Ухвала

від 04.11.2020 по справі 923/993/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 923/993/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. М.,

розглядаючи у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 і рішення Господарського суду Херсонської області від 15.01.2020 у справі

за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Товариства з додатковою відповідальністю "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541" про стягнення 151 272,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541" (далі - ТДВ "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541") про стягнення 16 573,00 грн - 3 % річних, 69 493,25 грн інфляційних втрат і 65 206,74 грн пені, а всього - 151 272,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем грошових зобов`язань за договором кредиту від 28.07.2006 № 12/02-94, укладеним між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"; правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк") і ТДВ "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541", у зв`язку з чим станом на 16.09.2019 утворилась заборгованість у вище зазначеній сумі.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.01.2020 (суддя Нікітенко С. В.), залишеним без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 (колегія суддів: Ярош А. І., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.), у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване пропуском позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом, про застосування якого заявлено відповідачем.

Суд апеляційної інстанції зважаючи на недоведеність позовних вимог, враховуючи заперечення відповідача проти факту проведення платежів 2016-2018 років, та відсутність належних доказів в спростування таких доводів, а також зважаючи на відсутність будь-яких доказів здійснення оплат відповідачем в рахунок погашення процентів за користування кредитом та основної заборгованості, дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами позовних вимог. З огляду на що вважав, що позовна давність не підлягає застосуванню.

При цьому, оскільки помилкові, на думку суду апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості розрахунку та застосування строку позовної давності не призвели до прийняття неправильного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк" посилається на порушення судами вимог статей 19, 257, 261, 267, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 73, 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та на не врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, щодо триваючого правопорушення, а також правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 917/2034/17, № 920/1103/17, № 910/21230/17, № 5017/3798/2012 та № 917/1400/16, згідно яких обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Посилаючись на наведене, АТ "Альфа-Банк" просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу ТДВ "Новотроїцьке автотранспортне підприємство-16541" зазначає, що не визнає позовні вимоги та наголошує, що матеріали справи не містять доказів підтвердження здійснення ним оплат на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 28.06.2006 № 12/02-94, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, з підстав їх законності та обґрунтованості.

Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2020 справу № 923/993/19 разом із касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 і рішення Господарського суду Херсонської області від 15.01.2020 у даній справі передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу Верховний Суд вважав, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, наведена у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, потребує уточнення питання її розповсюдження на правовідносини сторін в частині стягнення передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних за відсутності рішення суду про стягнення заборгованості та відповідно питання застосування строку позовної давності до таких вимог.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.09.2020 повернула справу на розгляд до Верховного Суду зазначивши, щодо необхідності уточнити питання стосовно застосування до правовідносин у цьому спорі правового висновку Великої Палати Верховного Суду, то в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц було висловлено правовий висновок щодо перебігу позовної давності у правовідносинах зі стягнення нарахувань, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, у випадках, коли такі нарахування здійснені на суму основного боргу, стягнуту за рішенням суду, за період після прийняття судового рішення (тобто, коли позивач вдався до судового захисту щодо основної вимоги в межах визначеної законодавчо позовної давності).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом матеріалів справи та судових рішень вбачається, що під час розгляду цієї справи йшлося про застосування судами положень статей 256, 257, 258 ЦК України щодо поняття позовної давності, тривалості загальної та спеціальної позовної давності, а також статті 266 ЦК України, у якій йдеться про наслідки спливу позовної давності до основної вимоги щодо додаткових вимог.

Отже, визначальним для вирішення даного спору є правильність застосування строку позовної давності до заявлених АТ "Альфа-Банк" позовних вимог, про застосування якої заявлено відповідачем.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 26.05.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 924/1036/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine) , заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland) , заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain) , заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain) , зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 17.07.2018 у справі № 920/1103/17, від 05.06.2018 у справі № 910/21230/17, від 20.04.2018 у справі № 5017/3798/2012 та від 28.02.2018 у справі № 917/1400/16, оскільки підстави позовів у зазначених справах та справі № 923/993/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - стаття 258 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Так, у даній справі місцевим господарським судом встановлено, що відповідач прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів у сумі 183 971,95 грн за кредитним договором від 28.07.2006 № 12/02-94 не повернув, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту (тіла кредиту) у сумі 183 971,95 грн, на яку позивач нарахував та заявив до стягнення 16 573,00 грн - 3 % річних (за період з 24.09.2016 по 25.09.2019), 69 493,25 грн інфляційних втрат (за період з 24.09.2016 по 25.09.2019) та 65 206,74 грн пені (за період з 24.09.2018 по 25.09.2019).

Заявлені позивачем вимоги суд першої інстанції визнав обґрунтованими. Водночас врахувавши заяву відповідача у відзиві на позовну заяву від 11.12.2019 (а.с. 60-62) про застосування строку позовної давності до вимог позивача, суд першої інстанції відмовив у позові.

Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін, але з власних мотивів.

Як уже було зазначено вище, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, на неврахування судами якої посилається скаржник, було висловлено правовий висновок щодо перебігу позовної давності у правовідносинах зі стягнення нарахувань, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, у випадках, коли такі нарахування здійснені на суму основного боргу, стягнуту за рішенням суду, за період після прийняття судового рішення (тобто, коли позивач вдався до судового захисту щодо основної вимоги в межах визначеної законодавчо позовної давності).

Тобто правовідносини у справі № 127/15672/16-ц та у справі № 923/993/19 не є подібними.

Натомість питання про правильність застосування судами строку позовної давності не було предметом касаційного перегляду у справах № 917/2034/17, № 920/1103/17, № 910/21230/17, № 5017/3798/2012 та № 917/1400/16, на які помилково посилається позивач.

Неврахуванням судами позицій Верховного Суду у зазначених справах, АТ "Альфа-Банк" вважає посилання суду на положення статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та статті 75 ГПК України у чинній редакції, згідно яких обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив частину 1 статті 75 ГПК України, не врахувавши обставини, які визнаються сторонами, а саме щодо визнання ТДВ "Новотроїцьке АТП-16541" факту отримання грошових коштів за кредитним договором та розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат, 3 % річних і пені на залишок суми заборгованості.

Таким чином, підстави позовів у справах № 917/2034/17, № 920/1103/17, № 910/21230/17, № 5017/3798/2012 та № 917/1400/16 та у справі № 923/993/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання не є подібними, оскільки в зазначених скаржником справах відсутній висновок Верховного Суду про застосування строку позовної давності.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 17.07.2018 у справі № 920/1103/17, від 05.06.2018 у справі № 910/21230/17, від 20.04.2018 у справі № 5017/3798/2012 та від 28.02.2018 у справі № 917/1400/16, не знайшло підтвердження, в зв`язку з чим касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 і рішення Господарського суду Херсонської області від 15.01.2020 у справі № 923/993/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков