товару з боку позивача, не є предметом розгляду даної справи. Вимоги по можливому порушенню строків поставки товару позивачем можуть розглядатися судом виключно у порядку подання зустрічного позову з боку відповідача. До того ж, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження порушення з боку позивача будь-яких зобов`язань, які могли б стати підставою для відстрочення обов`язку покупця з оплати отриманого товару;

- посилання відповідача на відсутність у видатковій накладній прізвища особи, яка їх підписала, або відсутність товарно-транспортних накладних, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки вони не є обов`язковими умовами для підтвердження наявності господарської операції, що була проведена між сторонами;

- до видаткових накладних було додано довіреність № 18 від 29.01.2019, яка є невід`ємною частиною видаткових накладних № ПРН+У693518 від 29.01.2019 та № ПРН+У693754 від 29.01.2019, як на підтвердження підписання повноважною особою видаткових накладних з боку відповідача. Відповідно до змісту вказаної довіреності № 18 від 29.01.2019, остання була видана заступнику директора по виробництву (гідравліка та змащування) Юрченку Олексію Анатолійовичу на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" цінностей за "рахунок № ПРС+У713079 від 29.01.2019, №ПРС+У713352 від 29.01.2019".

- посилання відповідача на те, що факт наявності між сторонами договору № М/111 від 03.11.2015 не свідчить про те, що всі господарські операції поставки товару між сторонами обов`язково регулювалися вказаним договором, спростовується положеннями самого договору, а саме пунктом 1.2. договору, відповідно до якого: "сторони домовились, що всі товари, отримані покупцем від постачальника, вважаються отриманими на виконання цього договору, якщо між сторонами не встановлено інше".

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №55787/19 від 03.12.2019), в якому він просив суд:

- відкласти судове засідання, призначене на 04.12.2019, та надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" час для пошуку представника (адвоката), для взяття ним участі в судових засіданнях по даній справі та узгодження позиції захисту;

- не розглядати за відсутності представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" справу № 904/4267/19.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 55931/19 від 04.12.2019), в якій він зазначив, що у зв`язку з тим фактом, що до закінчення судового розгляду справи та отримання рішення суду позивач не має можливості встановити кінцевий розмір судових витрат, які він понесе у зв`язку з розглядом судом першої інстанції справи, позивач заявляє про необхідність стягнення з відповідача судових витрат, розрахунок і кінцевий розмір яких буде надано суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.121).

У підготовче засідання 04.12.2019 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане судове вдруге засідання не з`явився, при цьому судом враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та його зміст (щодо розірвання договору з попереднім представником - адвокатом Макаренко Н.А. та необхідність пошуку іншого представника).

Враховуючи вказані обставини, у зв`язку з неможливістю розглянути у даному судовому засіданні питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 04.12.2019 підготовче засідання було відкладено на 18.12.2019.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №58946/19 від 18.12.2019), в якому він просив суд відкласти судове засідання, у зв`язку із перебуванням генерального директора ТОВ "Еталонбудсервіс" - Козаченка О.В. на лікарняному та за відсутності представника відповідача справу не розглядати.

У підготовче засідання 18.12.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання втрете не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується, зокрема, змістом поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 18.12.2019 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Як вбачається з поданого відповідачем 18.12.2019 клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач обізнаний про дату, час та місце даного судового засідання, а неявка у судове засідання 18.12.2019 є повторною, оскільки у попередні два судові засідання, які відбулися 16.10.2019 та 04.12.2019, представник відповідача також не з`явився. Більше того, перед кожним з вказаних судовим засіданням відповідачем подавалося клопотання про відкладення розгляду справи кожного разу з різних причин; таким чином, вказане клопотання є третім у даній справі.

У підготовчому засіданні 18.12.2019 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті; ухвалою суду від 18.12.2019 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 26.12.2019. Крім того, судом додатково направлено відповідачу дану ухвалу на його офіційну електронну адресу - etalonbudservis@ukr.net., що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з відомостями щодо отримання електронного листа з ухвалою та телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номери телефону НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.147-148).

У судове засідання 26.12.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання вчетверте не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки поштове повідомлення про отримання ним ухвали суду від 18.12.2019, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 341 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 19.12.2019, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що відправлення з ухвалою суду з 24.12.2019 станом на 26.12.2019 перебуває у точці видачі/доставки (а.с.154-155).

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 26.12.2019 у судовому засіданні було оголошено перерву по 23.01.2020 .

У судове засідання 23.01.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане судове засідання в черговий раз не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, будь-яких клопотань від відповідача до суду не надходило, з приводу чого суд зазначає слідуюче.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.09.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50031, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Славна, будинок 3, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.29-33).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Суд відзначає, що про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином , що підтверджується поштовим повідомлення №4930010934283, з якого вбачається факт отримання ухвали суду відповідачем - 09.01.2020 , отже завчасно (а.с. 170).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки:

- останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);

- відповідач не повідомив про причини неявки його представника, отже, з урахуванням положень пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Крім того, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні та відповідач висловив своє правову позицію у даному спорі та подав 15.10.2019 відзив на позовну заяву (а.с.42-45).

У судовому засіданні 23.01.2020 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, а також врахувати доводи, викладені у відповіді на відзив.

Враховуючи те, що норми пункту 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначають одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також виконання завдання господарського судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладено на сторін судового процесу, справа підлягає розгляду за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. У судовому засіданні 23.01.2020 були оглянуті оригінали первинних документів, на підставі яких позивачем заявлена до стягнення спірна заборгованість, а саме: договору поставки від 03.11.2015, специфікації до договору, видаткових накладних від 29.01.2019.

У судовому засіданні 23.01.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 03.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № МП/111 (далі - договір, а.с.13-17), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості, ціні у відповідності до заявки покупця, яка узгоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній (у разі оплати товару на умовах відстрочення платежу) або оплата товару згідно рахунку-фактурі (у разі оплати товару на умовах попередньої оплати). Видаткові накладні або рахунки-фактури мають юридичну силу специфікацій у розумінні статті 266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами договору. Під партією товару в договорі розуміється кількість товару, зазначена в одній видатковій накладній до договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 включно, а в частині не виконаних зобов`язань - до їх повного виконання. У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої сторін про розірвання договору, термін дії договору вважається кожного року автоматично продовженим до 31 грудня кожного наступного календарного року включно без складання додаткової угоди до договору.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як було вказано вище, у пункті 1.1. договору сторони визначили, що підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до договору сторонами було підписано додаток - специфікацію, в якій сторони визначили номенклатуру товару - Tellus S 2 M 32 , 209 л, його виробника - Shell, кількість - 15048 л, ціну, загальну вартість - 1 344 930 грн. 05 коп., а також умови поставки та оплати (а.с.18).

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача в частині відсутності доказів відношення вказаної специфікації до спірного договору поставки, а також відсутності дати складання даної специфікації, оскільки у її верхньому правому куті вказано, що специфікація є додатком до договору № 111 від 03.11.2015.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.1. договору визначено, що товар поставляється на умовах ЕXW - у редакції Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс-2010 зі складу постачальника.

Строк поставки встановлюється по узгодженню між сторонами, але не більше ніж протягом 10 календарних днів від дати узгодження заявки або отримання попередньої оплати (пункт 2.3. договору).

У специфікації сторони визначили, що строк поставки з моменту підписання специфікації і протягом 20 днів від дати заявки, направленої на samarin@ig.ua.

Так, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що строк поставки товару сторонами договору не був узгоджений, а також робив висновок, що постачальником, в порушення вимог договору поставки, було прострочено строк поставки товару.

Вказані заперечення відповідача відхиляються судом, оскільки предметом спору у даній справі є наявність заборгованості за поставлений товар. Обставини наявності прострочення поставки такого товару не входять до предмету доказування, оскільки такі обставини підлягають встановленню виключно у випадку наявності зустрічної позовної заяви про стягнення штрафних санкцій за відповідне прострочення, з якою у даній справі відповідач не звертався.

Відповідно до пунктів 2.4. та 2.5. договору датою поставки в залежності від умов поставки товару, є дата підписання обома сторонами видаткової накладної або дата передачі товару постачальником перевізнику по транспортному документу (товарно-транспортній накладній, декларації, квитанції тощо). Товар вважається прийнятим покупцем по кількості згідно кількості, яка вказана у видатковій накладній.

Згідно з умовами пункту 4.1. договору загальна сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору.

Так, на виконання умов договору, позивачем 29.01.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 344 930 грн. 05 коп. відповідно до таких накладних:

- накладної № ПРН+У693518 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. (а.с.19);

- накладної № ПРН+У693754 від 29.01.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп. (а.с.20).

Товар за вказаними вище накладними був отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 18 від 29.01.2019 (а.с.21).

Як вказує позивач, відповідачу були виставлені рахунки на оплату поставленого за вказаними накладними товару, а саме:

- рахунок-фактура № ПРС+У713352 від 29.01.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп. (а.с.91);

- рахунок-фактура № ПРС+У713079 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. (а.с.92).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору та специфікації, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, судом відхиляються заперечення відповідача в частині не підтвердження факту поставки товару за спірними накладними, оскільки в них не вказано прізвище та ініціали особи, що її підписала зі сторони відповідача, оскільки такі обставини не змінюють факт здійснення господарської операції, а вказаний недолік є неістотним. Крім того, дані, що містяться в накладних від 29.01.2019, з урахуванням змісту довіреності № 18 від 29.01.2019, дають змогу ідентифікувати особу, що підписала накладні зі сторони відповідача.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, а отже товар вважається прийнятим покупцем .

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 4.2. договору сторони визначили, що покупець здійснює розрахунок за отриману партію товару на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 45 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказує позивач, станом на момент звернення із позовом до суду, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в сумі 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4730 від 30.08.2019 (а.с.22).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також посилався на те, що платіжне доручення, надане позивачем як доказ часткової оплати поставленого товару, не містить посилання на договір № МП/111 від 03.11.2015, що може свідчити про оплату товару, отриманого поза умовами спірного договору.

Судом також відхиляються вказані заперечення відповідача, оскільки у платіжному дорученні № 4730 від 30.08.2019 на суму 40 000 грн. 00 коп. вказано призначення платежу - "За оливу гідравлічну згідно з рахунком № ПРС+У713079 від 29.01.2019", а як було вказано вище вказаний рахунок було виставлено позивачем саме в оплату поставленого за накладною № ПРН+У693518 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. товару.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений 29.01.2019 товар не був оплачений відповідачем у встановлені строки та у повному обсязі.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 304 930 грн. 05 коп. (1 344 930,05 - 40 000,00).

У зв`язку з вказаними обставинами, позивачем на адресу відповідача 16.08.2019 було направлено претензію за вих. № 4688/2019 від 14.08.2019, в якій позивач вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 1 304 930 грн. 05 коп. протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії (а.с.23-24).

Однак, вищевказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 304 930 грн. 05 коп., що і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем 29.01.2019 за договором поставки № МП/111 від 03.11.2015 товару, який відповідач відмовився оплатити у добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 1 304 930 грн. 05 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 304 930 грн. 05 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.1. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого у строк товару, за кожен день прострочення.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.03.2019 по 13.09.2019 в сумі 233 569 грн. 45 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, але арифметично розрахунок проведено частково невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.12), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за накладної № ПРН+У693518 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар було частково оплачено відповідачем 30.08.2019 в сумі 40 000 грн. 00 коп., отже, правомірним є нарахування пені за період з 16.03.2019 по 29.08.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп., яка за розрахунком суду складає 143 557 грн. 46 коп. А з моменту оплати - в період з 30.08.2019 по 13.09.2019 на суму 856 620 грн. 03 коп., яка за розрахунком суду складає 11 781 грн. 46 коп.;

- за накладної № ПРН+У693754 від 29.01.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар не було оплачено відповідачем; отже, правомірним є нарахування пені за період з 16.03.2019 по 13.09.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп., яка за розрахунком суду складає 77 944 грн. 53 коп., а всього 233 283 грн. 45 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 233 283 грн. 45 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з квітня по серпень 2019 року у сумі 2 689 грн. 86 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги, вірно визначено суми заборгованості, але періоди нарахування інфляційних втрат зазначені невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, а також вказані вище вимоги щодо порядку розрахунку інфляційних втрат, здійснивши власний їх розрахунок, судом встановлено слідуюче:

- за накладною № ПРН+У693518 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар було частково оплачено відповідачем 30.08.2019 в сумі 40 000 грн. 00 коп., отже, в період з 16.03.2019 по 29.08.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період з квітня по липень 2019 року на суму 896 620 грн. 03 коп., які за розрахунком суду складають 5 301 грн. 48 коп.; в період з 30.08.2019 по 13.09.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню в серпні 2019 року на суму 856 620 грн. 03 коп., які за розрахунком суду складають -2 569 грн. 86 коп. (мала місце дефляція);

- за накладної № ПРН+У693754 від 29.01.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар не було оплачено відповідачем; отже, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з квітня по серпень 2019 року на суму 448 310 грн. 02 коп., які за розрахунком суду складають 1 297 грн. 86 коп., а всього 4 029 грн. 48 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних періодах загальну суму інфляційних втрат у розмірі 2 689 грн. 86 коп., суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2 689 грн. 86 коп.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.03.2019 по 13.09.2019 в сумі 20 069 грн. 35 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, але арифметично (за рахунок неправильного заокруглення) розрахунок проведено частково невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено слідуюче:

- за накладної № ПРН+У693518 від 29.01.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар було частково оплачено відповідачем 30.08.2019 в сумі 40 000 грн. 00 коп., отже, правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.03.2019 по 29.08.2019 на суму 896 620 грн. 03 коп., які за розрахунком позивача та суду складають 12 307 грн. 03 коп. А з моменту оплати - в період з 30.08.2019 по 13.09.2019 на суму 856 620 грн. 03 коп., які за розрахунком суду складають 1 056 грн. 11 коп. (позивач розрахував 1 056 грн. 10 коп.);

- за накладної № ПРН+У693754 від 29.01.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп. граничний строк оплати - 15.03.2019; товар не було оплачено відповідачем; отже, правомірним є нарахування 3% річних за період з 16.03.2019 по 13.09.2019 на суму 448 310 грн. 02 коп., які за розрахунком суду складають 6 706 грн. 23 коп. (позивач розрахував 6 706 грн. 22 коп.), а всього 20 069 грн. 37 коп.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних періодах загальну суму 3% річних у розмірі 20 069 грн. 35 коп., суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 20 069 грн. 35 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 23 414 грн. 59 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" про стягнення заборгованості за договором поставки № МП/111 від 03.11.2015 у загальному розмірі 1 561 258 грн. 71 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталонбудсервіс" (50031, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Славна, будинок 3; ідентифікаційний код 32692643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Запорізьке шосе, будинок 1; ідентифікаційний код 33320092) - 1 304 930 грн. 05 коп. - основного боргу, 233 283 грн. 45 коп. - пені, 2 689 грн. 86 коп. - інфляційних втрат, 20 069 грн. 35 коп. - 3% річних, 23 414 грн. 59 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.01.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко