Постанова

від 03.02.2021 по справі 617/1640/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 617/1640/18

провадження № 61-3388св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка (далі - СТОВ Агрофірма

ім. Т.Г. Шевченка ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю).

Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував договір оренди земельної ділянки (паю), кадастровий номер 6321688800:01:002:0135, який належить йому на праві приватної власності з орендарем ОСОБА_2 на

15 років, з правом пролонгації.

Вказаний правочин СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка вважає незаконним, оскільки відповідно до договору оренди землі № 162 від 15 липня 2004 року, ОСОБА_1 передав в оренду позивачу строком на 40 років цю ж саму земельну ділянку.

Договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2004 року був зареєстрований Червоноармійською сільською радою Вовчанського району Харківської області того ж дня за № 102, а тому є діючим.

За вказаним договором, ОСОБА_1 регулярно отримує орендну плату.

Наприкінці серпня - початку вересня 2018 року СТОВ Агрофірма

ім. Т.Г. Шевченка засіяло озимою пшеницею та внесла під посів добрива на вказаній земельній ділянці, а тому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (паю), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кадастровий номер 6321688800:01:002:0135; судові витрати покласти на

ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 15 липня

2004 року не пройшов належну державну реєстрацію, а тому не є вчиненим. Доказів, що відповідачі протиправно уклали договір оренди земельної ділянки та такий правочин порушує права товариства позивачем не надано.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка задоволено.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди земельної частки (паю) кадастровий

№ 6321688800:01:002:0135, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

07 вересня 2018 року, зареєстрований 11 вересня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь СТОВ Агрофірма

ім. Т.Г. Шевченка судовий збір по 2 321,71 грн з кожного.

Постанова суду мотивована тим, що на час укладання договору між відповідачами - 11 вересня 2018 року - спірна земельна ділянка вже перебувала в оренді СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка за договором оренди землі від 15 липня 2004 року, який укладений на 40 років, та зареєстрований, а укладенням між відповідачами спірного договору оренди порушуються права та інтереси позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 лютого 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року та залишити в силі рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 25 липня 2019 року.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах здійснюється державна реєстрації договорів оренди, що відображено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 695/339/17, яку було правильно застосовано судом першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

26 червня 2020 року СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вовчанського районного суду Харківської області.

18 червня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 14 грудня 2020 року № 3127/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-3388св20 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 14 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі було те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 695/339/17.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно державного акту серії IV -ХР №026293 від 11 жовтня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,56 га, розташованої на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, кадастровий номер 6311688800:01:002:0135.

15 липня 2004 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка укладено договір оренди землі № 162, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду спірну земельну ділянку строком на 40 років.

Договір зареєстрований Червоноармійською сільською радою Вовчанського району Харківської області 15 липня 2004 року за № 102.

07 вересня 2018 року між відповідачами укладено договір оренди, за яким ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 в оренду цю ж саму належну йому земельну ділянку площею 5,56 га.

Правочин зареєстровано державним реєстратором Великобурлуцької районної державної адміністрації 11 вересня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 15липня 2004 року між СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка та ОСОБА_1 , (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону орендодавець зобов`язаний, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Встановивши, що 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311688800:01:002:0135, розташованої на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, загальною площею 5,56 га, до закінчення дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 15 липня 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка на 40 років, апеляційний суд зробив правильний висновок, що спірний договір порушує право СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка , як орендаря вказаної земельної ділянки, та правильно визнав його недійсним, керуючись статтями 203, 215 ЦК України.

Є безпідставними аргументи заявника про те, що договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2004 року укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка не пройшов державної реєстрації, оскільки зі змісту договору вбачається, що така реєстрація проведена Червоноармійської сільської радою, реєстраційний номер 102 від 15 липня 2004 року.

Посилання заявника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 695/339/17 за подібних правовідносин, не свідчить, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування такого висновку.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд під час вирішення питання доведеності усіх складових заявлених позовних вимог , перевірив усі доводи заявлені сторонами і дав належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська