Рішення

від 15.01.2020 по справі 923/993/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року Справа № 923/993/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк", м. Київ, код ЄДРПОУ 23494714,

до Товариства з додатковою відповідальністю "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541", смт. Новотроїцьке Новотроїцького району Херсонської області, код ЄДРПОУ 03119167,

про стягнення 151272,99 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Вініченко О.В., довіреність № 10/12-2019 від 10.12.2019р.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору: Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541" заборгованості у розмірі 151272,99грн., з якої: 16573,00 грн. - 3 % річних, 69493,25 грн. - інфляційні втрати та 65206,74 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем договору кредиту № 12/02-94 від 28.07.2006, з посиланням на ст. ст. 509, 525, 526, 536, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 22 листопада 2019 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 923/993/19 визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено перше судове засідання у справі на 19 грудня 2019 року.

12 грудня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, у тому числі з доказами направлення відзиву позивачу 11.12.2019. У відзиві відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності. Даний відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матерів справи.

Ухвалою від 19.12.2019р. суд, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у зв`язку з необхідністю забезпечення реалізації всіма учасниками процесу своїх процесуальних прав і обов`язків, відклав розгляд справи на 15.01.2019р.

Ухвалою від 30.09.2019р. суд продовжив строк розгляду справи 923/629/19 відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відклав розгляд справи на 21 жовтня 2019 року.

13 січня 2020 року до суду від позивача у справі надійшло клопотання, в якому просить у разі відсутності представника позивача провести розгляд справи № 923/993/19 без участі представника позивача. У разі неявки відповідача, не заперечує проти розгляду справи без участі відповідача. Повідомити позивача про результат судового засідання.

Суд звертає увагу, що вказане клопотання позивача не скріплено електронним цифровим підписом, про що складено довідку канцелярії Господарського суду Херсонської області, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ч.2 ст. 4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до п.1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. №28, електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.

Документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв`язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі (1.5.17. Інструкції).

З надісланого на електронну адресу суду клопотання не вбачається можливості ідентифікувати підписувача, оскільки документ надісланий у вигляді файлу, який не скріплено електронним цифровим підписом.

Таким чином, надісланий електронною поштою без електронного цифрового підпису документ не може вважатися офіційними та братися судом до уваги.

За таких обставин судом залишено без розгляду клопотання позивача про розгляд справи без його участі. України (вх. № 222/20 від 13.01.2020р.).

Представник позивача у судове засідання 15.01.2020р. не з`явився. Разом з тим, позивачем до позовної заяви було долучено клопотання (а.с. 52), в якому позивач просив розглядати дану справу у всіх судових засіданнях без присутності представника позивача на підставі наявних доказів та матеріалів.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без його участі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.01.2020р. позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які містяться у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представнику відповідача орієнтований час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що 28 липня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК і Товариством з додатковою відповідальністю "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541" (надалі - Позичальник або Відповідач) був укладений Договір кредиту № 12/02-94 (надалі - Кредитний договір).

Надалі Рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" №5/2019 від 15.10.2019р. затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства УКРСОЦБАНК , які зазначені у Передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства АЛЬФА-БАНК (надалі - Позивач або Кредитор) з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15.10.2019 року.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 486000 грн., зі сплатою 18 процентів річних.

Свої зобов`язання Позивач виконав, надавши грошові кошти Позичальникові, що підтверджується заявою на видачу готівки.

Пунктом 1.1.1. Кредитного договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що Позичальник в порушення умов Кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 16.09.2019р. має прострочену заборгованість у розмірі 288732,53 грн., з якої:

- Сума заборгованості за кредитом - 183971,95 грн.;

- Сума заборгованості за відсотками - 44187,15 грн.;

- Розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту -32818,56 грн.;

- Розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 7882,50 грн.;

- Розмір інфляційних витрат за кредитом - 16189,54 грн.;

- Розмір інфляційних витрат за відсотками - 3682,83 грн..

З огляду на те, що Позичальником прострочено грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів отриманих на підставі Кредитного договору, у Позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат, пені 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 16.09.2019р., відповідно до розрахунку заборгованості, становить 151272,99 грн., з яких: 3% річних у розмірі 16573 грн., інфляційні втрати у розмірі 69493,25 грн. та пеня (нарахована за подвійною обліковою ставкою НБУ) у розмірі 65206,74 грн..

Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, отриманих на підставі Кредитного договору, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 16573 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 69493,25 грн. та суми пені у розмірі 65206,74 грн.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами Кредитний договір № 12/02-94 від 28.07.2006р., як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зі змісту договору кредиту від 28.07.2006р. №12/02-94 (п. 1.1 договору) вбачається, що Кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит в сумі 486000 грн. зі сплатою 18% річних з кінцевим строком повернення кредитної заборгованості до 27 липня 2011 року з графіком погашення основної суми кредиту по 8100,00 грн. щомісячно до 27 числа кожного місяця.

Як встановлено судом, відповідач прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів у розмірі не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти у розмірі 183971,95 грн. за вказаним договором не повернув, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту (тілом кредиту) у розмірі 183971,95 грн., на яку позивач нарахував та заявив до стягнення суму 3% річних у розмірі 16573,00 грн. (за період з 24.09.2016р. по 25.09.2019р.), суму інфляційних втрат у розмірі 69493,25 грн. (за період з 24.09.2016р. по 25.09.2019р.) та суму пені у розмірі 65206,74 грн. (за період з 24.09.2018р. по 25.09.2019р.).

З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто прострочення у виконанні зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов`язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право на нарахування пені сторони узгодили в п.4.2. Кредитного договору, яким встановлено, що у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів визначених цим Договором та комісій, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п. п. 1.1., 2.11.3., 3.2.4., 4,4., 5.4., цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 1 (Один) Процент, в валюті кредиту, вказаній в пункті 1.1., від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов`язань та цим Договором.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с. 35, 36), дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є вірним.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву від 11.12.2019р. (а.с. 60-62) заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача, у зв`язку з чи суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позовна заява про стягнення заборгованості від 08.11.2019р. за вих. №13522 була подана позивачем до Господарського суду Херсонської області 12 листопада 2019 року.

Суд встановив, що 28.07.2006р. сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 60 місяців, тобто до 27.07.2011р., кредитні кошти у національній валюті у розмірі 486000,00 грн., які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 18 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Суд звертає увагу, що поняття строк договору , строк виконання зобов`язання та термін виконання зобов`язання згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 27 числа кожного місяця кошти у сумі 8100,00 грн. (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 60 місяців - до 27.07.2011р.

Відтак, у межах строку кредитування до 27.07.2011р. відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця. Починаючи з 27.07.2011р., відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу; а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, відтак, не може бути стягнуті вказані нарахування на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Таким чином, позивач звернувся за захистом свого права щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені за невиконання (неналежне виконання) умов договору кредиту через 8 років та 3 місяці після закінчення строку надання та повернення кредиту.

Відповідно до статті 256 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного Кодексу України встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до норм ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом через 8 років та 3 місяці після закінчення строку надання та повернення кредиту (строку кредитування) за зазначеним договором, у зв`язку з чим з огляду на приписи ст. 266 ЦК України позивач пропустив строк позовної давності, встановлений нормами ст. 257 ЦК України та п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою після спливу позовної давності.

У відповідності до приписів статі 129 ГПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.01.2020р.

Суддя С.В. Нікітенко