Постанова

від 15.01.2020 по справі 617/1640/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 617/1640/18

Провадження № 22-ц/818/74/20

15 січня 2020 року

м.Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Овсяннікової А.І.

суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.

за участю секретаря - Чабан А.В.

учасники справи:

позивач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка

відповідачі ОСОБА_1

ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року у складі судді Глоби М.М. по справі № 617/1640/18 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю).

В обґрунтування позову зазначає, що 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував договір оренди земельної ділянки (паю) , який належить йому на праві приватної власності з орендарем ОСОБА_2 на 15 років з правом пролонгації.

Договір є незаконним, оскільки відповідно до договору оренди землі № 162 від 15 липня 2004 року ОСОБА_1 передав в оренду цю ж саму земельну ділянку строком на 40 років Товариству.

Договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2004 року зареєстрований Червоноармійською сільською радою Вовчанського району Харківської області того ж дня за № 102 відповідно до вимог чинного на той час законодавства і є діючим.

ОСОБА_1 регулярно отримує від Товариства орендну плату, в тому числі і за 2017 та 2018 роки.

Просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (паю), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнути судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти позову. Закон не містить такої підстави для визнання правочину недійсним як наявність зобов`язань перед іншим суб`єктом за іншим правочином відносно того ж самого предмету. Право оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій державній реєстрації. Натомість ТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка протягом тривалого часу, не маючи ніяких обмежень в реалізації своїх прав, не звернулось до Державної реєстраційної служби України та не зареєструвало своє право користування земельною ділянкою.

Відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що як йому повідомив працівник СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка , договір оренди від 15 липня 2004 року є недійсним, а тому він уклав договір оренди земельної ділянки із ОСОБА_2 .

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року у задоволенні позову СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка відмовлено.

Рішенням мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2004 року не пройшов належну державну реєстрацію, а тому не є вчиненим. Доказів, що відповідачі протиправно уклали договір оренди земельної ділянки та такий правочин порушує права Товариства позивачем не надано.

В апеляційній скарзі СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов та стягнути 53043,50 гривень, в тому числі судові витрати в сумі 4643,50 грн. та моральну шкоду в 20 000 гривень з ОСОБА_1 28 400 гривень за оплату юридичних послуг - солідарно.

Договір оренди зареєстрований між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка відповідно до Закону у 2004 році, а тому є чинним.

Цей договір ОСОБА_1 ніколи не оскаржував, отримував постійно орендну плату та не заперечував його дійсність та законність.

Укладаючи договір з ОСОБА_2 ОСОБА_1 завдав матеріальних збитків Товариству, оскільки свідомо розумів, що передає ту ж саму земельну ділянку в оренду іншому орендарю.

У відзиві на апеляційну скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Дії державного реєстратора не можуть бути предметом розгляду цієї справи, оскільки мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. Посилання СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченко" на незаконність дій державного реєстратора є лише припущенням і не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Акт приймання - передачі земельної ділянки за договором від 15 липня 2004 року відсутній через те, що не складавдався, а тому земельна ділянка ОСОБА_1 не передавалася Товариству. Договір оренди земельної ділянки наданий апелянтом без його невід`ємної частини : акту приймання-передачі і не може бути визнаний укладеним.

Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи згідно державного акту серії IV -ХР №026293 від 11 жовтня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5, 56 га, розташованої на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, кадастровий номер 6311688800:01:002:0135.

15 липня 2004 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка укладено договір оренди землі №162, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду спірну земельну ділянку строком на 40 років.

Договір зареєстрований Червоноармійською сільською радою Вовчанського району Харківської області 15 липня 2004 року за № 102.

07 вересня 2018 року між відповідачами укладено договір оренди, за яким ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 в оренду цю належну йому земельну ділянку площею 5,56 га .

Правочин зареєстровано державним реєстратором Великобурлуцької районної державної адміністрації 11 вересня 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з тих обставин, що підстав для визнання недійсним правочину не вбачається.

Погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон).

Статтею першою Закону визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону , яка визначає умови договору оренди землі, не передбачено можливості передання однієї і тієї ж земельної ділянки одночасно в оренду різним орендарям за різними договорами.

Не передбачав такої можливості і договір оренди, укладений між позивачем як орендарем та ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За вимогами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди землі зареєстровано 15 липня 2004 року Червоноармійською сільською радою за №102.

Доказів скасування державної реєстрації договору оренди землі матеріали справи не містять.

Отже, на час укладання договору між відповідачами - 11 вересня 2018 року - спірна земельна ділянка вже перебувала в оренді СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка за договором оренди землі від 15 липня 2004 року, який укладений на 40 років, та зареєстрований.

Враховуючи, що вимогами чинного законодавства не передбачено можливість одночасного перебування землі у двох орендарів, а договір оренди від 15 липня 2004 року недійсним не визнаний, тому договір оренди землі від 11 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 зазначає, що з 2004 року неодноразово змінювалось законодавство в сфері державної реєстрації та при реєстрації оспорюваного договору державний реєстратор не виявив зареєстрованих раніше прав оренди на земельну ділянку, тому договір оренди землі, укладений між відповідачами відповідає вимогам закону та відсутні підстави для визнання його недійсним .

Відповідно до статті 125, 126 ЗК( у редакції до 01 січня 2013 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Відповідно до статті 20 Закону України Про оренду землі (на час укладання спірного договору) укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

З договору оренди землі №162 від 15 липня 2004 року, укладеного між СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка та ОСОБА_1 вбачається, що він зареєстрований Червоноармійською сільською радою (реєстровий № 102 від 15 липня 2004 року) секретарем сільської ради(а.с.4 оборот).

Оскільки в договорі міститься зазначення про його реєстрацію, то договір є укладеним .

Однак жодного позову про визнання договору недійсним з цього приводу ОСОБА_1 не заявлено.

Тобто, на даний час договір є дійсним.

Обґрунтовуючи підстави відмови у задоволенні позову суд по суті визнав договір оренди від 15 липня 2004 року недійсним, однак це не є предметом цього позову .

Отже, договір оренди від 11 вересня 2018 року підлягає визнанню недійсним.

В апеляційній скарзі СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка просить стягнути 20000 грн. моральної шкоди за порушення п.п.12.1, 12.2, 13.1, 15, 22, 24 договору оренди від 15 липня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20 000 грн. моральної шкоди за порушення умов договору оренди не були предметом розгляду у суді першої інстанції, оскільки позов про збільшення позовних вимог заявлено не було, а тому дані вимоги не можуть бути предметом апеляційного перегляду.

Щодо витрат на правову допомогу то суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України вказані витрати підлягають відшкодуванню на підставі доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У справі East/West Alliance Limited проти України (остаточне рішення від 02 червня 2014 року) зазначено, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (пункт 268); а сума гонорару, яка визначена між адвокатом та клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Позивачем у відповідності до ст. 81 ЦПК України розмір судових витрат не обґрунтовано, з чого саме вони складаються не наведено ,які саме послуги надані адвокатом з зазначенням кількості витрачених годив не зазначено.

За таких обставин підстав для стягнення витрат на правничу допомогу не вбачається.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка - задовольнити.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю) -задовольнити.

Визнати недійсним Договір оренди земельної частки (паю) кадастровий № 6321688800:01:002:0135, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 11 вересня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Вовчанським РВ УМВС України в Харківській області 30 жовтня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Великобурлуцьким РВ УМВС України в Харківській області 25 липня 2007 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка ( Харківська обл., Вовчанський район, село Кирилівка, вулиця Центральна, будинок 37, Ідентифікаційний код юридичної особи 30320828) судовий збір по 2321 грн. 71 коп.( дві тисячі триста двадцять одна гривня сімдесят одна копійка) з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 січня 2020 року.

Головуючий - А.І. Овсяннікова

Судді: І.П. Коваленко

І.С. Сащенко